Справа № 420/6009/26
22 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення коштів,-
Адміністрація Державної прикордонної служби України звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), на користь Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039, p/p UA068201720313251002201018593, Державна казначейська служба України, м. Київ, 8 МФО 820172) грошові кошти в розмірі 182 889, 76 грн. витрати, пов'язані з його утриманням у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_3 проходив військову службу (навчання) в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ) з 01.08.2025 по 27.01.2026 на посаді курсанта. Наказом ректора ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) від 26.01.2026 року № 129-ОС з Відповідачем було розірвано контракт про проходження військової 2 служби (навчання) за частиною 11 (через небажання продовжувати навчання) статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 27.01.2026 року.
Відповідач під час навчання у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ) перебував на повному державному забезпеченні за рахунок коштів Державного бюджету України.
Всього державою в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України на утримання Відповідача було витрачено: на грошове забезпечення - 150 020, 41 грн.; на продовольче забезпечення - 17 942, 96 грн.; забезпечення комунальними послугами та енергоносіями - 14 926, 39 грн., речове забезпечення - 0, 00 грн. всього на суму - 182 889, 76 грн.
Доказів відшкодування витрат відповідач до АДПСУ не надав.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/6009/26 за позовом Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення коштів.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що стягнення з Відповідача відшкодування сум грошового забезпечення, виплаченого за час військової служби є порушенням мінімальних державних гарантій в оплаті праці, втручанням не на підставі закону у конвенційне право на мирне володіння майном, яке не ґрунтується на законі.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 проходив військову службу (навчання) в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ) з 01.08.2025 по 27.01.2026 на посаді курсанта.
Наказом ректора ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) від 26.01.2026 року № 129-ОС з Відповідачем розірвано контракт про проходження військової 2 служби (навчання) за частиною 11 (через небажання продовжувати навчання) статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 27.01.2026 року.
Згідно довідки, на утримання ОСОБА_1 під час навчання витрачено: на грошове забезпечення - 150 020, 41 грн.; на продовольче забезпечення - 17 942, 96 грн.; забезпечення комунальними послугами та енергоносіями - 14 926, 39 грн., речове забезпечення - 0, 00 грн. всього на суму - 182 889, 76 грн.
Доказів відшкодування витрат відповідач не надав.
Таким чином, з урахуванням того, у добровільному порядку відповідачем не сплачено необхідні кошти, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення коштів, є такими, що підлягають задоволенню з урахуванням наступного.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи чинного законодавства.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 №1934-XII (надалі - Закон №1934-XII) визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Згідно статті 15 Закону №1934-XII, фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частиною 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що одним із видів військової служби є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу визначена статтею 25 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Так, відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад'юнктів і докторантів. Підготовка громадян України, прийнятих на військову службу за контрактом, може здійснюватися у вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах), військових частинах шляхом навчання на спеціальних курсах підготовки. Порядок та умови направлення, проходження військової служби громадянами України під час такої підготовки визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною 5 статті 25 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і шостим частини другої статті 23 цього Закону.
Частиною 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 частини п'ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
В свою чергу, механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до пунктів "е", "є", "ж", "и", "і" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі, визначає Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (надалі - Порядок № 964).
Згідно з пунктом 1 Порядку №964, цей Порядок визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі.
Відповідно до пункту 3 Порядку, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.
Згідно з пунктом 4 Порядку №964, розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.
Відповідно до п.п. 7-8 Порядку №964, у разі відмови курсанта добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку, а сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та Держспецтрансслужби.
Таким чином, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, відповідач зобов'язаний відшкодувати зазначену у Довідці-розрахунку суму коштів, що не сплачена у добровільному порядку.
З метою впорядкування діяльності посадових осіб та органів військового управління щодо відшкодування курсантами, які проходять підготовку на посади осіб офіцерського складу, Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Державній прикордонній службі України, Управлінню державної охорони України, Службі безпеки України та Державній спеціальній службі транспорту України витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу, у разі дострокового розірвання контракту про проходження військової служби (навчання) через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, а також у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у військових формуваннях, правоохоронних органах або органах спеціального призначення після закінчення ВНЗ розроблено Порядок розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затверджений спільним Наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 №419/831/240/605/537/219/534 (надалі, також - Порядок розрахунку витрат).
Так, положеннями пункту 2.1. Порядку розрахунку витрат визначено, що відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у ВНЗ, а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення; медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
Витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання. Щомісячне грошове забезпечення визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.
Витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов'язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.
У довідці-розрахунку відображається кількість діб перебування на харчуванні та фактична його вартість, яка підраховується на підставі відповідних норм харчування.
Витратами на речове забезпечення є витрати, пов'язані із забезпеченням курсанта речовим майном згідно з нормами забезпечення та лазне-пральними послугами.
До спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.
Розрахунок здійснюється виходячи з середнього обсягу споживання на одного курсанта за добу: тепла та гарячої води - 0,0134 ГКал.; води та водовідведення - 0,2074 куб.м; електроенергії - 2,56 кВт/г.
Відповідно до пункту 2.3 Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ. Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ. У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач ВНЗ.
Так, матеріалами справи підтверджено, що згідно із довідкою-розрахунком витрати на утримання відповідача склалися з наступного: на грошове забезпечення - 150 020, 41 грн.; на продовольче забезпечення - 17 942, 96 грн.; забезпечення комунальними послугами та енергоносіями - 14 926, 39 грн., речове забезпечення - 0, 00 грн. всього на суму - 182 889, 76 грн.
Однак, доказів добровільного відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням відповідача під час навчання у ВНЗ на загальну суму 394345,09 грн., суду не надано, про обов'язок їх відшкодування відповідач був обізнаний.
Станом на час розгляду судом справи за відповідачем рахується заборгованість у сумі 182 889, 76 грн.
Враховуючи підставу відрахування відповідача від подальшого навчання у зв'язку з розірванням контракту, та будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку по відшкодуванню витрат, пов'язаних із його утриманням під час навчання у ВНЗ у розмірі 182 889, 76 грн.
Суд звертає увагу, що пунктом 1 укладеного Контракту визначено обов'язок відповідача добровільно відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення цього закладу, що і мало місце в даному випадку.
Проставлений підпис відповідача у вказаному контракті свідчить про ознайомлення останнього, станом на момент укладення контракту, про обов'язок відшкодування таких витрат у разі виникнення вищевказаних обставин.
Наявність заборгованості та її розмір відповідач не спростував, доказів добровільного відшкодування в повному обсязі витрат, пов'язаних з утриманням його у ВНЗ, суду не подав, чим фактично не заперечив суму, стягнення якої є предметом спору в даній справі, а тому суд приходить висновку, що вказані позовні вимоги є обґрунтованими.
За такого правового врегулювання та обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення коштів, підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ІНФОРМАЦІЯ_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення коштів, задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), на користь Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039, p/p UA068201720313251002201018593, Державна казначейська служба України, м. Київ, 8 МФО 820172) грошові кошти в розмірі 182 889, 76 грн. витрати, пов'язані з його утриманням у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ).
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко