61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
25.05.2026 Справа №905/211/26
за позовом: Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (код ЄДРПОУ 03337119; адреса: 84207, Донецька обл., м. Дружківка, вул. Космонавтів, буд. 39)
до відповідача: Державного підприємства «Донська теплова мережа» (код ЄДРПОУ 40852792; адреса: 85772, Донецька обл., Волноваський р-н, смт. Донське)
про стягнення 162701,20 грн.
Суддя Величко Н.В.
До Господарського суду Донецької області через підсистему «Електронний суд» від Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» надійшла позовна заява про стягнення з Державного підприємства «Донська теплова мережа» інфляційних втрат у розмірі 135838,33 грн та 3 % річних у розмірі 26862,87 грн, нарахованих за невиконання грошових зобов'язань, встановлених рішенням суду у справі №905/64/21, крім того відшкодування сплаченого судового збору за подання позовної заяви (вх № 1440/26 від 01.04.2026).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем рішення Господарського суду Донецької області від 08.09.2021 по справі №905/64/21 в частині своєчасної сплати присуджених до стягнення коштів, у зв'язку з чим просить суд захистити порушене право шляхом стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані на присуджену до стягнення за вказаним рішенням суму боргу за період з 09.10.2021 по 18.03.2026.
На підтвердження заявлених вимог позивачем було надано наступні документи: правовстановлюючі документи на представника позивача, копію рішення Господарського суду Донецької області від 08.09.2021 по справі №905/64/21, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, статутні документи.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, про причини та/або намір вчинити такі дії суд не повідомив.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2026 позовним матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи 905/211/26 та передано на розгляд судді Величко Н.В.
Ухвалою суду від 02.04.2026 відкрито провадження у справі № 905/211/26; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам строк для вчинення дій процесуального характеру, вирішено інші процедурні питання.
Про хід справи сторони повідомлені у встановленому порядку, зокрема позивачу процесуальні документи суду доставлені в його електронний кабінет в системі «Електронний суд» (довідки про доставку електронного листа містяться в матеріалах справи); відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету у системі «Електронний суд», офіційним місцезнаходженням відповідача є смт. Донське Волноваського р-ну (Волноваська міська територіальна громада), що з 10.03.2022 є тимчасово-окупованою територією України і на якій поштові відділення АТ “УКРПОШТА» тимчасово не функціонують, тому відповідач повідомлений про рух справи шляхом публікації на офіційному сайті Господарського суду Донецької області веб-порталу Судова влада України відповідних оголошень (роздруківки оголошень наявні в матеріалах справи). З дня оприлюднення оголошення відповідач вважається повідомленим про розгляд справи згідно ч. 4 ст. 122 ГПК України.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 905/211/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Станом на 25.05.2026 відповідач відзив на позовну заяву не подав, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомив.
Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Матеріали справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надано достатньо часу для надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення учасників справи про здійснення її розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Оскільки відповідачем не подано відзив на позовну заяву у встановлений судом строк та не зазначено й не обґрунтовано поважних причин пропуску цього строку, з огляду на необхідність розгляду господарської справи впродовж розумних строків в контексті встановлених п. 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року гарантій, враховуючи вжиття судом всіх можливих заходів для належного повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників в умовах воєнного стану та достатність часу, наданого учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по суті спору та подання доказів на підтвердження власних аргументів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними матеріалами згідно ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ, ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ:
Господарським судом Донецької області розглядалась справа № 905/64/21 за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Державного підприємства «Донська теплова мережа» про стягнення суми фактичних збитків у розмірі 241948,15 грн, збільшення боргу з урахуванням індексу інфляції 33598,51 грн, 3% річних 19314,44 грн., що виникли з договору №26/56 від 12.10.2017р. про передачу в оперативне управління котельні з тепловими мережами смт Донське, та за зустрічним позовом Державного підприємства «Донська теплова мережа» до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про визнання недійсним договору №26/56 від 12.10.2017р. про передачу в оперативне управління котельні з тепловими мережами смт Донське.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.09.2021 у справі №905/64/21 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Донська теплова мережа» на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» витрати на експлуатацію та обслуговування котельної та теплових мереж у смт Донське за жовтень - грудень 2017 року в сумі 201623,46 грн, суму інфляційних - 29146,89 грн, суму 3% річних - 16095,37 грн, а також судовий збір в сумі 3702,99 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень офіційного веб-портала Судова влада України встановлено, що вказане судове рішення сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 08.10.2021.
18.10.2021 на виконання вказаного рішення Господарським судом Донецької області було видано відповідний наказ, який дійсний до пред'явлення протягом трьох років з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно ухвали суду від 08.01.2024 у справі №905/64/21 задоволено заяву б/н від 29.12.2023р. Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про видачу дубліката наказу від 18.10.2021 по справі №905/64/21, постановлено видати дублікат наказу господарського суду Донецької області від 18.10.2021 по справі №905/64/21.
Доказів пред'явлення стягувачем вказаного виконавчого документа до примусового виконання матеріали справи не містять, сторонами не подавались.
Звертаючись до господарського суду з позовом, що розглядається, Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» (позивач) стверджує, що рішення Господарського суду Донецької області від 08.09.2021 у справі №905/64/21 не виконано відповідачем, тому є підстави для стягнення з нього на користь позивача інфляційних втрат у сумі 135838,33 грн. та 3% річних у сумі 26862,87 грн. від суми боргу, за період з 09.10.2021 по 18.03.2026, що разом становить 162701,20 грн.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.
Положенням ст. 129 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з ч.1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд у постанові від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18 зазначив про те, що згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, рішення Господарського суду Донецької області від 08.09.2021 у справі №905/64/21, в частині встановлення фактів укладання між сторонами договору №26/56 від 12.10.2017р. про передачу в оперативне управління котельні з тепловими мережами смт Донське, наявності заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором з витрат на експлуатацію та обслуговування котельної та теплових мереж у смт Донське за жовтень - грудень 2017 року в сумі 201623,46 грн, стягнення на користь позивача суми інфляційних - 29146,89 грн, суму 3% річних - 16095,37 грн, мають преюдиційний характер для цієї справи, з огляду на що означені факти не підлягають доведенню відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За змістом цієї норми зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Нарахування процентів та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер та, відповідно, особа не може бути звільнена від сплати процентів річних та інфляційних втрат у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема на підставі статті 617 Цивільного кодексу України.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору то зазначене не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).
Відтак, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов'язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Оскільки стягнення боргу за рішенням суду не є належним виконанням грошового зобов'язання, то до фактичного перерахування грошових коштів позивачу, або зміни способу виконання рішення грошове зобов'язання не втрачає свого правового статусу не змінює походження та підстав виникнення та не припиняється.
Суд також враховує, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).
Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11.02.2026 по справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25), що є обов'язковою для врахування господарським судом в силу прямої норми ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, в якій зазначено наступне:
"110. У зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.
111. Сплив строку пред'явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.
112. З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов'язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов'язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.
113. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.
114. Cплив строків пред'явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.
115. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.
116. Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.
117. Отже, зобов'язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред'явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов'язання вважається тим зобов'язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.
118. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
119. За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності."
Частиною 1 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Як вже встановлено, рішення Господарського суду Донецької області від 08.09.2021 у справі №905/64/21 набрало законної сили 08.10.2021.
Виданий на примусове виконання цього судового рішення наказ від 18.10.2021 у справі №905/64/21 був дійсний до пред'явлення протягом трьох років з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили, тобто до 08.10.2024.
Пунктом 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану (підпункт 4).
Станом на 25.05.2026 в Україні триває воєнний стан, рішення про його припинення або скасування у встановленому порядку не приймалось.
Як вже встановлено судом вище, матеріали справи не містять доказів пред'явлення цього судового наказу до виконання. Втім, на дату вирішення цієї справи строк пред'явлення наказу Господарського суду Донецької області від 18.10.2021 у справі №905/64/21 до виконання не сплив, а тому позивач не втратив право на нарахування та стягнення з відповідача передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума 3% річних у загальному розмірі становить 26862,87 грн, які нараховані на суму боргу 201623,46 грн за період прострочення з 09.10.2021 по 18.03.2026, а також інфляційні втрати у загальному розмірі 135838,33 грн, що нараховані на борг 201623,46 грн за період прострочення з жовтня 2021 року по лютий 2026 року.
Перевіривши такий розрахунок, суд дійшов висновку, що він є арифметично та методологічно вірним, а вимоги такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, оскільки відповідачем належними доказами не спростовано доводів позивача, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі з покладенням судових витрат за розгляд цієї справи на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 74, 76, 86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Донська теплова мережа» (код ЄДРПОУ 40852792, адреса: 85772, Донецька область, Волноваський р-н, смт. Донське) на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (код ЄДРПОУ 03337119, адреса: 84207, Донецька обл., Краматорський р-н, м. Дружківка, вул. Космонавтів, буд.39) 3% річних у розмірі 26862,87 грн, інфляційні втрати у розмірі 135838,33 грн та 2662,40 грн відшкодування сплаченого судового збору за розгляд справи.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 25.05.2026
Суддя Н.В. Величко