пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
22 травня 2026 року № 903/464/26
Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., розглянувши у порядку наказного провадження заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» 272007 грн, з них 270120 грн заборгованості згідно договору реструктуризації боргу від 09.04.2025 та 1887 грн пені, а також 332,80 судового збору та 10000 грн витрат на правничу допомогу
установив:
26.01.2026 через систему «Електронний суд» на адресу суду надійшла заява від ОСОБА_1 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» 272007 грн, з них 270120 грн заборгованості згідно Договору реструктуризації боргу від 09.04.2025 та 1887 грн пені, а також 332,80 судового збору та 10000 грн витрат на правничу допомогу.
14.05.2026 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» надійшла заява у якій просить суд відмовити у видачі судового наказу. Крім того, просить суд стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. Зокрема зазначає, що заявник не є суб'єктом, який має право на звернення до господарського суду в наказному провадженні. Заява про видачу судового наказу від 12.05.2026 не відповідає вимогам процесуального закону, зокрема, ст. 150 ГПК України. Всупереч п. 2 ч. 2 ст. 150 ГПК України не зазначено відомостей про наявність або відсутність у заявника електронного кабінету. Всупереч п. 3 ч. 3 ст. 150 ГПК України не додано копії договору, укладеного в письмовій формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості. Всупереч ч. 6 ст. 150 ГПК України не зазначені: - реквізити рахунку заявника в банку, небанківському надавачі платіжних послуг або інформація про відсутність такого рахунку; - не зазначено бажаного способу отримання грошових коштів у разі задоволення заяви. Крім того, зазначає, що наявний спір між сторонами, оскільки договір не містить умов щодо підстав і розміру заборгованості, яку ТОВ «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» нібито має перед ОСОБА_1 Сарапін В.О., як колишній керівник ТОВ «ВОЛИНЬЛІСПРОМ», вчинив правочин (договір реструктуризації боргу від 09 квітня 2025 року) у своїх інтересах. Це відбулося шляхом оформлення ОСОБА_1 від імені ТОВ «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» довіреності на фізичну особу з наданням повноважень «представляти інтереси ТОВ «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» під час укладення договору реструктуризації боргу, з правом підпису вищевказаного договору», стороною якого є сам ОСОБА_1
15.05.2026 через систему «Електронний суд» від заявника надійшли додаткові пояснення у справі у яких заперечує щодо відмови у видачі судового наказу, а відтак просить задовольнити заяву про видачу судового наказу та видати судовий наказ. Зокрема, зазначає, що твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» про те, що заявник не є суб'єктом, який має право на звернення до господарського суду в наказному провадженні - не заслуговують на увагу. Реєстрація електронного кабінету для фізичних осіб та фізичних осіб підприємців є добровільною, а не обов'язковою. В контексті наявних правовідносин визнанням наявності боргу в ТОВ «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» перед ОСОБА_1 виступає договір реструктуризації боргу від 09 квітня 2025 року, копію якого додано до заяви про видачу судового наказу від 12.05.2026 року. Особистий банківський рахунок за номером НОМЕР_1 є діючим включно по дату звернення із вимогою про стягнення заборгованості згідно договору реструктуризації боргу від 09 квітня 2025 року. У межах спірних правовідносин підтвердженням визнання боргу ТОВ «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» перед ОСОБА_1 є договір реструктуризації боргу від 09 квітня 2025 року, копію якого було додано до заяви про видачу судового наказу від 12.05.2026 року. У період з 06.05.2025 року по 18.11.2025 року ТОВ «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» здійснювало погашення заборгованості відповідно до умов договору реструктуризації, сплативши загалом 810360 грн. До моменту подання ОСОБА_1 заяви про видачу судового наказу боржник фактично визнавав наявність заборгованості та належним чином виконував свої зобов'язання. Зазначені обставини беззаперечно свідчать про визнання боржником як самого факту існування заборгованості, так і правових підстав її виникнення.
Розглянувши подану заяву про видачу судового наказу та доводи/заперечення сторін, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
Пунктом 16 частини 1 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа-підприємець.
Відповідно до частини 1, 2, 4 статті 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного).
Слід зазначити, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються ГПК України.
Так, порядок та форма звернення до суду з заявою про видачу судового наказу до господарського суду визначені Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, розділом II "Наказне провадження".
Відповідно до частини 1, 2 статті 147 ГПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.
Частиною 2 статті 41 ГПК України передбачено, що при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
Відповідно до частини 3 статті 147 ГПК України заявником та боржником у наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
Між тим, з поданої заяви вбачається, що вимоги про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» заявлені фізичною особою ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 58 ГПК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною 1 статті 128 ГПК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За змістом пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" слідує, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Судом здійснено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за реквізитами, що зазначені у заяві про видачу судового наказу та встановлено, що Сарапін В.О. не є фізичною особою-підприємцем. Статус останнього як фізичної особи-підприємця припинено 21.10.2024 за власним рішенням.
Звертаючись із заявою про видачу судового наказу в порядку наказного провадження у якості фізичної особи, слід враховувати, що процедура наказного провадження застосовується виключно по відношенню до суб'єктів господарювання, та що наказне провадження має чіткі, формальні межі, які не дозволяють врахувати наведені вище обставини, а відсутність статусу підприємця унеможливлює застосування до правовідносин, що розглядаються, процедури наказного провадження.
Отже, у даному випадку виключена можливість розгляду вимог заявника у порядку наказного провадження з огляду на невідповідність суб'єктного складу, що імперативно передбачений частиною 2 статті 41, частиною 3 статті 147 ГПК України.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Крім того, як вже зазначив суд вище, заявник просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» 10000 грн витрат на правничу допомогу.
Така ж вимога про стягнення із ОСОБА_1 10000 грн витрат на правничу допомогу викладена Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» у заяві про відмову про видачу судового наказу.
Суд зазначає, що аналіз наведених норм, свідчить про те, що наказне провадження є безспірним, тобто, в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер. Заперечення боржника проти вимог стягувача (зокрема у заяві про відмову у видачі судового наказу) означає наявність спору про право, як і вимоги заявника та боржника щодо стягнення витрат на правничу допомогу у даному випадку, можуть бути стягнуті за результатом вирішення спору. Отже, зазначені вимоги можуть бути перевірені судом лише під час розгляду справи в порядку позовного провадження, належним судом, якому належить вирішувати даний спір.
Враховуючи наведене, розгляд заяви про видачу судового наказу та відмови у видачі судового наказу не є розглядом спору по суті, а лише свідчить про наявність спору, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження, і відповідно приписами розділу ІІ Господарського процесуального кодексу України не передбачено розподілу будь-яких судових витрат за результатами розгляду їх розгляду (з огляду на викладений вище висновок про відмову у видачі судового наказу).
Приписи ж статті 129 ГПК України регулюють питання розподілу судових витрат між сторонами спору в залежності від результатів розгляду справи по суті, а відтак, в даному випадку, не підлягають застосуванню. Судові витрати, які понесені учасниками під час наказного провадження в подальшому можуть бути враховані та розподілені за результатами розгляду даного спору в порядку позовного провадження.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 151 ГПК України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
За таких обставин, виходячи з того, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено розподілу судових витрат за результатами відмови у видачі судового наказу, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні відповідних клопотань ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» в частині стягнення судових витрат (витрат на правничу допомогу).
При цьому, суд звертає увагу заявника, що за змістом ч.1,2 ст. 153 ГПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку, в залежності від підстав позовних вимог(обгрунтування обставин виникнення спору, зокрема, із цивільних чи господарських відносин) має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку до належного суду(за правилами цивільного чи господарського судочинства).
Керуючись статтями 147, 148, 152-154, 175, 234, 235 ГПК України, суд,-
постановив:
1. Відмовити у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» 272007 грн, з них 270120 грн заборгованості згідно договору реструктуризації боргу від 09.04.2025 та 1887 грн пені, а також 332,80 судового збору та 10000 грн витрат на правничу допомогу.
2. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬЛІСПРОМ» до ОСОБА_1 про стягнення 10000 грн витрат на правничу допомогу.
Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.
Ухвала суду може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256 ГПК України, п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Ухвала суду підписана 22.05.2026
Суддя А. С. Вороняк