Справа№751/8476/25
Провадження №4-с/751/12/26
15 травня 2026 року місто Чернігів
Новозаводський районний суд міста Чернігова
у складі: головуючого-судді Яременко І. В.
при секретарі Усік Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач - Акціонерне товариство «Сенс-Банк», заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», щодо не зняття арешту з майна,
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Кравинська Ю.В., звернувся до суду зі скаргою, у якій просить: визнати неправомірною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття обтяження та скасувати обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12525746, накладений постановою старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського МУЮ Жученко Ю.І. від 22.05.2012 у ВП № 32687495 на підставі виконавчого документа №6-2102, виданого 24.11.2010 Новозаводським районним судом м. Чернігова.
Вимоги скарги мотивовано тим, що згідно з інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_1 має наступні обтяження: арешт нерухомого майна у ВП 14021222, арешт нерухомого майна у ВП 20554494, арешт нерухомого майна у ВП 32687495. Наявність вищевказаних обтяжень порушує права ОСОБА_1 , в тому числі не дозволяє розпоряджатися належним йому майном, а також перешкоджає набуттю у власність майна. На підставі адвокатського запиту від 16.07.2025 було отримано інформацію, що зазначені виконавчі провадження перебували на примусовому виконанні в Київському ВДВС у м. Полтаві СМУ МЮ, провадження знаходяться у «спецрозділі», а всі матеріали були передані до архіву та знищені, відтак у виконавчій службі відсутня будь-яка інформація по виконанню. Листом від 29.09.2025 ОСОБА_1 було відмовлено у знятті арештів, заборон та роз'яснено, що такі можуть бути знятими за рішенням суду.
Ухвалою судді від 07.10.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.
Ухвалою суду від 28.11.2025 до участі в справі залучено в якості заінтересованої особи ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
У судове засідання скаржник та його представник не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не находило.
Представник Київського ВДВС у м Полтаві СМУ МЮ у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не находило.
Представник АТ «Сенс Банк» у судове засідання не з'явився, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за відсутності їх представника. Проти задоволення заяви заперечує та просить залишити без задоволення.
Представник ТВ «ФК «Довіра та Гарантія» у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не находило.
Згідно ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд розглядає справу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши скаргу та додані до неї матеріали, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 24.11.2010 ПАТ «Альфа-Банк» видано виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12.02.2010 по справі №119-9/25/10 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № SME0015770 від 18.07.2008 у сумі 79801,60 грн та судові витрати - третейський збір у сумі 10 грн.
26.09.2016 між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 2016-ЗАБ/ДГ, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором № SME0015770 від 18.07.2008 перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на 22.05.2012 державним реєстратором Полтавською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП 32687495, виданої 22.05.2012 ст. державним виконавцем Київського ВДВС Полтавського МУЮ Жученко Ю.І., внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 12525746 про арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 (а.с. 21).
Згідно відповіді Київського відділу ДВС у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.07.2025 № 80094 та листа № 97081 від 29.09.2025 вбачається, що згідно даних АСВП на примусовому виконанні у відділі станом на 24.07.2025 відсутні відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 . Згідно даних «спецрозділу» АСВП у відділі на виконанні перебувало, зокрема, виконавче провадження № 32687495 з виконання виконавчого листа № 6-2102, виданого 24.11.2010 Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» боргу у розмірі 79811,60 грн. Постановою державного виконавця від 22.05.2012 звернуто стягнення на майно боржника. Відомості про арешт внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 12525746. Постановою від 26.12.2012 виконавче провадження завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону (в редакції, що діяла на той час). Вказане виконавче провадження було знищено. У Київському відділі ДВС у м. Полтаві СМУ МЮ відсутні відомості щодо повного та фактичного виконання рішення суду. Роз'яснено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна боржника (а.с. 10-12, 13)
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Спеціальним законом, що визначав на той час умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV, який втратив чинність 05.01.2017 на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.
Відповідно до ст.1 Закону №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст. 6 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
За змістом статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV (у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника) державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Положеннями статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV було передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Незважаючи на вимоги законодавства, які були чинними на момент винесення постанови про завершення виконавчого провадження, органом ДВС не було вчинено відповідних дій щодо зняття арешту з майна та не перевірено наявність незнятого арешту при знищенні матеріалів виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02.06.2016 №1404-VIII) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно зі ст. 1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Верховний Суд у постанові від 12.10.2022 по справі №203/3435/21 зазначив, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У постанові від 30.04.2025 по справі №753/12589/23 Верховний Суд зазначив, що збереження упродовж понад 10 років після повернення виконавчого листа арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення щодо боржника, є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння своїм майном.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Збереження арешту, накладеного на майно боржника за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.
Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібного підходу притримується Верховний Суд у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21).
Таким чином, ураховуючи обставини справи, а саме: відсутність відкритих виконавчих проваджень, а також претензій кредитора або будь-яких дій, направлених на виконання рішення понад 20 років, суд вважає, що наявність протягом тривалого часу арешту є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння майном.
У зв'язку з цим, з метою ефективного захисту прав скаржника, арешт, накладений на його майно, підлягає зняттю із застосуванням ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Про таке ж указав і Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11.
Враховуючи, що органом ДВС не було надано суду доказів, що спростовували б твердження скаржника, проаналізувавши усі обставини, на які він посилається, суд вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 258, 263-265, 354, 447-451 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач - Акціонерне товариство «Сенс-Банк», заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», щодо не зняття арешту з майна, - задовольнити.
Визнати бездіяльність державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №32687495 - неправомірною.
Зобов'язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який накладено в рамках виконавчого провадження № 32687495 щодо виконання виконавчого листа № 6-2102, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова 24.11.2010, а саме обтяження реєстраційний номер 12525746, зареєстроване 22.05.2012 16:28:20 реєстратором: Полтавська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерств юстиції України, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22.05.2012, винесеної старшим державним виконавцем Жученко Ю.І. Київського ВДВС Полтавського МУЮ, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно.
Ухвала суду може бути оскаржена до Чернігівської апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини ухвали, протягом того ж строку з дня складення повного тексту ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повну ухвалу складено 19.05.2026.
Суддя І.В. Яременко