65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"25" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1096/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
розглянувши справу №916/1096/26
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2; ЄДРПОУ 35625014)
До відповідачів: Фізичної особи-підприємця Возняка Андрія Олексійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 )
Про солідарне стягнення 406422,85 грн.
Представники:
Від позивача: не з'явився
Від відповідачів: не з'явились
Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Возняка Андрія Олексійовича, ОСОБА_1 про солідарне стягнення суми заборгованості за Кредитним договором № 011/87071/00888947 від 28 серпня 2020р. в розмірі 406422,85 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.03.2026р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1096/26. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "27" квітня 2026 р. о 09:50. Запропоновано відповідачам підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 27.04.2026р. о 09:50.
27.04.2026р. судом, без оформлення окремого документа, було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25 травня 2026р. о 10:00, із викликом учасників справи у судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.04.2026р. повідомлено учасників справи про судове засідання по розгляду справи по суті, яке відбудеться "25" травня 2026 р. о 10:00. Викликано представників учасників справи у судове засідання, призначене на 25.05.2026р. о 10:00.
Позивач підтримує поданий позов та просить суд його задовольнити.
Фізичною особою-підприємцем Возняком Андрієм Олексійовичем відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування ухвали суду в систему “Електронний суд», яка доставлена в електронний кабінет останнього, що підтверджується довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду".
Возняком Миколою Андрійовичем відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування на його адресу ухвал суду.
Однак, кореспонденція суду повернулась без вручення із зазначенням поштової організації, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до п.п.4, 5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Господарський суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі №910/1487/20, згідно з якою направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку “відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі №906/142/18, провадження №12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17, провадження № 14-507цс18.
У судовому засіданні 25.05.2026 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 25.05.2026 року.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що 28 серпня 2020р. між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (надалі - Кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Возняк Андрієм Олексійовичем укладено Кредитний договір №011/87071/00888947 (надалі - Кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Кредитор зобов'язується надати Позичальнику кредитні кошти надалі (Кредит) в формі Невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 513300,00 грн. (надалі Ліміт), а Позичальник зобов'язується використати Кредит за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму Кредиту, сплатити Проценти та комісії, а також виконати інші зобов'язання, визначені Договором.
Пунктом 8.1. Кредитного договору передбачено, що у разі настання обставин Дефолту (невиконання або неналежне виконання Позичальником своїх зобов'язань за Договором та/або Договором забезпечення, а також інші обставини, які, на думку Кредитора, свідчать про те, що зобов'язання Позичальника за Договором не будуть виконані), Кредитор має безумовне право на власний розсуд без необхідності укладення будь-яких додаткових угод/договорів про зміни вжити, зокрема, скасувати або встановити розмір ліміту в розмірі фактичної заборгованості Позичальника за Кредитом, вимагати дострокового повного/часткового Погашення заборгованості.
Підпунктом 3.1.3., 3.1.4. п. 3.1. Кредитного договору передбачено, що обов'язковими умовами надання Позичальнику Кредиту або його частини (траншу) є наявність Поточного рахунку та надання Кредитору письмової заяви Позичальника про надання Кредиту (траншу) за формою встановленою Кредитором, (із зазначенням цільового використання, не пізніше Кінцевого терміну надання Кредиту та за умови , що сума запитаного кредиту, зазначена в заяві не перевищує розмір невикористаного Ліміту.
Позивачем було зазначено суду, що Позичальнику на виконання п. 3.1. Кредитного договору, Банком було перераховано кредитні кошти в розмірі 513300,00 грн. та факт отримання Позичальником кредитних коштів підтверджується випискою по рахунку Позичальника та Банк належним чином виконав свої зобов'язання за Кредитним договором, визначені п. 3.1. даного Договору.
Згідно п. 2.1. Кредитного договору, протягом строку фактичного користування Кредитом до Кінцевого терміну погашення Кредиту, визначеного пунктом 1.3. Договору включно Позичальник зобов'язаний щомісяця сплачувати Кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 20,35% річних. Розмір процентної ставки може змінюватись в порядку та випадках, передбачених цим Договором.
Відповідно до п. 5.2., 5.3. Кредитного договору, Позичальник здійснює повернення Кредиту та сплату Процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірах згідно з Графіком. Ануїтетний платіж включає в себе повернення частини основної суми Кредиту та сплату Процентів за його використання. Позичальник зобов'язується здійснювати погашення Кредиту та Процентів ануїтетними платежами у валюті Кредиту кожного місяця, 28 числа (надалі - Дата платежу), та при погашенні заборгованості за Кредитом в повному обсязі. При простроченні погашення ануїтетного платежу Проценти, нараховані на суму простроченої заборгованості за Кредитом за період прострочення, в тому числі, визначені п. 2.2 Договору, підлягають сплаті додатково до сум, передюачених Графіком. При цьому, у разі нездійснення погашення Кредиту в Кінцевий термін погашення Кредиту проценти, передбачені п. 2.2 Договору, нараховуються та сплачуються Позичальником за період з дати Кінцевого терміну погашення Кредиту (включно) по календарний день, що передує дню фактичного погашення заборгованості за Договором в повному обсязі.
За посиланням позивача, Позичальник свої зобов'язання за Кредитним договором виконує неналежним чином та станом на 29 липня 2025 р. за Кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 406422,85 грн., з яких: 352593,96 грн. - заборгованість за кредитом, в тому числі 23881,92 грн. прострочена заборгованість за кредитом; 53828,89грн. - заборгованість за відсотками, в тому числі 53632,31 грн. прострочена заборгованість за відсотками.
Як було зазначено суду позивачем, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, між Банком та ОСОБА_2 28.08.2020р. укладено Договір поруки №142878/87071/328351 (надалі Договір поруки).
Згідно п. 1.1. Договору поруки, Поручитель зобов'язується відповідати перед Кредитором солідарно з Позичальником за виконання Забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов Кредитного договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору поруки, Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання Забезпечених зобов'язань, у тому ж обсязі, що і Позичальник, в порядку та строки, визначені Основним договором, у тому числі при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання Забезпечених зобов'язань.
Пунктом 1.3. Договору поруки передбачено, що без додаткового отримання попередньої згоди Поручителя (у тому числі без додаткового повідомлення Поручителя та без укладення додаткових угод до Договору), підписанням цього Договору Поручитель надає свою згоду на поширення поруки на будь-які зміни до Основного договору, внаслідок яких може бути збільшено розмір його відповідальності перед Кредитором, в тому числі внаслідок збільшення розміру будь-якого з Забезпечених зобов'язань (наприклад, збільшення розміру кредиту, в т.ч. на суму нарахованих та несплачених процентів (капіталізація процентів), збільшення розміру процентів) або продовження строку виконання будь-якого з Забезпечених зобов'язань; доповнення Основного договору новим зобов'язанням Позичальника щодо сплати будь-яких платежів на користь Кредитора;- зміни будь-яким чином методу (способу) нарахування процентів за Кредитними операціями; доповнення Основного договору, будь-якими зобов'язаннями Позичальника, невиконання яких може призвести до направлення вимоги про дострокове погашення Забезпечених зобов'язань.
За приписами п. 2.1., п. 2.2. Договору поруки, у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) Позичальником всіх або окремих Забезпечених зобов'язань Кредитор набуває права вимагати від Поручителя виконання ним як солідарним боржником Забезпечених зобов'язань та сплати заборгованості за Забезпеченими зобов'язаннями, а Поручитель зобов'язаний виконати вимоги Кредитора щодо виконання Забезпечених зобов'язань та сплатити заборгованість за Забезпеченими зобов'язаннями. Поручитель зобов'язується здійснити виконання Забезпечених зобов'язань протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання відповідної вимоги від Кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Вимога Кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання Поручителем Забезпечених зобов'язань в розмірі визначеному Кредитором у Вимозі.
Також, ґрунтуючи заявлені позивачем було зазначено суду, що 24.07.2025р. між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір відступлення права вимоги №114/2-79, відповідно до умов якого, право грошової вимоги за Кредитним договором №011/87071/00888947 від 28 серпня 2020р., перейшло до позивача.
Відповідно до п. 2.1. Договору відступлення права вимоги, на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» передає (відступає) позивачу за плату, а Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні Акціонерному товариству «Райффайзен Банк» Права Вимоги до Боржників, вказані у Реєстрі(ах) Боржників (Портфель Заборгованості).
Пунктом 2.3. Договору відступлення права вимоги передбачено, що внаслідок передачі (відступлення) Портфеля Заборгованості за цим Договором, Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» заміняє Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» у Кредитних договорах та Договорах забезпечення, що входять до Портфеля Заборгованості і відповідно вказані у Реєстрі Боржників, та набуває прав грошових вимог Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», включаючи право вимагати від Боржників та Поручителів належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань за Кредитними договорами та Договорами забезпечення. Права Вимоги переходять до Нового кредитора в повному обсязі, безвідзивно та без можливості зворотного відступлення.
Позовні вимоги направлено на солідарне стягнення з Фізичної особи-підприємця Возняка Андрія Олексійовича, ОСОБА_1 суми заборгованості за Кредитним договором № 011/87071/00888947 від 28 серпня 2020р. в розмірі 406422,85 грн., яка складається з суми заборгованості основного боргу у розмірі 352593,96 грн. та суми заборгованості за відсотками у розмірі 53828,89 грн.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов таких висновків.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.
Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
За ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст.ст. 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч.2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Як з'ясовано судом, 28 серпня 2020р. між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (надалі - Кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Возняк Андрієм Олексійовичем укладено Кредитний договір №011/87071/00888947.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України,).
Згідно з ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У відповідності до ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
За матеріалами справи з'ясовано, що в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 28.08.2020р. укладено Договір поруки №142878/87071/328351.
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Також, судом встановлено, що 24.07.2025р. між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір відступлення права вимоги №114/2-79, відповідно до умов якого право грошової вимоги за Кредитним договором №011/87071/00888947 від 28 серпня 2020р., перейшло до позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши обставини справи, Судом встановлено, що Кредитором було виконано зобов'язання за Кредитним договір №011/87071/00888947 від 28 серпня 2020р. щодо перерахування кредитних коштів позичальнику в передбаченому договорами розміру, що підтверджується встановленими судом обставинами, проте, в порушення договірних зобов'язань, Фізичною особою-підприємцем Возняком Андрієм Олексійовичем не було виконання належним чином та в повному обсязі зобов'язання за договором та заборгованість не була сплачена.
Отже, судом встановлено, що Фізичною особою-підприємцем Возняком Андрієм Олексійовичем взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів належним чином не виконано, у зв'язку з чим у Фізичної особи-підприємця Возняка Андрія Олексійовича виникла заборгованість у розмірі 352593,96 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідачів у солідарному порядку 53828,89грн. суми заборгованості за відсотками та суд, огляду на позовні вимоги позивача у цій частині зазначає таке.
У постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду наголосила про таке. Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за “користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України).
Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно “користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за “користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за “користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.
Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за “користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за “користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за “користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, укладеним між банком та позичальником договором встановлено кінцевий термін погашення кредиту - 28.08.2023р., тобто саме цією датою визначено зобов'язання повністю повернути використаний кредит та сплатити, у тому числі, проценти за користування кредитними коштами.
Однак, при перевірці наданого позивачем розрахунку процентів, суд встановив, що позивач ці нарахування здійснив в межах строку, який перевищує погоджений договором строк кредитування (а.с. 28, т.1), що не відповідає законодавству України.
Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що доведеними є вимоги позивача щодо стягнення суми процентів, які станом на 28.08.2023р. включно, становлять 0,01 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов'язання, виникає кілька самостійних зобов'язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов'язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є. Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).
Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.
Схожа правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 у справі №415/2542/15-ц, а також аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 01.03.2017 у справі №6-923цс16, у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №905/2475/15, від 24.01.2018 у справі №907/425/16.
Якщо боржник має декілька поручителів, і укладено окремі договори поруки, то кредитор стягує борг з кожного поручителя окремо враховуючи правосуб'єктність за відповідним видом судочинства (постанова Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі №6-923цс16).
Приймаючи до уваги наведене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, із солідарним стягненням з Фізичної особи-підприємця Возняка Андрія Олексійовича та ОСОБА_1 на користь позивача боргу - 352593,96 грн. та заборгованості за відсотками - 0,01 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позову, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються відповідачів.
При цьому, враховуючи висновки пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", викладені у абз.3 п.4.1 постанови від 21.02.2013 р. № 7 (із змінами) стосовно того, що солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено, судовий збір у сумі 4231,13грн., розрахований пропорційно розміру задоволених вимог, покладається на відповідачів в рівних частинах на кожного.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити частково.
2.Стягнути в солідарному порядку з Фізичної особи-підприємця Возняка Андрія Олексійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2; ЄДРПОУ 35625014) суму заборгованості за Кредитним договором №011/87071/00888947 від 28 серпня 2020р. в розмірі 352593 (триста п'ятдесят дві тисячі п'ятсот дев'яносто три) грн. 97 коп., яка складається з суми заборгованості за основаною сумою боргу у розмірі 352593 (триста п'ятдесят дві тисячі п'ятсот дев'яносто три) грн. 96 коп. та суми заборгованості за відсотками 0 (нуль) грн. 01 коп.
3.В іншій частині позову - відмовити.
4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Возняка Андрія Олексійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2; ЄДРПОУ 35625014) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2115 (дві тисячі сто п'ятнадцять) грн. 57 коп.
5.Стягнути з Возняка Миколи Андрійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів» (07400, Київська обл., м.Бровари, вул. Лісова, буд. 2; ЄДРПОУ 35625014) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2115 (дві тисячі сто п'ятнадцять) грн. 56 коп.
Повне рішення складено 25 травня 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко