ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
20 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/676/26
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Богацької Н.С.,
Ярош А.І.,
секретар судового засідання - Полінецька В.С.
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Каланжова А.О., у порядку самопредставництва;
від відповідача: Кшижевська К.О., за довіреністю;
від третьої особи: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Одеської міської ради
на ухвалу Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
від 27 лютого 2026 року (повний текст складено 27.02.2026)
у справі №916/676/26
за позовом: Одеської міської ради
до відповідача: Акціонерного товариства “Укрнафта»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (у урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 02.03.2026 про відкриття провадження у справі)
про: стягнення 939 036,66грн.,
суддя суду першої інстанції: Мостепаненко Ю.І.,
місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 20.05.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У лютому 2026 року Одеська міська рада (далі також - позивач, заявник, ОМР, Міська рада) звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом до Акціонерного товариства “Укрнафта» (далі також - відповідач, АТ «Укрнафта»), в якій просила суд стягнути з відповідача 939 036,66 грн. заборгованості, у тому числі: 793 031,07 грн - основної заборгованості, 32 925,41 грн. - 3 % річних, 96 174,05 грн. - інфляційних витрат, 16 906,13 - пені, а також витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог Міська рада послалась те, що до АТ “Укрнафта» з моменту виникнення у нього права власності на об'єкт нерухомого майна - нежилу будівлю автозаправної станції-перейшли усі права та обов'язки орендаря земельної ділянки згідно договору оренди землі від 28.01.2002, на якій це майно розміщено, у тому числі і щодо повної та своєчасної сплати орендної плати. Проте, АТ “Укрнафта» в період з 01.09.2021 по 31.08.2024 належним чином не виконувало свого обов'язку по сплаті орендної плати.
Разом з позовною заявою Одеською міською радою було подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на грошові кошти, що належать АТ “Укрнафта», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Інкомбуд» у межах розміру позовних вимог на загальну суму 939 036,66 грн;
- накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Акціонерному товариству “Укрнафта» у межах розміру позовних вимог 939 036,66 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Необхідність вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує можливістю відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами. Таким чином, з урахуванням предмету даного спору у позивача є припущення, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
При цьому, Одеська міська рада вважає, що обраний вид забезпечення позову (арешт коштів та майна відповідача в межах заявленої суми позовних вимог) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Щодо зустрічного забезпечення, Одеська міська рада пропонує їх не застосовувати.
Ухвалою Господарського суду Одеської області області від 27.02.2026 у справі №916/676/26 (суддя Мостепаненко Ю.І.) у задоволенні заяви Одеської міської ради про забезпечення позову (вх. №2-367/26 від 26.02.2026) у справі №916/676/26 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява позивача ґрунтується лише на припущеннях заявника щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у цій справі у майбутньому, у разі задоволення позову судом. Крім того, місцевий господарський суд звернув увагу на те, що жодного належного доказу на підтвердження того факту, що грошові кошти відповідача можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, позивачем не надано. Не надано позивачем також і будь-яких доказів, що підтверджують незадовільний фінансовий стан відповідача, наявність у останнього відкритих виконавчих проваджень, арештів, наявності податкового боргу/застави, тощо.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Одеська міська рада звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.02.2026 у справі №916/676/26 про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву Одеської міської ради про забезпечення позову у справі № 916/676/26 та вжити вищенаведені заходи забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги є цілком аналогічними доводам позовної заяви Одеської міської ради та заяви останньої про забезпечення позову у справі №916/676/26.
Узагальнено апеляційні аргументи зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано, що з урахуванням специфіки предмету поданого Одеською міською радою позову та правовідносин, що виникли між сторонами, процедура повернення коштів у майбутньому, без вжиття заходів забезпечення позову, буде неможливою та неефективною.
Зазначаючи про неврахуванням судом позиції Верховного Суду, наведеної, зокрема, у постановах від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 07.11.2024 у справі №915/538/24, від 07.01.2025 у справі №910/1/21 тощо, апелянт вказує, що матеріали даної справи не містять жодних відомостей та письмових доказів стосовно наявних у відповідача грошових коштів станом на час розгляду заяви про забезпечення позову, як і не має жодного підтвердження, що цих коштів буде достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову. Отже, саме місцевий господарський суд допустив необґрунтоване припущення, що відповідач зможе сплатити присуджену до стягнення суму заборгованості у разі задоволення позову.
Таким чином, посилаючись на численну судову практику Верховного Суду стосовно розгляду питань щодо наявності підстав для вжиття заходів про забезпечення позову, Міська рада наполягає на тому, що всупереч сталої позиції суду касаційної інстанції, з боку АТ «Укрнафта» не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення позову, про вжиття яких просила Одеська міська рада.
Детальніше доводи Міської ради наведені в апеляційній скарзі.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 06.03.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.02.2026 у справі №916/676/26; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк, судове засідання призначено на 20.05.2026 о 13:30 год. Крім того, вказаною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
01.04.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Укрнафта» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вважає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 27.02.2026 у даній справі є законною та обґрунтованою, а апеляційна скарга - безпідставною, у зв'язку з чим просить залишити вищезгадану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема, відповідач наполягає на тому, що посилання позивача в апеляційній скарзі на підстави для скасування оскарженої ухвали, що визначені у ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, є абстрактним, оскільки Міською радою не наведено жодного обґрунтованого аргументу щодо дійсності існування підстав, визначених пунктами 1, 3, 4 ст. 277 вказаного Кодексу. Позивачем в апеляційній скарзі не зазначено, які саме обставини не з'ясовані судом першої інстанції та які висновки в оскаржуваній ухвалі не відповідають встановленим обставинам справи. Натомість, з боку ОМР тільки перелічено та процитовано судову практику і зазначено про невідповідність оскаржуваної ухвали такій судовій практиці.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 07.05.2026 задоволено заяву представника АТ “Укрнафта» - адвоката Кшижевської Катерини Олександрівни щодо надання їй можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв'язку “EasyCon». Вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги ОМР на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.02.2026 у справі №916/676/26 в режимі відеоконференції.
Разом з тим, апеляційним судом з'ясовано, що 05.05.2026 Господарським судом Одеської області ухвалене рішення у справі №916/676/26, яким позовні вимоги Одеської міської ради до АТ «Укрнафта» задоволені у повному обсязі: стягнуто з АТ “Укрнафта» на користь Одеської міської ради 793 031,07 грн - основної заборгованості, 32 925,41 грн - 3% річних, 96 174,05 грн. - інфляційних втрат. та 16 906,13 грн. - пені. Також, судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача 11 268,44 грн. - витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
В судовому засіданні 20.05.2026, яке проводилось в режимі відеоконференції, представники сторін підтримали свої правові позиції, згідно з якими представник позивача просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити вимоги апеляційної скарги, представник АТ “Укрнафта» зазначав про необґрунтованість вимог позивача та просив залишити оскаржувану ухвалу суду без змін.
Представник Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради у судове засідання 20.05.2026 не з'явився. Про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, а їх явка обов'язковою не визнавалась, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу у відсутності третьої особи.
У судовому засіданні 20.05.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги Одеської міської ради, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали оскарження, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Разом з тим процесуальний закон встановлює і систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне та касаційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову тощо.
Тобто законодавець збалансував права як особи, яка ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
При цьому, колегія суддів зазначає, що необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення прозову (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 02 2024 у справі №916/4159/23.
При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Тобто забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
Так, згідно зі ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належними згідно ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, апеляційна колегія зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.03.2021 у справі №921/302/20, від 15.09.2023 у справі №917/453/23, від 26.09.2023 у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23, від 17.12.2024 у справі №914/2036/24.
Крім того, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов'язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Апеляційна колегія звертається до правової позиції Верховного Суду, яка наведена у постанові від 03.04.2020 у справі №904/4511/19 та якою визначено, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 15.09.2021 у справі №903/704/20, від 08.11.2021 у справі №916/1533/21, від 04.11.2021 у справі №907/416/21, від 16.05.2022 у справі 920/1034/21, від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 тощо.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов'язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову; обґрунтування відомих позивачу обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила Об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.
Одночасно, заходи щодо забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Аналогічні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19, від 08.09.2020 у справі №910/1261/20 тощо.
Крім того, заходи забезпечення повинні буди адекватними. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, від 25.09.2020 №921/40/20.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, своєю чергою, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що у вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №915/870/18).
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення заборгованості у розмірі 939 036,66 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 793 031,07 грн, пені у розмірі 16 906,13 грн, 3 % річних у сумі 32 925,41 грн. та інфляційних втрат у розмірі 96 174,05 грн.
Відтак, в даному випадку, виконання в майбутньому судового рішення з даної справи, в разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів для погашення заборгованості.
Вказане підтверджується висновком Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладений у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21, та згідно з яким «… виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову».
Тобто, належним видом забезпечення позову, у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, слід вважати накладення арешту на відповідні кошти або майно боржника, що в подальшому призведе до можливості останнього розрахуватись із позивачем. Таку позицію застосовує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, а також Верховний Суд у справах: №911/1111/20, №910/5079/21, №908/2382/21 тощо.
Разом з тим, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі №917/1862/21.
Судова колегія звертає увагу, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено правову позицію, відповідно до якої необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
З огляду на викладене апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач взагалі не надав суду жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів.
Зокрема, позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач вчиняв чи вчиняє дії щодо погіршення власної платоспроможності станом на теперішній час. Позивач не надав суду жодної інформації щодо існування обставин того, що відповідач здійснював або здійснює дії щодо виводу коштів, обтяження майна тощо.
Позивачем не надано тож доказів стосовно припинення діяльності відповідачем; що АТ «Укрнафта» має ознаки неплатоспроможності тощо.
З доданих до заяви про забезпечення позову та до апеляційної скарги документів не вбачається, що грошові кошті відповідача можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.
Крім того, апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем не наведено у заяві про забезпечення позову і обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на реалізацію належного йому майна, безпідставного витрачання ним коштів тощо.
Стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявником не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняє дії, які ускладнюють або призведуть до неможливості виконання судового рішення і порушення прав заявника як позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено, що в поданих суду матеріалах відсутні будь-які належні докази, які б підтверджували наведені позивачем у заяві про забезпечення позову обставини, якими останній обґрунтовує необхідність вжиття судом заходів до забезпечення позову у справі.
Апеляційний суд цілком погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів зводяться виключно до цитування положень судової практики щодо загальних підстав застосування ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Також, суд першої інстанції правильно зазначив, що фактично, заявник посилається те, що сам по собі факт безперешкодної можливості розпорядження відповідачем активами (грошовими коштами) створює загрозу для ефективного виконання рішення суду.
Разом з цим судова колегія наголошує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.09.2019 у справі №917/137/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.01.2021 у справі № 924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі №910/3547/21.
З огляду на вказане, судова колегія не враховує аргументи позивача стосовно невиконання з боку АТ “Укрнафта» своїх зобов'язань зі сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою, оскільки, по-перше, дане твердження є предметом розгляду спору по-суті, а по-друге, вказане не свідчить про ухилення відповідача від виконання судового рішення. Оцінка такої правової позиції заявника може бути надана судом виключно за наслідками вирішення даної справи по суті вимог та підстав позову і не може бути покладена в підґрунтя необхідності забезпечення позову.
Колегією суддів також враховується те, що у вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача.
Тому, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду, що посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення чи зменшення свого майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Обставини ж можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення.
Окремо, судова колегія звертає увагу на те, що доводи апеляційної скарги даного висновку не спростовують.
Таким чином, дослідивши заяву про забезпечення позову, судова колегія зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів про забезпечення позову, та, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів.
По суті, доводи заявника ґрунтуються виключно на його припущеннях та сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача при задоволенні позовних вимог, а відтак, позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист його прав чи законних інтересів.
Водночас, апеляційна колегія звертає увагу на те, що АТ «Укранафта», як стратегічний об'єкт паливно-енергетичного комплексу віднесене до об'єктів, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04.03.2015 №83), враховуючи те, що відповідач наразі працює, у тому числі, на забезпечення потреб Збройних Сил України.
Більш того, апеляційний суд ураховує, що ч 16 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що тимчасово, під час дії воєнного стану та протягом двох років після його припинення чи скасування, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, передбачених цим Кодексом, якщо відповідачем (боржником) є або має бути визначене господарське товариство, яке відповідає сукупно таким критеріям:
- є оператором критичної інфраструктури;
- частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану;
- державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв).
Отже, зміст вказаної норми закону свідчить про те, що умовою її застосування є необхідність відповідності відповідача (боржника) сукупно всім визначеним у ній критеріям.
У даному випадку судовою колегією встановлено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04.03.2015 №83, АТ «Укрнафта» є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Відповідно до наказу Міністерства енергетики України № 1-ДСК від 07.09.2022 «Про затвердження Переліку об'єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору критичної інфраструктури» (в редакції наказу Міністерства енергетики України № 12-ДСК від 12.09.2024) АТ «Укрнафта» є оператором об'єктів критичної інфраструктури, що внесені до Реєстру об'єктів критичної інфраструктури.
Згідно листа Міненерго від 13.02.2025 № 26/1.7-10.2-3111 ПАТ «Укрнафта» віднесено до об'єктів критичної інфраструктури.
05.11.2022 ставка Верховного головнокомандувача Збройних Сил України, відповідно до Закону України від 17.05.2019 року №4765 «Про передачу майна в умовах воєнного стану», ухвалила рішення про передачу державі усіх акцій АТ «Укрнафта» (крім тих, що належали АТ «НАК «Нафтогаз»).
06.11.2022 року відбулося відчуження у власність Держави активів п'яти стратегічно важливих підприємств: «Мотор Січ», «Запоріжтрансформатор», «АвтоКраз», «Укрнафта», «Укртатнафта». Таким чином, АТ «Укрнафта» працює на забезпечення потреб Збройних Сил України та перебуває в управлінні Міністерства оборони України.
Акції АТ «Укрнафта» належать Державі Україна в особі Міністерства оборони України у розмірі 49,999998% статутного капіталу та Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у розмірі 50,000001% статутного капіталу. При цьому, АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на 100% належить Державі Україна.
Отже, АТ «Укрнафта» підпадає під критерії, визначені ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, а тому, до відповідача не можуть бути вжиті заходи забезпечення позову, про що імперативно зазначено чинним законодавством.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та постановлено ухвалу з дотриманням норм процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.
Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить висновку, що ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.02.2026 у справі №916/676/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Одеської міської ради - без задоволення.
У зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу - Одеську міську раду.
Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.02.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/676/26 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повний текст постанови складений та підписаний 25.05.2026.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Богацька Н.С.
Суддя Ярош А.І.