вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/143/26
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, б-р. Лесі Українки, буд. 27/2) в інтересах держави
в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (03035, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 1)
та Макарівської селищної ради (08001, Київська обл., Бучанський р-н, селище Макарів, вул. Димитрія Ростовського, буд. 30)
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А)
про стягнення 3499982,40 грн. шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев,
секретар судового засідання: Ліщук М.Ю.
Представники сторін:
прокурор: Ламшина О.О.;
від позивача 1: не з'явився;
від позивача 2: не з'явився;
від відповідача: Саносян І.М. (в режимі відеоконференції)
Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - позивач 1) та Макарівської селищної ради (далі - позивач 2) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» (далі - відповідач, ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ») про стягнення 3499982,40 грн. шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев.
Позовні вимоги мотивовано тим, що під час реалізації представницьких повноважень, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Київською обласною прокуратурою було виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони захисту та раціонального використання лісових ресурсів.
Так, працівниками державної лісової охорони філії «Макарівське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» та працівниками Столичного відділу управління контролю за використанням лісового та мисливського господарства Департаменту безпеки ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» було виявлено факт незаконної порубки 39 дерев у 1, 3, 5 виділах 43 кварталу Небелицького лісництва філії «Макарівське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ», що розташоване в адміністративних межах Макарівського району Київської області.
За результатами виявлення вищевказаної незаконної рубки дерев в межах території природно-заповідного фонду, провідним інженером з охорони та захисту лісу філії «Макарівське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» 16.04.2024 р. складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.
Відповідно до розрахунку шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду філія «Макарівське лісове господарство» Небелицьке лісництво квартал 43 виділ 1, 3, 5, проведеного провідним інженером з охорони та захисту лісу відділу лісового та мисливського господарства філії «Макарівське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» М. Місіоном, розмір збитків становить 3499982,40 грн.
Враховуючи, що земельна ділянка, на якій виявлено незаконну порубку дерев, знаходиться в адміністративних межах Макарівської територіальної громади, прокурор звернувся до суду з даним позовом з метою захисту інтересів держави, зокрема, в особі Макарівської селищної ради.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу між суддями від 16.01.2026 р. вказані позовні матеріали були передані для розгляду судді Грабець С.Ю. (справа № 911/143/26).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.01.2026 р. було задоволено заяву судді Грабець С.Ю. про самовідвід у справі № 911/143/26.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.01.2026 р. вказані позовні матеріали були передані для розгляду судді Бабкіній В.М.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.02.2026 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, постановлено здійснювати розгляд в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.03.2026 р.
17.02.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 17.02.2026 р. (вх. № 2792/26 від 17.02.2026 р.), за яким відповідач заперечує проти задоволення позову в повному обсязі з огляду на те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у цій справі, адже Державна екологічна інспекція Столичного округу, її посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому остання позбавлена можливості щодо пред'явлення до ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» позову про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, оскільки розрахунок збитків проведено не особами, що здійснюють контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, не на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт порушень, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства фізичними особами, фізичними особами - підприємцями та юридичними особами. Відповідач також зазначає, що шкода, заподіяна державі внаслідок незаконної рубки дерев, стягнення якої є предметом розгляду у цій справі, виникла від безпосередніх дій особи, яка незаконно зрубувала дерева, а не від постійного лісокористувача, на якого покладений обов'язок охороняти ліс. Окрім того, на думку відповідача, акти огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 16.04.2024 р. мали б бути фактично додатком до акту перевірки планового чи позапланового заходу, який проведений не був, а тому ці акти огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства не можуть бути належним та достатнім доказом встановлення факту правопорушення, та, як наслідок, вини та протиправної поведінки відповідача.
18.02.2026 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 18.02.2026 р. (вх. № 2872/26 від 18.02.2026 р.) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій представник відповідача просить суд надати можливість взяти участь у судовому засіданні у справі № 911/143/26, призначеному на 19.03.2026 р., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена ухвалою суду.
23.02.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від Київської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив на позовну заяву № 12/2-2302вих-26 від 20.02.2026 р. (вх. 3059/26 від 23.02.2026 р.), за якою прокурор відхиляє заперечення відповідача проти позову з огляду на те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу є належним позивачем у даній справі, адже остання в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог природоохоронного законодавства, в тому числі - про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема, щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, законності вирубування, раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів, здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, тому ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ», як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, на виконання вимог чинного законодавства має відшкодувати завдані його протиправними діями збитки. Окрім того, прокурор зазначав, що акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства та відповідний розрахунок розміру шкоди в сумі 3499982,40 грн. складено та обраховано уповноваженими особами відповідно до законодавства, а тому вони є належними та допустимими доказами у спірних правовідносинах відповідно до ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
02.03.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 02.03.2026 р. (вх. № 3528/26 від 02.03.2026 р.), за змістом яких останній відхиляє викладені прокурором аргументи та доводи у відповіді на відзив і просить відмовити в позові в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.03.2026 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.04.2026 р.
У судовому засіданні 16.04.2026 р. були присутні прокурор та представник відповідача, представники позивачів до суду не з'явилися, про час та дату проведення судового засідання усі учасники процесу були повідомлені належно.
У судовому засіданні 16.04.2026 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
З матеріалів справи слідує, що рішенням XVI сесії XXI скликання Київської обласної ради від 10.03.1994 р. було створено заповідне урочище «Вепрове» в межах усіх виділів 42 та 43 кварталів Небелицького лісництва державного підприємства «Макарівське лісове господарство».
Відповідно до охоронного зобов?язання № 3Ур1-563 від 23.02.2009 р. землекористувачем - державним підприємством «Макарівське лісове господарство» забезпечується додержання вимог заповідного режиму території.
Відповідно до охоронного зобов?язання № 3Ур1-563 від 23.02.2009 р. на території заповідного урочища «Вепрове» забороняється проїзд всіх видів транспорту поза дорогами загального користування, за винятком службового транспорту, та будь-яка господарська діяльність, яка може призвести до втрати природної, наукової та культурно-освітньої цінності заповідного урочища.
Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 20.03.2022 р. № 142 «Про заборону в Київській області відвідування лісів населенням і в?їзду до них транспортних засобів та іншої техніки на час дії правового режиму воєнного часу», під час дії правового режиму воєнного стану заборонено в Київській області відвідування населенням лісів і в?їзд до них (крім транзитних шляхів) транспортних засобів та іншої техніки, за винятком транспортних засобів, що використовується в тому числі постійними лісокористувачами.
Наказом ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» «Про підготовку до пожежонебезпечного періоду і запобігання масштабним лісовим пожежам у 2024 році» № 220 від 19.02.2024 р. всі філії зобов?язано протягом пожежонебезпечного періоду організувати постійне наземне патрулювання особливо небезпечних масивів, лісів, розташованих поблизу населених пунктів, сільгоспугідь та місць масового відпочинку населення; встановити цілодобове чергування працівників державної лісової охорони у період високої та надзвичайної пожежної небезпеки, а також забезпечити чітку і своєчасну передачу інформації щодо виникнення і ліквідації лісових пожеж відповідно до встановлених вимог.
Листом Столичного лісового офісу ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» № 421/20-ВЛ від 21.02.2024 р. всі філії повідомлено про наказ ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» «Про підготовку до пожежонебезпечного періоду і запобігання масштабним лісовим пожежам у 2024 році» № 220 від 19.02.2024 р.
У квітні 2024 року працівниками державної лісової охорони філії «Макарівське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» та працівниками Столичного відділу управління контролю за використанням лісового та мисливського господарства Департаменту безпеки ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» було виявлено факт незаконної порубки 39 дерев у 1, 3, 5 виділах 43 кварталу Небелицького лісництва філії «Макарівське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ», що розташоване в адміністративних межах Макарівського району Київської області.
За результатами виявлення вищевказаної незаконної рубки дерев в межах території природно-заповідного фонду, провідним інженером з охорони та захисту лісу філії «Макарівське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» 16.04.2024 р. складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.
Відповідно до розрахунку шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду (філія «Макарівське лісове господарство» Небелицьке лісництво квартал 43 виділ 1, 3, 5 в межах території заповідного урочища «Вепрове»), проведеного провідним інженером з охорони та захисту лісу відділу лісового та мисливського господарства філії «Макарівське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» М. Місіоном, розмір збитків становить 3499982,40 грн.
За повідомленням представників ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» про факт незаконної рубки дерев в заповідному урочищі «Вепрове» до відділення поліції № 3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області, в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 12024111050001154 від 17.04.2024 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.
Листом № 187/20.22 від 18.04.2024 р. філія «Макарівське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» скерувала наявні матеріали до відділення поліції № 3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області, в тому числі щодо факту порубки невстановленими особами 39 дерев, загальною кубомасою 63 м3.
Поряд з цим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реформування управління лісової галузі» № 1003 від 07.09.2022 р. ухвалено рішення про створення державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» шляхом приєднання всіх спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств (які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України) з подальшим перетворенням ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» в акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі.
Відповідно до п. 4.8 Статуту державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.03.2024 р. № 53, ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» в порядку, встановленому законодавством, цим Статутом та внутрішніми документами має право утворювати на території України та за її межами філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.
Отже, правонаступником ДП «Макарівське лісове господарство» є ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ».
Викладене вище стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Макарівської селищної ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» про стягнення 3499982,40 грн. шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев.
У позові прокурор зазначив, що порушення інтересів держави в даному випадку полягають у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, в результаті незаконних порубок дерев в межах території природно-заповідного фонду. Водночас, Державною екологічною інспекцією Столичного округу не було вжито заходів щодо захисту інтересів держави в частині відшкодування шкоди. Відповідно, звернення із цим позовом спрямоване на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, в порядку ч. 3 ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з нездійсненням суб'єктами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави в суді.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру».
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру»).
Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Разом із тим, у розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17, від 18.08.2020 р. у справі № 914/1844/18, від 08.12.2020 р. у справі № 908/1664/19.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia (“суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).
Поряд з цим, статтею 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі та додержання операторами вимог законодавства у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів.
Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 р. № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони, захисту, використання і відтворення лісів.
Функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено на Державну екологічну інспекцію Столичного округу.
Згідно з пп. 5 п. 2 Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 р. № 18 “Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекції Столичного округу (нова редакція)», Інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; повноти та законності здійснених заходів щодо відтворення лісів, зокрема цінними та рідкісними породами дерев, породами, притаманними відповідному регіону, та повноти заходів з догляду за лісовими культурами на землях, призначених під відновлення лісу; раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів; добування продуктів лісу та використання лісових ресурсів; здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах тощо.
Враховуючи зазначене, Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів і, відповідно, є належним позивачем у даній справі.
Як слідує з матеріалів справи, Державною екологічною інспекцією Столичного округу листом від 09.12.2025 р. № 9/6/2-30/3810 надано відповідь на лист Київської обласної прокуратури від 05.12.2025 р. № 12/2-991вих-25, зі змісту якого слідує, що інспекцією не вживалося заходів, спрямованих на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев, та зазначено про не заперечення проти наміру прокуратури звернутися до Господарського суду Київської області із позовом про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев у розмірі 3499982,40 грн.
Таким чином, невжиття належних та достатніх заходів компетентним та уповноваженим органом - Державною екологічною інспекцією Столичного округу щодо стягнення з відповідача шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, свідчить про бездіяльність позивача 1.
Окрім того, слід відзначити, що право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст.ст. 13, 142, 145 Конституції України, ст.ст. 15, 19, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Зокрема, до делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з приписами п. б ч. 1 ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Макарівська селищна рада, якою так само заходи щодо стягнення шкоди не вживалися, у відповідь на лист Київської обласної прокуратури від 05.12.2025 р. № 12/2-989вих-25 повідомила прокуратуру листом від 09.12.2025 р. № 03-23/3586 про те, що Макарівська селищна рада не заперечує проти наміру прокуратури звернутися до Господарського суду Київської області із заявою про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев у розмірі 3499982,40 грн.
Відтак, прокурор, звернувшись до суду з даним позовом, виконав обов'язок щодо попереднього повідомлення позивачів відповідно до частини 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Враховуючи, що позивачами не було вжито заходів щодо подання до суду відповідної позовної заяви, прокуратура звернулася з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах в порядку ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з нездійсненням позивачами як суб'єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, захисту інтересів держави в суді.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував, у чому полягають інтереси держави та необхідність їх захисту, вірно визначив органи, які мають компетенцію захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, підтвердив бездіяльність таких органів та дотримався процедури, передбаченої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Сторони визнають, що ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» в особі філії «Макарівське лісове господарство» станом на час виявлення незаконної рубки дерев було постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій виявлена така рубка.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно зі ст. 66 Конституції України кожен зобов?язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про природно-заповідний фонд» заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об?єктів у їх власників або користувачів.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд» на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог встановлених для природних заповідників. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об?єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов?язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд» охорона територій та об?єктів природно-заповідного фонду покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих полизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 3 Лісового кодексу України визначено, що лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишного природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст.ст. 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Частиною 2 ст. 19 Лісового кодексу України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Статтею 100 Лісового кодексу України установлено, що порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України передбачено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно зі ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Таким чином, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Як слідує з матеріалів справи, земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, перебуває у постійному користуванні ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ», зокрема, філії «Макарівське лісове господарство», що не заперечується сторонами.
Статтею 89 Лісового кодексу України встановлено, що охорону і захист лісів на території України здійснюють державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління; лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Державна лісова охорона має статус правоохоронного органу.
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2., 2.7., 3.4., 4.4., 5.3., 6.4. Інструкції про порядок проведення ревізій лісових обходів, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України від 08.02.2010 р. № 23, державна лісова охорона з метою попередження порушень вимог лісового законодавства здійснює планові, контрольні, раптові, поточні та позапланові ревізії лісових обходів (майстерських дільниць). За результатами ревізії лісових обходів оформляється відповідний акт з обґрунтованим висновком про стан охорони лісового обходу (майстерської дільниці) та виконання матеріально-відповідальною особою покладених обов?язків.
Відповідно до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших лісокористувачів та власників лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 976 від 16.09.2009 р. спеціалісти відділу (сектору) охорони і захисту лісу всіх категорій, спеціалісти відділу (сектору) лісового господарства всіх категорій, спеціалісти відділу (сектору) мисливського господарства всіх категорій, інженери відділу (сектору) охорони і захисту лісу всіх категорій, інженери відділу (сектору) лісового господарства всіх категорій, інженери відділу (сектору) мисливського господарства всіх категорій відносяться до посадових осіб державної лісової охорони.
Відповідно до п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України № 262 від 31.08.2010 р., у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті.
Таким чином, акт, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, є належним доказом на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства.
При цьому, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.
Стаття 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Згідно ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні, зокрема, у протиправному знищенні або пошкодженні об'єктів рослинного світу.
Слід зазначити, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.
Поряд з цим, загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відшкодування шкоди, заподіяною порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Права і обов'язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов'язання.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.
Приписами чинного законодавства, зокрема, Лісовим кодексом та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності, оскільки обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.12.2019 р. № 906/133/18, від 09.08.2018 р. № 1909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 р. у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 р. у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 р. у справі № 925/382/17, від 27.03.2018 р. у справі № 909/1111/16 та від 20.02.2020 р. у справі № 920/1106/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі № 9901/93/19 викладено правову позицію, відповідно до якої, виходячи з вимог ч. 2 ст. 19, ст. ст. 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 р. у справі № 909/976/17 та від 19.12.2018 р. у справі № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2022 р. у справі № 922/2317/21).
Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується матеріалами справи. Тобто відповідач неправомірно не здійснив належних заходів для збереження лісонасаджень на земельній ділянці, постійним користувачем якої він є. Вказане свідчить про наявність як вини відповідача, так і протиправної поведінки, а також причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, які спричинили збитки.
Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Подані до матеріалів справи докази на підтвердження вищезазначених обставин є належними, допустимими та достатніми для встановлення факту вчинення правопорушення природоохоронного законодавства та завдання державі шкоди незаконною порубкою лісових насаджень.
Відповідно до розрахунку шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду (філія «Макарівське лісове господарство» Небелицьке лісництво квартал 43 виділ 1, 3, 5 в межах території заповідного урочища «Вепрове»), проведеного провідним інженером з охорони та захисту лісу відділу лісового та мисливського господарства філії «Макарівське лісове господарство» ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» М. Місіоном, розмір збитків становить 3499982,40 грн.
Розрахунок шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду (філія «Макарівське лісове господарство» Небелицьке лісництво квартал 43 виділ 1, 3, 5 в межах території заповідного урочища «Вепрове»), здійснено відповідно до спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 575 від 10.05.2022 р., з урахуванням індексації 2024 року.
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 575 від 10.05.2022 р. «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» індексація затверджених цією постановою такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду підприємствами, установами, організаціями та громадянами, проводиться згідно з Порядком проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Дослідивши поданий розрахунок, суд вбачає його обґрунтованим та арифметично вірним, відтак, вимога прокуратури про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки, у розмірі 3499982,40 грн. є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Також суд вважає за необхідне відзначити, що згідно зі ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п. 7 ч. 3 ст. 29, п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зараховуються до спецфондів Державного, обласних та місцевих (сільського, селищного, міського) бюджетів за місцем скоєння правопорушення. При цьому джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Незаконну рубку вчинено в адміністративних межах Макарівської територіальної громади Київської області, тому заподіяна шкода підлягає стягненню за місцем заподіяння шкоди на єдиний казначейський рахунок спеціального фонду, відкритий на Макарівську селищну раду, згідно з кодом бюджетної класифікації. У даному випадку - це «грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок господарської та іншої діяльності», код класифікації доходів 24062100.
Даний рахунок відкритий за балансовим рахунком, має назву: "кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевим бюджетом". Вся сума стягується на один рахунок міської ради, а потім відбувається автоматичний відсотковий розподіл між рівнями бюджету відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України.
Відтак, оскільки місце заподіяння екологічної шкоди - порубки дерев знаходиться в адміністративних межах Макарівської громади, то відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» надходження грошових коштів на спеціальний рахунок Макарівської селищної ради буде правомірним та таким, що відповідає вимогам законодавства.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А, код 44768034) на користь держави в особі Макарівської селищної ради (08001, Київська обл., Бучанський р-н, селище Макарів, вул. Димитрія Ростовського, буд. 30, код 04362183) 3499982 (три мільйони чотириста дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 40 коп. шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев.
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А, код 44768034) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 27/2, код 02909996) 52499 (п'ятдесят дві тисячі чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 74 коп. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 25.05.2026 р.
Суддя В.М. Бабкіна