Справа № 216/5623/25
2/212/5241/26
25 травня 2026 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого, судді - Шевченко Л.В., за участю секретаря судового засідання - Чуприни Я.Е.,розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у місті Кривому Розі, цивільну справу товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 а про стягнення заборгованості,-
Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 а про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08.10.2024 року укладено кредитний договір № 07.10.2024-100000344. Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі - 17 000,00 грн, строком на 124 дні, дата повернення кредиту 08.02.2025 році, продовження строку кредитування не передбачена. Процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Відповідач свої зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим має заборгованість в розмірі 29 070,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 17 000,00 грн., заборгованість за процентами - 5 270,00 грн., неустойка - 5 270,00 гривень, додаткова комісія - 1530,00 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.
Ухвалою суду від 29.04.2026 року скасовано заочне рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13.02.2026 року та призначено цивільну справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
11.05.2026 представником відповідача тисячник Р.Р. надано відзив, де остання просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що не доведено укладення кредитного договору у належній формі (арк.с.84-89).
Представник відповідача вважає, що позивачем не надано належних та допустимих електронних доказів (лог файлів, довідок мобільного оператора, метаданих файлу), які б підтверджували: Генерацію одноразового ідентифікатора системою Позивача в конкретний час. Відправку цього СМС-повідомлення саме на фінансовий номер Відповідача . Фактичне введення цього коду (акцепт) саме Відповідачем на сайті. Наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП) уповноваженої особи Позивача. Надана копія договору не містить кваліфікованого електронного підпису (КЕП) уповноваженої особи Позивача з кваліфікованою електронною позначкою часу, що унеможливлює перевірку цілісності та автентичності документа.
Відповідач категорично заперечує проти укладення договору, а надані Позивачем документи не доводять, що саме Відповідач здійснив акцепт в установленому законом порядку. Посилання Позивача на те, що часткові оплати є підтвердженням визнання боргу та укладення договору, є хибним. Здійснення будь-яких транзакцій не легітимізує нікчемний правочин та не свідчить про згоду Відповідача з усіма кабальними умовами, які Позивач намагається застосувати (зокрема, щодо незаконних комісій та штрафів), про що детальніше зазначено нижче. Таким чином, оскільки Позивач не довів факт підписання договору Відповідачем та не надав примірник договору, підписаний належним чином з боку кредитодавця, такий правочин є неукладеним.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Позивачем не представлено належних та допустимих доказів укладення між сторонами Кредитного договору.
Крім того, за твердженнями Позивача Кредитний договір був підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором та на підтвердження ідентифікації відповідача надана Довідка про ідентифікацію. Відповідач категорично заперечує проти того, що цей ідентифікатор було використано саме Відповідачем і як наслідок було підписано Кредитний договір. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію"). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідач ввважає, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме Відповідачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, а довідка про ідентифікацію є внутрішнім документом позивача тому жодним чином не підтверджує проходження ідентифікації та підписання Кредитного договору. Аналогічні правові висновки зроблені в Постанові Верховного Суду України по справі 545/1750/21. Відсутність належних доказів перерахування кредитних коштів. Позивач обґрунтувує факт видачі коштів листом від ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ" (сервіс iPay.ua) від 07.07.2025 року вих. № 13-0707. Однак, довідка від сторонньої платіжної системи не є первинним бухгалтерським документом Позивача у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Належним доказом виконання умов реального договору позики є банківська виписка з поточного рахунку саме Позивача (ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»), яка б підтверджувала рух та списання кредитних коштів на користь Відповідача. Згідно з Договору, Кредитодавець надає кредит шляхом перерахування коштів на рахунок споживача. У договорі не міститься жодних положень про можливість перерахування коштів через сторонні платіжні установи. Довідка від третьої особи не є первинним бухгалтерським документом у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Належним доказом є платіжна інструкція або виписка з рахунку саме Позивача (ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»), яка б підтверджувала списання з його рахунку на рахунок Відповідача. Таких доказів суду не надано. Договір позики є реальним і вважається укладеним з моменту передання грошей.
Позивачем не було надано беззаперечних доказів фактичного перерахування кредитних коштів саме на рахунок відповідача або їх отримання відповідачем у будь який інший спосіб. Згідно ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тобто, навіть якби, відповідач і підписав такий договір, то сам факт підписання кредитного договору сторонами не є фактом надання коштів за таким договором. Підписання такого договору є лише правовою підставою для надання коштів. Факт отримання коштів позичальником має підтверджуватися відповідними фінансовими документами. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які допустимі докази, які підтверджують факт отримання Відповідачем від Позивача кредитних коштів, момент (час, місце, дату) їх видачі, спосіб видачі, періоду часу протягом якого та в якій частці здійснювалась виплата коштів відповідачу, рух коштів по рахунку. Верховний Суд в своїх постановах неодноразово висловлював правову позицію, що документи складені банком без участі позичальника не підтверджують факт надання позичальнику кредитних коштів, не доводять існування відповідного його волевиявлення, а отже й укладення сторонами певного правочину із дотриманням правил статті 1055 ЦК України.
Розрахунок заборгованості складений позивачем не є доказом наявності заборгованості оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Тому позовні вимоги про стягнення грошових сум згідно з умовами такого договору не підлягають задоволенню. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (постанова Верховного Суду по справі № 200/5647/18 ).
Таким чином, Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі. Наданий стороною позивача розрахунок заборгованості та виписка не є первинними документами, складені банком в односторонньому порядку. Недоведеність факту ознайомлення Відповідача з Правилами надання коштів У договорі зазначено, що він укладено відповідно до правил надання коштів ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР».
Однак позивач не надав доказів, що відповідач був ознайомлений та погодився саме з тією редакцією правил, яка діяла на момент укладення договору. Однак, відповідно до ст.ст. 633, 634 ЦК України (публічний договір та договір приєднання), кредитор зобов'язаний довести, що споживач був ознайомлений саме з тією редакцією умов, яка діяла на момент укладення договору. Просте посилання на їх розміщення на сайті не є належним доказом ознайомлення та погодження. Позивач повністю ігноруює вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року N 39/248 щодо регулювання правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем та висновки Конституційного Суду України у рішенні від 11.07.2013 р. у справі N 1- 12/2013, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку Позивач).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються кредитними спілками, банками та іншими надавачами фінпослуг, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим надавач фінпослуг має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач) лише приєднується до тих умов, з якими він повинен бути ознайомлений. Позивач у даній справі не надав доказів, які підтверджують, що саме ці умови та правила надання фінансових послуг відповідач та ознайомився і погодився з ними.
Підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг за відсутності домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту не може розцінюватися як частина кредитного договору та не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору.
Позивачем нараховано 5 270,00 грн неустойки та 1 530,00 грн додаткової комісії (комісія за обслуговування). Однак, згідно зі ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», кредитодавець зобов'язаний надавати інформацію про стан боргу безоплатно не рідше одного разу на місяць.
Встановлення плати за такі дії є нікчемним відповідно до ч. 5 ст. 12 цього Закону. Отже, умови договору про сплату цих комісій є нікчемними.
Позивачем заявлено до стягнення неустойку (пеню/штраф) у розмірі 5 270,00 грн. Суд у заочному рішенні погодився з цим розрахунком, посилаючись на умови договору, де встановлено неустойку в розмірі 170 грн за кожен день прострочення. Однак такий висновок суду прямо суперечить імперативним нормам чинного законодавства України. Відповідно до п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, про споживчий кредит, позичальник звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Законом чітко встановлено, що в таких випадках неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (неналежне виконання) позичальником зобов'язань за таким договором, не нараховуються. Примітно, що у самій «Довідці-розрахунку», наданій Позивачем, міститься примітка щодо дії пунктів 12 та 19 Перехідних положень ЦКУ про продовження строків та обмеження у період карантину та воєнного стану. Попри це, Позивач умисно нарахував неустойку за період воєнного стану, а суд, не дослідивши ці обставини, неправомірно стягнув зазначену суму.
Представником позивача надано відповідь на відзив (арк.с.90-107), де зазначається, що позивачем було подано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, що відповідає вимогам статей 76-79, 81 Цивільного процесуального кодексу України. Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, заперечуючи щодо отримання відповідачем кредитних коштів, сторона відповідача не подала виписки по рахунках відповідача або клопотання про витребування таких доказів, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Суд не зобов'язаний збирати докази замість сторін або компенсувати їх процесуальну пасивність, оскільки це суперечило б принципам змагальності та рівності сторін, закріпленим у статті 12 ЦПК України. Інший підхід призвів би до порушення балансу процесуальних прав та фактичного надання переваг стороні, яка ухиляється від виконання свого обов'язку доказування.
Щодо форми договору - відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відтак, між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії); 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору (кредитної лінії); 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії) від.
Щодо підписання договору та ідентифікації - стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв'язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.
Щодо підписання договору та ідентифікації Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв'язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування допустимим доказом видачі коштів відповідачу.
Ключовий доказ надання кредитних коштів не може бути визнаний неналежним доказом виключно з підстав відсутності у нього повного номера платіжної картки та персональних даних власника рахунку, оскільки відсутність зазначеної інформації є прямим наслідком законодавчих та регуляторних обмежень щодо обігу платіжних даних. Визнання такого доказу неналежним та недопустим призводить до правового абсурду, за якого будь-який платіжний документ, сформований відповідно до вимог законодавства про платіжні послуги та нормативних актів Національного банку України, апріорі не може бути використаний як належний доказ у цивільному процесі
Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам.
Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Щодо процентів за кредитним договором - згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.
Таким чином, загальні витрати за споживчим є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись.
Крім того, представник позивача вказує, що відповідач заперечує проти законності розміру процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору. Законом України “Про споживче кредитування» передбачено пункт 5 статті 8, що визначає максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.
Однак, на переконанян представника позивача, слід звернути увагу, що закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набув чинності 24.12.2023. Отже, враховуючи дату укладення кредитного договору, денна процентна ставка передбачена договором є застосованою та законною.
Щодо заборони суперечливої поведінки - процесуальна поведінка сторони відповідача у даній справі має ознаки суперечливої поведінки, в контексті доктрини venire contra factum proprium та зловживання процесуальними правами. Так, сторона відповідача, заперечуючи сам факт укладення кредитного договору та факт надання останньому кредитних коштів, водночас заявляє заперечення щодо розміру процентної ставки за цим договором, а також щодо правомірності нарахування комісій та неустойки. Така позиція є внутрішньо несумісною, оскільки заперечення умов договору щодо процентів та інших платежів можливе виключно в межах визнання існування самого договору та факту отримання кредитних коштів.
Фактично сторона відповідача формує свою процесуальну позицію, виходячи з презумпції укладеного кредитного договору та надання коштів, але намагається уникнути негативних для себе наслідків, пов'язаних із виконанням договірних зобов'язань, шляхом одночасного заперечення самого юридичного факту виникнення таких зобов'язань. Така поведінка суперечить вимогам добросовісності, закріпленим у статтях 3 та 13 Цивільного кодексу України, а також обов'язку добросовісного користування процесуальними правами, встановленому статтею 44 Цивільного процесуального кодексу України.
Отже, одночасне заперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів, з одного боку, і заперечення умов цього ж договору щодо процентів, комісій та неустойки з іншого, свідчить про наявність суперечливої процесуальної поведінки. Такі доводи відповідача не можуть бути визнані судом послідовними та добросовісними, а відтак підлягають оцінці з урахуванням доктрини естопелю та мають бути відхилені як такі, що ґрунтуються на зловживанні процесуальними правами та не підлягають судовому захисту.
Щодо розрахунку заборгованості - матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.
Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі .
Щодо комісії - комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат.
Отже, комісія за обслуговування пов'язана з наданням ряду перелічених послуг, а саме: 1) організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, 2) забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, 3) забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, 4) забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, 5) консультаційні послуги, 6) інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов'язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства.
Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.
Щодо неустойки - відповідно до частини 3 статті 1054 Цивільного кодексу України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. В той же час зазначаємо, що Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до Закону України "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень.
На підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань.
Представником відповідача 19.05.2026 надано заперечення на відповідь на відзив (арк.с. 109-110), де він зазначає, що "позивач у своїй відповіді на відзив безпідставно намагається перекласти обов'язок доказування на Відповідача, посилаючись на концепцію «негативного доказу» та зазначаючи, що Відповідач не надала виписок по своїх рахунках. Сторона Відповідача наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Позивач, заявляючи вимогу про стягнення боргу, зобов'язаний довести факт передачі грошових коштів. Договір позики є реальним і вважається укладеним з моменту передання грошей (ст. 1046 ЦК України). Позивач виправдовує ненадання первинних бухгалтерських документів тим, що він не є банком, не має доступу до банківської таємниці Відповідача (ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність») та надає довідку від системи iPay.ua (ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ"). Однак, відповідач не вимагає від Позивача надати виписку з банківського рахунку самої ОСОБА_1 . Відповідач наголошує на тому, що належним доказом виконання умов договору позики є банківська виписка з поточного рахунку самого Позивача (ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»), яка б підтверджувала рух та списання кредитних коштів з рахунку фінансової установи на користь Відповідача. Довідка від сторонньої платіжної системи (iPay.ua) не є первинним бухгалтерським документом Позивача у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відсутність доказів списання коштів з рахунку Позивача свідчить про недоведеність факту виконання ним зобов'язань.
Щодо звинувачень у «суперечливій поведінці» - позивач у відповіді на відзив маніпулює доктриною venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), стверджуючи, що Відповідач не може одночасно заперечувати факт укладення договору та оскаржувати розмір процентів, комісій і неустойки. Така позиція Позивача є безпідставною. Процесуальна стратегія сторони захисту полягає у послідовному та всебічному спростуванні позовних вимог. Основною позицією є те, що договір не укладався, а кошти не отримувались. Водночас, реалізуючи своє право на повноцінний захист (ст. 43 ЦПК України).
Також, представник відповідача вважає, що не доведено укладення кредитного договору у належній формі.
Позивач не спростував доводів, викладених у відзиві на позовну заяву. Позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях та внутрішніх документах позивача, які не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують факт передачі коштів".
В судове засідання представник позивача та представник відповідача не з'явилися, проте у своїх заявах просити суд розгляд справи проводити за їх відсутності.
Положеннями ч.2 ст.247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оцінка суду.
Щодо доводів представника відповідача щодо неукладання відповідачем кредитного договору.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір № 07.10.2024-100000344 від 08.10.2024 року, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 17 000,00 грн., терміном на 124 календарних дні, дата повернення 08.02.2025 року, за процентною ставкою - фіксована незмінна у розмірі 1 % за 1 день.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором склала 29070,00 грн., з яких: 17000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 5270,00 - проценти, 5270,00 грн. - неустойка, 1530,00 - грн додаткова комісія.
Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е316, було укладено договір Кредитний договір (оферти) № 07.10.2024-100000344 (арк.с.25 зворотній бік).
Підписавши кредитний договір, відповідач погодився з умовами договору та правилами надання споживчих кредитів від ТОВ «Споживчий центр». За кодом підтвердження А316 відповідач підтвердила про ознайомленя з інформацією, викладеною уПаспорт і споживчого кредиту (арк.с.27, 28).
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Представником відповідача заперечується факт перерахування відповідачу кредитних коштів та, на його думку, докази, що підтверджують даний факт в матеріалах справи відсутні.
Факт перерахування відповідачеві грошових коштів на його картковий рахунок № НОМЕР_1 , який був вказаний ним у заявці, підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» за № 13-0707 від 07.07.2025 року, за яким, на банківську картку відповідача 08.10.2024 року о 09:32:57 були перераховані грошові кошти у розмірі 17 000 грн. (а.с. 29).
Доказів зворотного матеріали справи не містять та такі не були надані відповідачем.
Таким чином, вищезазначені докази в їх сукупності свідчать про те, що кредитодавець - ТОВ «Споживчий центр» належним чином виконало свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором.
Твердження відповідача про те, що позивач не довів належними доказами розмір заборгованості за кредитним договором на увагу не заслуговують, з огляду на вищевикладене.
Враховуючи те, що за умовами вищезазначеного договору відповідач отримав кредитні кошти, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав, відтак, суд погоджується з тим, що заборгованість за основним боргом на підставі вищезазначеного договору підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр», а відтак, позовні вимоги в цій частині (17000 грн) підлягають задоволенню.
У той же час, представник відповідача у запереченнях щодо укладання договору та відсутності факту перерахування коштів, вважає незаконним нарахування неустойки та додаткової комісії. Проаналізувавши доводи сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Виходячи з вищенаведеного, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором відсутні, у зв'язку з чим суд погоджується з доводами представника відповідача та відмовляє у стягненні в частині неустойки в сумі 5270 грн.
Щодо додаткової комісії - відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Проаналізувавши умови укладеного договору, у п.9 зазначено щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості та послуги, за які комісія буде стягнута, оскільки, відповідач був ознайомлений з умовами договору, суд погоджується з доводами позивача та вважає за необхідне стягнути з відповідача 1530,00 грн.
За подання позовної заяви ТОВ «Споживчий центр» сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1983,25 грн (23800*2422,40/29070).
На підставі ст.ст. 526, 527,530 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.12, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 07.10.2024-100000344 від 08.10.2024 у розмірі 23800,00 грн., яка складається з: 17 000,00 грн. - основний борг, 5 270,00 грн. - проценти, 1530,00 грн. - додаткова комісія.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1983,25 грн.
У інші частині позовних вимог (стягнення неустойки 5270 грн) - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання рішення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 25.05.2026.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження за адресою: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського 133-А, ЄДРПОУ - 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Л. В. Шевченко