Іменем України
22 травня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/501/26
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим в її інтересах адвокатом Какулією Отарі Євгеновичем, до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), поданим в її інтересах адвокатом Какулією Отарі Євгеновичем (далі - представник позивача), до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), у якому представник позивача просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 15 вересня 2025 року № 909230144462 про відмову ОСОБА_1 у оформленні та виплаті допомоги на поховання пенсіонера, громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у селищі Білокуракине Сватівського району Луганської області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області оформити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера, громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі Білокуракине Сватівського району Луганської області, відповідно до її заяви від 8 вересня 2025 року № 5481.
На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 8 вересня 2025 року ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою № 5481 про виплату допомоги на поховання пенсіонера, громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі Білокуракине Сватівського району Луганської області.
За життя померлий ОСОБА_2 перебував на обліку як отримувач пенсії в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області.
Рішенням від 15 вересня 2025 року № 909230144462 відповідач за результатами розгляду заяви позивача від 8 вересня 2025 року № 5481 відмовив останньому у виплаті допомоги на поховання.
Як зазначено у рішенні, померлий ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримував пенсію за віком. У якості підстави відмови у виплаті допомоги на поховання зазначено, що з 1 жовтня 2023 року виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. За життя померлий ОСОБА_2 із заявою про поновлення виплати пенсії до органів Пенсійного фонду України не звертався, пенсія за період з 1 листопада 2023 року до 31 травня 2024 року не нараховувалася та не виплачувалася.
Відповідно до статті 53 Закону № 1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Водночас, як указав у рішенні відповідач, оскільки померлий ОСОБА_2 на момент смерті не отримував пенсію, підстави для виплати допомоги на поховання відсутні.
З таким рішенням відповідача позивач не згоден та просить задовольнити позовні вимоги.
Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області позов не визнало, про що 3 квітня 2026 року через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» за вхідним реєстраційним № 5056/2026 подало відзив на позовну заяву від 2 квітня 2026 року № 1200-0903-8/8813, у якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
На обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на обліку у відповідача та отримував пенсію за віком. Виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 1 жовтня 2023 року відповідно до частини першої статті 49 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) у зв'язку із неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території (далі - Порядок № 299), який визначає механізм, зокрема, виплати пенсій особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення тимчасової окупації (далі - тимчасово окуповані Російською Федерацією території України).
Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (зі змінами) (далі - Порядок № 1596), визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв'язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві (далі - органи Пенсійного фонду України) та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі), а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках.
Означеними Порядками передбачено поновлення виплати пенсії, у випадку позивача за умови проходження ідентифікації та подання пенсіонером заяви про неотримання пенсії від органів Російської Федерації.
Відповідач зазначає, що під час відпрацювання заяв про виплату допомоги на поховання та недоотриманої пенсії останній ураховує роз'яснення Пенсійного фонду України (вх. 972/16 від 14 липня 2025 року) щодо питань практичного застосування норм чинного законодавства, а саме постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299.
Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Отже, резюмує відповідач, пенсійна виплата ОСОБА_2 призупинена через її неотримання протягом 6 місяців підряд.
Поновлення виплати пенсії здійснюється відповідно до вимог частини другої статті 49 Закону № 1058-IV на підставі заяви пенсіонера за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Питання поновлення пенсії також регулюються нормами Порядку № 1596 (пункт 10) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1) (підпункти 1.1, 4.2), відповідно до яких для поновлення виплати пенсії також необхідно пройти ідентифікацію.
У статті 1 Закону № 1058-IV визначено, що фізична ідентифікація - процедура встановлення ідентифікаційних даних особи із документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної особи, що проводиться в органах Пенсійного фонду, якщо особа не пройшла фізичну ідентифікацію в установі банку, в якій отримує пенсію.
До фізичної ідентифікації прирівнюється: авторизація в особистому електронному кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг; ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв'язку з дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час сеансу якого пред'являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, встановленого правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері соціального захисту населення та у сфері електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації.
У пункті 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, що підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
За життя пенсіонер ОСОБА_2 із заявою про поновлення виплати пенсії до органів Пенсійного фонду України не звертався, пенсія за період з 1 листопада 2023 року до 31 травня 2024 року не нараховувалася та не виплачувалася.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер у селі Білокуракине Сватівського району Луганської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28 лютого 2025 року № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (далі - Наказ № 376) щодо села Білокуракине Сватівського району Луганської області зазначено дату початку тимчасової окупації Російською Федерацією з 5 березня 2022 року.
Відповідно до статті 13 Закону України від 10 липня 2003 року № 1102-IV «Про поховання та похоронну справу» особі, яка зобов'язалась поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання особі, яка зобов'язалась поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
У статті 53 Закону № 1058-IV визначено, що у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на його поховання в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Звернення за допомогою на поховання регламентовано нормами розділу V Порядку № 22-1.
Відповідно до пункту 5.1 Порядку № 22-1 особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.
Згідно із пунктом 5.2 Порядку № 22-1 заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера. Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера. Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством. Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім'ї або іншою особою).
8 вересня 2025 року до органів Пенсійного фонду України звернулася ОСОБА_1 із заявою, зареєстрованою за № 5481, про виплату допомоги на поховання за померлого пенсіонера ОСОБА_2 та надала необхідні документи.
У результаті розгляду вказаної заяви 15 вересня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області винесло рішення про відмову у виплаті допомоги на поховання за № 909230144462 у зв'язку з тим, що на момент смерті ОСОБА_2 не отримував пенсію в органах Пенсійного фонду України, а тому відсутні підстави для виплати допомоги на його поховання.
Листом від 15 вересня 2025 року за № 1200-0402-9/24569 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області направило рішення про відмову у виплаті допомоги на поховання № 909230144462 до Відділу обслуговування громадян № 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (відсутня технічна можливість завантажити рішення про відмову до ІКІС ПФУ: Підсистема «Звернення» до картки звернення) із проханням зробити це та встановити статус «виконано» із типом рішення «відмовлено» та повідомити заявницю про винесене рішення.
Відповідач наголошує, що статтею 53 Закону № 1058-IV визначено, що у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на його поховання в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. Оскільки на момент смерті ОСОБА_2 не отримував пенсію в органах Пенсійного фонду України, заяву про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації також не надавав, підстави для обчислення виплати допомоги на поховання відсутні.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Користуючись правом на подання заяв по суті справи, представник позивача подав відповідь на відзив від 6 квітня 2026 року б/н, у якій серед іншого зазначив, що відповідно до положень статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Отже, резюмує представник позивача, із указаної норми убачається, що рішення про припинення виплати пенсії громадянам України в обов'язковому порядку оформлюється письмовим актом, прийнятим територіальним органом Пенсійного фонду України. Із наданих відповідачем матеріалів електронної пенсійної справи ОСОБА_2 убачається, що пенсія йому призначена довічно, а її виплату припинено 1 червня 2024 року, причина 2 - помер пенсіонер, тобто із наступного місяця після його смерті. Рішення про призупинення виплати пенсії починаючи з 1 жовтня 2023 року у наданих відповідачем матеріалах відсутнє.
У зв'язку із цим, представник робить висновок, що призупинення виплати пенсії ОСОБА_2 відповідно до статті 49 Закону № 1058-IV жодним рішенням відповідача не оформлювалось, оскільки така форма зупинення з подальшим поновленням виплати пенсії цією нормою не передбачена.
Відповідач правом на подання заперечень не скористався.
У письмових поясненнях від 3 квітня 2026 року б/н, наданих на вимогу суду, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 не перебувала у родинних відносинах із померлим ОСОБА_2 . Водночас, поховання ОСОБА_2 було здійснено за особисті кошти ОСОБА_1 , із яким вона перебувала в дружніх стосунках за часи її проживання в м. Сіверськодонецьк Луганської області до початку його тимчасової окупації. Надати докази, що поховання ОСОБА_3 було здійснено за особисті кошти, ОСОБА_1 не має можливості, оскільки вона не була фізично присутньою під час здійснення поховання та не здійснювала особисто розрахунок з організацією, яка надає похоронні послуги.
Луганський окружний адміністративний суд своїми ухвалами від:
- 23 березня 2026 року серед іншого відкрив провадження у справі; вирішив справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребував від відповідача письмові докази;
- 6 квітня 2026 року витребував від відповідача додаткові письмові докази.
Дослідивши матеріали судової справи у електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) 8 вересня 2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про виплату допомоги на поховання, зареєстрованою за № 5481, додавши до неї визначений перелік документів, що підтверджує розписка-повідомлення до заяви.
Рішенням від 15 вересня 2025 року № 909230144462 відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті допомоги на поховання у зв'язку із тим, що за життя пенсіонер ОСОБА_2 із заявою про поновлення виплати пенсії до органів Пенсійного фонду України не звертався, пенсія за період з 1 листопада 2023 року до 31 травня 2024 року не нараховувалася та не виплачувалася. Відповідно до статті 53 Закону № 1058-IV в разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на час смерті. Оскільки на момент смерті ОСОБА_2 не отримував пенсію в органах Пенсійного фонду України, відсутні підстави для виплати допомоги на його поховання.
Відповідно до інформації з пенсійної справи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1 червня 2024 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за віком, номер пенсійної справи - 909230144462, дата останнього нарахування та виплати пенсії - вересень 2023 року; пенсійна справа закрита з 1 червня 2024 року у зв'язку зі смертю пенсіонера.
Подільський районний суд міста Києва рішенням від 1 серпня 2025 року у справі № 758/11469/25 заяву ОСОБА_4 , в інтересах якої діє Какулія Отарі Євгенович, заінтересована особа - Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території задовольнив: установив факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце народження - хутір Степанівка Сватівського району Луганської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Білокуракине Сватівського району Луганської області; причина смерті - ракова інтоксикація, злоякісне новоутворення передміхурової залози.
Згідно зі свідоцтвом про смерть (повторним, запис поновлено) від 13 серпня 2025 року серії НОМЕР_1 , виданим Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 81 року, про що 13 серпня 2025 року складено відповідний актовий запис за № 29, місце смерті - Україна, Луганська область, Сватівський район, село Білокуракине.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 1058-IV у солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера.
Згідно зі статтею 53 Закону № 1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Суд зазначає, що у пункті 5.1 розділу V «Звернення за допомогою на поховання» Порядку № 22-1 визначено, що особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.
Заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.
Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.
Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім'ї або іншою особою) (пункт 5.2 розділу V «Звернення за допомогою на поховання» Порядку № 22-1).
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами.
Згідно зі статтею 10 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 85 Закону № 1788-XII пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
У статті 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
У частині першій статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування.
У статті 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначається, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час припинення позивачу виплати пенсії - 1 жовтня 2023 року) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою цієї статі поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідач відмовив позивачу у виплаті допомоги на поховання померлого ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що виплата пенсії на момент смерті не здійснювалась.
Водночас, суд наголошує, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обмеження права особи на отримання допомоги на поховання померлого пенсіонера у зв'язку з тим, що останньому було призупинено виплату пенсії при житті.
Також суд уважає за необхідне зазначити, що, оскільки правовідносини із приводу обчислення, перерахунку та поновлення пенсії не допускають правонаступництва у випадку смерті пенсіонера, внаслідок того, що такі права нерозривно пов'язані з певною фізичною особою, виплата допомоги на поховання у цій справі необхідно обраховувати із урахуванням розміру останньої пенсійної виплати, виплаченої ОСОБА_2 у вересні 2023 року.
З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 15 вересня 2025 року № 909230144462, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті допомоги на поховання, є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).
На підставі частини третьої статті 245 КАС України з метою відновлення прав, за захистом яких позивач звернулась до суду, суд зобов'язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу за її заявою від 8 вересня 2025 року, зареєстрованою за № 5481, допомогу на поховання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно із статтею 53 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У частині другій статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Суд зазначає, що згідно із визначеннями, наведеними у пунктах 1, 7 частини першої статті 2 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру», який набрав чинності 15 грудня 2023 року, адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації; дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення допомоги на поховання передбачені Законом № 1058-IV.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити допомогу на поховання. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення допомоги на поховання документами, - призначити таку допомогу. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 15 вересня 2025 року № 909230144462 про відмову у виплаті допомоги на поховання;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за її заявою від 8 вересня 2025 року, зареєстрованою за № 5481, допомогу на поховання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно із статтею 53 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, внаслідок чого позов належить задовольнити повністю зі словесним корегуванням обраного представником позивача способу судового захисту.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 9 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом, поданим в електронній формі, позивач сплатила судовий збір в сумі 1064,96 грн, що підтверджено квитанцією від 16 березня 2026 року № 5300-5436-0152-1627.
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання допомоги на поховання, суд присуджує позивачу понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду не надано доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити повністю позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), поданий в її інтересах адвокатом Какулією Отарі Євгеновичем, до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 15 вересня 2025 року № 909230144462 про відмову у виплаті допомоги на поховання.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за її заявою від 8 вересня 2025 року, зареєстрованою за № 5481, допомогу на поховання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно із статтею 53 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська