ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.05.2026Справа № 910/1893/26
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ВЕЛЛ БРОКЕРС»
до фізичної особи-підприємця Зайцева Єгора Дмитровича
про стягнення 23 066, 24 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю.ВЕЛЛ БРОКЕРС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Зайцева Єгора Дмитровича (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 23 066, 24 грн, з яких: 23 043, 51 грн попередня оплата та 22, 73 грн 3% річних.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.525, 526, 610, 615, 625, 629, 901, 906 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором №13012026 про надання послуг від 13.01.2026, в частині повного та своєчасного надання консультаційних послуг з розробки маркетингової стратегії запуску В2С напрямку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
04.03.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/1893/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
30.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує щодо задоволення позову в повному обсязі, та, зокрема, зазначає, що відповідачем повністю виконано зобов'язання за договором №13012026 від 13.01.2026, а саме було розроблено стратегію та архітектуру продукту «THE RUBIKON» (позиціонування «Anti-Corruption Medicine», Roadmap, оффери). Вказує, що фінальні матеріали були передані позивачу та презентовані на стратегічних сесіях. Факт передачі підтверджується електронним листуванням. Також зазначає, що згідно з умовами договору, у разі виявлення недоліків замовник зобов'язаний надати письмовий перелік зауважень, а виконавець має 10 робочих днів на їх усунення, однак позивач не надав жодного конкретного переліку недоліків, натомість одразу висунув вимогу про повернення оплати. На думку відповідача, це є прямим порушенням порядку прийняття передачі послуг. Крім цього, вказує, що посилання позивача на п. 6.3. договору є безпідставним, оскільки відмови від надання послуг не було - результати робіт знаходяться у розпорядженні позивача, а суб'єктивне сприйняття якості інтелектуального продукту не може бути підставою для повернення 100% оплати.
06.04.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти викладених відповідачем доводів у відзиві на позов, посилаючись на те, що твердження відповідача про те, що послуги надані не є достовірним, адже за договором виконавець мав надати не довільний консультативний матеріал, а конкретний заявлений результат: XMind-карту як візуальну архітектуру воронки продажів із шляхом клієнта «Трафік - Прогрів - Конверсія», а також стратегічний документ Word/PDF із Big Idea позиціонуванням, структурою продуктової лінійки, офферами та покроковим roadmap (дорожня карта) впровадження, що погоджений і прийнятий замовником, як заявлений результат, відповідно до п.1.7. договору. При цьому такий результат мав бути погоджений і прийнятий замовником, а факт надання послуг - підтверджений підписаним актом приймання-передачі. Також вказує, що фактично наданий файл «Велло Бот.pdf» є статичним PDF-зображенням, що унеможливлює його використання за призначенням (редагування, детальне вивчення вузлів архітектури). Схема не відображає чіткого шляху клієнта за моделлю «Трафік - Прогрів - Конверсія» у розумінні архітектури продажів, а виглядає як набір розрізнених логічних блоків бота. Даний файл не має ознак завершеної маркетингової стратегії у договірному значенні, оскільки за своїм змістом є сукупністю нотаток, гіпотез, робочих ідей, варіантів сегментації, фрагментів комунікаційних тез і незавершених розмірковувань. Зміст цього PDF також свідчить, що запропоновані виконавцем підходи не були оформлені як цілісна, завершена та готова до впровадження стратегія: документ містить численні гіпотези щодо сегментів, офферів, механік продажу, позиціонування та монетизації, але не містить належної завершеності, структурованості й чіткого покрокового шляху впровадження у тому вигляді, який прямо передбачений договором. Крім цього, щодо наданого файлу «ІІ бот» за формою, вказує, що даний документ не є «Стратегічним документом». Це робочі нотатки (чернетки) з зіздзвонів, що підтверджується самою назвою розділів. Замість чіткого позиціонування «Anti-Corruption Medicine», документ містить хаотичний набір ідей: від «перекладача з медичної на людську» до «біохакера» та «медичного адвоката». Єдиної, фіналізованої та погодженої концепції не сформульовано. У документі повністю відсутній покроковий графік впровадження з визначеними термінами, етапами та відповідальними особами. Також позивач зазначає, що надані відповідачем файли є лише підготовчими матеріалами, а не кінцевим інтелектуальним продуктом. Дані файли не відповідають умовам договору. Отже, на думку позивача, виконавець не надав результат, який за формою та змістом відповідає предмету договору, що є підставою для визнання зобов'язань за договором невиконаними.
06.04.2026 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній, зокрема, зазначає, що посилання позивача на п. 2.6. договору є безпідставним, оскільки замовник не скористався цим правом у визначений договором момент - до завершення першої сесії. Натомість замовник продовжив роботу з виконавцем, що свідчить про фактичне прийняття Етапу 1. Також вказує, що відповідач тричі в письмовій формі звертався до замовника з проханням надати конкретний перелік недоліків, однак позивач одразу перейшов до вимоги повернення коштів за п. 6.3. договору, обминаючи процедуру п. 2.5., що є прямим порушенням умов договору. Крім цього, зазначає, що відповідно до п. 3.1. договору, вартість послуг становить 22 736, 88 грн. Згідно з банківською випискою АТ «ПУМБ», наданою самим позивачем, фактично сплачена сума дорівнює 22 736, 88 грн (платіж від 15.01.2026). Однак, у позовній заяві позивач заявляє до стягнення 23 043, 51 грн основного боргу, що на 306, 63 грн перевищує фактично сплачену суму. На думку відповідача, позивач не може вимагати повернення суми, більшої за ту, що була фактично сплачена. Також відповідач вказує, що наданими відповідачем доказами листування між сторонами підтверджується, що відповідач фактично намагався вирішити спір шляхом переговорів, тоді як позивач систематично ігнорував звернення відповідача, не надав жодного конкретного переліку недоліків і замість конструктивного діалогу обрав шлях судового спору навколо суми, меншої за вартість послуг адвоката. Крім цього, зазначає, що відповідач готовий в режимі реального часу, з нуля створити повноцінний робочий продукт замовника - включно з AI чат-ботом, Tone of Voice, дашбордом «Карта Ресурсу» та лендінгом - використовуючи виключно текст стратегії, розробленої за договором. Також вказує, що відповідач вважає, що послуги надані в повному обсязі відповідно до п. 1.7. договору: XMind-карта архітектури воронки - надана; стратегічний документ з Big Idea, позиціонуванням, структурою продуктової лінійки, офферами та Roadmap - наданий; обидва документи презентовані замовнику під час стратегічних сесій.
10.04.2026 від представника позивача надійшли заперечення, у яких останній зазначає, що надані відповідачем скріншоти переписок у месенджерах, а також інші скріншоти електронних доказів є неналежними доказами, оскільки вони не дають можливості встановити авторів листування та їх повний зміст, тому вказані докази не можуть братися до уваги судом оскільки не є належними та допустимими доказами.
10.04.2026 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких останній, зокрема, зазначає, що відповідач підтверджує наявність оригіналів електронного листування у його мобільному пристрої в месенджері Telegram. Оригінали зберігаються у повному обсязі та доступні для огляду. Також вказує, що проживає та працює за межами України (м. Варшава, Польща), з цієї причини усі форми комунікації - як із замовником у період виконання договору, так і з судом у межах цієї справи - природно здійснювались у дистанційному форматі. Крім цього, зазначає, що відповідач готовий на вимогу суду надати оригінал електронного листування для огляду у порядку ст. 85 ГПК України - у форматі відеоконференції, з демонстрацією екрану мобільного пристрою.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
13.01.2026 між позивачем (надалі - замовник) та відповідачем (надалі - виконавець) було укладено договір №13012026 про надання послуг, відповідно до п.1.1. якого, виконавець зобов'язується надати консультаційні послуги з розробки маркетингової стратегії запуску B2C напрямку (продукт «THE RUBIKON») для сервісу замовника, а замовник - прийняти та оплатити послуги, що полягають, зокрема, у наступному:
- Етап 1 (Діагностика): Стратегічна сесія №1 (аналіз поточної воронки, аудит моделі та
декомпозиція цілей).
- Етап 2 (Розробка): Аналітична робота виконавця над концепцією, позиціонуванням та архітектурою продукту.
- Етап 3 (Презентація): Стратегічна сесія №2 з передачею результатів.
Згідно з п.1.2. договору, у порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник зобов'язується прийняти послуги та повністю оплатити їхню вартість.
Пунктом 1.3. договору визначено, що виконавець при наданні послуг керується принципами добропорядності, розумності та своєчасності, діє виключно в інтересах замовника, слідкує за дотриманням високого рівня якості послуг, максимально використовуючи всі наявні в нього можливості та враховуючи інтереси замовника, що стосуються предмету цього договору.
Відповідно до п. 1.4. договору, виконавець надає послуги на свій ризик, самостійно організовує надання послуг та не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку замовника.
Згідно з п. 1.7. договору, за результатами надання послуг виконавець передає замовнику в електронному вигляді:
- XMind-карта: Візуальна архітектура воронки продажів (Шлях клієнта: Трафік - Прогрів - Конверсія), що погоджена і прийнята замовником, як заявлений результат.
- стратегічний документ (Word/PDF): Сформульована концепція «Big Idea», нове позиціонування (Anti-Corruption Medicine), структура продуктової лінійки (Subscription model), оффери та покроковий Roadmap впровадження, що погоджений і прийнятий замовником, як заявлений результат.
Послуги за цим договором надаються виконавцем замовнику протягом строку, визначеного у цьому договорі (п.2.1. договору).
Відповідно до п.2.3. договору, виконавець надає послуги шляхом «віддаленого» доступу до систем замовника, листуванням електронною поштою.
Згідно з п. 2.4. договору, факт надання послуг виконавцем засвідчується підписаним сторонами актом прийому-передачі наданих послуг.
Пунктом 2.5. договору визначено, що у випадку виявлення замовником недоліків наданих послуг при їх прийманні виконавець зобов'язується усунути виявлені недоліки послуг у строк до 10 робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги замовника. У такому випадку приймання наданих послуг та підписання відповідного акта прийому-передачі наданих послуг здійснюється сторонами після усунення вказаних недоліків.
Відповідно до п. 2.6. договору, якщо за результатами Етапу 1 (Діагностика) замовник вирішить, що формат послуг не відповідає його запиту, він має право заявити про це до завершення першої сесії. У такому разі виконавець повертає 100% сплаченої суми протягом 3-х робочих днів.
Згідно з п.2.7. договору, сторони домовилися, що даний договір, додатки до договору, рахунки-фактури, видаткові накладні, акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), можуть підписуватися та передаватися сторонами як в паперовому вигляді так і в електронному вигляді з використанням електронного цифрового підпису відповідно до норм чинного законодавства України. Сторони визнають, що первинний обліковий документ складений в електронній формі (який містить електронний цифровий підпис) має таку ж юридичну силу, що й первинний обліковий документ, складений у письмовій формі.
Відповідно до п.3.1. договору, вартість послуг виконавця становить 22 736, 88 грн, без ПДВ, що дорівнює еквіваленту 450, 00 Євро, згідно офіційного курсу гривні до Євро встановленого НБУ на 13.01.2026, який складає 50,5264 за 1 Євро.
Сторони домовилися, що вартість послуг виконавця підлягає перерахунку у випадку зміни офіційного курсу гривні до Євро встановленого НБУ на дату оплати.
Згідно з п. 3.2. договору, порядок оплати: 100% передоплата до початку надання послуг.
Пунктом 3.3. договору визначено, що оплата наданих виконавцем послуг за цим договором здійснюється замовником безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Розрахунки проводяться у грошовій одиниці України - гривні.
Відповідно до п.4.1. договору, виконавець зобов'язується:
4.1.1. При наданні послуг неухильно дотримуватися умов цього договору (додатків до нього), специфікацій, що є невід'ємною частиною цього договору та письмових замовлень.
4.1.2. Надавати послуги у повному обсязі у строки, що вказані у цьому договорі;
4.1.3. Скласти та підписати двосторонній акт прийому-передачі наданих послуг;
4.1.4. Усувати виявлені замовником недоліки наданих послуг.
Згідно з п.4.2. договору, замовник зобов'язується:
4.2.1. Прийняти обумовлені цим договором належно надані послуги;
4.2.2. Оплатити вартість наданих послуг у визначені цим договором строки;
4.2.3. Підписати двосторонній акт прийому-передачі наданих послуг в рамках цього договору.
Відповідно до п.5.1. договору, він вступає в дію з моменту підписання його обома сторонами та скріплення печаткою замовника і діє до моменту повного і належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за ним. Надання послуг за цим договором здійснюється починаючи з 13.01.2026 (включно) до 31.12.2026 (включно).
Згідно з п.6.3. договору, у випадку відмови та/або ухилення виконавця від надання послуг чи не відповідності наданих послуг заявленим результатам, виконавець зобов'язується протягом п'яти банківських днів з моменту отримання відповідної письмової вимоги замовника повернути всю суму передоплати.
Так, на виконання умов договору, 15.01.2026 позивачем перераховано відповідачу суму попередньої оплати в розмірі 22 736, 88 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №13 від 15.01.2026.
Як зазначає позивач, за результатами отриманих від відповідача матеріалів у межах договору, позивачем встановлено невідповідність наданих послуг заявленим результатам, зокрема, передані відповідачем матеріали не були погоджені замовником у встановленому договором порядку, не були прийняті замовником, як заявлений результат та не відповідають погодженому обсягу та змісту результатів, передбачених п.1.7. договору.
У зв'язку з тим, що послуги позивачу були надані неналежним чином, 27.01.2026 позивач звернувся до відповідача із претензією за вих.№1/01-26, у якій просив протягом 5 банківських днів повернути суму передоплати у розмірі 22 736, 88 грн. Вказана претензія була направлена позивачем у сервісі «Вчасно» та отримана відповідачем 27.01.2026.
06.02.2026 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією за вих.№06/02-1/26, у якій просив протягом 5 банківських днів повернути суму передоплати у розмірі 22 736, 88 грн, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача.
Відповіді на вказані претензії матеріали справи не містять.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем зобов'язання за договором, у частині повного та своєчасного надання послуг/виконання робіт, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 23 043, 51 грн попередньої оплати та 22, 73 грн 3% річних.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, суд зазначає, що вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним договором підряду та договором про надання послуг, до якого, крім положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, застосовуються також положення глав 61 та 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Статтею 844 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.
За приписами ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.3.1. договору, вартість послуг виконавця становить 22 736, 88 грн, без ПДВ, що дорівнює еквіваленту 450, 00 Євро, згідно офіційного курсу гривні до Євро встановленого НБУ на 13.01.2026, який складає 50,5264 за 1 Євро.
Сторони домовилися, що вартість послуг виконавця підлягає перерахунку у випадку зміни офіційного курсу гривні до Євро встановленого НБУ на дату оплати.
Згідно з п. 3.2. договору, порядок оплати: 100% передоплата до початку надання послуг.
Як убачається з матеріалів справи, 15.01.2026 позивачем перераховано відповідачу суму попередньої оплати в розмірі 22 736, 88 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №13 від 15.01.2026.
Як зазначає позивач, за результатами отриманих від відповідача матеріалів у межах договору, позивачем встановлено невідповідність наданих послуг заявленим результатам, зокрема, передані відповідачем матеріали не були погоджені замовником у встановленому договором порядку, не були прийняті замовником, як заявлений результат та не відповідають погодженому обсягу та змісту результатів, передбачених п.1.7. договору.
Згідно з п.6.3. договору, у випадку відмови та/або ухилення виконавця від надання послуг чи не відповідності наданих послуг заявленим результатам, виконавець зобов'язується протягом п'яти банківських днів з моменту отримання відповідної письмової вимоги замовника повернути всю суму передоплати.
Як установлено судом вище, 27.01.2026 позивач звернувся до відповідача із претензією за вих.№1/01-26, у якій просив протягом 5 банківських днів повернути суму передоплати у розмірі 22 736, 88 грн. Вказана претензія була направлена позивачем у сервісі «Вчасно» та отримано відповідачем 27.01.2026.
06.02.2026 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією за вих.№06/02-1/26, у якій просив протягом 5 банківських днів повернути суму передоплати у розмірі 22 736, 88 грн, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача.
Отже, враховуючи положення п.6.3. договору, а також отримання відповідачем претензій, строк повернення суми попередньої оплати є таким що настав.
Згідно ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.
Відповідно до ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України, у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач, заперечуючи щодо позову, зокрема, зазначає, що відповідачем повністю виконано зобов'язання за договором №13012026 від 13.01.2026, а саме було розроблено стратегію та архітектуру продукту «THE RUBIKON» (позиціонування «Anti-Corruption Medicine», Roadmap, оффери).
Так, відповідно до п.1.1. договору, виконавець зобов'язується надати консультаційні послуги з розробки маркетингової стратегії запуску B2C напрямку (продукт «THE RUBIKON») для сервісу замовника, а замовник - прийняти та оплатити послуги, що полягають, зокрема, у наступному:
- Етап 1 (Діагностика): Стратегічна сесія №1 (аналіз поточної воронки, аудит моделі та
декомпозиція цілей).
- Етап 2 (Розробка): Аналітична робота виконавця над концепцією, позиціонуванням та архітектурою продукту.
- Етап 3 (Презентація): Стратегічна сесія №2 з передачею результатів.
Пунктом 1.3. договору визначено, що виконавець при наданні послуг керується принципами добропорядності, розумності та своєчасності, діє виключно в інтересах замовника, слідкує за дотриманням високого рівня якості послуг, максимально використовуючи всі наявні в нього можливості та враховуючи інтереси замовника, що стосуються предмету цього договору.
Відповідно до п. 1.4. договору, виконавець надає нослуги на свій ризик, самостійно організовує надання послуг та не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку замовника.
Згідно з п. 1.7. договору, за результатами надання послуг виконавець передає замовнику в електронному вигляді:
- XMind-карта: Візуальна архітектура воронки продажів (Шлях клієнта: Трафік - Прогрів - Конверсія), що погоджена і прийнята замовником, як заявлений результат.
- стратегічний документ (Word/PDF): Сформульована концепція «Big Idea», нове позиціонування (Anti-Corruption Medicine), структура продуктової лінійки (Subscription model), оффери та покроковий Roadmap впровадження, що погоджений і прийнятий замовником, як заявлений результат.
На підтвердження належного виконання своїх договірних зобов'язань відповідачем надано: файл «Велло Бот.pdf», який позиціонується відповідачем як XMind-карта архітектури воронки та файл «ІІ бот» у форматі текстового документа (Word), який позиціонується відповідачем як стратегічний документ.
Позивач у свою чергу зазначає, що файл «Велло Бот.pdf», який позиціонується відповідачем як XMind-карта, фактично є статичним PDF-зображенням, що унеможливлює його використання за призначенням (редагування, детальне вивчення вузлів архітектури). Схема не відображає чіткого шляху клієнта за моделлю «Трафік - Прогрів - Конверсія» у розумінні архітектури продажів, а виглядає як набір розрізнених логічних блоків бота. Даний файл не має ознак завершеної маркетингової стратегії у договірному значенні, оскільки за своїм змістом є сукупністю нотаток, гіпотез, робочих ідей, варіантів сегментації, фрагментів комунікаційних тез і незавершених розмірковувань. Зміст цього PDF також свідчить, що запропоновані виконавцем підходи не були оформлені як цілісна, завершена та готова до впровадження стратегія: документ містить численні гіпотези щодо сегментів, офферів, механік продажу, позиціонування та монетизації, але не містить належної завершеності, структурованості й чіткого покрокового шляху впровадження у тому вигляді, який прямо передбачений договором.
Також щодо файлу «ІІ бот», позивач зазначає, що за формою даний документ не є «Стратегічним документом». Це робочі нотатки (чернетки) з зіздзвонів, що підтверджується самою назвою розділів. Замість чіткого позиціонування «Anti-Corruption Medicine», документ містить хаотичний набір ідей: від «перекладача з медичної на людську» до «біохакера» та «медичного адвоката». Єдиної, фіналізованої та погодженої концепції не сформульовано. У документі повністю відсутній покроковий графік впровадження з визначеними термінами, етапами та відповідальними особами надані файли є лише підготовчими матеріалами, а не кінцевим інтелектуальним продуктом. Дані файли не відповідають умовам договору. В договорі, чітко прописано, що потрібно надати готову стратегію з конкретними кроками, термінами та планом впровадження. Тобто, документація мала бути оформлена не просто як набір ідей, а як повноцінний і готовий до роботи продукт.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (п. 81 зазначеної постанови) вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, якщо інша сторона не надала доказів протилежного. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (п. 41).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: « 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були».
Однією із загальних засад цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, уклавши договір №13012026 про надання послуг від 13.01.2026, відповідач погодився із запропонованими умовами, зокрема, щодо результату надання послуг/виконання робіт.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд зазначає, що умовами договору чітко визначено кінцевий результат надання послуг/виконання робіт, а саме:
- XMind-карта: Візуальна архітектура воронки продажів (Шлях клієнта: Трафік - Прогрів - Конверсія), що погоджена і прийнята замовником, як заявлений результат.
- стратегічний документ (Word/PDF): Сформульована концепція «Big Idea», нове позиціонування (Anti-Corruption Medicine), структура продуктової лінійки (Subscription model), оффери та покроковий Roadmap впровадження, що погоджений і прийнятий замовником, як заявлений результат.
Також суд звертає увагу, що відповідно до п. 1.7. договору сторони не лише визначили перелік матеріалів, які підлягали створенню виконавцем, але й прямо погодили, що результат надання послуг має бути саме погоджений та прийнятий замовником.
Отже, зі змісту п. 1.7. договору вбачається, що предметом належного виконання є досягнення такого результату, який: відповідає погодженому сторонами змісту; є завершеним та придатним до використання; переданий замовнику; погоджений замовником; прийнятий останнім у встановленому договором порядку.
Тому саме факт погодження та прийняття результату замовником є визначальною ознакою належного виконання зобов'язання у розумінні договору.
Відповідно до п.4.1.3. та п. 4.2.3. договору на виконавця та замовника покладено прямий обов'язок підписати акт приймання-передачі наданих послуг після завершення відповідного етапу та отримання результатів наданих послуг/виконаних робіт. Зазначена умова є істотною для фіксації факту належного виконання зобов'язання виконавцем та завершення договірного етапу надання послуг/виконаних робіт, який передбачений п.1.1. договору.
Суд звертає увагу, що надані відповідачем матеріали не містять належного підтвердження їх прийняття позивачем, не супроводжуються підписаним сторонами актом приймання-передачі послуг, не містять ознак погодження остаточного результату робіт та не підтверджують факту завершення відповідного етапу надання послуг у розумінні умов укладеного договору.
Суд окремо наголошує, що одностороннє формування виконавцем матеріалів, навіть у разі їх презентації замовнику, не є тотожним їх прийняттю. Презентація або передача файлів не замінює передбачену договором процедуру погодження та приймання результату, яка має юридичне значення для виникнення наслідків належного виконання.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 910/17819/17). Однак, відповідачем не доведено, що подані ним матеріали є остаточним, погодженим сторонами результатом виконання договору, а також того, що такі матеріали були прийняті позивачем у встановленому договором порядку.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач не підписував акт приймання-передачі, не погоджував надані відповідачем версії матеріалів, а також висловлював зауваження щодо результату, що виключає можливість визнання виконання зобов'язання прийнятим у погодженому умовами договору розумінні.
Посилання відповідача на те, що прийняття результату відбулося у конклюдентний спосіб, суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували волевиявлення позивача на прийняття результату у договірному розумінні, зокрема: підписаний акт, письмове підтвердження прийняття, або документально зафіксована відмова від зауважень.
Суд також враховує, що сам по собі факт направлення виконавцем файлів не змінює правової природи результату як прийнятого чи неприйнятого, оскільки відповідно до умов договору саме процедура приймання, а не факт відправлення матеріалів, є стадією завершення зобов'язання, яка створює правові наслідки для сторін.
За таких обставин доводи відповідача про конклюдентне прийняття результату позивачем є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та суперечать умовам договору, а тому суд приходить до висновку, що результати робіт у розумінні умов договору не були належним чином прийняті позивачем.
За таких обставин, посилання відповідача на належне виконання зобов'язань є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України.
Крім цього, суд звертає увагу, що наданий відповідачем до відзиву файл «Велло Бот.pdf», який позиціонується відповідачем як XMind-карта архітектури воронки об'єктивно відрізняється від наданого до заперечень на відповідь на відзив файлу «Велло Бот Укр.pdf», який також позиціонується відповідачем як XMind-карта архітектури воронки, як за структурою, так і за змістом, ступенем опрацювання та обсягом інформації. При цьому відповідач посилається на них як на підтвердження одного й того самого результату виконаних робіт за договором.
Також наданий відповідачем до відзиву файл «ІІ бот», у форматі текстового документа (Word), який позиціонується відповідачем як стратегічний документ об'єктивно відрізняється від наданого до заперечень на відповідь на відзив файлу «ІІ бот Укр», який також позиціонується відповідачем як стратегічний документ, як за структурою, так і за змістом, ступенем опрацювання та обсягом інформації. При цьому відповідач посилається на них як на підтвердження одного й того самого результату виконаних робіт за договором.
Наявність двох різних версій документів, поданих відповідачем у різний процесуальний час, свідчить про те, що концепція продукту перебувала у стані постійного доопрацювання та не мала ознак остаточно сформованого й завершеного результату на момент виникнення спору.
Суд зазначає, що подання відповідачем різних за змістом документів як підтвердження одного й того самого результату виконаних робіт суперечить принципам господарського судочинства, закріпленим у Господарський процесуальний кодекс України.
Як зазначалось судом вище, відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися процесуальними правами, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Водночас відповідач, обґрунтовуючи одну й ту саму обставину - належне та повне виконання договору подає до суду різні версії документів, які істотно відрізняються між собою за змістом, структурою та ступенем готовності, що ставить під сумнів достовірність його доводів щодо фактичного завершення робіт та передачі позивачу остаточного результату.
Суд також враховує, що відповідач, заперечуючи проти доводів позивача щодо виконання умов договору, не заявив клопотання про призначення судової експертизи, з метою підтвердження відповідності спірних матеріалів вимогам п. 1.7. договору.
При цьому відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України саме на відповідача покладається обов'язок доведення обставин, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень.
Щодо наданого відповідачем листування, у якості доказів погодження між сторонами етапів виконання/невиконання умов договору, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі).
Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Отже, з огляду на наведені норми права, процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду України викладені в постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21.
Поряд з цим, суд зазначає, що надане відповідачем листування (а.с. 100-113, 141-146) не містять належних ідентифікуючих ознак, які б беззаперечно дозволяли встановити, зокрема, осіб, між якими здійснювалося листування; належність відповідних повідомлень саме сторонам спору; повний та безперервний зміст комунікації; дату, час та послідовність повідомлень; відсутність редагування, фрагментарного відображення або вибіркового вилучення частини переписки.
Суд звертає увагу, що надане відповідачем листування має вибірковий та фрагментарний характер, не містить повного контексту листування та фактично відображає лише окремі вирвані з комунікації повідомлення, сформовані самим відповідачем.
Також суд зазначає, що сам по собі текст листування з невстановленого електронного ресурсу, без підтвердження його походження та цілісності, не може вважатися належним доказом погодження результату робіт, прийняття послуг або підтвердження належного виконання договору.
Суд також враховує, що відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають можливість дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.
Крім того, суд зазначає, що навіть зі змісту поданих фрагментів листування не вбачається, зокрема, погодження позивачем фінальної версії результату; підтвердження відповідності результату вимогам п. 1.7. договору; прийняття замовником завершеного результату робіт; завершення етапу 3 «Презентація» у розумінні положень п.1.1. договору.
За таких обставин суд дійшов висновку, що подане відповідачем листування не відповідає критеріям належності, допустимості та достовірності доказів, а тому не може бути підставою для висновку про належне виконання відповідачем зобов'язань за договором.
Стосовно доводів відповідача, що позивач порушив умови договору одразу заявивши вимогу про повернення коштів за п. 6.3. договору, оминаючи процедуру передбачену п. 2.5. договору, суд зазначає таке.
Так, пунктом 2.5. договору визначено, що у випадку виявлення замовником недоліків наданих послуг при їх прийманні виконавець зобов'язується усунути виявлені недоліки послуг у строк до 10 робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги замовника. У такому випадку приймання наданих послуг та підписання відповідного акта прийому-передачі наданих послуг здійснюється сторонами після усунення вказаних недоліків.
Отже, п. 2.5. договору регулює порядок усунення недоліків у разі обрання сторонами відповідного механізму виконання зобов'язання, однак не встановлює імперативної або виключної передумови для реалізації права на захист, у тому числі права на звернення з вимогою про повернення сплачених коштів.
Згідно з п.6.3. договору, у випадку відмови та/або ухилення виконавця від надання послуг чи не відповідності наданих послуг заявленим результатам, виконавець зобов'язується протягом п'яти банківських днів з моменту отримання відповідної письмової вимоги замовника повернути всю суму передоплати.
Як установлено судом вище, позивач, у зв'язку з тим, що послуги позивачу були надані неналежним чином, 27.01.2026 звернувся до відповідача із претензією за вих.№1/01-26, у якій просив протягом 5 банківських днів повернути суму передоплати у розмірі 22 736, 88 грн. Вказана претензія була направлена позивачем у сервісі «Вчасно» та отримано відповідачем 27.01.2026.
Також 06.02.2026 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією за вих.№06/02-1/26, у якій просив протягом 5 банківських днів повернути суму передоплати у розмірі 22 736, 88 грн, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача.
Вказані дії позивача свідчать про реалізацію ним передбаченого договором способу захисту, а не про порушення договірної процедури.
Суд також враховує, що сам по собі факт ненадання письмового переліку зауважень відповідно до п. 2.5. договору не може автоматично тлумачитись як визнання належної якості наданих послуг або як відмова від права на їх оскарження.
Такий висновок узгоджується із загальними засадами цивільного законодавства, закріпленими у ст. 3 Цивільного кодексу України, відповідно до яких цивільні правовідносини ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, а також зі ст. 13 Цивільного кодексу України, яка забороняє зловживання правом, у тому числі шляхом формального використання договірних положень для позбавлення іншої сторони ефективного способу захисту порушеного права.
Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має гарантоване право на судовий захист свого цивільного права та інтересу. Встановлення договірних умов не може тлумачитись таким чином, який фактично унеможливлює реалізацію цього права або ставить його в залежність від виконання суто процедурних дій, не передбачених законом як обов'язкові передумови звернення до суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на пряме порушення п. 2.5. договору є безпідставним, оскільки зазначена договірна умова не встановлює обов'язкової досудової або попередньої процедури, недотримання якої позбавляє позивача права на звернення з вимогою про повернення коштів.
Відтак, дії позивача щодо звернення з вимогою про повернення коштів відповідно до п. 6.3. договору є правомірною реалізацією передбаченого договором способу захисту та не можуть кваліфікуватися як порушення умов договору.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання позивачу послуг, оплачених згідно платіжної інструкції №13 від 15.01.2026 на суму 22 736, 88 грн, або повернення позивачу таких сплачених коштів.
Поряд з цим, звертаючись із позовом, позивач просить стягнути суму попередньої оплати в розмірі 23 043, 51 грн, посилаючись на зміну валютного курсу станом на 12.02.2026 (дати, з якої настав обов'язок оплати у відповідача) та застосування курсу 51,2078 грн за 1 Євро.
Суд зазначає, що такі доводи є помилковими та не відповідають умовам укладеного між сторонами договору, з огляду на таке.
Зі змісту п. 3.1. договору вбачається, що сторони погодили фіксовану вартість послуг у національній валюті України - 22 736,88 грн, тоді як зазначення еквіваленту в Євро мало виключно розрахунковий характер на дату укладення договору.
При цьому, умови договору не містять положень щодо: валютного застереження; індексації вартості послуг; автоматичного перерахунку суми зобов'язання залежно від зміни курсу Євро; обов'язку повернення коштів у валютному еквіваленті станом на дату пред'явлення вимоги або подання позову.
Відтак, підстави для визначення суми основного боргу шляхом повторного перерахунку еквівалента 450 Євро за іншим курсом НБУ у позивача відсутні.
Суд наголошує, що предметом повернення у спірних правовідносинах можуть бути виключно фактично сплачені грошові кошти, а саме 22 736,88 грн, оскільки саме у такому розмірі відбулося виконання грошового зобов'язання позивачем за договором.
Також суд зазначає, що сам по собі факт зміни офіційного курсу гривні до Євро після здійснення платежу не створює для позивача права вимагати повернення більшої суми, ніж була фактично сплачена за договором.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 23 043, 51 грн попередньої оплати підлягають частковому задоволенню в межах фактично сплаченої ним суми, а саме в розмірі 22 736, 88 грн.
Крім цього, за порушення виконання зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 22, 73 грн 3% річних за загальний період з 12.02.2026 по 23.02.2026.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем у розмірі 22, 73 грн за загальний період з 12.02.2026 по 23.02.2026, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки, як установлено судом вище, позивачем неправильно визначено суму основного боргу в розмірі 23 043, 51 грн, тоді як вірною є сума боргу у розмірі 22 736, 88 грн.
Суд здійснивши власний розрахунок 3% річних за загальний період з 12.02.2026 по 23.02.2026 на суму боргу в розмірі 22 736, 88 грн, встановив, що розмір 3% річних за вказаний період складає 22, 43 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Крім цього, позивач просить суд зазначити в рішенні про нараховування 3 % річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду.
Проте, такі вимоги позивача задоволенню не підлягають, з огляду на таке.
Так, дійсно, відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Проте, по-перше, вказаною нормою передбачене лише право (а не обов'язок) суду щодо зазначення в своєму рішенні про можливість додаткового нарахування пені та відсотків річних, а по-друге, рішення суду не може прийматись на майбутнє, як застереження від будь-яких порушень, рішення не може містити будь-яких умов, за яких воно буде виконуватись. Суд вважає, що розглядати справу і приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявність неіснуюче порушення, суперечить принципам правосуддя. У той же час, у законодавстві України можливі подальші зміни, що будуть регулювати спірні відносини сторін, про які суду на час прийняття рішення невідомо і не може бути відомо.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 22 736, 88 грн попередньої оплати та 22, 43 грн 3% річних.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237-238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Зайцева Єгора Дмитровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ВЕЛЛ БРОКЕРС» (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, ідентифікаційний код 42125726) 22 736 (двадцять дві тисячі сімсот тридцять шість) грн 88 коп. попередньої оплати, 22 (двадцять дві) грн 43 коп. 3% річних та 2 390 (дві тисячі триста дев'яносто) грн 17 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань