19 травня 2026 р. Справа № 902/836/25
Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі
за заявою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
за участю :
від Боржника : Цимбал А.А. (в режимі відеоконференцзв'язку)
арбітражний керуючий Бігдан О.А. (в режимі відеоконференцзв'язку)
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/836/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Ухвалою від 10.09.2025 року відкрито провадження у справі № 902/836/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Призначено керуючим реструктуризацією у справі № 902/836/25 арбітражного керуючого Бігдана О.А.
15.09.2025 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
09.10.2025 року до суду від ТОВ "Українські фінансові операції" надійшла заява б/н від 08.10.2025 року (вх. № 01-36/1266/25) про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 191 882,40 грн у справі № 902/836/25.
Ухвалою від 13.10.2025 року залишено заяву ТОВ "Українські фінансові операції" б/н від 08.10.2025 року (вх. № 01-36/1266/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/836/25 - без руху. Повідомлено ТОВ "Українські фінансові операції" про недоліки, виявлені судом при огляді заяви б/н від 08.10.2025 року (вх. № 01-36/1266/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/836/25. Встановлено ТОВ "Українські фінансові операції" строк для усунення недоліків кредиторської заяви - протягом п'яти днів з дня вручення копії ухвали суду про залишення заяви без руху. Зобов'язано ТОВ "Українські фінансові операції" надати до суду докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі (4 844,80 грн.).
20.10.2025 року до суду від ТОВ "Українські фінансові операції" надійшла заява б/н від 17.10.2025 року про усунення недоліків.
Ухвалою від 21.10.2025 року вказану заяву призначено до розгляду на 10.12.2025 року.
В подальшому, ухвалою від 23.03.2026 року призначено заяву ТОВ "Українські фінансові операції" б/н від 08.10.2025 року (вх. № 01-36/1266/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/836/25 до розгляду в судовому засіданні на 19.05.2026 року.
30.04.2026 року до суду від представника боржника надійшло клопотання б/н від 29.04.2026 року, в якому зазначено про визнання заявлених кредиторських вимог ТОВ "Українські фінансові операції" в розмірі 150 190,00 грн.
15.05.2026 року до суду від арбітражного керуючого Бігдана О.А. надійшло повідомлення б/н від 14.05.2026 року про розгляд грошових вимог ТОВ "Українські фінансові операції", в якому арбітражний керуючий частково визнає заявлені вимоги, в розмірі 152 374,68 грн.
На визначену дату в судове засідання з'явились арбітражний керуючий та представник боржника. Заявник та інші учасники провадження у даній справі правом участі в судовому засіданні не скористались.
В ході розгляду справи, представник боржника заявлені кредиторські вимоги визнала частково, з підстав наведених у поданому раніше клопотанні.
Арбітражний керуючий заявлені кредиторські вимоги визнав частково, з підстав наведених у поданому раніше повідомленні про розгляд грошових вимог.
Суд, заслухавши учасників справи, розглянувши подану кредиторську заяву та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Так, заява мотивована тим, що ТОВ "Українські фінансові операції" звернулося до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 01.12.2023 року між ТОВ "Лінеура Україна" та Боржником було укладено електронний договір № 4183293 про надання споживчого кредиту, згідно якого Боржник отримав кредит у розмірі 23 000,00 грн. Свої зобов'язання за договором Боржник належним чином не виконував, у зв'язку із чим утворилась заборгованість перед первісним кредитором.
26.07.2024 року ТОВ "Лінеура Україна" на підставі Договору факторингу № 26/07/2024 за плату відступило, а ТОВ "Українські фінансові операції" набуло право грошової вимоги до Боржника.
Скориставшись своїм правом, ТОВ "Українські фінансові операції" звернулось до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою до Боржника та просило суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості в розмірі 184 460,00 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
22.04.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/298/25 задоволено позовну заяву ТОВ "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Українські фінансові операції" заборгованість за кредитним договором в розмірі 184 460,00 грн., в т.ч. заборгованість за тілом кредиту - 23 000,00 грн., нараховані проценти - 161 460,00 грн., а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., загальною сумою 191 882,40 грн.
Враховуючи викладене, на день подання до Господарського суду Вінницької області даної заяви з грошовими вимогами до боржника, у Боржника наявна заборгованість визначена Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/298/25 від 22.04.2025 року загальною сумою 191 882,40 грн. - https://reyestr.court.gov.ua/Review/126949633, дата набрання судовим рішенням законної сили 29.05.2025 року, що підтверджується відповідною довідкою.
Посилаючись на наведені обставини, ТОВ "Українські фінансові операції" просить суд визнати грошові вимоги до боржника в розмірі 191 882,40 грн.
Представник боржника у клопотанні від 29.04.2026 року, зазначає про визнання заявлених кредиторських вимог в розмірі 150 190,00 грн. та 4 844,80 грн. витрат зі сплати судового збору, з посиланням на таке.
Грошові вимоги кредитора ґрунтуються на заочному рішенні Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/298/25 від 22.04.2025 року, яким задоволено позовні вимоги ТОВ "УФО" до ОСОБА_1 в розмірі 184 460 грн заборгованості за кредитними договорами, 2422,40 грн судового збору.
Однак, згадане рішення Вінницького міського суду Вінницької області було скасоване Постановою Вінницького апеляційного суду від 17.03.2026 року. (копія постанови із накладеним КЕП судді міститься в матеріалах справи, надсилалась Боржником 23.03.2026).
Постановою апеляційного суду винесено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Українські фінансові операції" суму заборгованості за договором № 4183293 від 01.12.2023 року у розмірі 150 190,00 грн., з яких: 23 000,00 грн. - заборгованість за основним боргом (сумою кредиту), 127 190,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, судові витрати, які складаються: з судового збору в розмірі 1 184,68 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн.
Отже, винесена постанова має преюдиційне значення для визначення розміру грошових вимог до Боржника, адже стосується одного і того ж кредитного договору.
Втім, заявлена Кредитором сума грошових вимог у 191 822,40 грн. є частково безпідставною й необґрунтованою, адже постановою Вінницького апеляційного суду по справі №127/298/25 від 17.03.2026 визначено заборгованість Боржника перед кредитором в розмірі 150 190,00 грн.
Стосовно стягнутих з ОСОБА_1 судових витрат, понесених ТОВ "УФО" на цивільну справу №127/298/25 - такі витрати не можуть бути визнані господарським судом в якості грошових вимог Кредитора до Боржника у справі про його неплатоспроможність, оскільки згідно ч. 2 ст. 133 КУзПБ, такі витрати мають бути пов'язані із провадженням у справі про неплатоспроможність, а судовий збір чи витрати на правничу допомогу ТОВ "УФО" по сторонній цивільній справі не є витратами, пов'язаними із провадженням у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Отже, Боржник частково визнає грошові вимоги кредитора, в розмірі заборгованості, визначеній постановою Вінницького апеляційного суду по справі №127/298/25 від 17.03.2026 року, а саме у розмірі 150 190,00 грн.
Арбітражний керуючий у повідомленні про розгляд грошових вимог повідомляє про часткове визнання заявлених вимог, в розмірі 152 374,68 грн., з посиланням на таке.
Кредитор просить визнати грошові вимоги до Боржника в розмірі, визнаному згаданим вище рішенням суду.
Одночасно, як вбачається з повідомлення представника Боржника та підтверджується відомостями з Єдиного реєстру судових рішень, відповідно до постанови Вінницького апеляційного суду від 17.03.2026р. по справі №127/298/25, скасоване заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22.04.2025р. по справі №127/298/25; прийняте нове рішення по справі, яким позовні вимоги Кредитора до Боржника задоволені частково; стягнуто з Боржника на користь Кредитора 150 190,00 грн., в тому числі 23 000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 127 190,00 грн. - заборгованість за відсотками. Крім того, судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 1 184,68грн., та витрат на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн.
Всього в розмірі 152 374,68грн.
Виходячи з вищевикладеного, грошові вимоги ТОВ "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 у справі №902/836/25, підлягають визнанню частково, в розмірі 152 374,68 грн. Крім того, судовий збір в розмір 4 844,80 грн.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до ст. 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
За приписами ст. 1 КУзПБ, грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Частина 1 ст. 122 КУзПБ передбачає, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Згідно ч. 1 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Як вказувалось вище, 15.09.2025 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Відповідно до матеріалів справи, заява ТОВ "Українські фінансові операції" про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/836/25 надійшла до суду 09.10.2025 року (сформована в системі "Електронний суд" 08.10.2025 року), тобто в межах визначеного ч. 1 ст. 45 КУзПБ строку на подання заяв з грошовими вимогами до боржника.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2024 року у cправі № 910/1246/21, заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);
- покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22);
- розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).
- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18).
Розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (див.висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18, постанова Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17).
У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/298/25 від 22.04.2025 року, задоволено позовні вимоги ТОВ "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Українські фінансові операції" заборгованість у загальному розмірі 184 460 грн, з яких: 23 000 грн - заборгованість за основним боргом (сумою кредиту), 109 940 грн - сума заборгованості за відсотками, нарахованими первісним кредитором, 51 520 грн - сума заборгованості за відсотками, нарахованими ТОВ "Українські фінансові операції". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Українські фінансові операції" витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн та витрати на оплату судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
На підставі наведеного заочного рішення, ТОВ "Українські фінансові операції" пред'явлено грошові вимоги до боржника у даній справі, в розмірі 191 882,40 грн.
Разом з тим, постановою Вінницького апеляційного суду від 17.03.2026 року у справі № 127/298/25, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22.04. 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Українські фінансові операції" суму заборгованості за договором № 4183293 від 01 грудня 2023 року у розмірі 150 190,00 грн., з яких: 23 000,00 грн. заборгованість за основним боргом (сумою кредиту), 127 190,00 грн. сума заборгованості за відсотками, судові витрати, які складаються: з судового збору в розмірі 1 184,68 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог ТОВ "Українські фінансові операції" відмовлено.
Вказана постанова суду у встановленому законом порядку ніким не оскаржена та не скасована, набрала законної сили 17.03.2026 року та є чинною на даний час.
Так, під час апеляційного перегляду, судом встановлено, що 01.12.2023 між ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" та ОСОБА_1 укладено Договір № 4183293 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 50880 01.12.2023 (т. 1 а.с.27-36).
Згідно з п. 1.1. Договору на умовах, встановлених Договором, ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Відповідно до п. 1.2. Договору тип кредиту кредит, сума кредиту складає 23 000 грн.
Пунктом 1.3 Договору встановлено строк кредиту 350 днів. Детальні терміни повернення (дати) кредиту та сплати процентів визначені Додатком 1 до договору.
Згідно з п. 1.4. Договору тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: Стандартна процента ставка становить 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредиту 40 262,89% річних.
Також у паспорті споживчого кредиту, викладено інформацію, яка надавалась відповідачу до укладення договору про споживчий кредит, таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки, що є додатком 1 до Договору та інформаційне повідомлення, що є Додатком 2 до Договору (т. 1 а.с.23-26).
Як встановлено зі змісту договору, кредит був наданий позичальнику ОСОБА_1 виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця, за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором на реквізити платіжної картки вказаної клієнтом.
Крім того, 26.07.2024 ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" на підставі Договору факторингу №26/07/2024 за плату відступило, а ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ" набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 (т.1 а.с.65-69).
Позивач надав Витяг з реєстру боржників від 24.07.2024 про передачу заборгованості клієнта ОСОБА_1 на умовах передбачених договором факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024 (т.1 а.с.39).
Згідно з листом від 29.07.2024 ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" повідомило відповідача про відступлення права грошової вимоги за Договорами та передачу персональних даних ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ" із зазначенням банківських реквізитів нового кредитора, а також направлення відповідного текстового повідомлення (SMS - повідомлення) боржникам, згідно реєстру SMS повідомлень (т. 1 а.с.54).
Оскільки, у позивача ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ" на підставі договору факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024, укладеного між первісним кредитодавцем ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА", як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту та інших передбачених договором платежів у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 , взятих на себе зобов'язань шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором, суд вважає, що він має право звертатись до суду з позовом у цій справі.
Відповідно до розрахунку заборгованості, сформованого первісним кредитором, у період з дати укладання Договору, а саме: з 01.12.2023 по 26.07.2024 (Дата укладання Договору факторингу), у відповідача перед первісним кредитором утворилась заборгованість за нарахованими процентами за користування грошовими коштами у межах погодженого строку дії Договору у розмірі 109 940,00 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості, сформованим позивачем, останнім здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою (2%) на суму 51 520,00 грн за період з 26.07.2024 по 15.11.2024 (112 календарних днів), тобто в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем.
Згідно із зазначеними розрахунками заборгованості після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ "Українські фінансові операції", ані на рахунки первісного кредитора.
Ухвалюючи рішення суду про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що внаслідок невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином, утворилася заборгованість, розмір якої становить 184 460 грн, з яких: 23 000 грн - заборгованість за основним боргом (сумою кредиту), 109 940 грн - сума заборгованості за відсотками, нарахованими первісним кредитором, 51 520 грн - сума заборгованості за відсотками, нарахованими ТОВ "Українські фінансові операції", яку суд стягнув з відповідача на користь позивача.
При цьому місцевий суд взяв до уваги, що підписуючи договір, відповідач погодився на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. У цьому випадку сторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку Договором та у погодженому сторонами розмірі, отже позовні вимоги щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами підлягають задоволенню.
З такими висновками суду першої інстанції в повній мірі колегія суддів не може погодитися з таких підстав.
Перевіряючи законність рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права в частині правил обрахування відсоткової ставки за споживчими кредитами, що призвело до ухвалення незаконного рішення в цій частині.
Так, з приводу нарахованих позивачем відсотків, колегія суддів зазначає, що відповідно до умов договору, сума кредиту складає 23 000,00 грн, строк кредиту - 350 днів, процентна ставка фіксована у розмірі 2,00 % в день.
ТОВ "Українські фінансові операції" вказувало, що в розрахунку заборгованості за період з 26.07.2024 по 15.11.2024 застосовувалась відсоткова ставка 2% в день (112 календарних днів), тобто в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем.
Оскаржуваним рішенням суд задовольнив до стягнення з відповідача 109 940 грн - сума заборгованості за відсотками, нарахованими первісним кредитором, 51 520 грн - сума заборгованості за відсотками, нарахованими ТОВ "Українські фінансові операції", що загалом становить 161 460 грн.
Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 350 днів. Детальні терміни повернення (дати) кредиту та сплати процентів визначені Додатком 1 до договору.
Відсоткова ставка є стандартною, фіксованою, тобто 2% від суми виданого кредиту, а точніше 23 000*2% = 460,00 грн відсотків у день у грошовому вираженні.
Так, 161 460,00 грн (нараховані відсотки) / на 460,00 грн (нараховані відсотки в день), що становить 351 (день).
Отже судом першої інстанції було задоволено до стягнення суму заборгованості за відсотками не за 350 днів кредитування, а за 351 день, що на 1 день більше, ніж строк кредитування.
Судом першої інстанції під час вирішення спору не було застосовано пункт 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки.
Відповідач звертав увагу суду першої інстанції на вказану правову норму у заяві про перегляд заочного рішення як на обставину, яка має істотне значення для правильного вирішення справи, однак суд першої інстанції не застосував її при розгляді заяви про перегляд оскаржуваного заочного рішення.
Отже, як правильно зауважує апелянт, за договорами про споживчий кредит денна процентна ставка повинна розраховуватись на дату укладення договору з урахуванням наявних законодавчих обмежень.
Оскільки договір № 4119185 укладено 01 грудня 2023 року, тобто після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" та внесення змін до Закону України "Про споживче кредитування", якими визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, тому положення п.1.4.1 договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 2,00 % з 20 серпня 2024 року є нікчемними в силу положень частин п'ятої статті 8 та частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Одночасно за приписами пункту 9 частини першої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" у договорі по споживчий кредит зазначається денна процента ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.
Отже, як правильно зауважує апелянт, за договорами про споживчий кредит денна процентна ставка повинна розраховуватись на дату укладення договору з урахуванням наявних законодавчих обмежень.
У період з 01 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами та вимагати їх стягнення виходячи з ставки 2% в розмірі 65 780 грн (23 000*2%*143 дні);
у період з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року такий відсоток згідно закону має бути не менше 1,5%, а тому їх розмір становить 41 400 грн (23 000*1,5%*120 днів);
350-тим днем кредитування є 14 листопада 2024 включно;
у період з 20 серпня 2024 року по 14 листопада 2024 року розмір процентів за користування кредитом згідно закону має бути не менше 1%, а тому їх розмір становить 20 010 грн (23 000*1%*87 днів).
Отже з відповідача підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами в сумі 127 190,00 грн, а загальна сума заборгованості за Кредитним договором, яка підлягає стягненню, становить 150 190,00 грн.
При цьому апеляційний суд відхиляє аргументи, наведені представником позивача у відзиві, про те, що сторони належним чином та під підпис позичальника погодили відсоткову ставку по договору з урахуванням засад свободи договірних домовленостей, адже нормами чинного на час укладення кредитного договору законодавства були встановлені обмеження по розміру відсоткової ставки за кредитним договором, яких у правовідносинах із відповідачем, як позичальником, дотримано не було.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Цимбал А.А., скасувати заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2025 року та ухвалити нову постанову про часткове задоволення позовних вимог товариства, та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором № 4183293 від 01 грудня 2023 року у розмірі 150 190 грн 00 коп., з яких: 23 000 грн 00 коп. заборгованість за основним боргом (сумою кредиту), 127 190 грн 00 коп. сума заборгованості за відсотками.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з усталеними висновками Верховного Суду (зокрема постанови, на які також посилається скаржник, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19) преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Крім цього, у постанові від 22.10.2019 у справі № 910/2039/18 Верховний Суд наголосив, серед іншого наголосив, що "преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів".
Отже, встановлені вказаною вище постановою Вінницького апеляційного суду від 17.03.2026 року у справі № 127/298/25, обставини щодо наявної заборгованості боржника за кредитним договором № 4183293 від 01.12.2023 року, є преюдиціальними в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України та не підлягають доказуванню.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Водночас, суд зауважує, що станом на момент розгляду поданої кредиторської заяви, доказів щодо погашення боржником заборгованості перед ТОВ "Українські фінансові операції" не надано.
Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 45 КУзПБ, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.
Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Згідно ч.ч. 2, 4 ст. 133 КУзПБ, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ТОВ "Українські фінансові операції" б/н від 08.10.2025 року (вх. № 01-36/1266/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/836/25 та визнання заявлених вимог в розмірі 152 374,68 грн (150 190,00 грн. заборгованість та 2 184,68 грн. судові витрати за згаданим вище судовим рішенням), з віднесенням їх до другої черги задоволення.
При цьому, суд звертає увагу на те, що грошові вимоги до боржника, які становлять судові витрати в загальному розмірі 2 184,68 грн. (судовий збір 1 184,68 грн. та витрати на правову допомогу 1 000,00 грн.) згідно постанови Вінницького апеляційного суду від 17.03.2026 року у справі № 127/298/25, визнаються судом з віднесенням їх, в силу положень ст. 133 КУзПБ, саме до другої черги задоволення, оскільки такі судові витрати понесені не в межах справи про неплатоспроможність та не підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів (схожа за своїм змістом позиція наведена у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 року у cправі № 910/23627/16).
З огляду на наведене, судом не приймаються заперечення представника боржника щодо вимог в частині судових витрат в загальному розмірі 2 184,68 грн., понесених у справі № 127/298/25, на рішенні у якій ґрунтуються заявлені кредиторські вимоги у справі про неплатоспроможність.
Крім того, визнанню підлягають вимоги в розмірі 4 844,80 грн - судового збору, сплаченого за подання кредиторської заяви у справі № 902/836/25, підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9 (ч. 4), 45, 113, 133 КУзПБ, ст.ст. 2, 3, 13, 18, 42, 73-79, 86, 119, 232-236, 242, 326 ГПК України, суд -
1. Задоволити заяву ТОВ "Українські фінансові операції" б/н від 08.10.2025 року (вх. № 01-36/1266/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/836/25, частково.
2. Визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2, код ЄДРПОУ 40966896) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі 152 374,68 грн. - заборгованості (друга черга задоволення); а також 4 844,80 грн - витрат на сплату судового збору за подання кредиторської заяви (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів) у справі № 902/836/25.
3. В решті вимог заяви ТОВ "Українські фінансові операції" б/н від 08.10.2025 року (вх. № 01-36/1266/25) про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/836/25, в розмірі 39 507,72 грн., відмовити.
4. Арбітражному керуючому (керуючому реструктуризацією) Бігдану О.А. внести відповідні кредиторські вимоги до реєстру вимог кредиторів Боржника по справі №902/836/25.
5. Копію ухвали надіслати до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні поштові адреси: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; представнику ОСОБА_1 , адвокату Цимбал А.А. - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; арбітражному керуючому Бігдану О.А. - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; представнику АТ КБ "ПриватБанк" Сергачу А.В. - ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ТОВ "ФК "Ейс" - fincomEICE@gmail.com; представнику ТОВ "ФК "Ейс" Полякову О.В. - ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ТОВ "Українські фінансові операції" - info@smartcredit.com.ua; представнику ТОВ "Українські фінансові операції" Городніщєвій Є.О. - ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ТОВ "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" - fintrastletter@ukr.net; представнику ТОВ "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" адвокату Городніщевій Є.О. - ІНФОРМАЦІЯ_6
Згідно ч. 6 ст. 45 КУ з процедур банкрутства, ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 ГПК України.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.:
1 - до справи