Справа №567/2287/25
Провадження №2/567/293/26
13 травня 2026 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Венгерчук А.О.
секретар - Дем'янчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ "Страхова Група "ТАС" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чабан І.В., звернувся до суду із позовом до ПрАТ "Страхова Група "ТАС" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 06 липня 2024 року, близько 16 год. 30 хв., водій вантажного сідлового тягача "DAF XF 105/410", р.н. НОМЕР_1 , із напівпричепом "KLAESER HERTEN TSA", р.н. НОМЕР_2 , рухаючись автодорогою Городище-Рівне-Старокостянтинів, зі сторони м. Острог у напрямку м. Здолбунів, поблизу с. Шлях Рівненського р-ну Рівненської обл., виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем марки "Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI", р.н. НОМЕР_3 . В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди загинули обидва водії, а також дванадцять пасажирів автомобіля марки "Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI", в тому числі ОСОБА_2 .
Вказує, що між отриманими потерпілою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями і настанням її смерті існує прямий причинно-наслідковий зв'язок.
За фактом ДТП Головним управління Національної поліції в Рівненській області 06.07.2024р. внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024180000000549.
Зазначає, що позивач поніс витрати на поховання ОСОБА_2 у розмірі 32 871 грн, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами.
Керуючись положеннями ч.1 ст.35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №1961-IV від 01.07.2004р., 19.07.2024 року представник позивача повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законі України №1961-IV від 01.07.2004р., із заявою на виплату страхового відшкодування (копії повідомлення про ДТП, заяв на виплату страхового відшкодування. Серед заявлених позивачем до відшкодування вимог, містились 32 871 грн в рахунок відшкодування витрат на поховання, встановлених п.27.4. ст.27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004р. Згідно пункту 36.2. статті 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р. Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП
Посилається на те, що відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування у строки встановлені пунктом 36.2 статті 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., що спонукало позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права на страхове відшкодування.
Зважаючи на викладене, просить суд стягнути з ПрАТ "Страхова Група "ТАС" на користь ОСОБА_1 32 871 грн. відшкодування витрат на поховання та 8 000 грн. судових витрат пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Ухвалою суду від 07.01.2026 відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
23.01.2026 від відповідача ПрАТ "Страхова Група "ТАС" надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача, в обґрунтування заперечень проти позову, вказує, що позовні вимоги заявлені передчасно, винну особу в скоєнні ДТП не встановлено, кримінальне провадження триває. Зазначає, що по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 06.07.2024 було розпочато кримінальне провадження № 12024180000000549. Вказує на те, що кримінальне провадження за фактом ДТП, що є предметом розгляду у даній справі досі триває, в ньому проводяться слідчі та розшукові дії, спрямовані на всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин. Судове рішення по даній справі ще не прийнято, а відсутність остаточного рішення у кримінальному провадженні позбавляє суд та страховика, що розглядають справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої вони ухвалені, встановити, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та оцінити відсутність зазначених вище обставин, які виключають відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки, зменшують обсяг відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, які також можуть бути встановлені за результатами кримінальної справи, яка ще розглядається, а також встановити наявність підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбачених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". За вказаних обставин вважає, що дана цивільна справа не може розглядатися до встановлення у кримінальному провадженні наявності вини водія у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 06.07.2024, в результаті якої загинула ОСОБА_2 . Крім того, представник відповідача вважає, що справу було прийнято до розгляду з порушенням правил підсудності, відтак існує необхідність передачі справи до іншого суду, мотивуючи це тим, що в даній справі має місце про спір про здійснення страхової виплати на користь потерпілої особи, а не відшкодування шкоди заподіяної смертю потерпілого внаслідок ДТП, а отже ч.3 ст.28 ЦПК України не може бути застосована, оскільки АТ "СГ "ТАС" не є завдавачем шкоди, а виконує виключно договірне зобов'язання перед страхувальником.
04.02.2026 представником позивача подано відповідь на відзив з викладом заперечень проти відзиву, у якому представник позивача вказує, що наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому вважає, що відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Також заперечив проти наявності підстав для передачі справи за підсудністю.
Ухвалою суду від 23.02.2026 закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в поданій на адресу суду заяві позовні вимоги підтримав та просить позов задоволити.
Представник відповідача ПрАТ "Страхова Група "ТАС" в судове засідання не з'явився, в поданій на адресу суду заяві просить відмовити в задоволенні позову та здійснювати розгляд справи в його відсутності.
Згідно приписів до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, встановив наступне.
Судом встановлено, що 06 липня 2024 року, близько 16 год. 30 хв. відбулася дорожньо-транспортна пригода в якій водій вантажного сідлового тягача "DAF XF 105/410", р.н. НОМЕР_1 , із напівпричепом "KLAESER HERTEN TSA", р.н. НОМЕР_2 , рухаючись автодорогою Городище-Рівне-Старокостянтинів, зі сторони м. Острог у напрямку м. Здолбунів, поблизу с. Шлях Рівненського р-ну Рівненської обл., виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем марки "Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI", р.н. НОМЕР_3 . В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди загинули обидва водії, а також дванадцять пасажирів автомобіля марки "Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI", в тому числі ОСОБА_2 .
За фактом ДТП Головним управління Національної поліції в Рівненській області 06.07.2024р. внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024180000000549.
Цивільно правова відповідальність власника автомобіля марки "DAF XF 105/410", р.н. НОМЕР_1 була застрахована у АТ "СГ "ТАС" на підставі полісу №АТ/5026961 обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, із визначенням страхового ліміту за шкоду заподіяну життю і здоров'ю - 320 000 грн., за шкоду, заподіяну майну - 160 000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вищевказаного документа.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до висновку експерта №508, смерть пасажирки ОСОБА_2 настала від поєднаної травми голови, грудей, живота і нижніх кінцівок з закритим переломом кісток склепіння черепа, просторими крововиливами під оболонки та в речовину головного мозку, розривом серця, грудного відділу аорти, чисельними двобічний переломами ребер та ушкодженнями легень, селезінки, лівої нирки, частковими ампутаціями нижніх кінцівок, що супроводжувалась вираженою внутрішньою та зовнішньою кровотечею. Цей висновок стосовно причини смерті підтверджується виявленням при розтині трупа вказаних ушкоджень ділянок голови, грудей, живота та нижніх кінцівок, значною кількістю крові в грудній (близько 2300 мл) та черевнній (близько 450 мл) порожнинах, ознаками малокрів'я внутрішніх органів, а також даними мікроскопічного дослідження вилучених з трупа шматочків органів (ділянка ушкодження стінки серця з одинокими розсіяними крововиливами і вираженими ознаками прижиттєвого походження, ділянка ушкодження плеври та паренхіми легень з вогнищевими крововиливами в товщі паренхіми; вогнищевий та дрібновогнищевий інфільтративні крововиливи в товщу капсул нирок з вираженими ознаками прижиттєвого походження: ділянка ушкодженння капсули та паренхіми печінки з одинокими глибокими тріщинами та одинокими розсіяними і дрібновогнищевим інфільтративним крововиливами з вираженими ознаками прижиттєвого походження, ділянка ушкодження капсули та паренхіми селезінки з вогнищевим інфільтративним крововиливом з вираженими ознаками прижиттєвого походження). Такі ушкодження цілком могли утворитися, під час дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 06 липня 2024 року, за вказаних у наданій постанові обставин, а саме зіткнення двох транспортних засобів та наступним травмуванням ОСОБА_2 до частин салону мікроавтобуса, в якому вона перебувала в якості пасажира.
Внаслідок загибелі ОСОБА_2 позивач поніс витрати на її поховання в розмірі 32 871 грн., що підтверджується фіскальним чеком від 10.07.2024 та довідкою ФОП ОСОБА_3 від 24.07.2024.
18.07.2024 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про здійснення страхового відшкодування.
Листом № 1479 від 24.07.2024 року, ПрАТ "СК "ТАС" було надано відповідь про те, що ПрАТ "СК "ТАС" призупиняє розгляд справи, тому що на даний час не може прийняти рішення по справі, оскільки, на даний час ПрАТ "СК "ТАС" не має документального підтвердження того, що по справі завершене кримінальне провадження. Також страховику невідомо щодо набрання рішення у такій справі законної сили. При наданні вироку суду по кримінальній справі, який вступив в законну силу розгляд справи страховиком буде відновлено і по справі буде прийнято відповідне рішення.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
Згідно п.3 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним нормативно-правовим актом та регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до ч.1 ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Згідно з ст.ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого. Дорожньо-транспортна пригода відповідно до визначення наведеного у законі це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
Згідно з п.1.7 ст.1 Закону, забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Згідно з п.1.4 ст.1 Закону, особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом з цим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Частиною першою статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Згідно із пунктом 27.1 статті 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Стаття 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до поняття «шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.
Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 статті 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Пунктом 27.5 статті 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 жовтня 2019 року у справі №447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
Судом відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення розгляду справи до завершення кримінального провадження, з огляду на наступне.
Пред'явлення позову до страховика у цій справі зумовлене наявністю полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу "DAF XF 105/410", р.н. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, у ПрАТ "СК "ТАС".
Обов'язок щодо звернення до страховика про виплату страхового відшкодування встановлений законом для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Факт настання страхового випадку ніким у справі не оспорюється та зафіксований правоохоронними органами (позиція ВС у справі № 500/2095/15 у постанові від 10 січня 2019 року).
Водночас суд зазначає, що у кримінальній справі вирішується питання про кримінальну відповідальність винуватця ДТП, а не про наявність підстав для страхового відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого внаслідок ДТП.
Крім того, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку.
При цьому, наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування не є обставиною, яка має бути встановлена вироком суду за наслідками вказаного досудового розслідування.
Отже, наявність кримінального провадження стосовно водія забезпеченого транспортного засобу жодним чином не впливає на вирішення зазначеного цивільно-правового спору.
Крім того, судом враховано, що предметом позову і є саме безпідставне зупинення відповідачем строків виплати страхового відшкодування до розгляду іншої (кримінальної) справи, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.
Отже, на думку суду, відсутність обвинувального вироку за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Окрім того суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Частиною 3 ст.28 ЦПК України, передбачено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.
Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого внаслідок ДТП, зазначивши про підсудність справи за його вибором, відповідно до ч.3 ст.28 ЦПК України, а саме за його зареєстрованим місцем проживання.
Згідно з ч.16 ст.9 Закону України "Про страхування", страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ч.2 ст.8 вищевказаного Закону).
Так, законодавством передбачено взаємопов'язаність цих понять, зокрема страхове відшкодування відбувається внаслідок події, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок з виплати страхової суми, а місце події є саме місцем завдання шкоди (ДТП).
Тобто в страхових правовідносинах між страховиком та особою, яка має право на отримання страхового відшкодування, в даному випадку прямі договірні правовідносини відсутні, оскільки позивач не є стороною договору страхування та звертається з вимогою до відповідача про отримання страхового відшкодування за наслідком деліктних правовідносин, посилаючись на заподіяння їй шкоди іншою стороною договору страхування. В такому випадку деліктні правовідносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що не виключає застосування ч.3 ст.28 ЦПК України для визначення підсудності за вибором позивача.
Дані обставини були враховані судом при відкритті провадження у справі, що відповідачем не оскаржувалось, та за вказаних обставин судом відмолено в задоволенні клопотання про передачу справи за підсудністю, оскільки відповідачем не доведено наявність підстав для передачі справи за підсудністю.
Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року №6 визначено, що у разі смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості.
За правилами статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідач ПрАТ "СК "ТАС" не відшкодував позивачу матеріальні збитки, що стало підставою звернення останнього до суду за захистом свого порушеного права.
Доказів протилежного стороною відповідача суду не надано.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що сума витрат на поховання ОСОБА_2 складає - 32 871 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме наявними в них копіями квитанцій та довідки.
Враховуючи викладене з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на поховання в розмірі 32 871 грн.
Вирішуючи питання про стягнення з ПрАТ "СК "ТАС" витрат на правничу допомогу на користь позивача, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Заявлені представником позивача до стягнення витрати на правничу допомогу у зв'язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 8 000 грн.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.
Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
До матеріалів справи представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги від 11.07.2024р., детальний опис робіт.
З наданих суду доказів вбачається, 11.07.2024р. між позивачем та адвокатським об'єднанням "Автопоміч" було укладено договір про надання правничої допомоги.
Згідно ордеру від 30.12.2025р., виданого АО "Автопоміч", адвокат Чабан І.В. на підставі договору про надання правничої допомоги уповноважена представляти інтерси ОСОБА_1 у суді.
Згідно детального розрахунку наданої правничої допомоги від 23.12.2025р. адвокатом було здійснено консультацію (1 год. - 1000 грн.), підготовчі дії спрямовані на подання позовної заяви (3 год. - 3 000 грн.), підготовку та подання позовної заяви (4 год. - 4 000 грн.) та загальну вартість наданих послуг визначено в розмірі 8 000 грн.
Водночас, вивчивши договір про надання правничої допомоги та матеріали справи суд приходить до висновку, що сума судових витрат, заявлених до відшкодування в цій частині, не в повній мірі відповідає умовам договору про надання правничої допомоги та не в повній мірі підтверджена відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Судом встановлено, що представником позивача в межах умов вказаного договору було вчинено підготовку та подання позовної заяви, інших заяв по суті справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/ 16-ц.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений актами прийому-передачі гонорару, а й документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Водночас, суд вважає, що заявлені до відшкодування витрати представником позивача на надання консультацій, ознайомлення з матеріалами справи та розроблення стратегії захисту інтересів клієнта здійснюється на підставі правового аналізу матеріалів необхідних для судового захисту прав клієнта та є одним комплексом послуг та не передбачає стільки часу та витрат, що зазначені в розрахунку, є неспівмірними зі складністю справи, а відтак повному відшкодуванню не підлягають.
Одночасно при вирішенні заявлених вимог представника позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 року (справа №905/1795/18) та від 08.04.2020 року (справа №922/2685/19), відповідно до яких суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.
У постанові Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі № 534/14/20, викладено висновок, що аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів враховує, що адвокат - це кваліфікований юрист з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом Кириченко Г. В. своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.
Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує положення ч.3 ст.141 ЦПК України відповідно до яких передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат : 1) їх дійсність 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
З огляду на викладене та беручи до уваги наведені законодавчі приписи та встановлені судом обставини справи та досліджені докази, судом не встановлено, що витрати позивачів у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною, а відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а відтак з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Виходячи із наведеного, керуючись ст.ст. 3-13, 19, 23, 76-81, 141, 259, 265, 280-282 ЦПК України, суд,
позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ПрАТ "Страхова Група "ТАС" (місцезнаходження: 03117, м.Київ, пр.Берестейський,65, код ЄДРПОУ 30115243) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи задоволити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" на користь ОСОБА_1 32 871 (тридцять дві тисячі вісімсот сімдесят одну) грн. витрат на поховання.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" на користь ОСОБА_1 3000 грн. витрат пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" на користь держави 1211 грн. 20 коп. судового збору.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22.05.2026.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.