18 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2112/25
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Зварич О.В.,
Панова І.Ю.,
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Комфорт Львів», б/н від 02.10.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/2877/25 від 03.10.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2025, суддя Матвіїв Р.І., повний текст рішення складено 12.09.2025
у справі №914/2112/25
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ц-Бетон», м.Львів
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Комфорт Львів», м.Львів
про стягнення 293 443,03 грн.,
Короткий зміст позовних вимог позивача
08.07.2025 товариство з обмеженою відповідальністю «Ц-Бетон» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Комфорт Львів» про стягнення 293 443,03 грн, з яких 229 755,00 грн - основний борг, 57 438,75 грн - штраф та 6 249,28 грн - пеня.
В обґрунтування позовних вимог стверджує, що відповідач не здійснив оплату за отриманий товар, а також надані послуги, внаслідок чого на момент звернення позивача до суду із позовом заборгованість відповідача становить 229 755, 00 грн, що визначено сторонами, зокрема, у договорі про визнання та погашення заборгованості.
Позивач вважає, що внаслідок укладення договору про визнання боргу та погашення заборгованості відбулась новація первісних зобов'язань за договором надання послуг та договором поставки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.09.2025 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Комфорт Львів» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ц-Бетон» (229 755, 00 грн основного боргу, 6 244, 30 грн. пені, 57 438, 75 грн штрафу та 3 521, 26 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. В задоволенні вимог про стягнення 4, 98 грн пені відмовлено.
Рішення суду обґрунтоване наявністю у відповідача заборгованості, що визнана ним у договорі про визнання та погашення заборгованості, з урахуванням відсутності доказів оплати суми боргу, щодо якого виник спір у справі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача
03.10.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Комфорт Львів», б/н від 02.10.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/2877/25 від 03.10.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2025 у справі №914/2112/25, в якому останній просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд в неповній мірі дослідив обставини справи, внаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права щодо зміни умов правочину, вийшов за межі предмета та підстав доказування, а також неправильно оцінив належність та допустимість доказів щодо зміни правочину, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про доведеність вимог позивача про стягнення заборгованості на підставі Договору про визнання боргу та погашення заборгованості № 21/05-28 від 21.05.2025 про стягнення 229 755,00 грн.
Вказує про те, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги виключно положеннями договору про визнання боргу та погашення заборгованості № 21/05-28 від 21.05.2025, вказуючи саме цей договір як єдину підставу виникнення заборгованості у розмірі 229 755,00 грн, а також права на стягнення пені та штрафу, що в тому числі відображено у п. 2.1 оскаржуваного рішення.
Разом з тим, на думку відповідача, судом першої інстанції залишено поза увагою, те, що відповідно до п. 2.1. договору про визнання боргу та погашення заборгованості, покупець підтверджує наявність заборгованості виключно за поставлений товар, переданий на підставі первинних документів (накладних, товарно-транспортних накладних). Тобто зазначений договір не охоплює всіх правовідносин сторін, які існують між ними.
Суд першої інстанції у п. 4.24 оскаржуваного рішення зазначив, що «відповідач не зазначає про нікчемність договору, не доводить недійсності укладеного договору про визнання та погашення заборгованості, тому в суду відсутні підстави ставити під сумнів дійсність погоджених намірів сторін». На думку відповідача такий висновок є помилковим, оскільки предметом розгляду справи є не дійсність правочину, а його здатність бути належною та достатньою підставою для стягнення заборгованості (основного боргу, пені та штрафу) за зобов'язаннями, що виникли у сторін за договором надання послуг № 04/09-15 від 04.09.2023 та договором поставки № 21/12-59 від 21.12.2023, а також визнавалась відповідачем сума 229 755,00 грн. Також предметом розгляду справи є встановлення обставин чи Договір про визнання боргу та погашення заборгованості стосується зазначених договорів поставки та надання послуг, і чи змінились у зв'язку з цим зобов'язання (щодо строку оплати і відповідальність встановлена у договорі).
Крім цього, суд залишив поза увагою положення ч.1, 2 ст. 207 , ст. 525 та ч. 3 ст. 653 ЦК України, а також умови договору поставки № 21/12-59 від 21.12.2023 та договору надання послуг №04/09-15 від 04.09.2023, які визначають порядок зміни умов договору існуючих зобов'язань.
Договір про визнання боргу та погашення заборгованості № 21/05-28 від 21.05.2025 не змінює і не доповнює жодного із зазначених вище договорів, у кожному договорі, долученого до матеріалів справи відсутні будь-які посилання чи згадки один щодо одного.
Таким чином, на думку відповідача, оскільки відсутня зміна умов основного зобов'язання, то не має підстав для застосування пені та/або штрафу за невиконання зобов'язання у правовідносинах, що склалися між сторонами за Договором про визнання боргу та погашення заборгованості № 21/05-28 від 21.05.2025.
Відповідач також зазначає, що будучи дійсним як правочин, договір про визнання боргу є лише декларативним документом про визнання боргу, однак не може вважатися належною правовою підставою для стягнення заявлених сум, оскільки він: не визначає конкретного зобов'язання, щодо конкретних видаткових накладних, чи актів наданих послуг, які згадуються в позовній заяві; не змінює умов договору поставки № 21/12-59 від 21.12.2023 чи Договору надання послуг № 04/09-15 від 04.09.2023 за якими у відповідача насправді є заборгованість - не може встановлювати нові санкції поза межами основного зобов'язання (ст. 548, 551 ЦК).
Отже, оскільки інші договори не були предметом позову, а договір про визнання боргу не створює самостійного зобов'язання та не змінює умов первинних договорів, позовні вимоги на переконання відповідача є недоведеними та не підлягають задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню у повному обсязі.
11.11.2025 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
20.11.2025 апелянт подав відповідь на відзив, в якому заперечив доводи наведені у відзиві та підтримав доводи наведені ним в апеляційній скарзі.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2025 справу №914/2112/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Малех І.Б., суддів Зварич О.В., Панова І.Ю.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.10.2025 (головуючий суддя Малех І.Б.) з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Комфорт Львів», б/н від 02.10.2025 (вх. № апеляційного суду 01-05/2877/25 від 03.10.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 10.09. 2025 у справі №914/2112/25 залишено без руху, скаржнику рекомендовано усунути недоліки апеляційної скарги шляхом сплати судового збору в розмірі 5 281,97 грн. за подання апеляційної скарги та подання суду належних доказів сплати й зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в розмірі 5 281,97 грн.
За розпорядженням керівника апарату суду №353 від 21.10.2025 було проведено автоматизовану заміну складу суду у справі №914/2112/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2025 року головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі №914/2112/25 визначено суддю С.М. Бойко суддів: О.В. Зварич, І.Ю. Панова.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 справу №914/2112/25 прийнято до провадження колегією суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів: О.В. Зварич, І.Ю. Панова.
Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2025 у цій справі оскаржується апелянтом в повному обсязі.
Переглянувши рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Предметом спору - є стягнення 229 755, 00 грн. основного боргу, 6 249, 28 грн. пені та 57 438, 75 грн. штрафу, що нараховані згідно з умовами договору про визнання та погашення заборгованості.
Як встановлено судами, між товариством з обмеженою відповідальністю «Ц-Бетон» (виконавець згідно з договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті Комфорт Львів» (замовник згідно з договором) 04.09.2023 укладено договір надання послуг №04/09-15.
Відповідно до п.1.1 Договору про надання послуг виконавець зобов'язується надати замовнику послуги вказані у пункті 1.2 цього Договору, а замовник зобов'язується їх прийняти та оплатити на умовах, визначених цим Договором.
Згідно цього Договору, виконавець надає замовнику послуги бетононасосу (п.1.2 Договору).
Вартість послуг, які надає виконавець, вказується в рахунках, актах виконаних робіт (наданих послуг). За вимогою будь-якої зі сторін чи додаткового погодження передбаченого підписання додатків в іншій прийнятій формі із зазначенням договірних цін. У всіх інших випадках підтвердженням згоди замовника з цінами виконавця є оплата виставленого рахунку чи підписання актів виконаних робіт (наданих послуг) (п.2.2. Договору).
Відповідно до п. 2.3 Договору про надання послуг, загальна вартість наданих послуг зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін у день надання виконавцем зобов?язання з надання послуг.
Загальна вартість послуг за цим Договором не обмежується сторонами та визначається сумою всіх актів виконаних робіт (наданих послуг) (п. 2.4. Договору).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги бетононасоса на загальну суму 63 000, 00 грн. відповідно до актів наданих послуг (а.с. 17-20):
-№6 від 03.01.2025 на суму 9 000, 00 грн;
-№ 40 від 03.02.2025 на суму 29 000, 00 грн;
-№ 67 від 04.02.2025 на суму 12 000, 00 грн;
-№ 92 від 10.02.2025 на суму 13 000, 00 грн.
Окрім того, як встановлено апеляційним судом акти наданих послуг підписані та скріплені печатками сторін.
Згідно з п. 2.6. Договору про надання послуг, оплата вартості послуг виконавця здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника на умовах 100 % передоплати. У разі якщо виконавець прийняв рішення про початок надання послуг (виконання робіт) до надходження на його рахунок 100% передоплати від замовника, послуги виконавця підлягають оплаті замовником протягом 7 (семи) робочих днів з моменту завершення надання послуг (виконання робіт).
Якщо протягом цього часу на рахунок Постачальника не надійдуть кошти, тоді з наступного дня після закінчення 7-денного терміну, почнуть нараховуватися 0.5 %, що нараховується на загальну вартість наданих послуг за кожний день, починаючи з наступного дня після закінчення 7-денного терміну і закінчуючи датою фактичної оплати покупцем вартості наданих послуг за цим Договором.
За письмовою згодою сторін може бути погоджено інший порядок розрахунків, що не суперечить чинному законодавству України. (п. 2.7. Договору).
У матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем послуг бетононасоса відповідно до умов Договору про надання послуг №04/09-15 від 04.09.2023.
Крім того, між товариством з обмеженою відповідальністю «Ц-Бетон» (постачальник згідно з договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті Комфорт Львів» (покупець згідно з договором) 21.12.2023 укладено договір поставки товару (піску, щебню, відсів, вапняку, бетону товарного) № 21/12-59.
Відповідно до п.1.1. Договору поставки постачальник зобов'язується передавати товар, на умовах передбачених цим Договором. у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати такий товар у відповідності до цього Договору.
Відповідно до п.1.4. Договору поставки, прийняття покупцем товару по видатковій накладній постачальника є підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту, кількості і ціни товару. Підписана сторонами накладна має юридичну силу Специфікації і є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п.2.1. Договору, загальна сума Договору складається з усіх партій товару, що поставлені на умовах цього Договору, що включає витрати на доставку та відвантаження товару та визначається як сума всіх видаткових та/або товарно-транспортних накладних на поставлений товар відповідно до цього Договору.
Відповідно до п.2.2. Договору, покупець оплачує вартість товару на підставі рахунку-фактури або видаткової накладної, виставленого постачальником. Оплата здійснюється покупцем в безготівковому порядку в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Фактом оплати вважається перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 2.3.). За загальним правилом оплата товару здійснюється покупцем в наступному порядку: передоплата, сплачується покупцем постачальнику за певну партію товару не пізніше 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання від постачальника рахунку-фактури чи іншого відповідного документа. В платіжному дорученні покупець зобов'язаний зазначати номер і дату цього Договору та/або рахунку-фактури, згідно чого проводиться оплата (пункт 2.4.).
Відповідно до видаткових накладних позивач поставив відповідачу бетон на загальну суму 221 255, 00 грн, зокрема:
-№ 968 від 24.12.2024 на суму 62 560, 00 грн;
-№ 7 від 03.01.2025 на суму 28 000, 00 грн;
-№114 від 04.02.2025 на суму 40 945, 00 грн;
-№ 113 від 07.02.2025 на суму 89 750, 00 грн.
Позивач долучив до справи відповідні товарно-транспортні накладні, як доказ поставки визначеного у видаткових накладних товару (товаро-транспортна накладна №7 від 03.01.2025 (а.с. 22), товаро-транспортна накладна №113 від 07.02.2025 (а.с.24), товаро-транспортна накладна №113-1 від 07.02.2025 (а.с. 25), товаро-транспортна накладна №113-2 від 07.02.2025 (а.с. 26), товаро-транспортна накладна №114 від 04.02.2025 (а.с. 28), товаро-транспортна накладна №114-1 від 04.02.2025 (а.с. 29), товаро-транспортна накладна №968 від 24.12.2024 (а.с. 31), товаро-транспортна накладна №968-1 від 24.12.2024 (а.с.32)).
Як встановлено апеляційним судом, вказані акти наданих послуг, видаткові та товарно-транспортні накладні підписані сторонами та скріплені печатками, а тому є належними доказами фактичного надання послуг і поставки товару. Умовами договору про надання послуг №04/09-15 від 04.09.2023 передбачено, що вартість послуг визначається актами виконаних робіт (наданих послуг), а загальна вартість договору складається із суми всіх підписаних актів. Водночас умовами договору поставки №21/12-59 від 21.12.2023 встановлено, що загальна сума договору визначається сукупністю видаткових та товарно-транспортних накладних, а підписані накладні підтверджують погодження сторонами асортименту, кількості та вартості товару.
Як встановлено апеляційним судом вище, за договором про надання послуг №04/09-15 від 04.09.2023 позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 63 000,00 грн, а за договором поставки №21/12-59 від 21.12.2023 поставлено товар на загальну суму 221 255,00 грн, що разом становить 284 255,00 грн.
Однак, до справи долучено підписний та скріплений печатками позивача та відповідача акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 21.05.2025, згідно з яким сторони погодили, що станом на 21.05.2025 заборгованість відповідача становить 229 755, 00 грн.
Як встановлено судами 21.05.2025 сторонами було укладено ще два договори, а саме.
Між товариством з обмеженою відповідальністю «Ц-Бетон» (постачальник згідно з договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті Комфорт Львів» (покупець згідно з договором) 21.05.2025 укладено договір про визнання та погашення заборгованості.
Відповідно до п. 2.1. договору про визнання та погашення заборгованості покупець підтверджує наявність заборгованості перед постачальником за поставлений товар, що був переданий на підставі первинних документів (накладних, товарно транспортних накладних) на загальну суму 229 755, 00 грн. Покупець визнає зазначену заборгованість дійсною, безспірною та такою, що підлягає обов'язковому погашенню.
Як визначено у п. 3.1. договору про визнання та погашення заборгованості покупець зобов'язується погасити повну суму заборгованості, зазначену в п. 2.1. цього договору до 04.06.2025 включно.
Також, 21.05.2025 між сторонами укладено договір поставки №21/05-29, який долучений відповідачем до матеріалів справи.
Разом з тим, відповідач долучив до справи акт звірки взаємних розрахунків за період 2025 року, згідно з яким станом на 31.12.2025 визначено розмір боргу 200 775, 00 грн. Акт підписаний та скріплений печаткою відповідача.
Крім того, відповідач долучив платіжні інструкції:
- № 2701 від 30.12.2024 на суму 27 000, 00 грн з призначенням платежу «оплата за товар зг. акту звірки від 30.12.2024»;
- № 2752 від 05.01.2025 на суму 50 000, 00 грн з призначенням платежу «оплата за товар згідно акту звірки від 15.01.2025»;
№ 25 від 22.01.2025 на суму 150 000, 00 грн з призначенням платежу «оплата за товар зг. акту звірки від 22.01.2025»;
№ 284 від 26.05.2025 на суму 200 000, 00 грн з призначенням платежу «оплата за товар зг. рах. №350 від 21.05.2025».
Позивач долучив до справи рахунок на оплату №350 від 21.05.2025 на суму 200 000, 00 грн, що містить посилання на договір поставки №21/05-29 від 21.05.2025.
Позивач долучив до справи виписку по рахунку за період 01.05.2025 по 14.08.2025, у якій відображено операції з реалізації товарів і послуг з контрагентом, товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті Комфорт Львів», 22.05.2025, 26.02.2025, 27.05.2025, 05.06.2025, 06.06.2025, 10.06.2025 за договором поставки №21/05-29 від 21.05.2025.
Крім того, позивач долучив до справи акт звірки взаємних розрахунків з відповідачем за період з 01.05.2025 по 14.08.2025 за договором поставки №21/05-29 від 21.05.2025, згідно з яким розмір боргу відповідача на користь позивача станом на 14.08.2025 становить 28 980, 00 грн.
З аналізу встановлених вище обставин справи вбачається, що на виконання зобов'язань за договором надання послуг №04/09-15 від 04.09.2023 позивач надав відповідачу послуги бетононасоса на загальну суму 63 000, 00 грн, що прийняті відповідачем без зауважень, підтвердженням чого є складені, підписані та скріплені печатками сторін акти надання послуг.
Окрім того, позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 221 255,00 грн. на виконання зобов'язань за договором поставки № 21/12-59 від 21.12.2023, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними.
Аналізуючи умови договору про надання послуг суд зазначає, що сторони у п. 2.6. договору надання послуг від 04.09.2023 та п. 2.4.2. договору поставки від 21.12.2023 визначили семиденний строк оплати за надані послуги та поставлений товар.
Отже, апеляційний господарський суд погоджується з тим, що долученими до справи доказами підтверджено розмір боргу відповідача на користь позивача за договором поставки №21/12-59 від 21.12.2023 та договором про надання послуг №04/09-15 від 04.09.2023 в сумі 229 755, 00 грн. станом на 21.05.2025.
Сторони у акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 21.05.2025 визначили, що розмір боргу відповідача на користь позивача станом на 21.05.2025 становить 229 755, 00 грн. Такий акт звірки підписаний позивачем та відповідачем.
З аналізу змісту акта звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 21.05.2025, що долучений позивачем, суд встановив, що у акті відображено суми господарських операцій, що підтверджені первинними доказами видатковими накладними на загальну суму 221 255, 00 грн. та актами надання послуг на загальну суму 63 000, 00 грн.
Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції зазначав, що з матеріалів справи неможливо встановити, в рахунок зобов'язань за яким саме договором позивач зарахував оплати, здійснені відповідачем згідно з платіжною інструкцією № 284 від 26.05.2025 на суму 200 000,00 грн.
Відповідач також вважав, що здійснена 26.05.2025 оплата у розмірі 200 000,00 грн підлягала зарахуванню в хронологічному порядку, тобто мала бути частково спрямована на погашення зобов'язань, зокрема за договором поставки №21/12-59 від 21.12.2023 та договором про надання послуг № 04/09-15 від 04.09.2023.
З приводу зазначеного вище апеляційний суд зазначає, що у платіжній інструкції від 26.05.2025 зазначено, що оплата здійснена за товар згідно з рахунком №350 від 21.05.2025.
Як встановлено судами, рахунок на оплату №350 від 21.05.2025 на суму 200 000, 00 грн. містить посилання на договір поставки №21/05-29 від 21.05.2025.
Отже судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що відсутні підстави вважати, що оплата в рахунок зобов'язань за договором поставки №21/05-29 від 21.05.2025 частково зарахована в рахунок зобов'язань по іншим договорам. Крім того, позивач заперечив факт зарахування оплати від 21.05.2025 в сумі 200 000, 00 грн. в рахунок інших договірних зобов'язань, аніж за договором поставки №21/05-29 від 21.05.2025.
Суд враховує, що акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь- яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 у справі №905/3062/17; від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Разом із тим, Верховний суд у своїй постанові від 21.12.2020 по справі №916/499/20 звернув увагу на те, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, лише за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується також з висновком місцевого господарського суду, що долучений відповідачем акт звірки взаємних розрахунків за період 2025 року на відміну від акту звірки долученого до матеріалів справи позивачем за період з 01.01.2024 по 21.05.2025, не містить підпису позивача, тому не береться судом до уваги.
Враховуючи викладене, відповідачем не доведено факту здійснення оплати за договорами поставки №21/12-59 від 21.12.2023 та надання послуг №04/09-15 від 04.09.2023, а доводи щодо зарахування коштів, сплачених згідно з платіжною інструкцією №284 від 26.05.2025, в рахунок виконання зобов'язань за цими договорами є безпідставними та спростовуються наданими позивачем доказами.
Щодо оцінки зобов'язань по договору про визнання та погашення заборгованості №21/05-28 від 21.05.2025 суд зазначає таке.
За позицією позивача укладений договір про визнання та погашення заборгованості №21/05-28 від 21.05.2025 є новацією первісних зобов'язань за договором надання послуг №04/09-15 від 04.09.2023 та договором поставки №21/12-59 від 21.12.2023.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Застосування новації як способу припинення зобов'язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявності умов про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання (Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.05.2019 у справі №916/2889/13).
Як правильно зазначено судом першої інстанції, договір про визнання та погашення заборгованості не містить усіх ознак новації, зокрема в договорі не зазначено про припинення основних та додаткових зобов'язань за попередньо укладеними договором поставки та договором про надання послуг.
Сам по собі договір про визнання та погашення заборгованості не свідчить про припинення первісних зобов'язань та виникнення нового зобов'язання у розумінні статті 604 Цивільного кодексу України. Для кваліфікації правочину як новації необхідною є наявність чітко вираженого наміру сторін замінити первісне зобов'язання новим, із зазначенням про припинення попередніх зобов'язань та виникнення нового між тими ж сторонами.
Враховуючи вищевикладене, апеляційним судом встановлено, що договір про визнання та погашення заборгованості №21/05-28 від 21.05.2025 не є новацією у розумінні ст. 604 ЦК України та не припинив первісних зобов'язань сторін за договором поставки №21/12-59 від 21.12.2023 та договором надання послуг №04/09-15 від 04.09.2023.
Таким чином, за відсутності новації первісні правовідносини сторін продовжували регулюватися виключно умовами договору поставки №21/12-59 від 21.12.2023 та договору надання послуг №04/09-15 від 04.09.2023.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: (1) можливість укласти договір або утриматися від його укладення; (2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Приписами частин 2, 3 статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин 2, 3 статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 904/766/24.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину закріплені в ст. 202 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи встановлені судами обставини наявності у відповідача заборгованості, з урахуванням відсутності доказів оплати суми боргу, щодо якого виник спір у справі, апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом про те, що право позивача на отримання суми боргу підлягає захисту, а позовна вимога про стягнення 229 755, 00 грн боргу підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як визначено у ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Позивач звернувся з позовом до Господарського суду Львівської області 08.07.2025. Період заборгованості вказав 06.06.2025-07.07.2025. Загальна кількість днів прострочки становить 32 дні, тому в межах заявлених вимог з цього строку судом першої інстанції правильно розрахована пеня та штраф.
У п. 4.1. договору про визнання та погашення заборгованості сторони визначили право на нарахування пені в розмірі 1 % від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше 100 % від суми основного боргу.
У п. 4.3. договору сторони погодили, що у разі прострочення понад 30 календарних днів, на суму боргу нараховується штраф у розмірі 25 % від загальної суми боргу.
Відповідно до п. 3.1. договору про визнання та погашення заборгованості покупець зобов'язується погасити повну суму заборгованості, зазначену в п. 2.1 цього договору до 04 червня 2025 року включно.
Перевіривши розрахунок пені та штрафу, здійснений місцевим господарським судом у період прострочення виконання грошового зобов'язання на суму 229 755, 00 грн з 06.06.2025 по 07.07.2025, апеляційний господарський суд погоджується з ним та вважає його арифметично та методологічно правильним.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції, погоджується з ними та вважає їх такими, що відповідають встановленим обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Згідно з ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/1
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", зокрема, змінено назву ст. 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви та висновків суду першої інстанції, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції, погоджується з ними та вважає їх такими, що відповідають встановленим обставинам справи, умовам договору та вимогам чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в ході розгляду справи, а заперечення позивача були підтвердженні дослідженими матеріалами справи та доводами викладеними в межах судового розгляду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Господарського суду Львівської області від 10.09.2025 у справі №914/2112/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Комфорт Львів», б/н від 02.10.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2025-залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Зварич О.В.
Панова І.Ю.