14 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3681/23(914/3795/25)
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
за участю секретаря судового засідання ТЕЛИНЬКО Я.П.
за участю представниці апелянта - Коханій Т.В. (адвокатка);
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Логістична компанія “Сінергія» (вх.ЗАГС №01- 05/596/26 від 03.03.2026)
на рішення Господарського суду Львівської області від 03.02.2026 (повне рішення складено 10.02.2026, суддя Цікало А.І.)
у справі №914/3681/23(914/3795/25)
за позовом Публічного акціонерного товариства “Нафтопереробний комплекс - Галичина», м. Дрогобич, Львівська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Логістична компанія “Сінергія», м. Київ
про стягнення 14 949 959, 56 грн
в межах справи №914/3681/23
про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Нафтопереробний комплекс - Галичина», м. Дрогобич, Львівська область
Суть спору.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/3681/23 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс - Галичина» на стадії судової процедури розпорядження майном. Повноваження розпорядника майна виконує арбітражний керуючий Ткачук Олександр Вікторович.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 у справі №914/3681/23 виконання обов'язків виконавчого органу (правління (голови правління (генерального директора) та членів правління) боржника покладено на розпорядника майна - арбітражного керуючого Ткачука О. В.
09.12.2025 до суду звернулося ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» з позовом до ТОВ «Логістична компанія «Сінергія» про стягнення заборгованості за договором оренди вагонів № 22/04-2021 від 22.04.2021 у розмірі 14 949 959, 56 грн, з яких: 10 096 340,00 грн - основний борг, 2 234 432,63 грн - інфляційні втрати, 709 941,62 грн - 3% річних та 1 909 245,31 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, отримавши у користування вагони за договором оренди, належним чином не виконав зобов'язання щодо оплати за користування ними. Внаслідок зазначеного у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 10 096 340,00 грн, а також виникли підстави для нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені на зазначену суму заборгованості.
Господарський суд Львівської області рішенням від 03.02.2026 у справі №914/3681/23(914/3795/25) частково задовольнив позовні вимоги ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина», стягнув з ТОВ «Логістична компанія «Сінергія» на користь ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» заборгованість за договором оренди вагонів №22/04-2021 від 22.04.2021 у розмірі 14 759 035, 03 грн, стягнув з ТОВ «Логістична компанія «Сінергія» в дохід Державного бюджету України 179 399, 51 грн судового збору. В частині стягнення 190 924, 53 грн пені відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами існували договірні правовідносини оренди, в межах яких позивач належним чином передав відповідачу у користування вагони, що підтверджується актами приймання-передачі та актами наданих послуг, підписаними сторонами, а тому послуги вважаються наданими належним чином та прийнятими відповідачем без зауважень.
Суд встановив, що відповідач, користуючись орендованим майном, свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів виконав частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість.
Відхиляючи доводи відповідача щодо відсутності рахунків на оплату, суд виходив з того, що такі рахунки носять інформаційний характер та їх відсутність не звільняє відповідача від обов'язку оплатити фактично отримані послуги, вартість яких визначена підписаними сторонами актами та умовами договору.
З огляду на порушення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу, а також інфляційних втрат, 3% річних і пені відповідно до умов договору та ст. 625 ЦК України.
Водночас врахувавши обставини справи та принцип співмірності, суд визнав наявними підстави для зменшення розміру пені на 10%.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
ТОВ «Логістична компанія «Сінергія» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 03.02.2026 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку зі сплати орендних платежів, оскільки позивач не довів факту направлення рахунків на оплату, з чим умовами договору пов'язано настання строку виконання грошового зобов'язання. Відтак обов'язок щодо оплати не настав, а прострочення виконання зобов'язання відсутнє, що виключає можливість стягнення як основного боргу, так і будь-яких штрафних санкцій.
Крім того, апелянт вказує, що навіть у разі наявності підстав для стягнення заборгованості, суд першої інстанції безпідставно не зменшив розмір пені до 1%. Так, сукупний розмір нарахованих штрафних санкцій (пеня, інфляційні втрати та 3% річних) становить майже 50% від суми основного боргу, що є неспівмірним наслідкам порушення зобов'язання та свідчить про їх надмірний розмір.
Вважає, що суд формально підійшов до питання зменшення пені, обмежившись її незначним зменшенням, тоді як наявні всі підстави для істотного зменшення її розміру відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). При цьому, скаржник покликається на ступінь виконання зобов'язання, складний фінансовий стан підприємства, наявність збитків, а також об'єктивні обставини, пов'язані з воєнним станом, які істотно вплинули на його господарську діяльність та можливість своєчасного виконання грошових зобов'язань.
Апелянт також покликається на те, що прострочення виконання зобов'язань зумовлене невиконанням зобов'язань контрагентами перед відповідачем, що призвело до відсутності необхідних коштів, а тому застосування значних штрафних санкцій фактично набуває карального характеру та суперечить принципам справедливості, розумності і співмірності. З огляду на викладене, апелянт просить зменшити розмір пені до 1% від нарахованої суми або відмовити у її стягненні повністю.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач покликається на те, що доводи апелянта про ненастання строку виконання грошового зобов'язання у зв'язку з ненаданням рахунків на оплату є безпідставними, оскільки обов'язок відповідача зі сплати орендних платежів виникає з умов договору та підписаних сторонами актів наданих послуг, а рахунок має виключно інформаційний характер і не є відкладальною умовою виконання зобов'язання. Також зазначає, що відповідач був обізнаний із банківськими реквізитами позивача, що підтверджується як умовами договору, так і здійсненням ним часткових оплат за договором оренди вагонів.
Крім того, позивач вказує на безпідставність доводів апелянта щодо необхідності зменшення пені до 1%, оскільки 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а відповідач не довів наявності виключних обставин, які б свідчили про необхідність такого істотного зменшення неустойки.
Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Подані апелянтом додаткові пояснення суд апеляційної інстанції залишив без розгляду, оскільки такі подані поза межами встановленого судом строку на їх подання.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.04.2021 ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (орендодавець) та ТОВ «Логістична компанія «Сінергія» (орендар) уклали договір оренди вагонів № 22/04-2021 (надалі - договір оренди).
Пунктом 1.1. договору оренди передбачено, що орендодавець зобов'язується передати у строкове платне користування вагони-цистерни (надалі - вагони, РС, рухомий склад), що мають право виходу на колії загального користування курсування по залізницях України, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування РС та своєчасно й у повному обсязі проводити розрахунки, передбачені цим договором.
Відповідно до п. 1.3. договору оренди, вагони передаються в оренду/із оренди згідно акту прийому-передачі. В актах прийому-передачі зазначаються номера і тип вагонів, кількість, модель, дати побудови. В актах технічного огляду фіксується: номер вагонів, їх технічний стан, номери колісних пар і литих деталей візка, відсутність деталей (авторежим, головної та магістральної частини повітророзподільника, стоянкове гальмо та інше.)
Згідно з п. 2.1. та п. 2.2. договору оренди, передача вагонів в оренду не передбачає передачі права власності на вагони. Власником орендованих вагонів залишається орендодавець, а орендар користується ними протягом терміну оренди. Передача в оренду вагонів відбувається в місці(ях), визначених за угодою сторін цього договору і оформляється актом прийому-передачі, який підписується на залізничній станції України, погодженій сторонами. Датою початку оренди приймається дата підписання сторонами актів прийому-передачі. Датою початку нарахування орендної плати приймається дата прибуття вагонів на станцію призначення зазначену орендарем, після проведення вагонам планових ремонтів. Дата прибуття відповідає календарному штемпелю в залізничній накладній станції приймання-передачі або даним ГІОЦ ПАТ «Укрзалізниця».
Відповідно до п. 3.1.6. договору оренди, орендодавець зобов'язаний не пізніше 5-го числа місяця, що йде за місяцем оренди, направляти на електронну адресу орендаря акт наданих послуг, з наступним оформленням, після погодження орендарем, зі своєї сторони та наданням орендарю їх оригіналів.
Згідно з п. 3.3.9. договору оренди, орендар зобов'язаний не пізніше 2-х робочих днів з дати надходження від орендодавця по електронній пошті актів наданих послуг направляти орендодавцю погодження розрахунків, а у разі наявності зауважень до їх змісту, надавати зауваження до таких актів наданих послуг шляхом направлення письмової відповіді на повідомлення орендодавця. Відсутність протягом вказаного терміну інформації про погодження або зауважень вважається прийняттям акту наданих послуг орендарем за принципом мовчазної згоди, а послуги такими, що надані належним чином.
Відповідно до п. 4.1. та п. 4.2. договору оренди, орендна плата нараховується за кожну добу оренди рухомого складу. Сума договору в цілому складається з орендної плати за усі одиниці рухомого складу, які були передані в оренду відповідно до п. 2.2. цього договору. Вартість оренди одного вагону складає 180,00 грн, з урахуванням ПДВ, за один вагон на добу (повну або не повну). Розмір орендної плати може бути змінений тільки по взаємній згоді сторін шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, проект якої направляється стороною, що ініціює зміни, іншій стороні.
Згідно з п. 4.3 договору оренди, орендар в строк до 10-го числа місяця, наступного за звітним, здійснює оплату за оренду вагонів на підставі погодженого сторонами акту наданих послуг за звітний період (календарний місяць) та рахунку орендодавця. Форма платежу - банківський переказ на поточний рахунок орендодавця, вказаний в цьому договорі.
Відповідно до п. 4.5. договору оренди, оформлення та підписання сторонами акту наданих послуг здійснюється відповідно до умов п.п. 3.1.6 та 3.3.9 цього договору.
Згідно з п. 8.1 договору оренди, цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 30.06.2023, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання.
Додатковою угодою № 5 від 29.08.2023 дію договору оренди було продовжено до 31.12.2023.
У період із 15.05.2021 по 20.05.2022 між ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» та ТОВ «Логістична компанія «Сінергія» укладено 63 акти прийому-передачі в оренду 191 вагона. Актами передбачено, що відповідність технічного та комерційного стану вагонів перевірено представниками сторін.
Під час дії договору оренди вартість оренди, встановлена п. 4.2. договору оренди (180,00 грн з урахуванням ПДВ за один вагон на добу), не змінювалась.
Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 14.08.2024 у справі № 914/3681/23(914/977/24), яке набрало законної сили.
В період з 31.05.2022 по 31.12.2023 за наслідками користування відповідачем майном позивача, сторони підписали акти про надання послуг за договором оренди, за якими відповідач повинен був сплатити на користь позивача 27 092 835,04 грн.
Відповідач лише частково виконав свої зобов'язання та сплатив позивачу в період з 08.06.2021 по 09.02.2024 кошти в розмірі 17 009 243,60 грн, в тому числі за додаткові послуги по подачі-збиранню вагонів, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.
В 2023 року сторони підписали акти про надання послуг з оренди за договором оренди на загальну суму 10 494 720,00 грн.
Відповідач оплатив оренду за вказаний період лише частково на суму 398 380,00 грн 21.02.2023 в рахунок часткової оплати рахунку № 132 від 31.01.2023 за оренду в січні 2023 року на суму 893 380,00 грн.
Таким чином, розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди за період з січня 2023 року по грудень 2023 року становить 10 096 340,00 грн.
Відповідно до п. 5.2. договору оренди, у разі порушення орендарем термінів перерахування орендної плати, згідно з п. 4.3. орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день затримки оплати.
Враховуючи порушення відповідачем термінів оплати оренди в період з січня 2023 року по грудень 2023 року, позивач, відповідно до п. 5.2. договору оренди та ст. 625 ЦК України, нарахував та заявив до стягнення з відповідача 1 909 245,31 грн пені, 2 234 432, 63 грн інфляційних втрат та 709 941,62 грн 3% річних.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як визначено ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Між сторонами у цій справі виникли правовідносини з договору оренди майна (вагонів).
Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі вагонів, акти технічного огляду, акти наданих послуг, а також інші первинні документи, частина яких оплачена відповідачем, підтверджують факт передачі останньому рухомого складу в користування та його використання відповідно до умов договору оренди.
Колегія суддів встановила, що відповідач належним чином не виконав свого обов'язку щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів, у зв'язку з чим за період з січня по грудень 2023 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 10 096 340,00 грн, при цьому сам факт користування майном та наявність заборгованості відповідачем не заперечуються.
Оцінюючи доводи апелянта про те, що відсутність рахунків на оплату виключає настання строку виконання грошового зобов'язання, суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Рахунок на оплату за своєю правовою природою не є первинним обліковим документом, а має виключно інформаційний характер та містить платіжні реквізити для здійснення розрахунків. Водночас обов'язок відповідача зі сплати орендної плати випливає з факту отримання та використання майна, а також підтверджується підписаними сторонами актами наданих послуг.
Пунктом 4.3. договору оренди встановлено, що орендар в строк до 10-го числа місяця, наступного за звітним, здійснює оплату за оренду вагонів на підставі погодженого сторонами акту наданих послуг за звітний період (календарний місяць) та рахунку орендодавця. Форма платежу - банківський переказ на поточний рахунок орендодавця, вказаний в цьому договорі.
Зазначеним пунктом договору оренди передбачено, що оплата за оренду здійснюється банківським переказом на поточний рахунок, вказаний у договорі.
Крім того, у підписаних сторонами актах наданих послуг згідно з договором оренди вагонів № 22/04-2021 від 22.04.2021 також вказано банківські реквізити сторін.
Таким чином, сам по собі факт ненадсилання рахунків не спростовує факту надання послуг та не звільняє відповідача від обов'язку їх оплати, оскільки останній мав можливість на підставі наявних у нього актів визначити обсяг і вартість отриманих послуг та здійснити оплату у встановлений договором строк.
Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з вимогою про надання рахунків або вчинення інших дій, спрямованих на належне виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наведені у апеляційній скарзі доводи суперечать встановленим фактичним обставинам справи та не спростовують наявності у відповідача обов'язку здійснити оплату орендних платежів у строк, передбачений умовами договору.
Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення із відповідача 10 096 340,00 грн заборгованості за договором оренди.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх обґрунтованість та правильність, оскільки такі нарахування здійснені відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, з урахуванням періоду прострочення виконання грошового зобов'язання, а також часткових оплат, проведених відповідачем.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що розрахунок здійснено окремо по кожному акту наданих послуг, із застосуванням відповідних індексів інфляції за весь час прострочення та нарахуванням 3% річних на суму фактичної заборгованості, що відповідає правовій природі таких нарахувань як способу захисту майнового права кредитора.
Будь-яких доказів, які б свідчили про помилковість здійснених розрахунків або неправильність визначення періоду прострочення, апелянтом не надано. З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними та підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом п. 5.2. укладеного між сторонами договору оренди встановлено, що у разі порушення орендарем термінів перерахування орендної плати, згідно з п. 4.3. орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день затримки оплати.
За неналежне виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 1 909 245,31 грн пені.
Зменшуючи розмір пені на 10%, суд виходив з необхідності дотримання принципу співмірності відповідальності наслідкам порушення зобов'язання, забезпечення балансу інтересів сторін, а також врахував ступінь виконання відповідачем зобов'язання, його фінансовий стан та наявність обставин, що об'єктивно ускладнили своєчасне виконання грошового зобов'язання.
Колегія судді погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру пені. Разом з тим, враховуючи винятковість встановлених у цій справі обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що розмір пені, який підлягає стягненню, не може перевищувати 1%.
Так, згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення вказаної норми свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Такий правовий висновок викладений у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Апеляційний господарський суд звертає увагу на правовий висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, згідно якої наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.
При цьому, необхідно враховувати, що правила ст. 551 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Із системного аналізу наведених норм права вбачається, що зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги те, що постановою Касаційного господарського суду від 13.08.2025 у справі № 910/8018/24 залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/8018/24, якими в повному обсязі задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Сінергія» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення 121 164 237,10 грн.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на території України введено воєнний стан.
Згідно з п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового військовослужбовців, його перерахунку, щодо військовослужбовців житлом), боржниками, за якими є підприємства оборонно - промислового комплексу/визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої російською федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Відповідно до Порядку визначення підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 101, перелік таких підприємств визначається Міністерством з питань стратегічних галузей промисловості України, яке протягом 10 робочих днів з дня отримання заяви та доданих до неї документів забезпечує їх розгляд та приймає рішення про включення або про відмову у включенні підприємства до переліку, про що видається відповідний наказ.
Таким чином, факт внесення підприємства до переліку є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.
Судом встановлено, що згідно з Наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 52 від 23.03.2023 Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» було включене до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану.
Відтак примусове стягнення грошових коштів з ПАТ «Укрнафта» на користь ТОВ «ЛК «Сінергія» з урахуванням викладених вище нормативних актів є не можливим, а за твердженням відповідача, у добровільному порядку ПАТ «Укрнафта» рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/8018/24 не виконало.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта про те, що невиконання ПАТ «Укрнафта» очікуваних зобов'язань спричинило неможливість виконання в повному обсязі ТОВ «Логістична компанія «Сінергія» грошових зобов'язань щодо інших договорів.
Розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, щоб під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права (п. 122 постанови СП КГС ВС від 22.05.2024 у справі № 924/408/21 (924/287/23)).
Відтак суд апеляційної інстанції також враховує, що в межах справи № 914/3681/23 про банкрутство ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина», ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 визнано вимоги ТОВ «Логістична компанія «Сінергія» до ПАТ «Нафтопереробний комплекс Галичина» за транспортно - експедиторські послуги згідно договору транспортного експедирування № 15/06-2021 від 22.06.2021 на суму 43 907 682, 02 грн, з яких: 35 922 021,36 грн (основний борг та 3% річних) - вимоги четвертої черги; 7 985 660,66 грн (пеня) - вимоги шостої черги.
Колегія суддів враховує, що у процедурі банкрутства ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» діє мораторій на задоволення вимог кредиторів, у зв'язку з чим фактичне отримання ТОВ «Логістична компанія «Сінергія» належних йому коштів є істотно відтермінованим у часі та не може бути реалізоване найближчим часом, що також впливає на фінансову спроможність відповідача своєчасно виконувати власні грошові зобов'язання.
При цьому, вказана справа про банкрутство відкрита за заявою ініціюючого кредитора - ПАТ «Укрнафта», а тому стягнення заборгованості у цій справі в подальшому буде реалізовано на користь, зокрема, ПАТ «Укрнафта», яке в свою чергу зобов'язане сплатити ТОВ «Логістична компанія «Сінергія» 121 164 237,10 грн.
Таким чином, дійшовши висновку про зменшення розміру пені до 1%, колегія суддів виходить з того, що невиконання відповідачем грошового зобов'язання у повному обсязі зумовлене об'єктивними та незалежними від його волі обставинами, зокрема неналежним виконанням зобов'язань його контрагентом - АТ «Укрнафта», яке є ініціюючим кредитором у справі про банкрутство ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (позивача у цій справі).
Колегія суддів зазначає, що порушення зобов'язань контрагентом відповідача саме по собі не звільняє відповідача від відповідальності перед замовником та не є самостійною підставою для автоматичного зменшення розміру штрафних санкцій.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що наявність заборгованості АТ «Укрнафта» перед відповідачем та неможливість її примусового стягнення зумовлені дією спеціальних норм чинного законодавства, якими на період воєнного стану запроваджено обмеження (мораторій) на вчинення виконавчих дій щодо окремих суб'єктів господарювання, до яких віднесено вказане товариство.
За таких обставин, відсутність у відповідача достатніх грошових коштів для своєчасного виконання своїх зобов'язань є наслідком дії законодавчих обмежень та фінансової залежності від розрахунків із зазначеним контрагентом, що свідчить про відсутність у його діях ознак недобросовісності чи умисного ухилення від виконання зобов'язання.
З огляду на наведене, а також враховуючи винятковість обставин справи, принципи справедливості, розумності та співмірності відповідальності наслідкам порушення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність істотного зменшення розміру пені до 1% від заявленої суми.
Колегія суддів звертає увагу, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 підтвердила, що конкретний відсоток зменшення (90%, 70%, 50% тощо) визначається судом у межах його дискреції.
Дискреційне повноваження суду може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Аналогічний правовий висновок викладено у п. 50 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18.
При цьому, суд враховує, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, це питання вирішується господарським судом згідно із вимогами ст. 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, хоча і правильно встановив наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені, однак не врахував у повному обсязі винятковість обставин справи, принципи справедливості, добросовісності, розумності та співмірності відповідальності наслідкам порушення зобов'язання, а також фактичні причини несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру пені не відповідають встановленим обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому рішення суду в частині стягнення пені у сумі 1 699 228, 33 грн підлягає скасуванню із прийняттям у цій частині нового рішення про зменшення розміру пені до 1% від заявленої до стягнення суми.
В іншій частині оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 9 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Незважаючи на те, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 99% заявленого розміру пені, судом встановлено, що спір у цій справі виник з неправильних дій сторони, а саме у зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати.
Відтак колегія суддів дійшла висновку про покладення судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Логістична компанія “Сінергія» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.02.2026 у справі №914/3681/23(914/3795/25) скасувати в частині стягнення пені у розмірі 1 699 228, 33 грн.
У цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 699 228, 33 грн відмовити.
3. У решта частині оскаржуване рішення суду залишити без змін.
4. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК