22 травня 2026 рокусправа № 380/926/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просять суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене п. 35 протоколу від 21.03.2025 № 49/168 про призначення одноразової допомоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за загиблого ОСОБА_3 в розмірі 2/3 частини 15 000 000 грн, в сумі 10 000 000 грн у рівних частках кожному;
- зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недоплаченої частини одноразової грошової допомоги 15 000 000 грн, у сумі 5 000 000 грн у рівних частках кожному.
Ухвалою від 20.01.2026 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення про призначення одноразової допомоги за загиблого сина ОСОБА_3 не в повному обсязі. Після ознайомлення із рішенням, вважаючи його протиправним, звернулись до суду.
Відповідач подав відзив на позовну заяву від 11.02.2026 (вх. № 10898), у якому зазначає, що згідно з висновком ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.01.2025 № 1159/12/758 встановлено, що до кола осіб, які не звернулися за отримання ОГД, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168 належить син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , факт батьківства щодо якого встановлюється у судовому порядку. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки після звернення осіб за виплатою одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця перевіряють такі звернення та додані до них документи, встановлюють коло осіб, які можуть звернутися за отриманням одноразової грошової допомоги та оформлюють подані документи для їх направлення до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, їх подальшого опрацювання в структурних підрозділах Міністерства оборони України і Збройних Сил України та передачі на розгляд Комісії. Зважаючи на те, що особи можуть звертатися за виплатою одноразової грошової допомоги до будь-якого територіального центру комплектування та соціальної підтримки незалежно від свого зареєстрованого місця проживання протягом трьох років від дня виникнення у них права на отримання одноразової грошової допомоги, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, до яких надходять такі заяви, встановлюють за допомогою доступних засобів, зокрема і відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, коло осіб, які можуть звернутися за отриманням одноразової грошової допомоги. Виплата одноразової грошової допомоги особам, які підтвердили своє право на її отримання, здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами, які можуть реалізувати своє право протягом трьох років з дати виникнення у них такого права. Просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.10.2024 № 336 старшого солдата ОСОБА_3 , старшого водія розвідувального взводу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , в результаті вибухових осколкових поранень грудної клітини І нижніх кінцівок, ушкодження внаслідок військових дій від вибухів та уламків, ушкодження внаслідок дій, передбачених законом та військовими операціями, внаслідок ворожого мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Невське, Луганської області, з 19.08.2024 виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку зі смертю (загибеллю) та зняти з усіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявами щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю (смертю) сина ОСОБА_3 .
За результатами опрацювання отриманих документів, ІНФОРМАЦІЯ_5 склав довідку про результати проведеної роботи щодо встановлення осіб, які можуть звернутися за одноразовою грошовою допомогою від 15.01.2025 № 1159/12/758/1 та висновок, згідно з якими, встановлено, що до кола осіб, які не звернулися за отримання ОГД, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168 належить син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , факт батьківства щодо якого встановлюється у судовому порядку.
Розглянувши подані позивачами документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум згідно з пунктом 35 протоколу від 21.03.2025 № 49/168 дійшла висновку про призначення одноразової допомоги батьку та матері загиблого ІНФОРМАЦІЯ_3 у період дії воєнного стану старшого солдата ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), що підтверджено свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 від 26.08.2024 та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 12.02.2025 № 321/КЦ/1889 - в розмірі 2/3 частини 15000000 грн, в сумі 10000000 (Десять мільйонів) грн 00 коп у рівних частках кожному.
Вважаючи рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене п. 35 протоколу протиправним, позивачі звернулися з даним позовом до суду.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовців та членів їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, встановлюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ)
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
Згідно з статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця), зокрема, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Відповідно до п. 4 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно з частиною третьою статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої, восьмої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Вимогами частини дев'ятої ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Пунктом 2 Постанови № 168 установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору (абзац 1 пункту 2 зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2022 № 1066).
Абзацами 2-4 пункту 2 Постанови № 168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
Суд звертає увагу на, те, що за своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер та спрямована на матеріальну підтримку, наскільки це можливо, всіх членів сім'ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника).
Суд встановив, що за зверненням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 прийнято рішення комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняте рішення, яке оформлене витягом з протоколу від 21.03.2025 № 49/168, яким відповідно до пункту 2 постанови № 168 батьку та матері загиблого ІНФОРМАЦІЯ_3 у період дії воєнного стану старшого солдата ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), що підтверджено свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 від 26.08.2024 та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 12.02.2025 № 321/КЦ/1889 - в розмірі 2/3 частини 15000000 грн, в сумі 10000000 (Десять мільйонів) грн 00 коп у рівних частках кожному.
Як встановлено у ході розгляду справи, вказане рішення прийнято у тому числі з врахуванням висновку ІНФОРМАЦІЯ_1 складеного 15.01.2025 № 1159/12/758, згідно з яким встановлено, що до кола осіб, які не звернулися за отримання ОГД, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168 належить син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , факт батьківства щодо якого встановлюється у судовому порядку.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів п.16-1 Закону №2011-XII, крім батьків, неповнолітніх дітей, одного із подружжя, який не одружився вдруге, право на спірну допомогу мають також утриманці загиблого.
Відповідач, визначаючи право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лише на 2/3 частини спірної допомоги, враховує наявність сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , факт батьківства щодо якого встановлюється у судовому порядку, як особи, яка може звернутись за отримання ОГД.
Разом з цим, згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,у графі відомості про батька міститься інформація про ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Поряд з цим матеріали справи не містять доказів внесення відповідних відомостей до актового запису про народження дитини щодо встановлення батьківства відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Натомість, твердження відповідача про ймовірність наявності у загиблого військовослужбовця сина і наявність у нього права на спірну допомогу є лише припущенням, оскільки будь-які відомості та докази, які це підтверджують - відсутні.
Так зване «резервування» частини одноразової грошової допомоги з огляду на припущення є, в цьому випадку, недопустимим.
Верховний Суд у постанові від 08.10.2024 у справі №280/9248/23, із урахуванням висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 дійшов висновку про те, що до підтвердження певного соціально-правового статусу, визначеного положеннями ст. 16-1 Закону №2262-ХІІ та п. 2 Постанови № 168, шляхом встановлення факту проживання певної особи однією сім'єю без реєстрації шлюбу з військовослужбовцем, який загинув під час участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації для можливості реалізації права у сфері соціального забезпечення (права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у рівних частках на всіх отримувачів) наявні правові підстави вважати, що позивач у вказаній справі, як мати загиблого військовослужбовця, є наразі єдиним отримувачем одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000 грн, у зв'язку із чим вона має право на призначення та виплату її у повному обсязі, з урахуванням раніше виплаченої їй допомоги в розмірі 7 500 000 грн.
Верховний Суд у вказаній постанові також наголосив на тому, що чинним законодавством не передбачено механізму резервування половини (частини) одноразової грошової допомоги за особою із непідтвердженим соціально-правим статусом необхідним для можливості реалізації права у сфері соціального забезпечення (права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у рівних частках на всіх отримувачів), натомість передбачено, що якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги між особами, які мають на неї право, вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
З урахування наведеного, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах позивачі, як батьки загиблого старшого солдата ОСОБА_3 , мають право на отримання одноразової грошової допомоги, яка передбачена Постановою № 168 у розмірі 1/2 частини 15 000 000 грн, в сумі 7 500 000 грн кожен.
Суд не бере до уваги доводи відповідача про наявність дискреційних повноважень Міністерства оборони України при прийнятті спірного пункту рішення, враховуючи наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав, позивачі звернулись до суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого п. 35 протоколу від 21.03.2025 № 49/168 про призначення одноразової допомоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за загиблого ОСОБА_3 в розмірі 2/3 частини 15 000 000 грн, в сумі 10 000 000 грн у рівних частках кожному та зобов'язання комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недоплаченої частини одноразової грошової допомоги 15 000 000 грн, у сумі 5 000 000 грн у рівних частках кожному.
Такий спосіб захисту суд не вважає втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України, оскільки судовим розглядом справи встановлені обставини права ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на отримання 1/2 частини одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000,00 грн, а саме у сумі 7 500 000 грн, та єдиним рішенням, яке позбавило їх цього права є рішення Міністерства оборони України, рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене п. 35 протоколу від 21.03.2025 № 49/168 про призначення одноразової допомоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за загиблого ОСОБА_3 в розмірі 2/3 частини 15 000 000 грн, в сумі 10 000 000 грн у рівних частках кожному.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.07.2024 у справі № 200/1691/23.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Міністерства оборони України (вул. Івана Франка, 25, м. Львів, 79005, ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене п. 35 протоколу від 21.03.2025 № 49/168 про призначення одноразової допомоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за загиблого ОСОБА_3 в розмірі 2/3 частини 15 000 000 грн, в сумі 10 000 000 грн у рівних частках кожному.
3. Зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн, у сумі 7 500 000 грн кожному, з урахуванням виплачених сум.
4. Стягнути з Міністерства оборони України за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 1064,96 судових витрат.
5. Стягнути з Міністерства оборони України за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_2 1064,96 судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 22.05.2026.
Суддя Кедик М.В.