21 травня 2026 рокусправа № 380/428/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з вимогами:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.05.2022 по 05.12.2023 із застосуванням заниженого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1762,00 грн);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 належного грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, всі щомісячні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за вказаний період, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (для 2022 року - 2481,00 грн, для 2023 року - 2684,00 грн), з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2023 по 05.12.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 05.12.2023 у розмірі фіксованої індексації, що склалася станом на грудень 2022 року (1470,83 грн щомісячно);
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168 (за безпосередню участь у бойових діях), у неповному обсязі за січень 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за січень 2023 року пропорційно дням участі у бойових діях (11 днів), виходячи з розміру 100 000 гривень на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік при виключенні зі списків особового складу;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.
Позовні вимоги мотивовані протиправними діями та бездіяльністю відповідача, які полягають у застосуванні при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням заниженої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн (рівень 01.01.2018), замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; безпідставному припиненні з січня 2023 року виплати індексації грошового забезпечення, яка вже була сформована станом на грудень 2022 року як «фіксована» (індексація-різниця); 3) недоплаті додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях за січень 2023 року виходячи з суми 100000 гривень на місяць; непроведенні повного розрахунку при виключенні зі списків особового складу, зокрема невиплаті грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік. Позивач посилається на положення статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення», а також правові позиції Верховного Суду.
Ухвалою судді від 12.01.2026 у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення адміністративного позову. Зокрема, відповідач посилається на те, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися у відповідності до чинного законодавства, з використанням розрахункової величини, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції, що, на думку відповідача, була чинною у спірний період. Стверджує, що Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів не містить відомостей про зміни до пункту 4 постанови № 704 у зв'язку з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, а тому відповідач застосовував чинну редакцію цієї норми. Щодо індексації зазначає, що дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у 2023 році було зупинено законом про Державний бюджет, у зв'язку з чим підстав для нарахування індексації за відповідний період не виникало. Щодо додаткової винагороди за Постановою № 168 за січень 2023 року вказує, що нарахування здійснювалося на підставі бойових розпоряджень та довідок про виконання бойових завдань. Просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Згідно з даними архівної відомості за 2022 рік (особистої картки грошового забезпечення № 2144-6695) позивача ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) з 20.05.2022 для проходження військової служби на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії (9 тарифний розряд) у званні молодшого сержанта.
Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.12.2023 № 1468-ОС «Про особовий склад» молодшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 05 грудня 2023 року у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України. У зазначеному наказі також відображено, що щорічну основну відпустку за 2022 рік позивач не використав, а щорічну основну відпустку за 2023 рік використав у кількості 30 календарних днів.
Відповідно до Довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.12.2025 № 08/3274 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, ОСОБА_1 брав безпосередню участь у таких заходах у періоди з 01 жовтня 2022 року по 11 січня 2023 року та з 22 квітня 2023 року по 24 липня 2023 року, перебуваючи на території Донецької та Луганської областей.
З аналізу карток грошового забезпечення (особистих рахунків) за 2022-2023 роки вбачається, що протягом усього періоду проходження служби у в/ч НОМЕР_1 розмір посадового окладу позивача складав 2470,00 грн, а окладу за військовим званням - 670,00 грн. Розрахунок цих окладів здійснювався відповідачем виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн (рівень станом на 01.01.2018), помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти (1,40 для 9 тарифного розряду та 0,38 для звання «молодший сержант»).
Згідно з картками грошового забезпечення індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась позивачу протягом 2022 року - зокрема, у грудні 2022 року її сума склала 1470,83 грн. З січня 2023 року і до моменту виключення зі списків особового складу (грудень 2023 року) виплата індексації відповідачем була повністю припинена - у відповідних графах картки грошового забезпечення за 2023 рік зазначено суми «0,00» або графи відсутні.
Згідно з карткою грошового забезпечення за 2023 рік (графа « 156 Додаткова винагорода ПКМ № 168») за січень 2023 року ОСОБА_1 нараховано додаткову винагороду у сумі 20322,58 грн. У вказаний місяць, відповідно до довідки № 08/3274 від 18.12.2025, позивач брав безпосередню участь у бойових діях протягом 11 днів (з 01.01.2023 по 11.01.2023 включно).
У картці грошового забезпечення за 2023 рік (графа «Компенсація за невикористану відпустку») у місяці виключення зі списків особового складу (грудень 2023 року) нарахування компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік не відображено.
На запит позивача про надання копії грошового атестата відповідач листом від 19.12.2025 № 08/311-48/55 повідомив про неможливість надання такої копії, оскільки оригінал грошового атестата у єдиному екземплярі був направлений до НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону листом від 07.12.2023 № 11/20100-23-Вих.
Позивач вважає, що такі дії та бездіяльність відповідача суперечать чинному законодавству та порушують його майнові права, у зв'язку із чим звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд керується таким.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 були внесені зміни. Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені пунктом 6 постанови № 103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З наведеного суд дійшов висновку, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 10.10.2022 у справі № 400/6214/21 та від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а.
Суд також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, в якій останній вказав таке.
12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання - 1762,00 грн.
Згідно з частинами першою - третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 у частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним та таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).
Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції - із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того, чи був він чинним на момент виникнення спірних відносин.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року затверджено у сумі 2481,00 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» цей показник станом на 01 січня 2023 року затверджено у сумі 2684,00 грн.
Із копій карток грошового забезпечення позивача за 2022 та 2023 роки слідує, що розмір його посадового окладу (за 9 тарифним розрядом) становив 2470,00 грн, а окладу за військовим званням «молодший сержант» - 670,00 грн. Ці суми залишалися незмінними, незважаючи на законодавче підвищення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 та 2023 роках.
Отже, у спірний період відповідач здійснював нарахування позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням заниженої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн (станом на 01.01.2018), що, з огляду на наведене вище правове регулювання та усталену практику Верховного Суду, є протиправним.
Враховуючи, що позивач проходив службу у в/ч НОМЕР_1 з 20.05.2022 по 05.12.2023, а заниження окладів автоматично призвело до недоплати всіх похідних виплат (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), які розраховуються у відсотках від таких окладів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20.05.2022 по 05.12.2023 із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн та зобов'язання здійснити перерахунок і доплату грошового забезпечення за цей період, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (2481,00 грн для 2022 року та 2684,00 грн для 2023 року), є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 05.12.2023 суд зазначає таке.
Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-XII від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-XII) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» № 2017-III від 05.10.2000 індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі статтею 19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відтак індексація є складовою грошового забезпечення та підлягає нарахуванню і виплаті військовослужбовцям, зокрема позивачу. При цьому Верховний Суд у численних постановах (зокрема, від 13 грудня 2018 року у справі № 802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2208/17, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а, від 10 квітня 2024 року у справі № 200/564/23) вказував, що повноваження державних органів щодо нарахування та виплати індексації не є дискреційними: у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії, і якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього у судовому порядку.
Згідно з абзацами 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Ця сума називається індексацією-різницею (або «фіксованою» індексацією) і виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів). До неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Суд враховує, що відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-IX) зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-XII.
Суд звертає увагу, що вказана норма є чинною та не визнавалась неконституційною.
Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.
За таких обставин позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 05.12.2023 та зобов'язання нарахувати і виплатити спірну індексацію задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про доплату додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях за січень 2023 року суд зазначає таке.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції, що діяла на січень 2023 року) установлено, що військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, розмір додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Аналогічні положення містяться у розділі IV Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 25 червня 2018 року № 558 (зі змінами), де зазначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів органів Держприкордонслужби. Підставою для видання таких наказів є бойові розпорядження та довідки про виконання бойових завдань.
Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23 сформував правову позицію, відповідно до якої документування (фіксація) у спірний період органами Держприкордонслужби безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях і заходах та фактична виплата їм додаткової винагороди до 100 000,00 гривень здійснюється на підставі відомчих наказів Адміністрації Держприкордонслужби. Водночас за наявності у військовослужбовця належно оформленої довідки про безпосередню участь у бойових діях невиплата додаткової винагороди у повному розмірі є протиправною.
Як встановлено судом, згідно з Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.12.2025 № 08/3274, виданою компетентним органом за встановленою формою, ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі у періоді з 01 січня 2023 року по 11 січня 2023 року включно, що становить 11 днів безпосередньої участі у бойових діях у січні 2023 року.
Зміст наведеної довідки відповідачем у встановленому порядку не оспорено, факт безпосередньої участі позивача у бойових діях у січні 2023 року протягом 11 днів не заперечується.
Наявність у позивача такої довідки, виданої командиром відповідної військової частини, є самостійною та достатньою підставою для нарахування йому додаткової винагороди у збільшеному розмірі (з розрахунку 100 000 грн на місяць) пропорційно дням такої участі.
З розрахунку 100 000,00 грн / 31 день = 3 225,81 грн/день. Відповідно, за 11 днів безпосередньої участі у бойових діях у січні 2023 року позивачу мала бути нарахована сума: 3 225,81 грн Ч 11 днів = 35 483,87 грн.
Натомість, як вбачається з картки грошового забезпечення за 2023 рік (графа « 156 Додаткова винагорода ПКМ № 168 ...» за січень 2023 року), фактично відповідачем нараховано позивачу лише 20322,58 грн, що становить різницю у сумі 15161,29 грн відносно належної до виплати суми.
Жодних правових підстав для зменшення розміру цієї виплати при наявності належно оформленої довідки про безпосередню участь у бойових діях законодавством не передбачено. Відповідач, маючи достовірну інформацію про участь позивача у бойових діях протягом 11 днів січня 2023 року, був зобов'язаний нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду у розмірі, що відповідає вимогам пункту 1 Постанови № 168, чого, однак, не зробив.
За таких обставин позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу додаткової винагороди за січень 2023 року у неповному обсязі та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і доплату додаткової винагороди за січень 2023 року пропорційно дням участі у бойових діях (11 днів), виходячи з розміру 100 000 гривень на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік суд зазначає таке.
Згідно з абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням особливого періоду такі відпустки надаються у наступному році. У рік звільнення або іншого вибуття військовослужбовців, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові у зразковій справі дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовця йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної, а також додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція знаходить підтвердження у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23 та у постанові Верховного Суду від 14 січня 2025 року у справі № 240/31245/23, в яких Суд констатував, що при обчисленні компенсації за невикористані відпустки до складу грошового забезпечення включаються всі щомісячні додаткові виплати, які отримував військовослужбовець перед звільненням (вибуттям).
Як встановлено судом, у пункті 2.5 Витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.12.2023 № 1468-ОС «Про особовий склад» імперативно зафіксовано юридичний факт: «Щорічну основну відпустку за 2022 рік не використав».
Оскільки у 2022 році позивач проходив військову службу в умовах воєнного стану та брав безпосередню участь у бойових діях (період з 01 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, що підтверджується Довідкою № 08/3274 від 18.12.2025), він об'єктивно не мав можливості реалізувати своє право на відпочинок у натурі. У такому випадку право на відпустку трансформується у право на отримання грошової компенсації при проведенні остаточного розрахунку.
При виключенні позивача зі списків особового складу 05.12.2023 відповідач, який перебував з ним у трудових (службових) відносинах, зобов'язаний був провести повний розрахунок. Однак аналіз картки грошового забезпечення за 2023 рік свідчить про те, що у грудні 2023 року (місяці виключення зі списків) нарахування та виплата компенсації за невикористану відпустку за 2022 рік не здійснювалися.
Доводи, які могли б бути спрямовані на доведення передачі цих днів до нового місця служби (в/ч НОМЕР_3 ) через грошовий атестат, відповідачем не надано.
Більше того, на запит позивача про надання копії грошового атестата відповідач листом від 19.12.2025 № 08/311-48/55 повідомив про неможливість надання такої копії, що позбавляє позивача можливості самостійно перевірити цю обставину. Водночас обов'язок проведення повного розрахунку при вибутті військовослужбовця покладається саме на військову частину, з якої він вибуває, незалежно від подальших дій з оформлення грошового атестата.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці (справа «Кечко проти України») неодноразово наголошував, що якщо держава задекларувала певні соціальні виплати, вона не може в односторонньому порядку відмовлятися від їх виплати. Право на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку є майновим правом, яке охороняється статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік при виключенні позивача зі списків особового складу та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача станом на день виключення зі списків, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 8- 10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.05.2022 по 05.12.2023 із застосуванням заниженого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1762,00 грн).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) належного грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, всі щомісячні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 20.05.2022 по 05.12.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (для 2022 року - 2481,00 грн, для 2023 року - 2684,00 грн), помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у неповному обсязі за січень 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за січень 2023 року пропорційно дням безпосередньої участі у бойових діях (11 днів), виходячи з розміру 100000 гривень на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік при виключенні зі списків особового складу.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача станом на день виключення зі списків особового складу (05.12.2023), з урахуванням сум перерахунку грошового забезпечення відповідно до цього рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.