8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/809/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білоцерківська мрія" (місцезнаходження: 09108, м. Біла Церква, вул. Чорних Запорожців, 45-А; код ЄДРПОУ: 45428933)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наноінвест" (місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 60; код ЄДРПОУ: 37999570)
про стягнення 58 505,28 грн.
без виклику учасників справи
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білоцерківська мрія" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Наноінвест" заборгованості з оплати внесків на утримання багатокваритрного будинку.
Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.03.2026 судом позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білоцерківська мрія" прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/809/26. Справу № 922/809/26 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провдження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України. Відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 23.03.2026 про відкриття провадження у справі № 922/809/26 було направлено в паперовій формі - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Наноінвест" згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Зазначене відправлення вручено представнику відповідача 29.03.2026 за довіреністю, що підтвкрджується довідкою Укрпошти від 30.03.2026.
Отже, копія ухвали про відкриття провадження у справі є врученою відповідачу 29.03.2026, а тому він мав право подати відзив на позовну заяву не пізніше 13.04.2026 (включно). Однак відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, у визначений судом строк відзив на позов не надав.
Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.
Разом з цим, відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався; у встановлений статтею 251 ГПК України п'ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подав.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши справу № 922/809/26 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як зазначає позивач, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білоцерківська мрія» створено на загальних зборах співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 15.05.2024.
Згідно з протоколом № 1 від 15.05.2024 загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 вирішено передати Об'єднанню усі функції з управління цим будинком.
Також протоколом № 2 загальних зборів Об'єднання від 15.05.2024 затверджено Кошторис ОСББ з розміром внеску на управління багатоквартирним будинком з розрахунку 06,50 грн. за один квадратний метр загальної площі квартири або нежитлового приміщення.
Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дата про взяття Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білоцерківська мрія», як платника єдиного внеску - 27.05.2024, номер запису 1010281020000000733.
Протоколом № 4 загальних зборів ОСББ «Білоцерківська мрія» від 27.03.2025 затверджено внесок на відшкодування витрат на управління багатоквартирним будинком у розмірі 09.00 грн. за 1кв.м загальної площі квартири або нежитлового приміщення.
Як вказує позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Наноінвест» є власником квартир АДРЕСА_2 Леваневського) у м. Біла Церква Київської області, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідач ТОВ «Наноінвест» не здійснив своєчасну оплату внесків на утримання вищевказаного будинку за період з 01.07.2024 по 28.02.2026, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість:
- по квартирі АДРЕСА_3 загальною площею 70,10 кв.м у розмірі 12 040,75 грн.;
- по квартирі АДРЕСА_4 загальною площею 71,40 кв.м у розмірі 12 245,00 грн.;
- по квартирі АДРЕСА_5 загальною площею 73,50 кв.м у розмірі 12 576,25 грн.;
- по квартирі АДРЕСА_6 загальною площею 64,70 кв.м у розмірі 11 190,00 грн.
Пунктом 2.1 Статуту ОСББ «Білоцерківська мрія» визначено, що метою Об'єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов'язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутом.
Пунктом 3 Статуту передбачено, що завданням та предметом діяльності Об'єднання є:
забезпечення реалізації прав співвласників на володіння та користування спільним майном;
забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прнбудшікової території;
сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами;
забезпечення виконання співвласниками своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю Об'єднання.
Згідно п.4 Статута об'єднання має право зокрема встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів та здійснювати контрольо за своєчасно. сплатою внесків і платежів, вимагати від співвласників своєчасної ат в повному обсязі сплати всіх встановлених законом та цим статутом внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремнтного фондів.
Відповідно до п.2 р.5 статуту співввласник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Відповідно до довідок-розрахунків заборгованість відповідача з внесків співвласників на утримання багатоквартирним будинком становить 48 052,00 грн.
Позивачем 04.04.2025 та 11.11.2025 направлялись на адресу відповідача ТОВ «Наноінвест» претензії з вимогами погасити заборгованість в добровільному порядку, які залишено боржником без реагування.
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошових забов'зань позивачем нараховано 3% річних у розмірі 2 397,00 грн. та інфляційні втрати у сумі 8056,28 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини сторін є господарськими та виникли щодо сплати внесків на утримання житлового багатоквартирного будинку.
Відповідно до норм ст. ст. 316, 319, 322 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Загальні положення щодо обов'язку співвласника утримувати спільне майно багатоквартирного будинку містяться, зокрема, в п.5 ч.1, ч.2 ст.7, ч. ч.1 - 3 ст.12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Суд на підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна що відповідач є власником квартир 81,104,152,109.
Так, ч.3 ст.13 Конституції України та ч.4 ст.319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними спільним майном.
Частиною 2 ст.382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. За приписами цієї правової норми спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з ч.1 ст.385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку, користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст.526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласником багатоквартирного будинку (співвласник) є власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Частинами 4, 5 ст.4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що господарче забезпечення діяльності об'єднання може здійснюватися власними силами об'єднання (шляхом самозабезпечення).
Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
За змістом ст.10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління об'єднання є загальні збори його членів, до виключної компетенції яких, зокрема, належить: затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. За результатами розгляду питань, віднесених до компетенції загальних зборів, приймається рішення, яке є обов'язковим для всіх співвласників і може бути оскаржене в судовому порядку.
У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об'єднання має право звернутися до суду (ч.6 ст.13 зазначеного Закону).
Згідно з ч.1 ст.15 3акону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов'язаний, зокрема: виконувати обов'язки, передбачені статутом об'єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; не допускати порушення законних прав та інтересів інших співвласників; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Відповідно до ч.1 ст.16, та ч.1 ст.17 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників має право, зокрема, встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів, та вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об'єднання внесків і платежів; звертатися до суду в разі відмови співвласника у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об'єднання внески і платежі.
Частинами 1, 2 ст. 21 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що кошти об'єднання складаються, зокрема, з: внесків і платежів співвласників; коштів та майна, що надходять для забезпечення потреб основної діяльності об'єднання; порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників встановлюються загальними зборами об'єднання відповідно до законодавства та статуту об'єднання.
Абзацом 1 ч.1 ст.22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» установлено, що для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку тощо, об'єднання за рішенням загальних зборів має право задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення.
Частиною 6 ст.22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що для фінансування самозабезпечення об'єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об'єднання.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів, тощо) відноситься до житлово-комунальних послуг.
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників житлових і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Отже, відповідно до наведених вимог чинного законодавства особа, яка є власником приміщення у багатоквартирному будинку і у свою чергу співвласником (співвласниками) будинку, в якому створено ОСББ, зобов'язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а об'єднання наділено правом у разі невиконання цією особою таких дій звернутися до суду з вимогою про стягнення нарахованих за цими витратами платежів.
При цьому необізнаність про затверджені розміри внесків не звільняють співвласника від обов'язку їх сплати.
Відповідно до ч. ч. 5, 7, 8 ст. 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників.
Співвласники мають право знайомитися з рішеннями (протоколами) загальних зборів, затвердженими такими рішеннями документами та робити з них копії.
Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.
Доказів оскарження рішень ОСББ оформлених протоколами загальних зборів, матеріали справи не містять.
На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, господарський суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено наявність правових підстав для стягнення з відповідача 48 052,00 грн внесків на управління будинком.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 3% річних у розмірі 2 397,00 грн. та інфляційні втрати у сумі 8056,28 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Крім того, відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства, а згідно ч.2 ст.625 цього кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.2 розділу 5 Статуту співвласник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Крім того, зігдно зі ст.15 ЗУ "Про об'єднання співвласників багатовквартирного будинку" Співвласник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі
Позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Однак такі вимоги є необґрунтованими та недоведеними з огляду на таке.
Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу встановлення строку виконання відповідачем зобов'язання зі сплати внесків,зокрема, статут ОСББ не містить положень щодо строків сплати внесків; надані позивачем протоколи загальних зборів не визначають строків внесення платежів; інші документи, які б встановлювали строк виконання грошового зобов'язання, позивачем не надані.
За таких обставин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до яких, якщо строк виконання обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги. Позивач посилається на направлення претензії та рахунків від 04.04.2025, однак належні докази отримання відповідачем зазначених документів матеріали справи не містять.
Відтак позивачем не доведено: моменту отримання рахунків відповідачем, а тjму і не доведено дати виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання.
Незважаючи на це, позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних починаючи з 01.07.2024, не навівши жодного правового чи фактичного обґрунтування визначення саме такої дати. Таким чином, розрахунок інфляційних втрат та 3% річних є довільним, необґрунтованим та таким, що не може бути перевірений судом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України саме на позивача покладається обов'язок доказування обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Враховуючи вказане, суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів того, що стрко прострочення оплати відповідачем настав саме 01.07.2024.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог.
Позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 48 052,00 грн. підлягають задоволенню.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 2 397,00 грн. та інфляційні втрати у сумі 8056,28 грн. суд відмовляє, як в безпідставно заявлених.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи, що відповідачем не наведено жодних аргументів та не надано доказів на спростування встановлених судом обставин, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими з огляду на більшу вірогідність наданих позивачем доказів.
Щодо решти пояснень та доводів учасників справи суд зауважує таке.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд із цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.
Відтак, позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, судовий збір в мінімальному розмірі, що визначений Законом України "Про судовий збір" - 3 328,40 грн. покладається судом на відповідача, з вини якої виник спір, та підлягає стягненню на користь позивача у даній справі.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Позивачем у позовній заяві заявлено витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.02.2025 року між адвокатом Куксою Ольгою Володимирівною (за договором адвокат) та ОСББ «Білоцерківська мрія» (за договором клієнт) укладено Договір-доручення про надання правничої допомоги (далі Договір), згідно умов п. 1.1 якого, предметом даного Договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, невизнаних його прав та законних інтересів.
Згідно п. 4.2 Договору, гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до даного Договору.
Згідно Додаткової угоди до Договору від 05.02.2025 року, сторони дійшли згоди про розмір та строки сплати гонорару; вартість одного судового засідання 4000,00 грн.; строки сплати впродовж 10 робочих днів після підписання Акту про надання послуг.
Відповідно до Акту прийому-передщаічі наданих послуг від 10.03.2026, загальна вартість робіт за Договором складає 10000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу, позивачем надано Договір-доручення про надання правничої допомоги від 05.02.2025, Додаткову угоду до Договору від 05.02.2025, Акт про надання послуг від 10.03.2026.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 26.11.2020 у справі №922/1948/19, від 12.08.2020 у справі №916/2598/19, від 30.07.2019 у справі №911/1394/18, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі №638/7748/18.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також, критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Варто також зазначити, що згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З урахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19).
Відповідачем заперечень щодо неспівмірності витрат на правову допомогу, незгоди із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу суду не надано.
З наданого до матеріалів справи Акту про надання послуг №2 від 01.07.2025 року вбачається, що адвокат надав, а позивач прийняв юридичні послуги загальна вартість яких складає 10000,00 грн. Зазначений акт підписано представниками обох сторін, у вказаному акті наведено перелік та обсяги послуг, що надавались адвокатом позивачу, розрахунок наданих послуг та загальну вартість таких послуг.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини надання позивачу адвокатом професійної правничої допомоги, у зв'язку з чим, зазначені витрати є витратами на професійну правничу допомогу та, відповідно, є судовими витратами в розумінні ст. 123 ГПК України.
Дослідивши додані до клопотання про розподіл судових витрат документи, а також ті, що містяться в матеріалах справи, суд вважає підтвердженою належними та допустимими доказами суму судових витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10000,00 грн., надану позивачу адвокатом Куксою О.В.
Так, враховуючи категорію та складність справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об'єм роботи, проведеної адвокатським бюро при підготовці позовної заяви та під час розгляду справи, а також, часткове задоволення позову, з урахуванням критеріїв пропорційності та розумності, суд вважає обґрунтованим розмір покладених на відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги у сумі 8 213,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Наноінвест" (місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 60; код ЄДРПОУ: 37999570) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білоцерківська мрія" (місцезнаходження: 09108, м. Біла Церква, вул. Чорних Запорожців, 45-А; код ЄДРПОУ: 45428933) заборгованість з оплати внесків на утримання будинків у сумі 48 052,00 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 3328,00 грн., та витрати на правничу допомогу у розмірі 8 213,00 грн.
В задоволенні стягнення 3% річних у розмірі 2 397,00 грн. та інфляційних втрат у сумі 8056,28 грн. - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "25" травня 2026 р.
СуддяВ.В. Рильова
Справа №922/809/26