22 травня 2026 року Київ №320/50357/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та
Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 1), в якому просили суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у непризначені ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно із частиною другою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як потерпілому внаслідок аварії на ЧАЕС;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно із частиною другою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як потерпілому внаслідок аварії на ЧАЕС, починаючи з 06.09.2024.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 06.09.2024 має право на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві безпідставно відмовлено в реалізації названого права шляхом прийняття рішення від 04.10.2024 № 104550008109.
Відповідачі правом на подання відзивів на позовну заяву не скористалися.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Із урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 04.10.1993, позивач є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
Як видно з довідки Комунального підприємства Богуславської міської ради «Богуславблагоустрій» від 11.10.2024 № 1970, виданої позивачу, остання була зареєстрована з 21.01.1986 по 21.01.1988 в м. Богуслав, яке відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106; проживала у період з 21.01.1988 по 08.01.1989 в м. Богуслав; була зареєстрована з 22.07.1989 по 10.04.1992, а також з 22.05.1992 по 01.12.1999 в м. Богуслав.
Згідно з довідкою від 17.09.2024 № 1278/06, виданої Комунальним некомерційним підприємством Богуславської міської ради «Богуславська центральна лікарня», підтверджено факт народження позивачем дитини 21.01.1988 у пологовому відділенні Богуславської лікарні.
Крім того, відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов проживання від 09.10.2024, складеного у м. Богуслав комісією членів Богуславської міської ради, на час перевірки зі слів сусідів, позивач у період з 21.01.1988 по 08.01.1989 проживала за вказаною в акті адресою у м. Богуслав.
Як видно з матеріалів справи, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 27.09.2024 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності, заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 04.10.2024 № 104550008109.
Зі змісту названого рішення вбачається, що відповідно до довідки від 22.08.2024 № 1601 зазначено проживання в м. Богуслав, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, з 21.01.1986 по 08.01.1989, з 22.07.1989 по 10.04.1992 та з 22.05.1992 по 01.12.1999. Водночас, згідно із записами трудової книжки вбачається робота з 23.07.1986 по 12.07.1989 в Тетіївському райпобуткомбінаті, що знаходиться на незабрудненій території. Таким чином, підтверджено періоди проживання у зоні з 26.04.1986 по 22.07.1986, з 22.07.1989 по 10.04.1992 та з 22.05.1992 по 31.12.1992, що складає станом на 01.01.1993 - 3 роки 6 місяців 26 днів та не дає право на призначення пенсії. Відповідно до наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж враховано повністю, який складає 33 роки 5 місяців 11 днів.
Вважаючи бездіяльність відповідача 1 щодо не призначення пенсії протиправною, позивач звернулася з позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За нормами статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення», умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Починаючи з 01.01.2004 таким законом є Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років;
з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років;
з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років;
з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років;
з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років;
з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років;
з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року;
з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років;
з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років;
з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років;
починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.
Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що право на призначення пенсії за віком, у період із 01.01.2024 по 31.12.2024, мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 31 року.
Спірні відносини врегульовано Законом України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 55 Закону № 796-ХІІ визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Приписами статті 55 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (абзац 6).
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
VI. Оцінка суду
Аналіз статті 55 Закону № 796-ХІІ свідчить, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 6 частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю - 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Суд зазначає, що максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, становить 5 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Суд констатує, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 01.01.1993 є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 3 роки проживання, роботи.
Втім, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання або роботи особи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 щонайменше 4 роки.
Суд зауважує, що відповідно до наведених положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 15 Закону № 796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Так, згідно з пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Судом установлено, що згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 04.10.1993, позивач є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
Тобто, під час видачі позивачу названого посвідчення, уповноваженим органом перевірялись обставини проживання (праці) позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років до 01.01.1993.
Разом із тим, матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення, як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду справи.
Так, в оскаржуваному рішенні відповідача 1, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії, зазначено, що позивачем не підтверджено документами період проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 на менше 4 років.
Проте, документом, який підтверджує факт проживання або роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993, є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зон посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), серії НОМЕР_2 від 04.10.1993, яке, як було вказано вище, видавалось лише за умови, що станом на 01.01.1993 такий громадянин прожив у цій зоні не менше чотирьох років.
Крім того, не є спірним наявність у позивача страхового стажу, який становить: 33 роки 5 місяців 11 днів.
Як убачається з довідки Комунального підприємства Богуславської міської ради «Богуславблагоустрій» від 11.10.2024 № 1970, виданої позивачу, остання була зареєстрована з 21.01.1986 по 21.01.1988 в м. Богуслав, яке відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106; проживала у період з 21.01.1988 по 08.01.1989 в м. Богуслав; була зареєстрована з 22.07.1989 по 10.04.1992, а також з 22.05.1992 по 01.12.1999 в м. Богуслав.
В оскаржуваному рішенні відповідачем 1 зазначено, що відповідно до довідки від 22.08.2024 № 1601 зазначено проживання в м. Богуслав, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, з 21.01.1986 по 08.01.1989, з 22.07.1989 по 10.04.1992 та з 22.05.1992 по 01.12.1999. Водночас, згідно із записами трудової книжки вбачається робота з 23.07.1986 по 12.07.1989 в Тетіївському райпобуткомбінаті, що знаходиться на незабрудненій території.
Втім, суд констатує, що незважаючи на те, що відповідачем 1 не враховані періоди проживання в м. Богуслав відповідно до довідки від 22.08.2024 № 1601, факт проживання або роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993, підтверджений посвідченням громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зон посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), серії НОМЕР_2 від 04.10.1993, яке, як було вказано вище, видавалось лише за умови, що станом на 01.01.1993 такий громадянин прожив у цій зоні не менше чотирьох років.
Так, відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються лише документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме - потерпілим від Чорнобильської катастрофи надаються документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), а також посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Так, статтею 14 Закону № 796-ХІІ визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Відповідно пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок № 501), який був чинним на момент видачі позивачу посвідчення, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 Порядку № 501, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС посвідчення видаються на підставі одного з таких документів: громадяни, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 501, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Подані позивачем документи підтверджують проживання останньої в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ за умови досягнення нею 55 років.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 569/7589/17, від 10.04.2019 у справі № 162/760/17.
Як установлено судом та не заперечується учасниками справи, на момент звернення із заявою від 27.09.2024 про призначення пенсії, позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 55 років.
Крім того, суд наголошує, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі № 569/7589/17 зазначалось: «…Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796-ХІІ мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Тобто, посилання відповідача в оскаржуваному рішенні, на недоведеність проживання позивача станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю (4 категорія ЧАЕС), є безпідставними та не заслуговують на увагу суду, оскільки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю, станом на 01.01.1993 на менше 4 років, що підтверджено наявними у матеріалах справи письмовими доказами.
Відповідно до статті 15 Закону № 796-ХІІ, довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Як убачається з матеріалів справи, станом на момент звернення до суду із цим позовом, належність позивача до категорії осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, сторонами не оспорювалась, а отже позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ.
При цьому, однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно до Закону № 1058-IV і Закону № 796-ХІІ.
Означена права позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 у справі № 205/8713/16-а, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17, від 09.01.2020 у справі № 363/3976/16-а та від 06.04.2020 у справі № 752/15346/17.
За приписами частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія за віком призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Ураховуючи первинну дату звернення позивача до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії - 27.09.2024, та дату народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд доходить висновку про те, що пенсію слід призначити позивачу саме з 06.09.2024.
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог у названій частині.
При цьому, у позовній заяві позивач просила суд визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не призначення пенсії, із приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із метою належного та ефективного захисту порушеного права, суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.10.2024 № 104550008109 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Втім, оскільки з боку Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області судом не встановлено порушення прав позивача, і позивач на обліку у відповідача 2 не перебуває та пенсію не отримує, підстави для зобов'язання відповідача 2 призначити пенсію позивачу, - відсутні.
За вказаних обставин, позов підлягає задоволенню частково.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача виплачувати пенсію, суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач у відповідь на заяву позивача відмовив у призначенні пенсії. Із урахуванням викладеного, спір щодо здійснення подальших виплат пенсії, яка ще не призначена позивачу, та щодо порядку здійснення такої виплати у цій справі відсутній.
У той же час, відповідачем не приймалось рішення щодо призначення позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у названій частині при здійсненні такого призначення та подальшої виплати будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси особи, а не ті, що будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.
VII. Висновок суду
Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За нормами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом установлено, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд уважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, суд зазначає таке.
Статтею 59 Конституції України регламентовано, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно із частиною другою статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України, представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до статті 1 цього Закону: договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4); інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6); представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9).
Згідно з положеннями статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу).
Водночас у силу вимог частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз указаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних із оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Із матеріалів справи слідує, що 16.10.2024 між адвокатом Ящуком Леонідом Адамовичем та позивачем укладено договір про надання правничої допомоги № б/н.
Зміст договору є зрозумілим, не суперечить вимогам закону та відображує суть укладеного сторонами правочину, в частині надання позивачу професійної правничої допомоги. Містить положення про права та обов'язки сторін (пункт 2), виплату гонорару та компенсацію додаткових витрат (пункт 3), строком дії - до закінчення провадження в адміністративний справі (пункт 6.1).
Матеріали справи містять акт виконання робіт з надання правничої допомоги від 18.10.2024, відповідно до якого позивачу надано правничу допомогу вартістю 3000,00 грн, які сплачені відповідно до розрахункової квитанції серії ББАЇ № 821945 від 18.10.2024.
Разом із тим, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Від відповідачів до суду не надходило заперечень щодо розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
Разом із тим, як убачається з практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішень від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, ураховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу суд також ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, відповідно до яких при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Виходячи з обставин розгляду цієї справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, зважаючи на критерій розумності розміру витрат, а також суми фактично понесених позивачем витрат, суд доходить висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги у сумі 5000,00 грн є завищеним та підлягає зменшенню.
Суд констатує, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, є 3000,00 грн.
З огляду на викладене суд присуджує позивачеві 3000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.10.2024 № 104550008109 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дати звернення - 06.09.2024.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 0 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.