13.05.2026 року м. Дніпро Справа № 908/1841/24 (908/1261/24)
Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі),
суддів: Фещенко Ю.В., Золотарьової Я.С.
секретар судового засідання: Рибалка Г.Д.
представники сторін:
від скаржника: Погосян С.Г. (адвокат);
від позивача: Ткаченко О.С. (адвокат).
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026 (повний текст складено 30.02.2026), суддя Юлдашев О.О.
у справі №908/1841/24 (908/1261/24)
за позовом Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10», м. Запоріжжя
до відповідача Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», м. Київ
про стягнення 8703441 грн. 43 коп.
в межах справи №908/1841/24
про банкрутство Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10», м. Запоріжжя
Приватне акціонерне товариство “Електропівденмонтаж-10» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» про стягнення 8 703 847, 57 грн, з яких 5 952 063, 11 грн основного боргу, 442 678, 98 грн 3% річних, 2 309 105, 48 грн інфляційних втрат.
20.05.2024 позивачем зменшено розмір позовних вимог, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 5 952 063, 11 грн основного боргу, 458 290, 95 грн 3% річних, 2 293 087, 37 грн інфляційних втрат, 104 441, 30 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 23077-УКБ/20-121-01-21-10868 від 05.11.2021 на виконання робіт: «Технічне переоснащення. ВП «Запорізька АЕС», м.Енергодар, Промислова, 133, Енергоблок № 2. Приведення кабельного господарства САЕ споживачів 6 кВ у відповідність до НД. Будівельно-монтажні роботи» в частині оплати виконаних позивачем за вказаним договором робіт.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026 у справі №908/1841/24 (908/1261/24) позовні вимоги ПрАТ “Електропівденмонтаж-10» задоволено. Присуджено до стягнення з АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на користь ПрАТ “Електропівденмонтаж-10» основний борг в сумі 5 952 063, 11 грн, 3% річних в сумі 657 516, 52 грн, інфляційні втрати в сумі 3 324 590, 89 грн. Присуджено до стягнення з АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на користь ПрАТ “Електропівденмонтаж-10» судовий збір в сумі 119 210, 05 грн. Присуджено до стягнення з АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на користь ПрАТ “Електропівденмонтаж-10» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 37 000, 00 грн.
Судове рішення мотивоване тим, обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи згідно з Договором сплив щодо всієї суми боргу 14.02.2022, тоді як місто Енергодар Запорізької області є окупованим з 04.03.2022, що встановлено Перелікому територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309, а також аналогічним переліком, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 № 376. Отже, відповідач мав виконати свої грошові зобов'язання перед позивачем ще до початку окупації.
Також суд першої інстанції здійснив перегляд судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу за заявою позивача від 06.11.2024 про ухвалення додаткового рішення, в якій вказав, що витрати на оплату професійних правничих послуг, понесені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, складають 46 000, 00 грн.
Не погодившись з ухваленим рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», у якій просить: скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026 у справі № 908/1841/24 (908/1261/24) в частині стягнення з відповідача (АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ЗАЕС») на користь позивача (ПрАТ «Електропівденмонтаж-10») витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 37 000,00 грн та ухвалити нове рішення у цій частині, яким відмовити у задоволенні заявлених вимог.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
В обґрунтування апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.
У поданій скарзі Скаржник посилається на те, що 19.11.2024 додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області у даній справі заява про стягнення витрат на правничу допомогу, яка надавалася адвокатом Богословським Віктором Анатолійовичем, частково задоволена, стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн. В задоволенні вимог в розмірі 20 995,40 грн відмовлено.
15.07.2025 ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України виконавче провадження ВП № 78462320 з примусового виконання наказу суду від 21.05.2025 про стягнення 25 000,00 грн витрат на правничу допомогу було закінчено на підставі п. 9 ст. ст. 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження», в зв'язку з повним фактичним виконанням.
Підстави для стягнення витрат на правничу в більшому розмірі, ніж зазначено в додатковому рішенні, Скаржнику не зрозумілі, оскільки обставини, підстави та наслідки надання правничої допомоги адвокатом Богословським В.А. не змінилися, додаткових документів саме цим адвокатом не надавалося та правнича допомога в новому розгляді справи не надавалася.
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" зазначає, що в судових засіданнях (у підготовчому та при розгляді справи по суті) питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, яка надавалася адвокатом Богословським Віктором Анатолійовичем судом не розглядалося.
Приймаючи оскаржуване рішення від 19.03.2026 в частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд надав нову оцінку послугам з правничої допомоги адвоката Богословського В.А.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції проаналізував надані сторонами документи, але не врахував попередній висновок суду, який Відповідачем не оскаржувався, оскільки він зроблений з дотриманням норм чинного законодавства та з урахуванням всіх обставин, які досліджені попереднім судом у справі на предмет їх реальності та з урахуванням критерію розумності їхнього розміру.
Окремо скаржник зазначає, що при проголошенні резолютивної частини рішення судом першої інстанції не було проголошено про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 37 000,00 грн, оскільки представником Позивача адвокатом Ткаченко О.С. було заявлено, що буде подана заява про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат в цій частині.
У поданому 27.04.2026 відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Електропівденмонтаж-10» заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.
В обґрунтування заявленої позиції позивач посилається на норми статті 244 ГПК України а саме, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати.
Позивач вважає, що позаяк після повторного розгляду справи позовні вимоги вдруге задоволено, саме на Відповідача мають бути покладені обов'язки щодо відшкодування понесених Позивачем судових витрат - як під час першого, так і під час нового розгляду справи. Ту частину витрат, яку було належним чином підтвердженою на момент ухвалення рішення, суд першої інстанції розподілив одразу, розподіл решти розглядатиметься окремо, на підставі додатково поданих документів.
Позивач вважає рішення в частині стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 37 000,00 грн таким, що ухвалене судом у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Мартинюка С.В. (доповідач), судді - Фещенко Ю.В., Золотарьова Я.С.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026 у справі №908/1841/24 (908/1261/24). Розгляд справи №908/1841/24 (908/1261/24) призначено у судовому засіданні на 13.05.2026.
27.04.2026 до суду через систему "Електронний суд" від ПрАТ «Електропівденмонтаж-10» надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заявник заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2025, позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ПрАТ «Електропівденмонтаж-10» 5 952 063,11 грн основного боргу, 458 290,95 грн трьох процентів річних і 2 293 085,14 грн інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором.
Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.11.2024 частково задоволено вимоги позивача про розподіл судових витрат, стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ПрАТ «Електропівденмонтаж-10» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2025 р. у справі № 908/1841/24 (908/1261/24) частково задоволено касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом», рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2025 у справі скасовано, справу № 908/1841/24(908/1261/24) направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
В позовній заяві позивачем вказаний попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на оплату професійної правничої допомоги в загальному розмірі 75 000 грн 00 коп.
У судовому засіданні 05.11.2024 до закінчення судових дебатів представник позивача заявив про те, що докази на підтвердження судових витрат разом з відповідною заявою будуть подані у передбачені процесуальні строки після прийняття рішення.
06.11.2024 представником позивача подано до господарського суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій вказав, що витрати на оплату професійних правничих послуг, понесені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, складають 46 000 грн 00 коп. Враховуючи, що рішенням суду позовні вимоги було задоволено частково, пропорційно до задоволеного розміру позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 45 995 грн 40 коп.
На підтвердження факту понесених витрат позивачем надано суду копії: договору про надання правової допомоги № 58/2023 від 15.06.2023, додаткової угоди № 4 від 10.05.2024 та акту № 4/1 від 05.11.2024 приймання-передачі послуг.
Заявлений позивачем розмір витрат складається з оплати таких послуг:
- вивчення та правовий аналіз матеріалів справи; здійснення розрахунку заборгованості; складання позовної заяви - 10 000,00 грн;
- складання заяви про уточнення позовних вимог (зменшення розміру первісно заявлених інфляційних втрат та донарахування відсотків та інфляційних втрат за період до призначення підготовчого судового засідання) - 3 000,00 грн;
- складання відповіді на відзив - 5 000,00 грн;
- складання заяви про передачу справи для подальшого розгляду в межах справи про банкрутство - 2 000,00 грн;
- складання повторної відповіді на відзив (в зв'язку з подачею відповідачем повторного відзиву на позовну заяву з додатковими аргументами) - 3 000,00 грн;
- складання пояснень щодо клопотання про витребування доказів - 4 000,00 грн;
- складання пояснень щодо контррозрахунку відповідача - 4 000,00 грн;
- представництво інтересів позивача в суді першої інстанції - 15 000,00 грн.
Відповідачем 15.11.2024 подано до суду заперечення на клопотання щодо витрат на правничу допомогу, в яких відповідач ставить питання про зменшення заявленої суми до максимально можливого. Останній посилається на те, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час. Справа не обтяжена значною кількістю доказів. Публічний інтерес до неї відсутній. Представником позивача надається правова допомога в інших аналогічних справах між тими ж сторонами, де наявна однаковість позиції, аналогічність, що спрощує дії адвоката при надання правничої допомоги.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Предметом апеляційного оскарження є законність прийняття рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026 у справі №908/1841/24 (908/1261/24) в частині стягнення з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ПрАТ "Електропівденмонтаж-10" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 37 000, 00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 8 ст.129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною першою статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Під час первісного розгляду справи суд першої інстанції вирішив питання розподілу судових витрат, понесених Позивачем на стадії цього первісного розгляду шляхом ухвалення 19.11.2024 р. додаткового рішення, яке Відповідачем окремо від основного рішення, дійсно, не оскаржувалося.
Водночас, зі змісту ст.244 Господарського процесуального кодексу України (надалі за текстом - «ГПК України») вбачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати .
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 911/132/14 від 31.05.2021.
Судові витрати, за змістом статті 129 ГПК України, несе сторона, не на користь якої ухвалено судове рішення, а згідно з пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України питання розподілу судових витрат вирішується судом під час ухвалення рішення. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти . Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу (постанови Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 910/20089/17).
Аналогічний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21.
Таким чином, незважаючи на те, що Відповідач, як він зазначив у поданій апеляційній скарзі, не мав заперечень проти ухваленого під час первісного розгляду справи додаткового рішення (тобто проти стягнення з нього на користь Позивача 25 000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги), після скасування Верховним Судом рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2025 у цій справі, додаткове рішення як невід'ємна частина первісного рішення, також втратило чинність.
Враховуючи зазначене, питання розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, залишилося невирішеним.
Верховний Суд, задовольнивши касаційну скаргу Відповідача частково, скасовуючи ухвалені у справі судові рішення та передаючи справу для нового розгляду, не здійснював розподілу судових витрат.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.05.2020 у справі № 530/1731/16-ц, у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства - пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України.
Апеляційний суд виснує про те, що розподіл судових витрат, понесених Позивачем під час первісного розгляду справи, у випадку задоволення позову за результатами повторного розгляду справи, має здійснити суд, що ухвалює рішення за результатами нового розгляду .
В свою чергу здійснюючи відповідний розподіл судових витрат, суд першої інстанції не має бути пов'язаний висновками та міркуваннями, якими керувався суд, який вирішував це питання під час первісного розгляду справи, адже відповідне рішення є таким, що втратило чинність.
Питання відшкодування судових витрат стороні, на користь якої прийнято рішення, вирішується судом або одночасно з ухваленням основного рішення (у разі, якщо докази на підтвердження цих витрат до закінчення судових дебатів було надано заінтересованою стороною), або шляхом ухвалення додаткового рішення - у випадку, якщо з поважних причин ці докази не було подано своєчасно.
В даному випадку, на момент ухвалення Рішення в матеріалах справи були наявні докази витрат на оплату професійної правничої допомоги, наданої Позивачу під час первісного розгляду справи адвокатом Богославським В.А.
Загальний розмір заявлених витрат, згідно з наданими документами, складав 46 000,00 грн.
За результатами розгляду поданих документів суд першої інстанції ухвалив рішення про зменшення заявленого до відшкодування розміру судових витрат до 37 000,00 грн (під час первісного розгляду справи суд ухвалив стягнути з Відповідача на користь Позивача лише 25 000,00 грн).
Твердження Відповідача, що його було позбавлено можливості висловити свої заперечення проти розподілу вказаних судових витрат, які вже були стягнуті додатковим рішенням від 19.11.2024 на користь Позивача в розмірі 25 000,00 грн відхиляються апеляційним господарським судом з огляду на наступне.
За змістом оскаржуваного рішення господарського суду першої інстанції вбачається, що крім заяви представника Позивача від 06.11.2024 р. про ухвалення додаткового рішення, в матеріалах справи наявні заперечення Відповідача щодо розміру заявлених до розподілу судових витрат від 15.11.2024, в яких Відповідач просить максимально зменшити заявлену суму.
Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених Позивачем під час первісного розгляду справи, взято до уваги позицію Відповідача та мотиви, з яких Відповідач вважає заявлену суму завищеною.
За таких обставин, колегія суддів виснує про те, що права Відповідача судом не були порушені, спірне питання ухвалено на підставі повного та всебічного розгляду наданих сторонами документів, з дотриманням принципів рівності сторін, змагальності, верховенства права, тощо.
Колегія суддів звертає увагу сторін на те, що між питанням, вже вирішеним місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, та питанням, яке наразі вирішується шляхом ухвалення додаткового рішення та не є предметом оскарження, немає прямого зв'язку, адже йдеться про різні правничі послуги, тобто про послуги, які надавалися Позивачу в різний період.
В той же час, після повторного розгляду справи позовні вимоги вдруге задоволено та на Відповідача мають бути покладені обов'язки щодо відшкодування понесених Позивачем судових витрат як під час першого, так і під час нового розгляду справи.
Апеляційний суд зауважує, що дотримуючись приписів чинного законодавства, суд першої інстанції здійснив розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в частині витрат при розгляді справі судом першої інстанції вперше, оскільки такі витрати були належним чином підтверджені на момент ухвалення рішення.
Щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу
Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 126 ГПК у України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Також Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.
За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище апеляційний суд не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).
Апеляційний суд при оцінці співмірності та доцільності заявлених витрат на правничу допомогу погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що складання заяви про уточнення позовних вимог в частині їх зменшення стосовно бази нарахування інфляційних втрат в лютому місяці 2022 року пов'язане із допущеною помилкою в позовній заяві, на яку звернув увагу відповідач у відзиві. За таких обставин витрати зі складання уточнень в цій частині не відповідають критерію необхідності, адже йдеться про виправлення власної помилки, якої можна було б уникнути.
Колегія суддів, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, беручи до уваги критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій їх необхідності та розумності їх розміру, погоджується з господарським судом першої інстанції та вважає, що співмірні і розумні витрати відповідача на професійну правничу допомогу у даній справі становлять 37 000, 00 грн.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Твердження Скаржника про не проголошення судом першої інстанції про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 37 000,00 грн також не знайшло свого підтвердження. Колегією суддів в судовому засіданні 13.05.2026 було досліджено відеозапис судового засідання Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026 по справі №908/1841/24 (908/1261/24) та встановлено, що суддею Юлдашевим О.О. при проголошенні скороченого рішення було в тому числі зазначено про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 37 000,00 грн.
Доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026 у справі №908/1841/24 (908/1261/24) - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 25.05.2026.
Головуючий суддя С.В. Мартинюк
Суддя Ю.В. Фещенко
Суддя Я.С. Золотарьова