вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" травня 2026 р. Справа№ 910/15994/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Спаських Н.М.
суддів: Горбасенка П.В.
Яценко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги від 23.04.2026 Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 (повний текст ухвали складено 14.04.2026.)
у справі № 910/15994/25 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ)
до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (м. Київ)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
відповідача Департамент соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (м. Київ)
про стягнення 17 687 503,13 грн,
Короткий зміст і підстави позовних вимог. Рух справи.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" 22.12.2025 звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просило:
- зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві сплатити Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" 48 906 488,68 грн шляхом здійснення безспірного списання з рахунків боржника Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" 3% річних від несплаченої суми в розмірі 4 404 769,17 грн;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" інфляційні втрати в сумі 13 282 733, 96 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, як орган, що обслуговує казначейський рахунок боржника, не виконує рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/4095/25 від 03.08.2021, на примусове виконання якого видано наказ від 17.01.2022 року.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та мотиви її прийняття.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі № 910/15994/25 задоволено клопотання Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про закриття провадження у справі.
Закрито провадження у справі № 910/15994/25.
Роз'яснено Акціонерному товариству "Українська залізниця", що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Акціонерне товариство "Українська залізниця", 23.04.2026 через систему "Електронний суд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 про закриття провадження. Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Судові витрати покласти на Відповідача. Розгляд справи здійснити за участю представника особи, що подає апеляційну скаргу.
На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно застосував правові висновки, викладені у справах № 908/129/22 та № 242/4741/16-ц, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними до спірних, з огляду на інший предмет спору, підстави позову, суб'єктний склад сторін та матеріально-правове регулювання.
Апелянт стверджує, що заявлені вимоги про зобов'язання виконати рішення суду та стягнення 3 % річних і інфляційних втрат є похідними від основного грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/4095/21, а тому мають розглядатися за правилами того ж судочинства, в якому розглядався основний спір, тобто господарського.
Скаржник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах № 520/17342/18, № 761/28949/17, № 366/203/21 та № 420/2411/19, відповідно до яких вимоги про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, мають акцесорний характер, залежать від основного зобов'язання та підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, в якій розглядався основний спір.
Апелянт також вказує, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/4095/21 залишається невиконаним понад три роки, а тому відповідач, як орган, на який законом покладено обов'язок щодо його примусового виконання, є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, що, на думку скаржника, є підставою для застосування статті 625 ЦК України та для розгляду спору господарським судом.
Правові позиції інших учасників справи щодо поданої апеляційної скарги.
04.05.2026 через систему "Електронний суд" від Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа) надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача відповідно до якого просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду у даній справі без змін.
В обґрунтування заперечень проти доводів апеляційної скарги, третя особа зазначає, що між сторонами у даній справі виник публічно-правовий спір, у якому ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві виступає як суб'єкт владних повноважень, а основним предметом спору є примушення такого суб'єкта до вчинення дій у межах його владних управлінських повноважень.
Також третя особа зазначає, що посилання скаржника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах № 520/17342/18, № 761/28949/17, № 366/203/21 та № 420/2411/19 є безпідставними через відсутність подібності правовідносин з даною справою.
При цьому щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від несплаченої суми в розмірі 4 404 769,17 грн та втрат від інфляції 13 282 733,96 грн місцевим господарським судом було правильно зазначено, що такі вимоги є похідними від вимоги про зобов'язання відповідача сплатити позивачу 48 906 488,68 грн шляхом здійснення безспірного списання, оскільки таке зобов'язання (сплата 3% річних та втрат від інфляції) є акцесорними, тобто додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Таким чином вказані вимоги можуть бути заявлені в порядку адміністративного судочинства до суду адміністративної юрисдикції.
06.05.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач просить апеляційну скаргу у даній справі залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі №910/15994/25 залишити без змін.
Відповідач заперечуючи проти доводів апеляційної скарги зазначає, що у спірних правовідносинах органи казначейства не виступають рівноправним учасником господарського обороту, а діють як суб'єкт владних повноважень.
Також відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що апелянт у апеляційні скарзі посилається на акцесорний характер вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, проте ігнорує той факт, що суб'єктний склад основного зобов'язання та спірних правовідносин у даній справі є різний, оскільки у даному спорі відповідачем є Головне управління Казначейства, яке не є стороною основного зобов'язання.
Разом з цим, відповідач зазначає, що наведена судова практика апелянтом, зокрема висновки які були застосовані у постанові Великої Палати Верховного суду від 09.11.2023 року у справі №420/2411/19 не є релевантними, оскільки в справі № 420/2411/19 нарахування інфляційних та річних процентів здійснювались на рішення, за яким Державна казначейська служба України була не тільки як орган, що здійснює безспірне списання коштів, а також була як боржник за основним рішенням суду.
Явка представників сторін.
У судове засідання 21.05.2026 з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції повністю.
Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду просили залишити без змін.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно із статтею 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги з урахуванням меж апеляційного оскарження, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Господарським судом м.Києва у справі № 910/4095/21 вирішено спір за правилами господарського судочинства між АТ "Українська залізниця" та Департаментом соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення боргу.
На примусове виконання рішення від 03.08.2021 видано наказ від 17.01.2022 (а.с. 24 том 1).
Наказ у червні 2022 передано на примусове виконання до Головного управління державної казначейської служби України в м. Києві (а.с. 26).
За доводами позивача, на даний час наказ суду ГУ ДКЗ України повністю не виконано, хоча з дати пред'явлення цього до виконання минуло більше трьох років. Відбулося часткове стягнення коштів з боржника лише на суму 9263,95 грн.
Тому позивач звернувся до Господарського суду м. Києва із позовом до ГУ Державної казначейської служби України в м. Києві з вимогами зобов'язати сплатити позивачу борг присуджений судовим рішенням, шляхом його безспірного списання із рахунків боржника - Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської МДА) та стягнути з ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві 3% річних та інфляційні втрат по ст. 625 ЦК України, нараховані на нестягнуту з боржника суму боргу.
Позивач із посиланням на практику ВП ВС у позові обґрунтовував, що позов подано до суду за правилами господарського судочинства з підстав, що спори, які виникають за стягненнями коштів на підставі ст. 625 ЦК України мають похідний характер від основного спору і тому підлягають розгляду за правилами тої юрисдикції, де має розглядатися основний спір.
Основним спором до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат по ст. 625 ЦК України позивач визначає спір, який вирішено за правилами господарського судочинства у справі № 910/4095/21 Господарським судом м. Києва.
На переконання колегії судів Північного апеляційного господарського суду, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку в ухвалі від 26.03.2026 про закриття провадження у справі № 910/15994/25 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, оскільки заявлений спір до ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві по своїй суті не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а віднесений до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до статті 125 Конституції України та статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", система судоустрою в Україні ґрунтується на принципах територіальності та спеціалізації, а розгляд справ здійснюється судами відповідної спеціалізації залежно від характеру спірних правовідносин, суб'єктного складу сторін та способу судового захисту.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо здійснення ними владних управлінських функцій, крім випадків, коли законом установлено інший порядок судового провадження.
Як правильно встановив суд першої інстанції, у даній справі відповідачем є Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, яке під час виконання судових рішень діє не як рівноправний учасник приватноправових відносин, а як суб'єкт владних повноважень, наділений законом спеціальними управлінськими функціями у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та примусового виконання судових рішень за правилами та в порядку, чітко визначеними положеннями чинного законодавства.
Так, при передачі заяви позивача та наказу Господарського суду м. Києва від 17.01.2022 у справі № 910/4095/21 (а.с. 24-25 том 1) за належністю виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (а.с. 26 том 1), казначейська служба послалася на застосування Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок).
Цим Порядком визначено, що він визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Виконання проводиться у спосіб безспірного списання коштів, яким є операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Боржниками при цьому є визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.
Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Даним Порядком також визначено всі процедурні питання подання заяв стягувачами і їх реквізитів, додатків до них, строків подання, порядку виконання виконавчих документів, підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, та інші питання, пов'язані із примусовим списання бюджетних коштів боржників на користь стягувачів.
Разом з цим, основним предметом даного спору у справі № 910/15994/25 є, по суті, вимога щодо спонукання органу Казначейства до вчинення дій у межах наданих йому владних повноважень при виконанні судового рішення, а саме - здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника (Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради) як розпорядника бюджетних коштів, що знаходяться на його казначейських рахунках, відповідно до ЗУ "Про виконавче провадження", ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та вимог Порядку.
Між сторонами спору у даній справі немає ніяких господарських відносин, що виникали б з підстав, визначених у ст. 11 ЦК України та відповідали б ст.509 ЦК України про зобов'язання, що становить різновид цивільно-правових відносин.
Відповідач у виниклих відносинах між сторонами керується не зобов'язальним правом, передбаченим ЦК України, а Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.2011 № 845.
Даний Порядок, у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, на відповідача як на державний орган, покладає зобов'язання вчиняти лише ті дії, які передбачені самим Порядком та нормами законодавства, на підставі якого цей Порядок розроблено щодо примусового виконання рішень за рахунок бюджетних коштів.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач не виконує рішення Господарського суду м. Києва від 03.08.2021 у справі № 910/4095/25.
Отже, спір між сторонами виник не з господарських або цивільних зобов'язальних правовідносин між сторонами, а у зв'язку з неналежною (на думку позивача) реалізацією відповідачем своїх публічно-владних управлінських функцій, що є ознакою публічно-правового спору.
Саме такий підхід неодноразово підтверджений практикою Великої Палати Верховного Суду, яка наголошує, що визначальною ознакою для встановлення юрисдикції є характер правовідносин, з яких виник спір, а не лише формальна назва позовних вимог.
Висновки щодо правового статусу та діяльності органів ДКС України у правовідносинах, що виникають з примусового виконання рішень, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 916/1227/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 916/376/15-г та від 05 травня 2020 року у справі № 200/7261/13-ц, у яких Суд, серед іншого, зауважив, що аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному ЗУ «Про виконавче провадження», а є встановленою ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою, уповноваженою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 червня 2018 року, від 29 серпня 2018 року та від 05 травня 2020 року у справах № 916/1227/16, № 916/376/15-г та № 200/7261/13-ц дійшла висновку, що спори, які виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України.
У даній справі позивач об'єднав вимоги що стосуються вирішення спору із суб'єктом владних повноважень, які мають в т.ч. підтвердити його неправомірні дії, з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочену до примусового стягнення суму боргу з казначейського рахунку боржника. Отже перед застосуванням ст.625 ЦК України перед судом обов'язково постане питання оцінки дій відповідача, як суб'єкта владних повноважень, причин та тривалості прострочення виконання судового рішення. Тому вимога про сплату інфляційних та річних процентів безперечно є додатковою, а основною - це спір про зобов'язання органу Держказначейства здійснити безспірне списання коштів з рахунку боржника, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому колегія суддів вважає, що спір щодо вимог про стягнення з органу Держказначейства інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену до стягнення суму заборгованості з казначейського рахунку боржника також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року по справі № 910/4590/19.
Колегія суддів вважає помилковою позицію позивача, що вирішальним у визначенні питання підвідомчості спору є те, що частиною позовної вимоги є стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві інфляційних та 3% річних, розрахованих від нестягнутої за рахунок бюджетного фінансування боржника органом Казначейства частини суми основного боргу, який вже попередньо присуджено рішенням суду у справі № 910/4095/21 саме в межах вирішення господарського спору. Позивач виходить виключно із того, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат розраховуються ним від основного боргу, що був предметом спору у господарській справі № 910/4095/21.
При цьому у справі № 910/15994/25 вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних самі є похідними від результатів вирішення спору із органом Держказначейства, як вірно зазначив суд першої інстанції, і залежать вже не від доведеності суми боргу як такої, а від доведеності неправомірності дій /бездіяльності ГУ Держказначейства України в м. Києві при виконанні обв'язку сплатити позивачу присуджений до стягнення за рішенням суду основний борг шляхом здійснення безспірного списання коштів боржника з його казначейського рахунку.
Колегія суддів виходить з того, що питання підвідомчості спору слід вирішувати в першу чергу в залежності від характеру правовідносин, саме яких і має стосуватися спір напряму.
При цьому суд апеляційної інстанції не поділяє точку зору скаржника, що якщо навіть першу вимогу за позовом слід розглядати з правилами адміністративного судочинства, то решту вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід вирішити за правилами господарського судочинства.
Колегія суддів виходить з того, що за правилами чинного ГПК України позовні вимоги формує позивач, який має право об'єднати між собою основну та похідну вимоги.
При цьому ч. 4 ст. 173 ГПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
В даному конкретному спорі вирішення питання про стягнення нарахувань по ст. 625 ЦК України неможливо вирішувати самостійно без попереднього вирішення першої позовної вимоги до ГУ Держказначейства України в м. Києві і саме від її результатів буде напряму залежати правомірність застосування ст. 625 ЦК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже об'єднання вимоги про вирішення публічно-правового спору з похідними майновими вимогами до суб'єкта владних повноважень є цілком можливим за правилами адміністративного судочинства.
На запитання суду в засіданні 21.05.2026 представник позивача підтвердила, що спосіб захисту порушеного права охоплювався метою подання саме сукупності трьох заявлених позовних вимог, які знаходяться між собою в похідній послідовності доказування.
У клопотанні про закриття провадження у справі від 07.01.2026 (а.с. 74 том 1) відповідач обґрунтовано доводить, що спірні відносини між сторонами виникли щодо реалізації відповідачем у відносинах сторін своїх владно-управлінських функцій. Відносини сторін щодо примусового виконання рішення суду на підставі Порядку та законодавства про виконавче провадження, як суспільні відносини, врегульовані нормами саме публічного права. Такі відносини не є рівноправними і не є господарськими, в яких у сторін спору виникають цивільні права та обов'язки, а контрагент у відносинах обирається за добровільним волевиявленням сторони.
Позивач тому і звернувся саме до органу Казначейства за примусовим виконанням рішення суду, оскільки саме ці органи визначені законодавцем для здійснення виконання за рахунок бюджетних коштів за правилами, визначеними Порядком.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що вимога про зобов'язання Казначейства здійснити безспірне списання коштів з казначейського рахунку боржника безпосередньо стосується перевірки правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним публічних функцій, а тому належить до адміністративної юрисдикції.
Таким же правильним є і висновок суду щодо похідних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за правилами адміністративного судочинства.
Зазначені вимоги заявлені не самостійно, а саме у зв'язку з невиконанням Казначейством судового рішення, тобто є похідними від основної вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії у межах його владних повноважень.
Посилання апелянта на те, що первісна справа №910/4095/21 розглядалася господарським судом, саме по собі не змінює природи нового спору із суб'єктом владних повноважень.
Предметом даної справи є не повторний розгляд первісного господарського спору між АТ "Укрзалізниця" та Департаменту для підтвердження основного боргу, а окремий спір із Державним казначейством щодо виконання судового рішення в частині примусового стягнення цього боргу та відповідальності суб'єкта владних повноважень за його невиконання.
Тому сама обставина, що первісне рішення було ухвалене господарським судом, не означає автоматичного поширення господарської юрисдикції на любий новий спір, дотичний до того самого основного боргу, оскільки новий спір у даній справі вже має інший суб'єктний склад, інший предмет та інше матеріально-правове регулювання.
Правильність висновку суду першої інстанції про те, що заявлений спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, додатково підтверджується усталеною практикою адміністративних судів у спорах з Державною казначейською службою України щодо невиконання рішень господарських судів, зокрема постановою КАС у складі ВС від 28.04.2026 по справі № 560/16912/25.
Таким чином, навіть у випадку, коли первісне рішення ухвалене саме господарським судом, спір щодо подальшої бездіяльності органу Казначейства при його виконанні розглядається адміністративним судом як публічно-правовий.
За таких обставин суд першої інстанції правильно застосував пункт 1 ч. 1 ст.231 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку про непідвідомчість спору господарському суду та правомірно закрив провадження у справі з роз'ясненням позивачу права на звернення до адміністративного суду.
Підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 про закриття провадження у справі № 910/15994/25 немає.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу від 23.04.2026 Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 про закриття провадження у справі № 910/15994/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі № 910/15994/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
4. Матеріали справи № 910/15994/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 25 травня 2026.
Головуючий суддя Н.М. Спаських
Судді П.В. Горбасенко
О.В. Яценко