Справа № 759/25521/25 Головуючий у І інстанції Ключник А.С.
Провадження №22-ц/824/6378/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
20 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,
за участі секретаря Кононової Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дяченка В'ячеслава Васильовича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ з питань реєстрації проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної у м. Києві державної реєстрації про визнання права на реєстрацію місця проживання особи,
У жовтні 2025 ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ з питань реєстрації проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної у м. Києві державної реєстрації про визнання права на реєстрацію місця проживання особи.
В обґрунтування позову зазначала, що 01 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася через свого представника, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, до управління (Центру) надання адміністративних послуг Святошинської районної державної адміністрації для написання заяви щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Житло, у яке позивачка мала намір бути зареєстрована, а саме - квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить цивільному чоловікові позивача - ОСОБА_2 . Відповідач - є законним володільцем вищевказаної квартири на підставі Ордера про вселення № 1043 від 04.07.1992 року.
29 серпня 2003 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління у відповідності до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13.05.2003, було вчинено актовий запис № 823 про розірвання шлюбу з ОСОБА_3 (прізвище якої міститься в Ордері про вселення № 1043 від 04.07.1992 року.
На даний час, відповідач являється єдиною особою, яка є зареєстрованою за вищевказаною адресою.
Станом на день звернення із заявою до управління (Центру) надання адміністративних послуг Святошинської районної державної адміністрації, позивачем було надано у розпорядження ЦНАП нотаріально посвідчену довіреність, видану відповідачем, якою останній наділив довірену особу повноваженнями стосовно здійснення реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
04 серпня 2025 року Відділом реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації (надалі - Третя особа) було здійснено процедуру реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
05 серпня 2025 року керівником відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації було здійснено перевірку поданої заяви, відповідно до пункту 92 Порядку декларування та реєстрації проживання (перебування) фізичних осіб, затвердженого Постановою КМУ від 07.02.2022 року № 265.
За результатами проведеної перевірки встановлено, що представником за дорученням, ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 , 01.08.2025 року подано неповний комплект документів, а саме: відсутня згода уповноваженої особи службового житла (балансоутримувача).
У відділі було прийнято рішення про визнання недійсним та проведення процедури скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
На переконання позивачки третя особа, зареєструвавши її місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 04.08.2025 року, не мала права та законних підстав 05.08.2025 року скасовувати прийняте ним же, законне рішення про здійснення реєстрації місця проживання позивача за вищевказаною адресою.
Посилаючись на викладене, позивачка просила суд визнати за нею відповідне право, гарантоване законодавством України, що звільняє її від необхідності оскаржувати протиправне рішення Відділу реєстрації місця проживання. Вказувала, що вважає неефективним спосіб захисту свого порушеного права, який би полягав у оскарженні протиправного рішення про відмову у реєстрації місця проживання особи, оскільки звернення з адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду не здатне забезпечити своєчасності та дієвості правосуддя внаслідок надмірної завантаженості вищевказаного суду, а відтак, позивачка була би фактично позбавлена доступу до правосуддя, гарантованого нормами міжнародного законодавства.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Дяченко В.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду. Посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд дійшов хибних висновків про наявність у нього процесуальних повноважень на прийняття рішення про відмову у задоволенні позову на стадії підготовчого розгляду.
Крім того, суд дійшов помилкових висновків щодо відсутності спору між сторонами, оскільки позивач наголошувала на тому, що відповідач спочатку не визнавав вказаного позову через наявність ряду протиріч, які мали місце між ним та позивачкою.
Відповідач не заперечував факт існування спору між ним та позивачем та додав, що станом на момент підготовчого судового розгляду він повністю визнає вказаний позов.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що на стадії підготовчого розгляду ухвалення рішення можливе лише за умови прийняття визнання відповідачем позову.
Вказує, що на стадії підготовчого судового розгляду є неможливим винесення рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки в разі не прийняття визнання позову відповідачем, суд першої інстанції був зобов'язаний винести про це мотивовану ухвалу та продовжити розгляд справи по суті.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Дяченко В.В. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи - Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Трилевич О.А. 20.05.2026 на електронну адресу Київського апеляційного суду надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи у відсутності відповідача та третьої особи, які належним чином повідомлені про розгляд справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивачки, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
За правилом ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та із матеріалів справи вбачається, що 04 серпня 2025 року Відділом реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації (надалі - Третя особа) було здійснено процедуру реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
05 серпня 2025 року керівником відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації було здійснено перевірку поданої заяви, відповідно до пункту 92 Порядку декларування та реєстрації проживання (перебування) фізичних осіб, затвердженого Постановою КМУ від 07.02.2022 року № 265.
За результатами проведеної перевірки встановлено, що представником за дорученням, ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 , 01.08.2025 року подано неповний комплект документів, а саме: відсутня згода уповноваженої особи службового житла (балансоутримувача).
У відділі було прийнято рішення про визнання недійсним та проведення процедури скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права на реєстрацію свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не було доведено порушення/невизнання відповідачем такого права, крім того, на переконання місцевого суду, позивачкою обрано невідповідний спосіб захисту права.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як правило, особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також форми необхідних для цього документів встановлені постановою Кабінету Міністрів України №265 від 07.02.2022 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад».
Згідно з пунктом 3 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Відповідно до пункту 35 Порядку для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник) подає, зокрема документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла.
У пункті 91 Порядку передбачено, що відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування)/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи скасовуються органом реєстрації у разі проведення реєстраційних дій з порушенням вимог, встановлених законом.
Відповідно до пункту 92 Порядку, у разі виявлення реєстраційних дій проведених з порушенням вимог, встановлених законом, керівник органу реєстрації проводить перевірку підстав для декларування/реєстрації/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, за її результатами складає висновок та приймає рішення про скасування декларування/реєстрації/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи.
З огляду на наведене, вирішення питання про реєстрацію місця проживання особи відноситься до компетенції відповідного органу реєстрації та суд не є органом, який здійснює реєстрацію місця проживання фізичних осіб.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №522/18372/19 (провадження № 61-20685св20).
Звертаючись до суду з даним позовом та визначивши в якості відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просить визнати за нею право на реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Поряд із цим, обґрунтовуючи заявлені вимоги позивачка зазначає про те, що відповідач ОСОБА_2 надав нотаріально посвідчену згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 до житла, наймачем якого він являється. Доводи позовної заяви зводяться фактично до незгоди ОСОБА_1 з рішенням Відділу реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним та проведення процедури скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач в установленому законом порядку не оскаржувала вищевказане рішення Відділу реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб.
Натомість, обґрунтовуючи обрання способу захисту шляхом визнання за нею права на реєстрацію її місця проживання, позивачка зазначає, що вказане судове рішення, у випадку задоволення позовних вимог, стане підставою для реєстрації її місця проживання, в той час як оскарження рішення Відділу реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб до адміністративного суду, на її думку, не здатне забезпечити своєчасність та дієвість правосуддя.
З огляду на вказане, за відсутності доказів, підтверджуючих порушення/невизнання відповідачем ОСОБА_2 права позивачки на реєстрацію місця проживання, а також враховуючи обрання позивачем способу захисту порушеного права, який не відповідає способам, визначеним законодавством, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права у зв'язку із ухваленням рішення про відмову у задоволенні позовних вимог на стадії підготовчого судового засідання, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки таке порушення, у відповідності до вимог частини третьої статті 376 ЦПК України, не є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу, подану адвокатом Дяченком В'ячеславом Васильовичем в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 22.05.2026 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : О.В. Борисова
С.А. Голуб