Номер провадження 2-н/201/729/2026
ЄУН 201/4750/26
Соборний районний суд міста Дніпра
про відмову у видачі судового наказу
25.05.2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі судді Давидовської Т.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ,
установив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» звернулось до Соборного районного суду міста Дніпра із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційної складової боргу, з ОСОБА_1 , за спожиту електроенергію за період з 01.06.2021 року по 28.02.2026 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Перевіривши матеріали заяви про видачу судового наказу та долучених до неї документів, суд дійшов висновку про таке.
Згідно ч. 1 ст. 162 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 165 ЦПК України у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.
Так, на виконання вимог ч. 5 ст. 165 ЦПК України, Соборним районним судом міста Дніпра 08.04.2026 року було направлено запит до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.
Згідно з відповіддю Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 04.05.2026 року, яка надійшла до суду 20.05.2026 року, зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 20.05.2021 року по теперішній час.
Разом з тим, між сторонами виникли відносини щодо наявності заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас, приписами ч. 1ст. 30 ЦПК України визначено, зокрема, що позови, які виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Як наголошено у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно. В постанові також зазначено, що позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.
Предметом даної справи є стягнення заборгованості за електроенергією, що постачається на об'єкт споживача, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.05.2026 року № 2779584 вбачається, що ОСОБА_1 не є власником нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення ст. 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Згідно п. 5 ч.2 ст. 163 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено, зокрема, перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
У п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України вказано, що до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Проте, на думку суду, заявник належним чином не довів наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату спожитої електроенергії, оскільки, останній не є власником майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно п. 1, 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог ст. 163 цього Кодексу; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про відмову у видачі судового наказу.
На підставі вище викладеного та керуючись ст. 30, 160-168, 260, 353, 378 ЦПК України суд,
постановив:
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» у видачі судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Т.В. Давидовська