21 травня 2026 рокусправа № 380/2141/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 05.12.2025 № 76, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити ОСОБА_1 довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 03.12.2025 через Територіальний підрозділ Центру надання адміністративних послуг міста Львова звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку зі здійсненням ним догляду та утриманням батька ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи (на час подання позовної заяви - інвалідом І групи). До заяви позивач долучив повний пакет документів, передбачений Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, у тому числі документи, що підтверджують відсутність інших осіб, які за законом зобов'язані утримувати батька позивача та можуть здійснювати такий догляд. Рішенням комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом від 05.12.2025 № 76, позивачу відмовлено у наданні відстрочки з мотивів того, що названі інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі), долучений до заяви додаток 15 не відповідає вимогам ПКМУ № 560. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки до заяви про надання відстрочки ним подано вичерпний перелік документів, які підтверджують неможливість здійснення догляду за батьком іншими повнолітніми працездатними дітьми, а сам Відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України є самостійною підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень.
Ухвалою від 09.02.2026 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
Ухвалою судді від 23.02.2026 в справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 23.02.2026 та копію позовної заяви з додатками надіслано відповідачу засобами електронного зв'язку за допомогою сервісу «Електронний суд», що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів. Правом подати письмовий відзив на позовну заяву відповідач станом день розгляду справи не скористався, тому суд, керуючись ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вирішив справу за наявними матеріалами.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується військово-обліковим документом, сформованим у застосунку «Резерв+» 03.12.2025, та відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_4 від 14.01.2026 № 620.
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 11.01.1999 Міженецькою сільською радою Старосамбірського району Львівської області, позивач є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААД № 020552, виданої 07.10.2024 Міжрайонною спеціалізованою МСЕК № 2 КЗ ЛОР «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи», ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - загальне захворювання. Подальшим рішенням Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр» від 11.12.2025 № 7/25/8304/Р ОСОБА_2 встановлено І групу інвалідності, підгрупа Б.
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання гр. ОСОБА_2 від 06.11.2025 № 93, виданим Добромильською міською радою Самбірського району Львівської області, та довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 06.11.2025 № 389, за адресою: АДРЕСА_1 , проживають та зареєстровані ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_2 (батько позивача, особа з інвалідністю), ОСОБА_3 (мати позивача, непрацююча пенсіонерка), а також ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (брат позивача, який перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації).
Заявою від 18.12.2024, посвідченою приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Кір Р.А. та зареєстрованою у реєстрі за № 3441, ОСОБА_2 засвідчив, що його син ОСОБА_1 здійснює за ним постійний догляд та утримує його, а у зв'язку з відсутністю інших працездатних осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати його, він обирає сина як особу, яка буде і надалі здійснювати догляд за ним як інвалідом ІІ групи.
До заяви про надання відстрочки позивачем також додано документи, які підтверджують відсутність у ОСОБА_2 інших осіб, які могли б здійснювати догляд за ним, а саме:
- брат позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , без участі матері (мати - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 19.03.2021), що підтверджується довідкою Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області від 07.11.2025;
- сестра ОСОБА_7 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та має на утриманні двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_8 , 2011 року народження, та ОСОБА_9 , 2008 року народження, що підтверджується довідкою Ярмолинецької селищної ради від 18.10.2025 № 2233;
- брат ОСОБА_2 , старший матрос, перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 з 06.03.2022, що підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_3 від 20.11.2025 № 1199;
- сестра ОСОБА_10 не проживає з батьком, а проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою ЦНАП Кольчинської селищної ради та актом про фактичне місце проживання особи на території Кольчинської територіальної громади;
- сестра ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей - ОСОБА_12 2011 року народження, ОСОБА_13 2011 року народження та ОСОБА_14 2013 року народження, що підтверджується посвідченням батьків багатодітної сім'ї серії НОМЕР_4 та витягом з реєстру територіальної громади № 2025/017929900 від 01.12.2025;
- сестра ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , проживає за адресою: Львівська область, Самбірський район, село Дешичі, та має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_16 2019 року народження, що підтверджується довідкою Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області від 06.11.2025 та витягом з реєстру територіальної громади № 2025/016417814 від 06.11.2025.
Дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , є непрацюючою пенсіонеркою за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_5 , та сама знаходиться на утриманні позивача.
Як слідує з листа ІНФОРМАЦІЯ_13 від 14.01.2026 № 620 та доданого до нього витягу з протоколу від 05.12.2025 № 76, комісією прийнято рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстави, передбаченої пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У графі «Причини відмови» зазначено: «Названі інші особи які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі), долучений до заяви додаток 15 не відповідає вимогам ПКМУ № 560».
Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням, звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Цей конституційний обов'язок деталізовано у статті 172 Сімейного кодексу України, відповідно до якої повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, у разі відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
Відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560), комісія з розгляду питань надання відстрочки зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Згідно з додатком 5 Порядку № 560 для оформлення відстрочки за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» для особи, яка зайнята доглядом, подаються документи, що підтверджують родинні зв'язки, та один із документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та які зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, здійснювати догляд за ними: інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8), в якому зазначаються відомості про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати такий догляд.
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до пункту 11 Положення районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, ІНФОРМАЦІЯ_2 , є суб'єктом владних повноважень, який після отримання від Позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права, повинен був прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову у наданні відстрочки від призову.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що право на відстрочку за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» виникає за наявності двох обов'язкових умов: 1) військовозобов'язаний є особою, яка фактично зайнята постійним доглядом за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, з якою його пов'язують родинні зв'язки; 2) інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати таку особу з інвалідністю, відсутні або належать до однієї з категорій, передбачених диспозицією норми (самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом тощо).
Як встановлено судом та підтверджується наявними у справі доказами, обидві ці умови у спірних правовідносинах наявні.
Суд враховує, що факт здійснення позивачем постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 , який на час прийняття оскаржуваного рішення мав встановлену ІІ групу інвалідності безстроково (надалі - І групу інвалідності), підтверджується сукупністю належних і допустимих доказів: довідкою МСЕК серії 12 ААД № 020552 від 07.10.2024; пенсійним посвідченням ОСОБА_2 № НОМЕР_6 ; нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 від 18.12.2024; актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 06.11.2025; відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, з яких вбачається спільне проживання позивача та його батька за однією адресою.
Позивач до заяви про надання відстрочки додав документи, які підтверджують відсутність у ОСОБА_2 інших повнолітніх непрацездатних чи зайнятих доглядом за іншими непрацездатними особами працездатних дітей, які могли б здійснювати догляд за ним. Так, з шести братів та сестер позивача: один брат перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації з 06.03.2022 (відповідно є військовозобов'язаним і не може бути врахований у переліку «інших осіб» за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону); другий брат самостійно виховує неповнолітню дитину без участі матері (мати дитини померла); три сестри проживають окремо в інших регіонах України (Хмельницька, Закарпатська області, м. Львів, Самбірський район) та самі мають на утриманні неповнолітніх дітей (від однієї до трьох). Окрім того, дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , 1956 року народження, є непрацюючою пенсіонеркою та сама перебуває на утриманні позивача.
Відтак, позивач об'єктивно є єдиною особою з числа повнолітніх членів сім'ї, яка не є військовозобов'язаною на час подання заяви (на час подання заяви позивач перебував на військовому обліку, проте до подання заяви про надання відстрочки виявив намір реалізувати своє право на відстрочку саме у зв'язку з доглядом за батьком), та яка має реальну можливість здійснювати постійний догляд за батьком - особою з інвалідністю.
Натомість, мотиви, з яких відповідач відмовив у наданні відстрочки, не ґрунтуються на нормах права та фактичних обставинах справи.
Як вбачається з витягу з протоколу від 05.12.2025 № 76, єдиною підставою для відмови у наданні відстрочки зазначено те, що «названі інші особи які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі), долучений до заяви додаток 15 не відповідає вимогам ПКМУ № 560».
Така мотивація, на думку суду, є формальною, оскільки оскаржуване рішення не містить конкретного посилання на те, які саме інші особи зобов'язані за законом утримувати ОСОБА_2 та можуть здійснювати догляд за ним, на яких саме доказах ґрунтується висновок про невідповідність поданих документів вимогам Порядку № 560, та з яких саме причин подані позивачем документи (нотаріально посвідчена заява особи з інвалідністю, акт обстеження матеріально-побутових умов проживання, довідки про склад сім'ї братів та сестер, довідки про реєстрацію місця проживання сестер в інших регіонах, довідка військової частини про перебування брата на військовій службі за призовом під час мобілізації, посвідчення батьків багатодітної сім'ї) визнані неналежними чи недостатніми.
Натомість на час прийняття рішення комісія мала у своєму розпорядженні комплект документів, який повною мірою охоплював усі обставини, передбачені пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та додатком 5 Порядку № 560.
Суд зазначає, що відповідно до принципів адміністративної процедури рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, мотиви такого рішення мають бути доступними і зрозумілими адресатові, а саме рішення - дозволяти йому здійснювати ефективний судовий контроль за діями такого суб'єкта.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Цей правовий підхід застосовний і до рішень суб'єктів владних повноважень. Тим більше, що згідно з абзацами 4 - 6 пункту 60 Порядку № 560 у разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Однак, як слідує з матеріалів справи, повідомлення згідно з додатком 7 Порядку на адресу позивача відповідачем направлено не було, що додатково свідчить про порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення.
Окремо суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, є рівним для всіх повнолітніх дочок і синів і не залежить від місця їх проживання чи інших обставин. Водночас, фізичну неможливість здійснення такого догляду іншими особами через наявність у них на утриманні власних малолітніх або неповнолітніх дітей, проходження ними військової служби за призовом під час мобілізації, або проживання в значній віддаленості від особи з інвалідністю, законодавець у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прирівнює до відсутності таких осіб. Інше тлумачення суперечило б меті встановлення цієї відстрочки - забезпеченню гарантованого статтею 51 Конституції України права непрацездатних батьків на піклування з боку повнолітніх дітей в умовах, коли об'єктивно інших осіб, спроможних здійснювати такий догляд, не існує.
При цьому, як слідує з матеріалів справи, четверо із шести братів і сестер позивача мають на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, у тому числі сестра ОСОБА_11 - трьох неповнолітніх дітей (статус багатодітної сім'ї), брат ОСОБА_4 самостійно виховує неповнолітню доньку у зв'язку зі смертю її матері, а ще один брат перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації з 06.03.2022, тобто є військовозобов'язаним та не підпадає під категорію «інших осіб, які не є військовозобов'язаними».
Сестра ОСОБА_10 проживає у Закарпатській області, на значній відстані від місця проживання батька (Самбірський район Львівської області), що об'єктивно унеможливлює здійснення нею постійного догляду за батьком.
Щодо другої позовної вимоги про зобов'язання відповідача оформити ОСОБА_1 довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи ту обставину, що заява позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації розглянута не належним чином, а рішення за результатами розгляду такої є невмотивованим, у зв'язку з помилковими висновками відповідача та враховуючи, що станом на час вирішення спору відповідач наділений відповідними повноваженнями, тому суд дійшов висновку про покладення на відповідача обов'язку повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.
За таких обставин, враховуючи на обраний позивачем спосіб захисту прав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ураховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, з огляду на задоволення судом позовної вимоги немайнового характеру, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 05.12.2025 № 76, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.