25.05.2026 Справа № 914/826/26
За позовом: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Падовської Галини Мирославівни, с. Сокільники,
про: стягнення 27 401,46 грн
Суддя І. Б. КОЗАК
Без виклику сторін.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позовну заяву Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Фізичної особи-підприємця Падовської Галини Мирославівни про стягнення 27 401,46 грн.
Ухвалою суду від 23.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати за спожиту теплову енергію за період з 01.02.2023 по 31.08.2024, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 27 401,46 грн, в тому числі пеня 472,70 грн.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подавав.
Щодо підсудності спору суд зазначає наступне.
Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Падовська Галина Мирославівна із 25.06.1999 зареєстрована як фізична особа-підприємець із наступними видами діяльності:
47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний);
47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 Цивільного кодексу України.
У свою чергу відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження №12-37гс19) та Касаційного господарського суду від 09.03.2023 у справі № 922/1138/22.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
За положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
Тобто, фізична особа, яка є власником, поміж іншого, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Як встановлено судом, письмовий договір про надання послуги з постачання теплової енергії між сторонами не укладався.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" Споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно Договору купівлі-продажу квартири від 06.11.2001 який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Футорянським О.А. (зареєстрований в реєстрі за №6382) ОСОБА_1 (як фізична особа) є власником житлової квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира під'єднана до послуг з постачання теплової енергії (центральне опалення).
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази використання відповідачем житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 , для здійснення господарської діяльності.
Згідно з пункту 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо споживач не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
01.12.2021 між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго», (виконавець) та ОСОБА_1 (споживач) почав діяти новий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, відповідно до умов якого ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов'язувалось постачати теплову енергію в гарячій воді до приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , а споживач зобов'язувався її отримувати і оплачувати за встановленими тарифами на умовах і в термін, передбачені договором.
Відповідно до пунктів 1 та 2 індивідуального договору - цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) індивідуальному споживачу (далі - споживач).
Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України. Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному сайті підприємства https://lmkp.lte.lviv.ua .
Суд погоджується з твердженням позивача, що ОСОБА_1 як власниця житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 приєдналася до типового публічного договору про надання послуги з постачання теплової енергії, однак, на переконання суду, вона виступає стороною у правовідносинах з постачання теплової енергії як фізична особа а не як фізична особа-підприємець оскільки є власницею житлового приміщення а доказів його використання у господарських правовідносинах позивачем не надано.
Як вже зазначалось, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.
Таким чином, беручи до уваги, що письмовий договір про надання послуг з постачання теплової енергії між сторонами не укладався, а на підставі пункту 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" між сторонами був укладений публічний договір про постачання теплової енергії в гарячій воді до квартири, у якому Падовська Галина Мирославівна виступає стороною як фізична особа а не як фізична особа-підприємець, враховуючи, що вказане приміщення (квартира) є житловим приміщенням, а докази її використання для здійснення господарської діяльності у матеріалах справи відсутні, суд дійшов висновку, що цей спір є цивільно-правовим та не підлягає до розгляду в порядку господарського судочинства.
Згідно п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відтак, на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України суд закриває провадження у цій справі.
Враховуючи викладене та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, 234 ГПК України, суд
1. Закрити провадження у справі №914/826/26 за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Фізичної особи-підприємця Падовської Галини Мирославівни про стягнення 27 401,46 грн.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Козак І.Б.