20 травня 2026 року
м. Київ
справа № 195/533/24
провадження № 61-2894св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Томаківської селищної ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Крушинська Антоніна Андріївна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа-Орган опіки і піклування виконавчого комітету Томаківської селищної ради, про негайне відібрання дитини.
В обґрунтування позову посилалась на те, що вона є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Батьком дитини є ОСОБА_4 .
У 2018 році її (позивачки) родина опинилась ускладних життєвих обставинах, у зв'язку із чим доньку забрав батькоі ОСОБА_3 почала проживати разом з ним на території Томаківської територіальної громади в будинку його матері - ОСОБА_2 .
При цьому позивачка постійно тримала зв'язок з дитиною, навідувала її, допомогала матеріально, брала участь у вихованніта велапереписку.
У зв'язку з карантином, у а подальшому - з військовою агресією, вона з ОСОБА_4 погодила, що донці буде безпечніше залишатися саме в селищі Томаківці.
Виконавчий комітет Томаківської селищної ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24 серпня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було позбавлено батьківських прав відносно їх малолітньої дитини - ОСОБА_3 (справа №195/1471/21).
Позивачка зазначає що рішення суду першої інстанції було ухвалено у заочному порядку, про наявність судової справи № 195/1471/21 вона не знала і весь цей час продовжувала спілкуватися з донькою.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 року рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24 серпня 2023 року у справі № 195/1471/21 в частині задоволення позову до ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішенняу справі, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
Водночас, під час наявності ще не скасованого рішення суду першої інстанції у справі № 195/1471/21 про позбавлення обох відповідачів батьківських прав, рішенням органу опіки виконавчого комітету Томаківської селищної ради ОСОБА_2 було призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У подальшому позивачка придбала квартиру у м. Кам'янське та хотіла забрати доньку до себе. Проте, бабуся дитини - ОСОБА_2 її у двір не пустила, спілкуватися з донькою заборонила. Після цього дитина перестала з нею спілкуватися та відповідати на дзвінки.
Позивачка кілька разів приїздила до доньки, проте ОСОБА_2 перешкоджала цьому, погрожувала їй. Через це позивачка вимушена була звернутися до поліції.
ОСОБА_1 в своїй позовній заяві вказує, що таким чином відповідачка всіляко сприяє розлученню дитини з матір'ю .
Вважає, що залишення дитини без материнської турботи, навмисне перешкоджання її спілкуванню з матір'ю, викривлення обставин є небезпечним для психологічного здоров'я доньки, повноцінного і гармонійного розвитку, а також її морального виховання.
Стверджує, що зверталася до служби у справах дітей Томаківської селищної ради щодо вирішення питання про передання дитини матері у зв'язку із скасуванням рішення про позбавлення її батьківських прав та, відповідно, зняття опіки з ОСОБА_2 , проте вказані дії не призвели до бажаного результату, а спілкування з донькою досі обмежено.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд негайно відібрати дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у бабусі ОСОБА_2 та повернути її матері.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент ухвалення рішення у справі ОСОБА_3 виповнилося 14 років, а статтею 163 Сімейного кодексуУкраїни передбачено право батьків на відібрання саме малолітньої дитини від інших осіб, які тримають у себе не на підставі закону або рішення суду, тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позовні вимоги задоволено.
Відібрано дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у бабусі ОСОБА_2 та повернуто її матері ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що інтересам малолітньої дитини найкраще відповідатиме збереження зв'язків із рідною матір'ю, особливо зважаючи на те, що її батько позбавлений батьківського піклування.
Урахувавши те, що спір про відібрання дитини існує між бабусею та матір'ю дитини, відомостей про те, що позивачку позбавлено батьківських прав щодо її малолітньої доньки матеріали справи не містять, рішення про визначення місця проживання дитини відсутнє, а також те, що батько дитини позбавлений батьківських прав, апеляційний суд дійшов висновку, що мати дитини має переважне право перед іншими родичами на те, щоб її малолітня донька проживала з нею.
При цьому апеляційний суд прийняв до уваги, що позивачка є працездатною особою, усвідомлює свою особисту відповідальність за виховання та піклування про свою дитину, створення для неї належних соціально-побутових умов для проживання, збереження психічного та фізичного здоров'я, духовного та розумового розвитку.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
04 березня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Крушинська А. А., засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року.
У касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
31 березня 2026 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому позивачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2026рокувідкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
23 квітня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , що підтверджується копією cвідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 .
23 вересня 2022 року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_7 , змінивши прізвище на « ОСОБА_8 », що підтверджується копією cвідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 .
У серпні 2021 року Виконавчий комітет Томаківської селищної ради звернувся до суду в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав.
Заочним рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2021 року позбавлено ОСОБА_4 та ОСОБА_6 батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (справа № 195/1471/21).
Рішенням Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області № 199 від 28 жовтня 2021 року малолітній дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було надано статус «дитина, позбавлена батьківського піклування», у зв'язку з позбавленням батьківських прав громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на підставі рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2021 року у справі № 195/1471/21.
Рішенням Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області № 205 від 28 жовтня 2021 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначено місце проживання малолітньої дитини з опікуном, за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для призначення опікуна зазначено рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2021 року (справа № 195/1471/21).
У січні 2023 року ОСОБА_9 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2021 року у справі № 195/1471/21 за позовом Виконавчого комітету Томаківської селищної ради до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав.
Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02 січня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_9 про перегляд заочного рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2021 року у справі № 195/1471/2 та призначено справудо розгляду на 09січня 2023 року о 10 год. 00 хв.
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24 серпня 2023 року у справі №195/1471/2 позбавлено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29 січня 2025 року, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 24 серпня 2023 року у справі № 195/1471/21 скасовано в частині задоволення позову до ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
Відповідно до протоколу бесіди з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного 13 лютого 2025 року Виконавчим комітетом Томаківської селищної ради Дніпропетровської області в присутності практичного психолога ОСОБА_10 , під час бесіди ОСОБА_3 повідомила про те, що бажає проживати разом з бабусею ОСОБА_2 , так як вона за місцем теперішнього проживання почуває себе комфортно та безпечно. На питання щодо можливості спілкування з мамою, вона категорично відмовилася від спілкування.
Під час розгляду справи судом першої інстанції була заслухана думка дитини - ОСОБА_3 , яка у присутності психолога повідомила, що проживає разом з бабусею в селищі Томаківка та не хоче їхати до матері. Вважає своє родиною тільки бабусю та батька.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Виконавчого комітету Томаківської селищної ради Дніпропетровської області № 45 від 25 лютого 2025 року з метою захисту прав та інтересів неповнолітньої дитини орган опіки та піклування вважає недоцільним відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 від ОСОБА_2 за місцем проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно до характеристики учениці 8-В класу Томаківського ліцею № 1 Томаківської селищної ради Дніпропетровської області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина навчається в даному ліцеї з 2 класу. Стосунки з бабою рівні, доброзичливі. Баба є авторитетом для ОСОБА_11 . Дівчинка із задоволенням розповідає про неї, хвалиться перед учнями та класним керівником. ОСОБА_2 приділяє належну увагу вихованню та навчальному процесу ОСОБА_3, має хороший вплив на дитину, постійно спілкується з класним керівником.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У відповідності до частин першої, другої статті 2 Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Отже, при розгляді справ, в тому числі і щодо місця проживання дитини, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Згідно із статтею 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Водночас частиною другою статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено, що спір виник між матірю та бабусею ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо її відібрання у відповідачки та передання позивачці.
Також встановлено, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі ОСОБА_3 виповнилося чотирнадцять років.
Ураховуючи, що ОСОБА_3 , яка на час розгляду цієї справи та ухвалення рішення судом першої інстанції досягла чотирнадцятирічного віку, у зв'язку із чим в силу положень частини третьої статті 160 СК України, частини другої статті 29ЦК України набула право самостійно визначати своє місце проживання, приймаючи до уваги, що під час розгляду справи вона висловила бажання щодо проживання разом із бабусею, що не буде суперечити найкращим інтересам дитини, з огляду на положення статті 163 СК України, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком Томаківського районного суду Дніпропетровської області про відсутність підстав для відібрання дитини.
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
При цьому мати не позбавлена права спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів вважає, що рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а оскаржувану постанову апеляційного суду - скасувати.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат(частина тринадцятастатті 141 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру про відібрання дитини.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час подання позову) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 3 028 грн.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на момент подачі позову) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Отже, розмір судового збору, який підлягав сплаті при подачі касаційної скарги становив 2 422,40 грн (3 028 грн х 0,4 х 200%).
Згідно з квитанцією № 5194-0698-2329-1520 від 16 лютого 2026 року ОСОБА_2 сплатила за подання касаційної скарги 2 422,40 грн.
З огляду на те, що суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольнив, постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, залишив в силі, на користь відповідачки ОСОБА_2 за рахунок позивачки підлягають відшкодуванню судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, в розмірі 2 422,40 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатомКрушинськоюАнтоніноюАндріївною, задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року скасувати.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 и на користь ОСОБА_2 и Павлівни 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун