номер провадження справи 27/37/26
20.05.2026 Справа № 908/696/26
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Вака В.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя (вул. Фанатська, 14, м. Запоріжжя, 69000, код ЄДРПОУ/Умовний код 02909973) в інтересах держави в особі
позивача: Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573068)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 102 333 грн 96 коп.
за участю представників
прокурора: Якушева Я.А., прокурор, службове посвідчення № 075809 від 01.03.2023
від позивача: Голосова С.І., самопрежставництво, витяг є ЄДР
від відповідач: не з'явився
вільний слухач: Садовська Я.В., паспорт № НОМЕР_2 , виданий 21.11.2018.
Заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя звернувся до Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд» з позовною заявою в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди відповідно до Договору оренди нежитлового приміщення від 29.04.2010 № 2111/13 в розмірі 102 333 грн 96 коп.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 20.03.2026 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/696/26 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/696/26 присвоєно справі номер провадження 27/37/26 розгляд справи призначено на 22.04.2026.
Справа № 908/696/26 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
13.04.2026 Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради в підсистемі “Електронний суд» сформовані додаткові пояснення у справі.
Ухвалою суду від 15.04.2026 задоволені заяви Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради про проведення судового засідання 22.04.2026 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції у справі 908/696/26 поза межами суду з використанням власних технічних засобів.
17.04.2026 заступником керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя подані до суду додаткові пояснення у справі.
Ухвалою суду від 22.04.2026 розгляд справи відкладався, засідання суду призначено на 20.05.2026.
Судове засідання 20.05.2026 проводилось за допомогою підсистеми «Електронний суд» та фіксацією судового засідання vkz.court.gov.ua.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено учасникам справи їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Прокурор підтримав позовні вимоги на підставах викладених у позовній заяві
Представник позивача підтримав позовні вимоги на підставах викладених у позовній заяві прокурором, наданих поясненнях.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, поважні причини своєї неявки не повідомив, відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином, будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило.
Прокурором надано відповідь відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Дніпровського міжрегіонального Міністерства юстиції України № 1318/06.10-01-31 від 11.05.2026, повідомлено, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян актового запису про смерть відносно Оганесяна Рубена Хачіковича, ІНФОРМАЦІЯ_1 не виявлено.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 25.03.2026 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 22.04.2026.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Відповідно до відповіді № 2501291 від 24.03.2026 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адреса місцезнаходження відповідача: АДРЕСА_1 .
Ухвали Господарського суду Запорізької області від 25.03.2026 та від 22.04.2026 у справі направлялася судом на адресу відповідача: АДРЕСА_1 , проте, конверт повернувся з відміткою засобу поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.
Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18). Тож відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
У зв'язку із повернення ухвал суду, відповідач був також повідомлений про час та місце розгляду справи шляхом розміщення ухвали суду від 15.04.2026 на сайті Господарського суду Запорізької області, з метою доведення до відповідача змісту ухвали суду.
В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/696/26.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши представників прокуратури та позивача, дослідивши докази, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2010 між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (Орендодавець), Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №13» (Балансоутримувач) та Приватним підприємцем Оганесяном Рубеном Хачіковичем (Орендар) укладено договір на оренду нежитлового приміщення № 2111/13 (далі - Договір).
Відповідно до п. п. 1.1, 1.2, 1.4 Договору оренди, з урахуванням Додаткової угоди від 10.06.2016, Орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22.04.2010 за № 177/1 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення склад (літ-Д) - 16.20кв.м. і (літ-Г) - 11,40кв.м, за адресою: пр.Соборний (Леніна), 196, що знаходиться на балансі Балансоутримувача. Приміщення передаються в оренду під художні майстерні.
Згідно п. п. 2.1, 2.2, 2.4 Договору оренди вступ Орендаря художні майстерні. Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних його умов та підписання тексту договору у користування нежитловим приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами договору та Акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення, підписаного з Балансоутримувачем. Передача нежитлового приміщення в оренду не спричиняє за собою передачу Орендарю права власності на це приміщення. Власником орендованого приміщення залишається Запорізька міська рада, а Орендар користується ним протягом строку оренди. Після закінчення строку дії договору оренди, якщо немає у встановленому порядку угоди сторін про його продовження на новий строк, або у випадку дострокового його розірвання Орендар зобов'язаний у 10-й денній термін здати Балансоутримувачу нежитлове приміщення за актом прийому-передачі.
Актом прийому-передачі орендованого майна від 29.04.2010 Балансоутримувач в особі начальника КП “ВРЕЖО № 13» Рябко О.М. передав, а Орендар в особі приватного підприємця Оганесяна Р.Х прийняв в строкове платне користування на термін, обумовлений у договорі оренди, нежитлове приміщення за адресою: пр. Леніна, 196 площею 27,60 кв.м.
Пунктом п. 5.1 Договору оренди визначено, що Орендар зобов'язується використовувати орендоване нежитлове приміщення виключно за його призначенням, визначеним умовами цього Договору.
Пунктом 11.1 Договору встановлено, що строк його дії становить до 29.03.2013.
Додатковою угодою від 19.05.2010 Договір оренди доповнено п. 3.3.1, відповідно до якого Орендарю з 23.01.2010 по 30.06.2010 надавалася пільга зі сплати орендної плати.
Додатковою угодою від 01.06.2011 змінено сторону в договорі оренди № 2111/13 від 29.04.2010, а саме Орендодавця з управління житлового господарства Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.
Додатковою угодою від 26.04.2013 сторону Балансоутримувача змінено з КП «ВРЕЖО №13» на КП «Основаніє», продовжено строк дії Договору до 29.02.2016.
Додатковою угодою від 10.06.2016 на підставі рішення Запорізької міської ради від 19.02.2016 № 15 «Про перейменування проспекту Леніна з місті Запоріжжі на проспект Соборний» та розпорядження Запорізького міського голови від 20.02.2016 №83р «Про виконання Закону України від 09.04.2015 «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нациського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» щодо перейменування топонімів міського підпорядкування та демонтажу об'єктів монументального мистецтва міста Запоріжжя» по тексту договору змінено слова «...пр.Леніна...» на «..пр.Соборний...»; продовжено строк дії Договору до 29.01.2019.
У зв'язку з невиконанням Фізичною особою-підприємцем Оганесян Рубеном Хачіковичем обов'язку з повернення об'єкту оренди у вищезазначений строк, Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича про виселення у примусовому порядку з нежитлових приміщень склад (літ-Г) - 11,40кв.м та (літ-Д) - 16.20кв.м. загальною площею 27,6кв.м. за адресою: пр. Соборний 196, м. Запоріжжя приватного підприємця Оганесяна Рубена Хачіковича.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 у справі № 908/1791/24 позовні вимоги Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича задоволено. Вирішено виселити Фізичну особу-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича у примусовому порядку з нежитлових приміщень склад (літ-Г) - 11,40кв.м та (літ-Д) - 16.20кв.м. загальною площею 27,6кв.м. за адресою: пр. Соборний 196, м. Запоріжжя. Стягувач: Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573068). Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича на користь місцевого бюджету м. Запоріжжя судовий збір в сумі 3 028 грн 00 коп. Стягувач: Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573068).
Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 у справі № 908/1791/24 набрало законної сили 01.11.2024.
Рішенням суду у справі № 908/1791/24 встановлено, що 11.11.2019 Департаментом комунальної власності та приватизації на адресу відповідача було направлено лист № 5524/01/01-07 від 11.11.2019 про зміну реквізитів для орендної плати та екземплярів додаткових угод від 01.10.2019 щодо внесення відповідних змін до договору від 29.04.2010 № 2111/13 з проханням підписати їх та повернути два з них на адресу Орендодавця. Вказаний лист повернувся на адресу позивача з відміткою поштового відділення АТ «Укрпошта» - «за закінченням встановленого строку зберігання».
У подальшому, 06.05.2020 Департаментом комунальної власності та приватизації на адресу відповідача було направлено лист № 2216/01/01-07 від 06.05.2020 про зміну реквізитів для орендної плати. Лист повернувся на адресу позивача.
Станом на 01.12.2021 заборгованість з орендної плати за договором оренди № 2111/13 від 29.04.2010 склала 42 758,64 грн. Орендодавцем надсилалась претензія від 24.12.2021 року на адресу Орендаря. Відповіді не надходило.
З метою встановлення факту використання орендарем складу Г, складу Д загальною площею 27.6 кв.м. по пр. Соборний,196, які обліковуються на балансі у КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7» та на обліку в Департаменті комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради 08.05.2024 здійснено візуальне обстеження об'єкта оренди-нежитлових приміщень, при якому встановлено, що нежитлові приміщення зачинені, візуальних ознак користування нежитловими приміщеннями не виявлено, вивіски з назвою об'єкта відсутні, Орендаря на місці не знайдено. На прилеглій території фіксується сміття.
Окрім цього, рішенням суду встановлено, що додатковою угодою від 10.06.2016 договір оренди від 29.04.2010 № 2111/13 нежитлових приміщень вважається продовженим до 29.01.2019. Доказів повернення нерухомого комунального майна - нежитлових приміщень, в порядку, визначеному Договором оренди № 2111/13 від 29.04.2010, після припинення його дії, внаслідок закінчення строку, на який він був продовжений Додатковою угодою від 10.06.2016, матеріали справи не містять.
Враховуючи, що на момент закінчення дії договору оренди (станом на 29.01.2019) діяв Закон України «Про оренду державного і комунального майна» від 10.04.1992, положення ч. 2 ст. 17 якого передбачала, що при відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, договір оренди від 29.04.2010 № 2111/13 діяв до 29.12.2021.
Подальше його автоматичне продовження було неможливе через набуття 27.12.2019 чинності Законом України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до ст. 18 якого продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону.
Отже, дія договору оренди № 2111/13 від 29.04.2010 припинилася 29.12.2021, внаслідок закінчення строку, на який він вважався продовженим, згідно з діючим на той час Законом України «Про оренду державного і комунального майна», що зобов'язувало Фізичну особу-підприємця Оганесяна Рубена Хачіковича, відповідно до п.п. 2.4, 5.12 договору, повернути об'єкт оренди орендодавцю та балансоутримувачу не пізніше 08.01.2022.
06.11.2024 за заявою стягувача звернуто до примусового виконання наказ Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024 у справі № 908/1791/24 до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (виконавче провадження № 76577284).
Постановою державного виконавця від 02.12.2024 відкрито виконавче провадження № 76577284, яка скерована учасникам виконавчого провадження.
За інформацією Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України штраф у виконавчому провадженні не виносився, кошти у виконавчому провадженні (виконавчий збір та витрати) не стягнуто.
05.03.2025 державним виконавцем за участю представника стягувача та понятих складено акт, відповідно до якого при примусовому виконанні рішення суду було здійснено виїзд за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 196, за наслідками чого встановлено, що Фізична особа-підприємець Оганесян Рубен Хачікович виселився самостійно.
Відповідно до розрахунку заборгованості Комунального підприємства «ВРЕЖО № 7» від 12.03.2026 № 124 розмір нарахованої орендної плати за договором оренди від 29.04.2010 № 2111/13 за період з 09.01.2022 по 05.03.2025 становить всього 51 166 грн 98 коп.
Оскільки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України розмір неустойки за порушення обов'язку із своєчасного повернення орендованого майна становить подвійну плату за найм речі за час прострочення, то, відповідно, розмір неустойки за період з 09.01.2022 по 05.03.2025 становить 102 333 грн 96 коп.
Прокурор та позивач зазначили, що Фізична особа-підприємець Оганесян Рубен Хачікович всупереч пунктам 2.4, 5.12 Договору оренди нежитлового приміщення від 29.04.2010 № 2111/13 та ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», майно, яке є предметом оренди, повернув орендодавцю та балансоутримувачу лише 05.03.2025 (тобто після спливу понад 3 років з часу виникнення обов'язку щодо його повернення).
Неналежне та невчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення нежитлового приміщення стало підставою для звернення прокурора до суду з вимогами до відповідача за захистом порушених прав та інтересів Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із положеннями ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення зобов'язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 5 ст. 11 ЦК України унормовано, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із ч. 1 ст. 549, ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Господарські зобов'язання між сторонами виникли на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 2111/13 від 29.04.2010.
Згідно із п. 10.1. Договору в новій редакції, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та умовами цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Судом у справі № 908/696/26 встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 у справі № 908/1791/24 позовні вимоги Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича задоволено. Вирішено виселити Фізичну особу-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича у примусовому порядку з нежитлових приміщень склад (літ-Г) - 11,40кв.м та (літ-Д) - 16.20кв.м. загальною площею 27,6кв.м. за адресою: пр. Соборний 196, м. Запоріжжя. Стягувач: Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573068). Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича на користь місцевого бюджету м. Запоріжжя судовий збір в сумі 3 028 грн 00 коп. Стягувач: Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573068).
Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 у справі № 908/1791/24 набрало законної сили 01.11.2024.
Рішенням суду у справі № 908/1791/24 встановлено (дослівно):
«Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 3 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII, який був чинним на момент виникнення договірних відносин (втратив чинність 01.02.2020), орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Як зазначено у претензії від 24.12.2021, станом на 01.12.2021 заборгованість з орендної плати за договором оренди № 2111/13 від 29.04.2010 склала 42 758,64 грн.
Додатковою угодою від 10.06.2016 договір оренди від 29.04.2010 № 2111/13 нежитлових приміщень, а саме: складу (літД) площею 16,2 кв.м. і складу (літ.Г) площею 11.4 кв.м. по пр. Соборному, 196 вважається продовженим до 29.01.2019.
За змістом ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно із ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
У ч. 1 ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX, в якій визначено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
З п. 5.12 Договору оренди, зокрема, слідує, що у разі припинення дії договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю орендоване нежитлове приміщення в належному стані, не гіршому, ніж на час його передачі в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу. Факт повернення орендованого приміщення підтверджується актом прийому-передачі підписаний Орендарем і Балансоутримувачем.
У пункті п. 2.4 Договором оренди визначено, що після закінчення строку дії договору оренди, якщо немає у встановленому порядку угоди сторін про його продовження на новий строк, або у випадку дострокового його розірвання Орендар зобов'язаний у 10-й денній термін здати Балансоутримувачу нежитлове приміщення за актом прийому-передачі.
Доказів повернення нерухомого комунального майна - нежитлових приміщень в порядку, визначеному Договором оренди № 2111/13 від 29.04.2010, після припинення його дії, внаслідок закінчення строку, на який він був продовжений Додатковою угодою від 10.06.2016, матеріали справи не містять.».
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, дія договору оренди № 2111/13 від 29.04.2010 припинилася 29.12.2021 внаслідок закінчення строку, на який він вважався продовженим, згідно з діючим на той час Законом України «Про оренду державного і комунального майна», що зобов'язувало Фізичну особу-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича відповідно до п.п. 2.4, 5.12 Договору, повернути об'єкт оренди орендодавцю та балансоутримувачу не пізніше 08.01.2022.
У подальшому, 06.11.2024 за заявою стягувача звернуто до примусового виконання наказ Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024 у справі № 908/1791/24 до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (виконавче провадження № 76577284).
Постановою державного виконавця від 02.12.2024 відкрито виконавче провадження № 76577284, яка скерована учасникам виконавчого провадження.
У подальшому, за інформацією Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України штраф у виконавчому провадженні не виносився, кошти у виконавчому провадженні (виконавчий збір та витрати) не стягнуто.
05.03.2025 державним виконавцем за участю представника стягувача та понятих складено акт, відповідно до якого при примусовому виконанні рішення суду було здійснено виїзд за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 196, за наслідками чого встановлено, що Фізична особа-підприємець Оганесян Рубен Хачікович виселився самостійно.
Тобто, фактичне повернення Фізичною особою-підприємцем Оганесян Рубеном Хачіковичем предмету оренди відбулося за актом приймання-передачі 05.03.2026, лише внаслідок примусового виконання рішення суду органом виконавчої влади.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Правові наслідки продовження володіння та/або користування майном після закінчення строку договору найму врегульовано ст. 764 ЦК України, в якій визначено: якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до п. 2.4 Договору після закінчення строку дії договору оренди, якщо немає у встановленому порядку угоди сторін про його продовження на новий строк, або у випадку дострокового його продовження на новий строк, або у випадку дострокового його розірвання Орендар зобов'язаний у 10-ти добовий термін здати Балансоутримувачу нежитлове приміщення за актом прийому-передачі.
Згідно п. 5.12 Договору оренди, зокрема, слідує, що у разі припинення дії договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю орендоване нежитлове приміщення в належному стані, не гіршому, ніж на час його передачі в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу. Факт повернення орендованого приміщення підтверджується актом прийому-передачі підписаний Орендарем і Балансоутримувачем.
Станом на момент виникнення правовідносин останні регулювалися положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 (далі - Закон України від 10.04.1992).
Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України від 10.04.1992, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, враховуючи, що додатковою угодою від 10.06.2016 строк дії договору оренди було продовжено до 29.01.2019 (з урахуванням дати укладення Договору та попередніх додаткових угод на строк 2 роки 11 місяців), беручи до уваги, що Балансоутримувачем на адресу Орендаря листи про зміну реквізитів для оплати орендної плати були направлені 11.11.2019 та 06.05.2020, а претензія у зв'язку із наявністю заборгованості 24.12.2021, вказані обставини свідчать про автоматичне продовження строку дії договору оренди згідно з ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України від 10.04.1992 на строк 2 роки 11 місяців, тобто до 29.12.2021.
При цьому, виходячи з п. п. 2.4, 5.12 договору Фізичній особі-підприємцю Оганесян Рубену Хачіковичу надавався 10-денний строк, який розпочався з 30.12.2021 та тривав до 08.01.2022 для повернення майна орендодавцю та балансоутримувачу.
Частиною 1 ст. 785 ЦК України унормовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (Орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 910/9438/20, від 11.07.2023 у справі № 916/1307/22, від 15.11.2022 у справі № 910/13166/21.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 910/11692/20, від 11.07.2023 у справі № 916/1307/22, від 31.08.2021 у справі № 914/1050/20.
Невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності, як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 08.12.2022 у справі № 910/16396/21, від 19.10.2021 у справі № 922/4268/20. Неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Згідно статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Положеннями статті 549 ЦК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов'язання.
За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 Цивільного кодексу України).
Тобто, неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання встановленого законом права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном, а не неустойки, що встановлена договором, дію (чинність) якого вже припинено.
Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами, у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) зі збереженням подальшого фактичного володіння цією річчю після припинення договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.
Аналогічний висновок викладений в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
З урахуванням наведеного, до правовідносин сторін з питань відповідальності орендаря за невиконання обов'язку з повернення об'єкта оренди після припинення договору, підлягають застосуванню положення частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, а не положення договору оренди, чинність умов якого припинена із закінчення строку на який його було укладено.
Згідно з вимогами частини 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Враховуючи викладене вище, договір припинено 29.12.2021, однак майно Орендарем не було звільнено та відповідач продовжував користуватися орендованим майном та як зазначалося вище 05.03.2025 державним виконавцем за участю представника стягувача та понятих складено акт, відповідно до якого при примусовому виконанні рішення суду було здійснено виїзд за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 196, за наслідками чого встановлено, що Фізична особа-підприємець Оганесян Рубен Хачікович виселився самостійно.
Тобто, фактичне повернення Фізичною особою-підприємцем Оганесян Рубеном Хачіковичем предмету оренди відбулося за актом приймання-передачі 05.03.2026, лише внаслідок примусового виконання рішення суду органом виконавчої влади.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що договір оренди нежитлового приміщення від 29.04.2010 № 2111/13 припинив дію у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, тобто 29.12.2021.
Відповідно до положень п. 2.5 Договору встановлено десятиденний строк для передачі майна.
Оскільки, строк дії договору закінчився 29.12.2021, останнім днем повернення орендованого майна було 08.01.2022.
Разом з цим, Фізична особа-підприємець Оганесян Рубен Хачікович продовжуючи порушувати вимоги закону та договору, ігноруючи свій обов'язок щодо повернення предмета оренди та виконання рішення суду, що набрало законної сили 01.11.2024, протиправно користувався комунальним майном понад три роки (з 09.01.2022 по 05.03.2025).
Крім того, згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження № 76596551 від 17.02.2025, відкритого з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024 у справі № 908/1791/24 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича на користь місцевого бюджету м. Запоріжжя судового збору у розмірі 3 028 грн 00 коп., боржником сплачено заборгованість, виконавчий збір, а також витрати виконавчого провадження у повному обсязі, у зв'язку з чим виконавче провадження було завершено у встановленому законом порядку.
Факт сплати Фізичною особою-підприємцем Оганесян Рубеном Хачіковичем зазначених платежів у межах виконавчого провадження свідчить про те, що останній був належним чином повідомлений про існування та зміст рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024 у справі № 908/1791/24, а також про покладені на нього відповідні обов'язки, що випливають із вказаного судового рішення.
Разом із тим, незважаючи на обізнаність про наявність судового рішення та встановлені ним обов'язки, Фізична особа-підприємець Оганесян Рубен Хачікович належних та достатніх заходів, спрямованих на повернення орендованого майна, не вжив протягом тривалого часу, орендоване майно добровільно не повертав, при підписанні акту державного виконавця від 05.03.2025 щодо виконання рішення суду про виселення у примусовому порядку, участі не приймав, акт не підписував.
Відповідно до інформації Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавця за договором) від 11.09.2025 № 70/01/01-07/210, від 24.12.2025 № 118/01/01/-07/278 та від 26.02.2026 № 27/01/01 07/236, 214 заходи претензійно - позовного характеру щодо стягнення неустойки внаслідок несвоєчасного повернення орендованого майна ним не вживалися.
Проте, позицію щодо небажання скористатися правом на звернення до суду із вимогою про стягнення з орендаря неустойки не висловив, а навпаки листом від 24.12.2025 № 118/01/01-07/278 повідомив, що подання позовної заяви про виселення в майбутньому не позбавило Департамент права на звернення до суду із позовом про стягнення неустойки по фактичну дату повернення майна.
Згідно з довідкою Комунального підприємства «ВРЕЖО № 7» від 12.03.2026 № 124, за період з 09.01.2022 по 05.03.2026 розмір орендної плати Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича становить 51 166 грн 98 коп.
Таким чином, за невиконання обов'язку щодо повернення майна, яке є предметом Договору від 29.04.2020 № 2111/13, після закінчення строку його дії, Фізична особа-підприємець Оганесян Рубен Хачікович, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, повинен сплатити неустойку за період з 09.01.2022 по 05.03.2025 у розмірі 102 333 грн 96 коп.
Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Згідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.
Згідно з ч.ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах
Одним із ключових для застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття «інтерес держави».
У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
При цьому, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У позовній заяві прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, зокрема, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать: надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності, засновником яких є сільські, селищні, міські ради (п. 29); інші доходи, що підлягають зарахуванню до бюджетів місцевого самоврядування відповідно до законодавства (п. 44).
Згідно із рішенням Запорізької міської територіальної громади від 17.12.2025 № 62 «Про бюджет Запорізької міської територіальної громади на 2026 рік» до доходів бюджету міської територіальної громади на 2026 рік належать інші надходження (ККДБ 24060300). Відповідно до інформації Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 26.02.2026 № 27/01/01-07/236,214 одержувачем коштів неустойки за несвоєчасне повернення Фізичною особою-підприємцем Оганесяном Рубеном Хачіковичем орендованого майна є Запорізька міська територіальна громада, тобто указані кошті підлягають стягненню на користь місцевого бюджету.
У свою чергу, наповнення місцевого бюджету прифронтового міста має особливе значення в умовах воєнного стану, оскільки отримані кошти у подальшому будуть спрямовані на вирішення нагальних потреб членів територіальної громади.
Отже, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору оренди нежитлового приміщення, а також бездіяльності уповноваженого органу Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, порушуються насамперед економічні інтереси Запорізької міської територіальної громади, бюджет якої недоотримує неустойку за несвоєчасне повернення майна.
Крім того, відповідно до норм Основного Закону Україна є правовою державою, а громадяни та юридичні особи для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності виключно відповідно до вимог закону.
Всупереч вимогам закону та умовам договору Фізична особа-підприємець Оганесян Рубен Хачікович не виконав обов'язку щодо своєчасного повернення майна після припинення дії договору оренди, чим беззаперечно порушив економічні інтереси держави загалом і Запорізької міської територіальної громади зокрема, та, оскільки комунальне майно є ресурсом територіальної громади, належне та ефективне використання якого забезпечує наповнення місцевого бюджету, фінансову стабільність балансоутримувачів, відновлення інфраструктури та підтримку мешканців, у тому числі внутрішньо переміщених осіб; з огляду на те, що об'єкт розташований у центральній частині міста Запоріжжя, його неповернення після закінчення строку договору порушує інтереси Запорізької міської ради як власника, оскільки позбавляє територіальну громаду можливості ефективно розпорядитися майном на конкурентних засадах і отримувати ринковий дохід до бюджету, водночас створюючи для колишнього орендаря безпідставну майнову перевагу та спричиняючи недоотримання бюджетних надходжень.
Тобто, за період з 09.01.2022 по 05.03.2025 орендодавець мав можливість ефективно розпорядитися спірним майном, у тому числі шляхом передачі його в оренду на конкурентних засадах іншому сумлінному орендареві, що надало б змогу отримувати надходження до місцевого бюджету.
Отже, Фізична особа-підприємець Оганесян Рубен Хачікович своїми діями позбавив Запорізьку міську територіальну громаду в особі уповноважених її представницьким органом суб'єктів, у тому числі Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, гарантованого їй законом права вільно володіти та ефективно управляти своїм майном.
Водночас, у ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» зазначено, що контроль за виконанням умов договорів оренди нерухомого та рухомого майна покладається на Орендодавців майна. Орендодавець - це юридична особа, яка на підставі договору оренди передає майно у користування за плату на певний строк (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону № 157-ІХ).
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
У ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
У п.п. 1.1 п. 1 Положення про Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, затвердженого рішенням Запорізької міської рад від 30.09.2020 № 33 (далі - Положення), зазначено, що Департамент є виконавчим органом Запорізької міської ради, що утворюється Запорізькою міською радою, підзвітний і підконтрольний Запорізькій міській раді, підпорядкований виконавчому комітету Запорізької міської ради, міському голові, першому заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради за відповідним напрямком роботи.
Як зазначено у п.п. 1.6 п. 1 Положення Департамент в межах своїх повноважень має право укладати від свого імені угоди, договори з юридичними та фізичними особами, набувати майнових прав, нести обов'язки, бути позивачем, відповідачем та третьою особою у судах усіх інстанцій.
Згідно з п. п. 3, 6 п. 2 Положення, для реалізації політики держави та органів місцевого самоврядування у сфері управління та відчуження майна права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя на Департамент покладаються завдання здійснення повноважень орендодавця об'єктів, що перебувають у комунальній власності, відповідно до чинного законодавства України та актів органів місцевого самоврядування м. Запоріжжя з питань орендних відносин здійснення контролю за ефективністю використання і збереженням комунального майна суб'єктами, які наділені правами та обов'язками щодо такого майна законом або договором.
Відповідно до п. п. 1 п. 5.1 Положення Департамент при виконанні покладених на нього завдань має право представляти інтереси міської ради, виконавчого комітету в межах делегованих департаменту повноважень, визначених цим Положенням та рішеннями міської ради та її виконавчого комітету.
Відповідно до умов Договору оренди орендодавцем спірного комунального майна є Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.
Положеннями пункту 8.2 Договору визначено, що Орендодавець має право, зокрема, контролювати стан та ефективність використання нежитлових приміщень, переданих в оренду.
Пунктом 5.13 Договору в передбачено обов'язок Орендаря у разі припинення дії Договору оренди повернути Орендодавцю орендоване нежитлове приміщення в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу.
Факт повернення орендованого приміщення підтверджується актом приймання - передачі, підписаним Орендарем та Балансоутримувачем.
Отже, застосування до орендаря такого заходу майнової відповідальності у сфері орендних відносин як неустойка є відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України правом орендодавця
Пунктом 1 рішення Запорізької міської ради від 17.03.2023 № 132 «Про передачу повноважень Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради» зазначено про те, що Департаменту управління активами Запорізької міської ради надано повноваження завершити процеси з питань: оренди об'єктів права комунальної власності Запорізької міської територіальної громади; приватизації об'єктів права комунальної власності Запорізької міської територіальної громади; контролю за виконанням покупцями / орендарями зобов'язань за відповідними договорами купівлі-продажу та оренди об'єктів права комунальної власності; списання комунального майна Запорізької міської територіальної громади; прийняття майна державної або іншої форми власності у комунальну власність Запорізької міської територіальної громади; передачі комунального майна Запорізької міської територіальної громади у державну власність, у комунальну (спільну) власність інших територіальних громад та інших подібних, які були розпочаті департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради на підставі відповідних рішень Запорізької міської ради, її виконавчого комітету, розпоряджень міського голови, наказів департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, якщо відповідно до приписів цих розпорядчих документів не виникло правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (які не вичерпані в зв'язку з повним виконанням).
У п. 2 вказаного рішення міської ради (зі змінами, внесеними рішенням Запорізької міської ради від 24.04.2023 № 131) зазначено, що повноваження, зазначені в пункті 1 цього рішення, переходять до Департаменту управління активами Запорізької міської ради до 01.06.2023.
Відповідно до п. 1.8 Положення про Департамент управління активами Запорізької міської ради, затвердженого рішенням міської ради 07.12.2022 № 77, Департамент є органом управління майном комунальних підприємств відповідно до рішень виконавчих комітетів. Пунктом 2.2.7 вказаного Положення передбачено, що Департамент управління активами Запорізької міської ради здійснює повноваження орендодавця об'єктів, що перебувають у комунальній власності, відповідно до чинного законодавства України та актів органів місцевого самоврядування м. Запоріжжя з питань орендних відносин.
Пунктом 4 рішення Запорізької міської ради від 17.03.2023 № 132 «Про передачу повноважень Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради» встановлено, що повноваження орендодавця за чинними договорами оренди переходять до Департаменту управління активами Запорізької міської ради з моменту укладання відповідних додаткових угод до договорів в частині зміни орендодавця.
Оскільки, договір оренди нежитлового приміщення від 29.04.2010 № 2111/13 закінчився 29.12.2021, тобто є нечинним, додаткові договори до Договору щодо зміни орендодавця з Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради на Департамент управління активами Запорізької міської ради не укладались.
Таким чином, саме Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, як виконавчий орган Запорізької міської ради та Орендодавець за договором оренди нежитлового приміщення від 29.04.2010 № 2111/13 в силу зазначених вище положень, є уповноваженим органом у спірних правовідносинах, який наділений правом на звернення до суду з метою захисту порушених інтересів Запорізької територіальної громади та стягнення неустойки.
Так, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах окружною прокуратурою на адресу Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради направлялись листи від 01.09.2025 № 53-101-6160вих25, від 30.10.2025 № 53-101 7785вих25, від 13.01.2026 № 53-95-214вих26, в яких повідомлялось про виявлені порушення закону, з'ясовувались вжиті у зв'язку з цим заходи або наміри їх вжиття щодо стягнення неустойки.
Листами від 11.09.2025 №70/01/01-07/210, від 24.12.2025 №118/01/01/-07/278 та від 26.02.2026 № 27/01/01-07/236,214 Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради повідомив, що заходи стосовно стягнення неустойки з ФОП Оганесяна Р.Х. у судовому порядку не вживались. Позиція щодо небажання скористатися правом на звернення до суду з указаним позовом не висловлена.
Таким чином, враховуючи, що орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, не здійснює захист інтересів держави, прокурор, виконуючи субсидіарну роль, звертається до суду в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, діючи на виконання передбаченої ст. 131-1 Конституції України функції представництва інтересів держави в суді, спрямованої на захист об'єктивно існуючих порушень інтересів держави, складовою частиною яких є захист насамперед суспільних та економічних інтересів Запорізької територіальної громади.
Крім того, подання даної позовної заяви є єдиним ефективним способом захисту інтересів держави та важелем впливу на відповідача, який порушив вимоги законодавства в сфері оренди комунального майна, а також умови договору оренди нежитлового приміщення від 29.04.2010 № 2111/13.
Дніпровською окружною прокуратурою міста Запоріжжя Запорізької області листом від 13.03.2026 № 53-95-1899вих-26 повідомлено Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради про встановлення підстав для представництва інтересів держави в особі Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради шляхом пред'явлення позову до Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди відповідно до Договору оренди нежитлового приміщення від 29.04.2010 № 2111/13 в розмірі 102 333 грн 96 коп.
Зважаючи на нездійснення Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради заходів для звернення до суду та враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов до висновку, що прокурор обґрунтовано, у межах своїх повноважень, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
Дослідивши матеріали справи прокурор та позивач документально підтвердили невиконання Фізичною особою-підприємцем Оганесян Рубеном Хачіковичем обов'язку щодо повернення майна, яке є предметом Договору від 29.04.2020 № 2111/13, після закінчення строку його дії.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів сплати неустойки.
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 37573068, отримувач: ГУК у Зап.обл./ТГ м. Запоріжжя/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код платежу: 24060300 «Інші надходження», р/ р 318999980314090544000008479) неустойку за прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди відповідно до Договору оренди нежитлового приміщення від 29.04.2010 № 2111/13 в розмірі 102 333 (сто дві тисячі триста тридцять три) грн 96 коп.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Оганесян Рубена Хачіковича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя (вул. Фанатська, 14, м. Запоріжжя, 69006, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2026 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 25.05.2026.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.