21 травня 2026 року
м. Київ
справа № 756/16247/25
провадження № 61-6312ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 січня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» про захист прав споживачів,
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» (далі - ТОВ «Київська комунальна компанія») , у якому просив:
зобов'язати відповідача здійснити помісячний перерахунок коштів з 01 жовтня 2020 року по 30 вересня 2025 року, що обліковуються на особовому рахунку 15/03/6/808 за адресою: АДРЕСА_1 , за послуги з управління, утримання будинків, споруд та прибудинкових територій шляхом: виключення ціни за прибирання прибудинкової території ручним та механізованим способом повністю;
зменшити ціни за технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання, систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також за наявності інших внутрішньо будинкових інженерних систем - на 30 відсотків, в частині технічного обслуговування та поточного ремонту систем протипожежної автоматики та димовидалення;
застосувати тариф 8,43 грн/кв.м;
списати заборгованості у повному обсязі;
виключити повністю кошти, які помісячно обліковуються на особовому рахунку за: послугу з придбання та монтажу електрообладнання резервного живлення та платіж на придбання та монтаж електрообладнання резервного живлення за період з 01 вересня 2024 року по 30 вересня 2025 року та списати повністю заборгованість;
списати повністю заборгованість за надання послуг з охорони за період з 01 жовтня 2020 року по 30 вересня 2025 року;
стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 3000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 жовтня 2019 року між позивачем, як споживачем, та ТОВ «Київська комунальна компанія» укладено договір № 15/03/6/808 про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння в отриманні комунальних послуг та відкрито особовий рахунок 15/03/6/808.
Відповідно до пункту 2.2 договору, споживач приймає надані відповідно до договору послуги та своєчасно їх оплачує відповідно до діючих тарифів та умов договору. За умовами пунктів 1,11,19,22 договору складові тарифу на послуги розраховуються й затверджуються розпорядженням КМДА від 12 лютого 2018 року № 211, тариф 1 кв. м на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій 8,43 грн.
Позивач зазначав, що складові послуги, їх вартість і тариф визначені неналежним чином, що за законодавством про захист прав споживачів вважається порушенням його прав. Прибирання прибудинкової території ручним та механізованим способом не виконується, оскільки прибудинкова територія документально не затверджена та відсутня, а тому такі послуги споживачем не приймаються. Технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання, систем протипожежної автоматики та димовидалення не виконуються, тому що система не введена в експлуатацію та не обслуговується спеціалізованою організацією, внаслідок чого такі послуги споживачем не приймаються.
Вказував, що загальні витрати в сумі 7,0263 грн/кв. м та тариф на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 8,43 грн/кв. м підлягають перерахуванню, шляхом виключення вартості складових, що не виконуються а саме: 0,4676 грн/кв. м за прибирання прибудинкової території ручним та механізованим способом; 0,633 грн/кв.м за технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання, систем протипожежної автоматики та димовидалення. Також необхідно зменшити на 30 відсотків плату за обслуговування інших внутрішньо будинкових інженерних систем. А нарахування плати за резервне електроживлення та охоронні послуги вважає неправомірним.
На переконання позивача, відповідно до пункту 8.8 договору, ним надіслана 03 вересня 2020 року претензія про необхідність перегляду договору, а також письмова пропозиція від 03 жовтня 2020 року щодо укладання нового договору, тому вважає, що дія укладеного 12 жовтня 2019 року договору припинилась.
Всупереч положенням абзацу 3 пункту 31 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідач в односторонньому порядку змінив умови договору в частині, що розміру тарифу на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій неправомірно збільшивши до 14,88 грн/кв. м.
З огляду на викладене, позивач ОСОБА_1 просив списати нараховану заборгованість за оплату послуг у повному обсязі та задовольнити інші заявлені ним вимоги.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У травні 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 січня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у справі є немайнові вимоги про захист прав споживачів, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.
Посилання заявника на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 січня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» про захист прав споживачів відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник