Справа № 420/17688/25
22 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у непроведенні своєчасного та повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, а саме ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96- ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96- ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках.
Ухвалою суду від 09.06.2025 року за цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС Українита наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.
Позов обґрунтований тим, що позивачка проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 16.09.2016 року та з 23.02.2022 року виключена із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 року № 37. При цьому, як вказує позивачка, вже після звільнення їй стало відомо про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів своєчасний та повний розрахунок в частині виплати грошової компенсації за всі невикористані календарні дні щорічної додаткової соціальної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових та неробочих днів, як військовослужбовцю, яка має трьох дітей віком до 15 років, за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, позивачка звернулась до суду з даним позовом. Згідно доводів позову, позивачка посилається на те, що абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей.
Відповідачу копію ухвали суду про відкриття провадження у справі від 09.06.026 року доставлено до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» 10.06.2025 о 12:19 год.
Однак, відзив на адміністративний позов до суду не надходив.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом встановлено наступне.
Так, судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 16.09.2016 по 23.02.2022 рр.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.09.2016 року №187, солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 з 16.09.2016 року зараховано до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 року №37, старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_2 , звільнену з військової служби у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23 лютого 2022 раку №2-рс за підпунктом «г» до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 23 лютого 2022 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
За змістом наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 року №37, під час виключення із списків особового складу з позивачем проведені відповідні розрахунку, зокрема наказано: виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, із розрахунку 3 доби.
Звернення позивачки до суду з даним позовом обумовлено тим, що за період з 16.09.2016 по 23.02.2022 рр. їй не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України «Про відпустки» та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України.
Позивачка є матір'ю трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ).
Листом військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2025 року на звернення представника позивача повідомлено, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця. На час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та усіх видів забезпечення військовою частиною НОМЕР_1 проведено усі необхідні розрахунки при звільненні.
Крім того, відповідач посилався на те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок їх надання працівникам визначає Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 (Закон №504/96-ВР).
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки», одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Аналогічну норму містить ст. 181-1 КЗпП України.
Абзацом 3 п.14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
На час проходження позивачкою військової служби з 2014 р. в Україні діє особливий період.
Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №303/2014, затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (Закон №3543-XII) особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України" №1932-XII від 06.12.1991 (Закон №1932-XII) визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.
Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону №3551-XII, п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, ст.16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.19 Закону №504/96-ВР.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
Судом встановлено, що позивачка є матір'ю трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ).
За змістом наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 року №37, під час виключення із списків особового складу з позивачем проведені відповідні розрахунку, зокрема наказано: виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, із розрахунку 3 доби.
Відповідач не надав доказів, що позивачка використала додаткову відпустку, як матір дітей віком до 15 років, за 2017-2022 роки, або ж доказів виплати їй компенсації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини, відповідач протиправно не провів з позивачкою усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски, за час військової служби у 2017-2022 роках.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2022 роки.
При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен був здійснити.
За таких обставин, враховуючи обставини справи, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог, а саме: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у 2017-2022 рр., зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96- ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у 2017-2022 рр.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється; інші витрати не заявлені.
Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у непроведенні своєчасного та повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, а саме ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96- ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96- ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у 2017-2022 рр.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченою статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96- ВР та статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у 2017-2022 рр.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Леонід СВИДА