ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
20 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/470/26
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Ярош А.І.,
секретар судового засідання - Полінецька В.С.
за участю представників учасників судового процесу:
від прокуратури: Коломійчук І.О., за посвідченням;
від Управління ЖКГ Ізмаїльської міської ради: не з'явився;
від Південного офісу Держаудитслужби : не з'явився;
від ТОВ «СМУ-56»: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області
на ухвалу Господарського суду Одеської області
від 16 лютого 2026 року (повний текст складено 16.02.2026)
у справі № 916/470/26
за позовом Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “СМУ-56»
про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення пені у розмірі 37 949,70 грн.
суддя суду першої інстанції: Д'яченко Т.Г.,
місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 20.05.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У лютому 2026 року Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (далі - прокурор, позивач, заявник) в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (далі також - Управління ЖКГ, Ізмаїльської міської ради, Управління), Південного офісу Держаудитслужби (далі також - Держаудитслужба) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “СМУ-56» (далі також - відповідач, Товариство), в якій просить суд:
- визнати недійсною додаткову угоду №1 від 29.07.2024 до Договору №462 від 12.06.2024, укладену між Управлінням ЖКГ Ізмаїльської міської ради та ТОВ “СМУ-56»,
- стягнути з ТОВ “СМУ-56» на користь Управління ЖКГ Ізмаїльської міської ради 37 949,70 грн. пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору від 12.06.2024 № 462.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на неналежне виконання з боку відповідача умов Договору №462 від 12.06.2024 про надання послуг з поточного ремонту дорожнього покриття, оскільки термін надання послуг за вказаним договором - до 30.07.2024, однак, між сторонами 29.07.2024 було укладено додаткову угоду №1 до Договору, якою внесені зміни до п. 2.3 Договору та продовжено строк надання послуг до 15.10.2024.
За твердженням прокурора, відповідно до акту №1 приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в за серпень 2024 від 14.08.2024 на суму 2131768,19 грн. та акту №2 приймання виконаних будівельних робіт КБ-2в за серпень 2024 від 16.08.2024 на суму 1473547,43 грн. (на загальну суму 3 605 315,62 грн.), зобов'язання за Договором остаточно виконано 16.08.2024.
На переконання прокурора, оскільки Договором було передбачено строк виконання зобов'язань до 30.07.2024, проте, сторони шляхом укладання Додаткової угоди №1 продовжили такий строк до 15.10.2024, у зв'язку з чим остаточно зобов'язання виконано лише 16.08.2024, то укладення Додаткової угоди №1 і продовження строку виконання зобов'язань є незаконними.
Разом з позовною заявою прокурором було подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ “СМУ-56», які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках цього відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 37 949,70 грн.
Необхідність вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що ТОВ має статутний капітал 10 000,00 грн., предметом позову є майнова вимога про стягнення 37 949,7 грн і виконання у майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення вказаних коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме ТОВ “СМУ-56» необхідну суму грошових коштів.
Тому, на переконання прокурора, накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову. Водночас, таки засоби не призведуть до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадять тимчасові обмеження щодо користування відповідними коштами відповідача, задля запобігання перешкод при виконанні рішення суду у разі задоволення позову.
Ухвалою Господарського суду Одеської області 16.02.2026 у справі №916/470/26 (суддя Д'яченко Т.Г.) у задоволенні заяви Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову у справі №916/470/26 відмовлено у повному обсязі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що прокурором не надано доказів, та не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення, у разі невжиття заходів забезпечення позову. Місцевий господарський суд зазначив, що сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом з огляду на його підстави і предмет.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області 16.02.2026 у справі №916/470/26 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у повному обсязі.
Прокурор вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у ній, встановленим обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги є цілком аналогічними доводам позовної заяви та заяви прокурора про забезпечення позову у справі №916/470/26.
Узагальнено апеляційні аргументи зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано, що з урахуванням специфіки предмету поданого прокурором позову та правовідносин, що виникли між сторонами, процедура стягнення коштів у майбутньому, без вжиття заходів забезпечення позову, буде неефективною.
Так, посилаючись на численну судову практику Верховного Суду стосовно розгляду питань щодо наявності підстав для вжиття заходів про забезпечення позову, прокурор наполягає, зокрема на тому, що всупереч позиції суду касаційної інстанції, місцевий господарський суд застосував до прокурора завищений і заздалегідь недосяжний стандарт доказування, при тому, що заявник не повинен доказувати існування недобросовісних навмисних намірів відповідача щодо відчуження майна, що є фактично неможливим (постанова Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Апелянт вказує, що відповідно до постанови Верховного Суду від 02.02.2026 у справі №902/1281/25, відсутність доказів вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на відчуження нерухомого майна або грошових коштів, не позбавляє правової підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки загроза неефективного виконання майбутнього рішення випливає не лише з наявності фактів відчуження, а також з наявності у відповідача реальної, не обмеженої законом можливості вільно розпоряджатися своїми активами до моменту набрання рішенням законної сили, а відтак і беззаперечної можливості відчуження ними такого майна.
На переконання прокурора, у даній справі існує ймовірність ускладнення виконання судового рішення у разі задоволення позову при невжитті відповідних заходів, враховуючи те, що до закінчення розгляду справи грошові кошти можуть зникнуть або їх сума зменшиться, оскільки за період з грудня 2025 року по лютий 2026 року Ізмаїльською окружною прокуратурою направлено до суду п'ять позовних заяв, включаючи позовну заяву у даній справі, з аналогічним предметом спору, у тому числі з вимогою майнового характеру у вигляді стягнення неустойки, до ТОВ «СМУ-56». Зазначене свідчить, що у разі задоволення вказаних позовних заяв, відповідач матиме значне фінансове навантаження, що може призвести до ускладнення виконання судового рішення у даній справі. У такому випадку накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах позовних вимог забезпечать належне виконання рішення у майбутньому. При цьому, ТОВ «СМУ-56» не надано доказів на підтвердження того, що арешт на грошові кошти перешкоджатиме його господарській діяльності.
Детальніше доводи прокурора викладені в апеляційній скарзі.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 25.02.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2026 у справі №916/470/26; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк, судове засідання призначено на 20.05.2026 о 12:00 год. Крім того, вказаною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
27.03.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «СМУ-56» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вважає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 16.02.2026 у даній справі є законною та обґрунтованою, а апеляційна скарга - безпідставною, у зв'язку з чим просить залишити вищезгадану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема, відповідач наполягає на тому, що позивачем не було надано жодних доказів або обґрунтувань щодо необхідності вжиття заявленого заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти ТОВ «СМУ-56». Водночас, сама по собі подача до суду позову у справі № 916/470/26 не може бути належною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Так, позивачем не було надано жодних доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду. У матеріалах справи відсутні докази недобропорядної поведінки відповідача або наявність у останнього мети не допустити виконання судового рішення.
Відповідач зауважує, що твердження позивача про значне фінансове навантаження, яке матиме ТОВ «СМУ-56» у разі задоволення інших позовів, є безпідставним, оскільки суми по договорам, по яким прокурор має намір стягнути з ТОВ «СМУ-56» неустойку, у десятки разів перевищують заявлену позивачем до стягнення суму. При цьому, безпідставний арешт грошових коштів ТОВ «СМУ-56» очевидно перешкоджатиме господарській діяльності ТОВ «СМУ-56», не дозволяючи підприємству використовувати їх для укладення та реалізації наступних правочинів.
Крім того, відповідач наголошує на тому, що у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 зазначено, що висновок Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/448/22 (на який посилається прокурор у заяві про забезпечення позову) свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення. Однак, як зазначалось вище, таких доказів прокурором не надано.
19.05.2026 до суду надійшла заява представника ТОВ «СМУ-56», в якій останній просить провести судове засідання у справі №916/470/26, призначене на 20.05.2026, за відсутності представника відповідача, у зв'язку із його зайнятістю в іншому судовому процесі.
Апеляційним судом враховане вказане клопотання.
В судове засідання 20.05.2026 з'явився лише представник прокуратури, який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і просив задовольнити останню
Представники сторін у судове засідання не з'явились; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належними чином.
Згідно з ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні 20.05.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області, вивчивши матеріали оскарження, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Разом з тим процесуальний закон встановлює і систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне та касаційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову тощо.
Тобто законодавець збалансував права як особи, яка ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
При цьому, колегія суддів зазначає, що необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення прозову (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 02 2024 у справі №916/4159/23.
При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Тобто забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
Так, згідно зі ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належними згідно ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, апеляційна колегія зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, а також у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16.03.2021 у справі №921/302/20, від 15.09.2023 у справі №917/453/23, від 26.09.2023 у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23, від 17.12.2024 у справі №914/2036/24, від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 тощо.
Крім того, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов'язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Апеляційна колегія звертається до правової позиції Верховного Суду, яка наведена у постанові від 03.04.2020 у справі №904/4511/19 та якою визначено, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 15.09.2021 у справі №903/704/20, від 08.11.2021 у справі №916/1533/21, від 04.11.2021 у справі №907/416/21, від 16.05.2022 у справі 920/1034/21, від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 тощо.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов'язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову; обґрунтування відомих позивачу обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила Об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.
Одночасно, заходи щодо забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Аналогічні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19, від 08.09.2020 у справі №910/1261/20 тощо.
Крім того, заходи забезпечення повинні буди адекватними. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, від 25.09.2020 №921/40/20.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, своєю чергою, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що у вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №915/870/18).
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення заборгованості у розмірі 37 949,70 грн. пені.
Відтак, в даному випадку, виконання в майбутньому судового рішення з даної справи, в разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів для погашення заборгованості.
Вказане підтверджується висновком Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладений у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21, та згідно з яким «… виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову».
Тобто, належним видом забезпечення позову, у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, слід вважати накладення арешту на відповідні кошти або майно боржника, що в подальшому призведе до можливості останнього розрахуватись із позивачем. Таку позицію застосовує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, а також Верховний Суд у справах: №911/1111/20, №910/5079/21, №908/2382/21 тощо.
Разом з тим, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі №917/1862/21.
Судова колегія звертає увагу, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено правову позицію, відповідно до якої необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
З огляду на викладене апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач взагалі не надав суду жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів.
Зокрема, позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач вчиняв чи вчиняє дії щодо погіршення власної платоспроможності станом на теперішній час. Позивач не надав суду жодної інформації щодо існування обставин того, що відповідач здійснював або здійснює дії щодо виводу коштів, обтяження майна тощо.
Прокурором не надано тож доказів стосовно припинення діяльності відповідачем; що ТОВ «СМУ-56» має ознаки неплатоспроможності тощо.
З доданих до заяви про забезпечення позову та до апеляційної скарги документів не вбачається, що грошові кошті відповідача можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.
Крім того, апеляційним господарським судом встановлено, що прокурором не наведено у заяві про забезпечення позову і обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на реалізацію належного йому майна, безпідставного витрачання ним коштів тощо.
Стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявником не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняє дії, які ускладнюють або призведуть до неможливості виконання судового рішення і порушення прав заявника як позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Апеляційний суд вказує, що обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів зводяться виключно до цитування положень судової практики щодо загальних підстав застосування ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично, заявник посилається те, що сам по собі факт безперешкодної можливості розпорядження відповідачем активами (грошовими коштами) створює загрозу для ефективного виконання рішення суду.
Разом з цим судова колегія наголошує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.09.2019 у справі №917/137/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.01.2021 у справі № 924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі №910/3547/21.
З огляду на вказане, судова колегія не враховує аргументи позивача стосовно неналежного виконання з боку відповідача умов Договору №462 від 12.06.2024 про надання послуг з поточного ремонту дорожнього покриття, скільки, по-перше, дане твердження є предметом розгляду спору по-суті, а по-друге, вказане не свідчить про ухилення відповідача від виконання судового рішення. Оцінка такої правової позиції заявника може бути надана судом виключно за наслідками вирішення даної справи по суті вимог та підстав позову і не може бути покладена в підґрунтя необхідності забезпечення позову.
Колегією суддів також враховується те, що обставини можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення.
Окремо, судова колегія звертає увагу на те, що доводи апеляційної скарги даного висновку не спростовують.
В контексті вказаного суд звертає увагу на те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору, а процесуальний закон, визначаючи у ст. 75 Господарського процесуального кодексу України підстави звільнення від доказування, не передбачає звільнення учасника від доказування у разі подання заяви про забезпечення позову.
Таким чином, дослідивши заяву про забезпечення позову, судова колегія зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів про забезпечення позову, та, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів.
По суті, доводи заявника ґрунтуються виключно на його припущеннях та сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача при задоволенні позовних вимог, а відтак, позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист його прав чи законних інтересів.
Щодо посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду стосовно того, що "у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін" (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22) та зважаючи на обов'язковість врахування судами висновків Верховного Суду, судова колегія звертається і до правової позиції суду касаційної інстанції, у відповідності до якої застосування процесуальних норм статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у справах залежить від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень, адже не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2024 у справі № 916/938/24).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду і в даному випадку судова колегія враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, висновки Об'єднаної палати, та, зокрема, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, якою були скасовані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції і відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Слід зазначити, що законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі або інших осіб.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 виснувала, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Отже, зазначений висновок Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів дійсно не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Крім того, наведений зміст вказаної постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Посилання прокурора в апеляційній скарзі на наявність інших судових справ, в яких ТОВ «СМУ-56» є відповідачем (боржником), судова колегія відхиляє, оскільки саме лише таке посилання апелянта не є автоматичною підставою для висновку про необхідність застосування процесуальних заходів забезпечення, враховуючи те, що наявність інших судових справ не свідчить про доведеність відповідних порушень з боку відповідача, не виключає презумпції добросовісності та, на переконання колегії суддів, не є достатніми підставами для задоволення у даній справі заяви прокурора про забезпечення позову.
Таким чином, як зазначалося вище, прокурор не навів достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій відповідача, які спрямовані на виведення активів, тоді як доводи позивача ґрунтуються на припущеннях, і як наслідок не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне окремо зазначити, що зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач обмежився загальними посиланнями на можливість відповідача розпорядитися належними йому грошовими коштами, що саме по собі є властивістю будь-якого суб'єкта господарювання та не може автоматично свідчити про наявність ризику невиконання майбутнього судового рішення в даному випадку, виходячи з конкретних обставин даної справи.
Таким чином, з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів існування реального, а не гіпотетичного ризику утруднення виконання судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, підстави для забезпечення позову в даному випадку відсутні.
З урахуванням вищенаведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та постановлено ухвалу з дотриманням норм процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.
При цьому, судова колегія звертає увагу позивача, що він не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідною заявою, з наданням суду належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову з визначенням належних способів застосування таких заходів до відповідача.
Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить висновку, що ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2026 у справі №916/470/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області - без задоволення.
У зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги апелянту не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/470/26 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повний текст постанови складений та підписаний 25.05.2026.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Ярош А.І.