ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про закриття провадження у справі
м. Київ
25.05.2026Справа № 910/4261/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (вул.Соборна, буд.76, м.Павлоград, Дніпропетровська обл., 51400; ідентифікаційний код 00178353)
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул.Єжи Ґедройця, буд.5, м.Київ, 03150; ідентифікаційний код 40075815)
про визнання недійсним комерційного акта
Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця», у якій просить суд визнати недійсним комерційний акт № 467004/200 від 29.06.2025.
В обґрунтування позову зазначено, що у порушення вимог пункту 10 Правил складання актів, комерційний акт № 467004/200 від 29.06.2025 не містять підпису начальника вантажного району та працівника станції, який особисто здійснював перевірку, а підписаний зі сторони залізниці тільки однією уповноваженою особою - начальником станції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
21.04.2026 від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
29.04.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту таких прав та інтересів, відповідно до частини 2 цієї статті, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.06.2018 в справі № 338/180/17, згідно з яким застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У частині 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) юридичних осіб та їх органів, посадових та службових осіб, а також фізичних осіб - підприємців у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Тобто, за змістом вказаної норми господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих органами, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 917/1964/19.
Обставини справи свідчать про те, що між сторонами існує спір щодо дійсності та прийнятності комерційного акту № 467004/200 від 29.06.2025.
За твердженнями позивача, цей комерційний акт підписано неуповноваженими особами, отже його складено із порушенням Правил складання актів, що є підставою визнання його недійсним.
Відповідач вважає, що дії залізниці щодо складання та підписання спірного комерційного акту відповідають Правилам складання актів, зокрема зазначає, що його оформлено за підписом трьох осіб, яких визначено у Правилах складання актів. Поряд із цим відповідач наголошує на тому, що вимога про визнання комерційного акту недійним не може бути самостійним предметом позову і, відповідно, способом захисту, а обставини його недійсності підлягають встановленню лише при вирішенні спору про право цивільне, зокрема, про стягнення штрафу за статтею 122 Статуту залізниць України за невірно зазначену масу вантажу у накладній.
За змістом Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 08.07.2002 за № 567/6855, комерційний акт це документ, який складається для засвідчення обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці.
Таким чином комерційний акт є актом перевірки, який не містить ознак нормативного акту, а містить лише інформацію про виявлене порушення, у даному випадку - про невідповідність маси вантажу, зазначеної у накладній.
Отже комерційний акт за своєю правовою природою не є актом у розумінні пункту 10 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, оскільки він лише фіксує виявлені залізницею порушення і, відповідно до статті 122 Статуту залізниць України, може бути підставою для притягнення відправника вантажу до відповідальності за неправильне зазначення маси вантажу в накладній.
Така правова природа комерційного акта унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів. Суб'єктивне бачення позивачем порушення свого цивільного права внаслідок його складання не може свідчити про наявність фактичного спору між сторонами справи, а відтак і самостійного цивільного права позивача, яке потребує захисту шляхом звернення з позовом у такий спосіб.
Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема визнання недійсними комерційних актів, оскільки такі акти засвідчують конкретні факти, які здатні спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов'язків. Ці акти не підпадають під визначення правочину у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, не містять вони й ознак правового акта індивідуальної дії чи нормативного акта. Отже, зазначений комерційний акт є лише доказом на підтвердження певних обставин, у даному випадку невідповдності маси вантажу зазначеної в накладній.
Суд погоджується з відповідачем у тім, що питання належного виконання вимог законодавства при складенні комерційного акта знаходяться поза зобов'язальними відносинами сторін справи і підлягає встановленню під час вирішення спору про цивільне право, зокрема про стягнення штрафу за статтею 122 Статуту залізниць України.
Отже, вимога позивача про визнання комерціійного акта недійсним не є належним способом захисту прав, а тому не може виступати самостійним предметом позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Суд враховує, що за приписом частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Водночас Верховний Суд неодноразово зазначав, що приписи пункту 1 частини 1 статті 231 та пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України є застосовними і в тому разі, якщо у справі відсутній юридичний спір, а тому справа не може бути розглянута судами жодної юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 591/5619/17, від 30.06.2020 у справі № 927/999/19, від 03.11.2020 у справі № 917/1964/19).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що даний спір не підлягає судовому розгляду, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Судом встановлено, що відповідно до платіжної інструкції № 4478241 від 27.03.2026 позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 3 328,00 грн за подання вищезазначеного позову.
Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено відповідною випискою.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність повернення, на підставі частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплаченого позивачем судового збору в розмірі 3 328,00 грн.
Керуючись статтями 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України «Про судовий збір», суд
1. Провадження у справі № 910/4261/26 за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсним комерційного акта закрити.
2. Повернути Приватному акціонерному товариству «ДТЕК Павлоградвугілля» (вул.Соборна, буд.76, м.Павлоград, Дніпропетровська обл., 51400; ідентифікаційний код 00178353) зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп., сплачений відповідно до платіжної інструкції № 4478241 від 27.03.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.П. Капцова