ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 травня 2026 року Справа №903/1091/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Гудак А.В.
суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Левчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Волинської області від 11.03.2026 (суддя Вороняк А.С., повне рішення складено 13.03.2026)
за позовом керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 318 361,00 грн шкоди
за участю:
прокурора - Ваколюк Ю.О.,
представника позивача - не з'явився,
представника відповідача - Власюка А.О.,
Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.03.2026 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Маневицької селищної ради шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в сумі 318361,00 грн та на користь Волинської обласної прокуратури 3 820,33 грн сплаченого судового збору.
Суд першої інстанції встановив, що земельна ділянка в кварталі 32 виділу 21 Борового лісництва перебувала на праві постійного користування у філії "Городоцьке лісове господарство" ДП "Ліси України", а на даний час - у ДП "Ліси України", а тому відповідач є постійним лісокористувачем.
При цьому вказав, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, аналізуючи обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що відповідач в порушення норм ст.19, 63, п.5 ст.64, ст.86, 89, 90 ЛК України, Статуту ДП "Ліси України" не забезпечив охорону і збереження лісових насаджень, тобто допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування 4 сироростучих дерев породи сосна діаметрами пнів - 24 см, 26 см, 32 см та 36 см на території природно-заповідного фонду.
Відтак, суд зазначив, що системний аналіз змісту положень п.1 ч.2 ст.19, п.5 ст.64, ст.105,107 ЛК України, свідчить про те, що відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території, та відповідно зобов'язаний відшкодувати державі заподіяні внаслідок допущеної ним бездіяльності щодо незабезпечення заходів з охорони лісу збитки.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апелянт, зокрема, вказує, що формулювання у ст.63 ЛК України "здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок" носить загальний характер, як і відсутня конкретизація обов'язку охорони та самого комплексу заходів у ст.19, 63, 64, 86 ЛК України.
Зауважує, що виявлення незаконного вирубування дерев відбулось безпосередньо відповідачем, про що було відразу повідомлено правоохоронні органи для вжиття заходів реагування, а тому така поведінка відповідача безсумнівно вказує на добросовісність його дій, спрямованих як на захист лісу, так і на встановлення осіб, винних у незаконній порубці дерев.
Вважає, що саме ж по собі заподіяння шкоди лісу внаслідок настання обставин, що перелічені в ч.1 ст.86 ЛК України (однієї із яких є незаконна порубка) не є достатнім свідченням про протиправну бездіяльність лісокористувача, яка зумовлює підстави для стягнення з нього шкоди.
Скаржник також звертає увагу, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, з моменту викладення ст.86 ЛК України у новій редакції, не розробила та не затвердила перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів, які зобов'язані впроваджувати власники лісів та постійні лісокористувачі. Такий перелік заходів не розроблявся і Маневицькою селищною радою, як власником лісів на земельних ділянках спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області.
Таким чином, зазначає, що в межах даної справи прокурором не доведено, а судом не досліджено належним чином, які саме заходи (комплекс заходів) для забезпечення охорони і збереження лісового фонду від незаконної порубки дерев мав вжити відповідач та не обґрунтовано в чому саме полягала бездіяльність або неналежне виконання таких заходів. Вказане свідчить про відсутність протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою.
Апелянт вказує, що прокурором залишено поза доказуванням питання наявності у лісокористувача "реальної можливості діяти певним чином" тобто запобігти даному лісопорушенню, зокрема, враховуючи конкретну обстановку (запроваджений режим воєнного стану та існування комендантської години), умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на осіб та їх суб'єктивних можливостей щодо виконання необхідних дій.
Відповідач вважає, що лісокористувачі несуть відповідальність лише у разі вчинення ними самими незаконної рубки або у разі допущення ними порушення вимог щодо ведення лісового господарства, що є недоведеним у даній справі.
Крім того, посилаючись на ст.1, 6, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", вказує, що при винесенні рішення суд першої інстанції не досліджував питання про обов'язковість проведення позапланової перевірки Державною екологічною інспекцією України при виявленні незаконної порубки лісів та як наслідок складенні акту органу державного нагляду (контролю).
Щодо висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи №1504-Е від 14.04.2025 року апелянт зауважує, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що вказаний висновок підготовлений не на замовлення учасника справи, що виключає можливість визнання його належним та допустимим доказом у даній справі. Проведення експертизи відбувалося виключно на підставі матеріалів кримінального провадження, наданих правоохоронним органом, без здійснення натурного обстеження експертом місця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних відомостей на підставі яких було здійснено розрахунок.
Відтак, вважає, що суд мав не лише констатувати наявність експертного висновку, але й дослідити його зміст, обсяг проведених дій експертом та перевірити достовірність вихідних даних, які були використані при розрахунку розміру шкоди. Відсутність натурного обстеження та залежність розрахунків від наданих правоохоронним органом матеріалів ставлять під сумнів об'єктивність, повноту та достовірність такого висновку, а відтак і його доказове значення у справі.
У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що відповідачем не заперечується факт того, що він у розумінні Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем земельної ділянки лісового фонду, на якій мала місце незаконна порубка. Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, згідно чинного законодавства покладається на постійних лісокористувачів.
Вважає, що доводи відповідача на "відсутність реальної можливості" запобігти лісопорушенню, у тому числі, через відсутність можливості забезпечення охорони лісу на підвідомчій йому території в нічний час, з огляду на введення режиму комендантської години, не заслуговують на увагу, оскільки ним не надано будь-яких доказів вчинення порубки саме у нічний час.
Таким чином, зауважує, що саме нездійснення постійним лісокористувачем обов'язків по охороні лісових масивів є наслідок вчинення вказаної порубки в межах територій природно заповідного фонду невстановленими особами. Саме неналежне виконання ДП "Ліси України" встановлених законодавством обов'язків безумовно свідчить про причинно-наслідковий зв'язок між протиправною бездіяльністю та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев, а також про вину завдавача шкоди.
Щодо висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи прокурор зазначає, що вказаним висновком підтверджено наявність шкоди на суму 318 361,00 грн, тобто розмір шкоди, який підлягає стягненню за рішенням суду у даній справі є меншим за розмір шкоди, що самостійно нарахували працівники ДП "Ліси України".
Крім того, посилаючись на постанови Верховного Суду від 10.07.2019 року у справі №686/23256/16-ц, від 25.03.2021 року у справі №752/21411/17, від 08.09.2022 року у справі №125/1501/20-ц, вважає, що висновки експерта, складені в межах кримінального провадження, можуть бути письмовими доказами у даній справі, що спростовує доводи апеляційної скарги.
Прокурор просить апеляційну скаргу ДП "Ліси України" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Маневицька селищна рада своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу згідно ст.263 ГПК України не скористалась.
У відповідності до ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання, призначене на 19.05.2026 року, позивач не забезпечив явку свого уповноваженого представника, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги той факт, що явка позивача в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Камінь-Каширською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12023030540000045 від 13.02.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.246 КК України, за фактом незаконної порубки чотирьох дерев породи сосна сироростуча різними діаметрами в кварталі 32 виділу 21 Борового лісництва філії "Городоцьке лісове господарство" ДП "Ліси України" (на даний час - філія "Поліське ЛГ" ДП "Ліси України").
Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за вказаним фактом внесені на підставі повідомлення майстра лісу ДП "Городоцьке ЛГ", яким виявлено факт вчиненої самовільної порубки чотирьох дерев породи сосна в кварталі 32 виділу 21 Борового лісництва (т.1, а.с.153).
Оглядом місця події в кварталі 32 виділу 21 Борового лісництва філії "Городоцьке ЛГ" ДП "Ліси України", проведеним 13.02.2023, підтверджено порубку 4 дерев породи сосна сирористуча різними діаметрами (т.1, а.с.155-159).
Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 13.02.2023 також підтверджено факт вчиненого самовільної порубки в кварталі 32 виділу 21 Борового лісництва філії "Городоцьке ЛГ" ДП "Ліси України", внаслідок чого незаконно зрізано 4 дерева породи сосна сироростуча діаметрами пнів - 24 см, 26 см, 32 см та 36 см.
Судом встановлено, що квартал 32 виділу 21 Борового лісництва відноситься до природно-заповідного фонду, а саме знаходиться на заповідній території загальнодержавного значення - Ботанічному заказнику "Урочище Суничник", що створене Указом Президента України від 10.12.1994 №750/94.
Відповідно до вказаного Указу Президента України на території Волинської області створено заказники загальнодержавного значення, серед яких визначено і Ботанічний заказник "Урочище Суничник" загальною площею 99,0 га, який розташований на території Борівського лісництва Маневицького району (на даний час - Камінь-Каширського району).
У ході досудового розслідування кримінального провадження №12023030540000045 Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз на підставі постанови слідчого проведено судову інженерно-екологічну експертизу за результатами якої 14.04.2025 складено висновок № 1504-Е, згідно якого встановлено, що загальний розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки 4 дерев породи "Сосна" сироростучих дерев на території кварталі 32 виділу 21 Борового лісництва філії "Городоцьке ЛГ" ДП "Ліси України" становить 318361,00 грн.
На даний час у вказаному кримінальному провадженні досудове розслідування триває, жодній особі про підозру не повідомлено, збитки, завдані в сумі 318361,00 грн, не відшкодовано.
Враховуючи викладене, прокурор, вказуючи, що відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону і збереження лісових насаджень, тобто допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування 4 дерев сироростучих породи сосна на території природно-заповідного фонду, звернувся з даним позовом до суду.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія, із врахуванням листів Камінь-Каширської окружної прокуратури від 03.03.2025, 18.11.2025 до Маневицької селищної ради, надісланих у зв'язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування та про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, дійшла висновку про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв'язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.
Крім того, враховуючи обізнаність Маневицької селищної ради про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги лист селищної ради від 06.05.2025 про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому та не заперечення щодо пред'явлення позову саме прокуратурою, колегія суддів вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту порушень інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність. З огляду на що такий позов пред'являється прокурором в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради.
Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно зі ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
За положеннями ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Згідно з ст.16, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Частиною 2 ст.19 ЛК України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Нормами ст.63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ст.107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Із врахуванням наказу ДП "Ліси України" від 30.09.2024 №1665 "Про створення філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", наказу ДП "Ліси України" від 18.10.2024 №1905 "Про припинення філії "Городоцьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", наказу ДП "Ліси України" від 31.12.2024 №2338 "Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Поліським лісовим офісом", статуту ДСГП "Ліси України" (затв. Державним агенством лісових ресурсів України від 04.03.2024 №53), судом першої інстанції вірно встановлено, що всі майнові та немайнові права, інтереси та обов'язки ДП "Городоцьке лісове господарство", а в подальшому - філії "Городоцьке лісове господарство" перейшли до відповідача - ДСГП "Ліси України".
Згідно п. 3.1. статуту ДСГП "Ліси України" створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Пунктами 3.2.2 та 2.2.3 визначено, що одним з основних напрямків діяльності підприємства є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідликовго впливу. Запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.
Відповідно до п. 3.2.4 статуту одним з напрямків діяльності підприємства також є ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Відповідно до інформації філії "Поліське ЛГ" ДП "Ліси України", земельна ділянка в кварталі 32 виділу 21 Борового лісництва лісогосподарського призначення знаходяться в постійному користуванні підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році.
Таким чином, земельні ділянки, на яких відбулися незаконні порубки на даний час перебувають у постійному користуванні ДП "Ліси України".
Відтак, відповідач у відповідності до ст.17 ЛК України є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов'язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій філії території.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, установлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст.1166 Цивільного кодексу України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- протиправна поведінка особи, тобто невідповідність її вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах. При цьому, остання може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує. Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об'єктивно походять від певної дії чи бездіяльності);
- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Водночас, ч.2 ст.1166 ЦК України передбачено, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тобто наявність вини презюмується та не підлягає доведенню позивачем.
Спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.
Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Судами беззаперечно встановлено факт самовільної порубки чотирьох дерев породи сосна у кварталі 32 виділі 21 Борового лісництва філії "Городоцьке лісове господарство" ДП "Ліси України" (на даний час - філія "Поліське ЛГ" ДП "Ліси України"), який не заперечується й самим відповідачем.
За вищезазначеним фактом розпочато кримінальне провадження №12023030540000045 від 13.02.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.246 КК України.
Колегія суддів враховує, що винних осіб у кримінальному провадженні №12023030540000045 не встановлено, доказів протилежного сторонами суду не надано.
Отже, оскільки саме на відповідача як на постійного лісокористувача покладено обов'язок із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, тому невжиття відповідачем (працівниками відповідача) заходів із належної охорони лісових насаджень та збереження лісового фонду завдало шкоду навколишньому природному середовищу.
Відтак, відповідачем, як постійним лісокористувачем, порушено норми ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, що полягають у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, а саме допущення останнім протиправної бездіяльності, наслідком якої стала незаконна порубка дерев.
Апеляційний суд зазначає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, як зазначено вище, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17, від 09.12.2019 у справі №906/1338/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 24.02.2021 у справі №906/366/20, від 30.11.2021 №926/2174/20, від 26.05.2022 №922/2317/21.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного суду, викладеній у п.88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки. Наслідком такої протиправної поведінки є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення порубки дерев. Дане свідчить про наявність між ними безпосереднього причинного зв'язку.
Вина відповідача у здійсненні незаконної порубки дерев презюмується та ним не спростована, оскільки в силу положень ЛК України останній, як постійний лісокористувач, не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісових насаджень від незаконних порубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, а отже має нести цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства.
Щодо доводів апелянта про відсутність у його діях протиправної поведінки (бездіяльності), колегія суддів зазначає, що для покладення на відповідача, як постійного землекористувача цивільно-правової відповідальності не є необхідним доведення вчинення або невчинення останнім яких-небудь дій, оскільки сам факт незаконної рубки дерев вже свідчить про неналежне виконання відповідачем обов'язків щодо охорони і захисту земель лісового фонду, передбачених ст.16, 19, 86 Лісового кодексу України, наданих йому в постійне користування.
Передача земель лісового фонду у користування певній особі покладає на неї обов'язок забезпечувати їх належну охорону відповідно до вимог Лісового кодексу України, а також нести відповідальність за незаконні рубки, у тому числі вчинені невстановленими особами.
Отже, встановлення факту незаконної порубки дерев на земельній ділянці, закріпленій за відповідачем, є достатньою правовою підставою для покладення на нього обов'язку відшкодувати завдану шкоду.
Твердження апелянта про відсутність у нього відповідальності за порушення лісового законодавства з підстав того, що лісокористувач несе відповідальність виключно у разі особистого вчинення незаконної рубки, а також посилання на триваюче досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023030540000045 від 13.02.2023, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вирішальним для покладення відповідальності є не встановлення особи, яка безпосередньо здійснила незаконну порубку дерев, а факт порушення постійним лісокористувачем обов'язків щодо належної охорони та захисту лісів на переданій йому у користування ділянці. Саме таке порушення створило умови для незаконної рубки та спричинило завдання державі шкоди.
Окрім того, факт здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні не впливає на вирішення питання про цивільно-правову відповідальність відповідача та не звільняє його від обов'язку відшкодувати завдані збитки. Тобто, саме постійний лісокористувач зобов'язаний забезпечувати охорону лісів, організувати систему внутрішнього контролю за станом лісових ресурсів та вживати ефективних заходів для запобігання незаконним рубкам та іншим порушенням лісового законодавства.
Оцінюючи доводи апелянта щодо не дослідження судом першої інстанції ефективності вжитих ним заходів з охорони лісів та не наведення конкретних дій, які він мав би вчинити для запобігання заподіянню шкоди, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень Лісового кодексу України, на постійного лісокористувача покладено не лише обов'язок фіксувати факти порушень, а й забезпечувати комплекс превентивних і організаційних заходів, спрямованих на запобігання незаконним порубкам та іншим порушенням правил ведення лісового господарства.
Водночас, відсутність у законодавстві вичерпного переліку таких заходів не звільняє постійного лісокористувача від їх здійснення з урахуванням особливостей діяльності підприємства і положень його статуту.
Розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, суд враховує, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов'язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов'язків (схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №907/278/25, у постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23).
Відтак, наведені апелянтом доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо неналежного виконання відповідачем покладених на нього обов'язків із охорони та захисту лісових насаджень на земельній ділянці, яка перебуває у його постійному користуванні.
Щодо доводів апелянта про відсутність у працівників лісової охорони об'єктивної реальної можливості виконати активні дії і запобігти правопорушенню у зв'язку з воєнним станом, комендантською годиною та нормованим робочим графіком, колегія суддів зазначає, що такі обставини не звільняють постійного лісокористувача від обов'язку забезпечення належної охорони лісових насаджень, оскільки чинним законодавством не передбачено зупинення чи скасування відповідальності за неналежне виконання цих обов'язків у період воєнного стану, а встановлені обмеження не виключають необхідності належної організації ефективної системи охорони та збереження лісових ресурсів. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що незаконна порубка дерев була вчинена саме у нічний час, у період комендантської години.
Щодо розміру заявлених до стягнення збитків, колегія суддів враховує, що на підтвердження розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 4 дерев породи "сосна" сироростуча прокурором надано висновок експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи №1504-Е від 14.04.2025, виконаного в межах кримінального провадження №12023030540000045.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про судове експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.
Згідно з ч.3 ст.98, ч.1 ст.101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Водночас, колегія суддів зазначає, що та обставина, що експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст.384, 385 Кримінального кодексу України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (схожий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №450/3032/19, від 07.02.2024 у справі №201/11458/20).
Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної/господарської справи доказів, отриманих у межах інших проваджень.
Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №907/651/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18).
Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №918/36/19).
Колегією суддів встановлено, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи №1504-Е від 14.04.2025, розрахунок розміру шкоди (збитків) заподіяної внаслідок незаконної порубки чотирьох сироростучих дерев породи сосна у кварталі 32, виділ 21 Борового лісництва філії Городоцьке ЛГ ДСПГ "Ліси України" становить 318361,00 грн.
Розмір шкоди, заподіяний лісу, визначений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 №575 "Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, завданої порушенням законодавства про природно-заповідний фонд".
Таким чином, враховуючи викладене, а також дотримання експертом при проведенні експертного дослідження усіх умов та вимог, зважаючи на обізнаність експерта про передбачену ст.384 та ст.385 КК України кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, апеляційний суд вважає, що висновок експерта відповідає вимогам ст.98, 101 ГПК України та є належним та допустимим доказом у розумінні ст.76, 77 ГПК України в межах даної справи, зокрема, щодо розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев.
Будь-яких доказів на спростування саме тієї суми збитків, що зазначена в експертному висновку, а також контррозрахунку такої суми, відповідач суду не надав.
Відтак, заявлений до стягнення розмір збитків у сумі 318361,00 грн апеляційний суд вважає обґрунтованим та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для їх стягнення з відповідача.
Щодо доводів апелянта про те, що відсутність акту перевірки, складеного за результатами планової чи позапланової перевірки Державної екологічної інспекції, свідчить про недоведеність факту порушення природоохоронного законодавства, колегія суддів зазначає, що встановлення факту правопорушення та розміру заподіяної шкоди у спірних правовідносинах ґрунтується на сукупності доказів, отриманих у межах кримінального провадження, а не виключно на результатах заходів державного нагляду (контролю).
З огляду на викладене, акт перевірки Державної екологічної інспекції не є єдиним чи обов'язковим доказом факту порушення та підставою для визначення розміру шкоди, а відсутність такої перевірки не виключає можливості доведення відповідних обставин іншими належними та допустимими доказами, оціненими судом у їх сукупності. Таким чином, відсутність акту перевірки не спростовує факту порушення та не впливає на правомірність заявлених позовних вимог про відшкодування шкоди.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Волинської області від 11.03.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Волинської області від 11.03.2026 у справі №903/1091/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "25" травня 2026 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.