справа №761/50903/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/3059/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
18 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
власника майна: ОСОБА_7
представника: ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024000000000519 від 10 червня 2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частиною третьою статті 332 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року клопотання прокурора першого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного у кримінальних провадженнях органів безпеки обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на речі та документи, що були вилученні 03 грудня 2025 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , що за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- нетбук типу марки Apple MacBook, модель А2337 S\N: FVFG846KQ6L4, який захищений логічним захистом та на якому може міститися важлива інформація для досудового розслідування;
- мобільний телефон Apple Iphone 17, який захищений логічним захистом та на якому може міститися важлива інформація для досудового розслідування.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою представник ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно відмовити.
Уважає ухвалу слідчого судді незаконною, необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам КПК України.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що у клопотанні прокурора не зазначено достатніх підстав для накладення арешту на майно, не додано документів чи інших матеріалів, які б підтверджували, що зазначене майно містить сліди злочину та може бути використане як доказ.
Зазначає, що вилучені під час обшуку нетбук та мобільний телефон не є ні предметом кримінального правопорушення, ні знаряддям та не містять на собі ніякої слідової інформації, не отримані в результаті скоєння кримінального правопорушення, а тому не відповідають ознакам, встановленим статтею 98 КПК України щодо доказів, як наслідок не можуть бути доказами у кримінальному провадженні, в межах якого вони були вилучені.
Вказує, що під час обшуку, який було проведено 03 грудня 2025 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у ОСОБА_7 було вилучено сім-карту мобільного оператора Київстар (номер телефону НОМЕР_1 ), проте у протоколі обшуку ця інформація не зазначена.
Також під час обшуку було вилучено мобільний телефон Apple Iphone, модель 17 Pro Max, колір Deep Blue, 512 GB, IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , однак у протоколі обшуку зазначено про зовсім іншу модель телефону - Apple Iphone, модель 17 та відсутні будь-які інші індивідуальні ознаки мобільного телефону, а саме колір, серійний номер, інше маркування тощо.
Зауважує, що вилучені нетбук, мобільний телефон та сім-карта мобільного оператора Київстар використовувалися ФОП ОСОБА_7 з метою ведення господарської діяльності, наразі ОСОБА_7 позбавлений можливості спілкуватися з клієнтами, рідними та друзями, використовувати особисту інформацію, яка збережена в його телефоні, особисті фотокартки тощо.
Посилається на те, що ОСОБА_7 станом на дату розгляду клопотання про арешт майна не мав статусу підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні, в межах якого були вилучені нетбук, мобільний телефон та сім-картки мобільного оператора Київстар.
Звертає увагу суду на те, що арешт майна за оскаржуваною ухвалою накладено в рамках неіснуючого кримінального провадження, оскільки в ухвалі слідчого судді вказано, що арешт майна накладено у кримінальному провадженні №22024000000000519 від 28 січня 2025 року, натомість у матеріалах справи у клопотанні про арешт майна вказано інший номер кримінального провадження - №22024000000000519 від 10 червня 2024 року.
Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що в день розгляду клопотання про накладення арешту на майно слідчим суддею не було проголошено навіть вступну та резолютивну частини оскаржуваної ухвали; представник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 неодноразово зверталася до суду з проханням видати копію повного тексту ухвали, проте копію такої ухвали вдалося отримати лише 02 березня 2026 року, про що свідчить штамп з датою видачі та розписка, долучена до матеріалів справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення власника майна ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8 , які вимоги апеляційної скарги підтримали та просили скаргу задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання про арешт майна розглянуто за участі власника майна та його представника.
Разом з тим, у судовому засіданні 04 лютого 2026 року вступна та резолютивна частини ухвали не проголошувалися, дата оголошення повного тексту ухвали не визначалась.
Згідно матеріалів судової справи копія ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року негайно після проголошення власнику майна та/або його представнику судом не направлялась.
Як зазначає апелянт, в день розгляду клопотання про накладення арешту на майно слідчим суддею не було проголошено навіть вступну та резолютивну частини оскаржуваної ухвали; представник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 неодноразово зверталася до суду з проханням видати копію повного тексту ухвали, проте копію такої ухвали вдалося отримати лише 02 березня 2026 року, про що свідчить штамп з датою видачі та розписка, долучена до матеріалів справи.
З апеляційною скаргою представник ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_7 звернулася 03 березня 2026 року.
З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає обґрунтованими доводи представника про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, а відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчими ГСУ СБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024000000000519 від 10 червня 2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частиною третьою статті 332 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що громадяни України створили схему переправлення військовозобов'язаних громадян України за кордон з метою їх ухилення від військової служби шляхом підроблення військово-облікових документів про непридатність військовозобов'язаних осіб до військової служби та перевезення таких осіб поза офіційним пунктом пропуску через державний кордон України за неправомірну винагороду, чим вчинили дії на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період та ефективно здійснювати свої функції щодо протидії військової агресії російської федерації проти України та впливає на обороноздатність держави.
Для функціонування вказаної схеми причетний ОСОБА_7 , який залучив своїх знайомих осіб, а саме: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та інших невстановлених осіб. Згідно розподілу ролей у вказаній незаконній схемі оформлення непридатності військовозобов'язаних осіб за результатами проведення відповідних військово-лікарських комісій та виключенням з військового обліку ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 здійснюють пошук громадян України з числа мешканців столичного регіону, які мають намір ухилення від обов'язку несення військової служби за мобілізацією, шляхом надання грошових коштів.
Крім того, до участі у вказаній незаконній схемі ОСОБА_7 та ОСОБА_9 долучили своїх знайомих з числа співробітників ІНФОРМАЦІЯ_4 .
03 грудня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 , що за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено наступне майно: нетбук типу марки Apple MacBook, модель А2337 S\N: FVFG846KQ6L4, який захищений логічним захистом та на якому може міститися важлива інформація для досудового розслідування; мобільний телефон Apple Iphone 17, який захищений логічним захистом та на якому може міститися важлива інформація для досудового розслідування.
04 грудня 2025 року постановою слідчого вищевказані вилучені речі визнані речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні.
09 грудня 2025 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора першого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного у кримінальних провадженнях органів безпеки обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024000000000519 від 10 червня 2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частиною третьою статті 332 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року клопотання прокурора першого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного у кримінальних провадженнях органів безпеки обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на речі та документи, що були вилученні 03 грудня 2025 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , що за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- нетбук типу марки Apple MacBook, модель А2337 S\N: FVFG846KQ6L4, який захищений логічним захистом та на якому може міститися важлива інформація для досудового розслідування;
- мобільний телефон Apple Iphone 17, який захищений логічним захистом та на якому може міститися важлива інформація для досудового розслідування.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, п.п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: нетбук типу марки Apple MacBook, модель А2337 S\N: FVFG846KQ6L4; мобільний телефон Apple Iphone 17, виявлене та вилучене під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2025 року у справі №761/48688/25 за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вилучені нетбук та мобільний телефон могли зберегти на собі сліди кримінального правопорушення та містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України. Окрім того, вказані носії інформації можуть містити інформацію, яка була видалена, у зв'язку з чим вони необхідні для проведення експертизи/дослідження.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи скаржника про те, що у клопотанні прокурора не зазначено достатніх підстав для накладення арешту на майно, не додано документів чи інших матеріалів, які б підтверджували, що зазначене майно містить сліди злочину та може бути використане як доказ, а також, що вилучені під час обшуку нетбук та мобільний телефон не є ні предметом кримінального правопорушення, ні знаряддям та не містять на собі ніякої слідової інформації, не отримані в результаті скоєння кримінального правопорушення, а тому не відповідають ознакам, встановленим статтею 98 КПК України щодо доказів, як наслідок не можуть бути доказами у кримінальному провадженні, в межах якого вони були вилучені, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучені нетбук та мобільний телефон могли зберегти на собі сліди кримінального правопорушення та містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження. Окрім того, вказані носії інформації можуть містити інформацію, яка була видалена, у зв'язку з чим вони необхідні для проведення експертизи/дослідження.
До того ж, вищевказане виявлене та вилучене майно визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні, про що винесено відповідну постанову.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024000000000519 від 10 червня 2024 рокутриває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення.
Доводи скаржника про те, що ОСОБА_7 станом на дату розгляду клопотання про арешт майна не мав статусу підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні, в межах якого були вилучені нетбук, мобільний телефон та сім-картки мобільного оператора Київстар, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Посилання скаржника на те, що вилучені нетбук, мобільний телефон та сім-карта мобільного оператора Київстар використовувалися ФОП ОСОБА_7 з метою ведення господарської діяльності, наразі ОСОБА_7 позбавлений можливості спілкуватися з клієнтами, рідними та друзями, використовувати особисту інформацію, яка збережена в його телефоні, особисті фотокартки тощо, не заслуговують на увагу суду, оскільки такий запобіжний захід як арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження та матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
Аргументи представника про те, що під час обшуку, який було проведено 03 грудня 2025 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у ОСОБА_7 було вилучено сім-карту мобільного оператора Київстар (номер телефону НОМЕР_1 ), проте у протоколі обшуку ця інформація не зазначена, а також, що під час обшуку було вилучено мобільний телефон Apple Iphone, модель 17 Pro Max, колір Deep Blue, 512 GB, IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , однак у протоколі обшуку зазначено про зовсім іншу модель телефону - Apple Iphone, модель 17 та відсутні будь-які інші індивідуальні ознаки мобільного телефону, а саме колір, серійний номер, інше маркування тощо, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Окрім того, вказані у клопотанні речі вилучені за місцем проведення обшуку, належить ОСОБА_7 , чого останній не заперечує, є тимчасово вилученим майном, тому є належним предметом розгляду цього питання.
Доводи скаржника про те, що арешт майна за оскаржуваною ухвалою накладено в рамках неіснуючого кримінального провадження, оскільки в ухвалі слідчого судді вказано, що арешт майна накладено у кримінальному провадженні №22024000000000519 від 28 січня 2025 року, натомість у матеріалах справи у клопотанні про арешт майна вказано інший номер кримінального провадження - №22024000000000519 від 10 червня 2024 року, не заслуговують на увагу суду з огляду на те, що помилкове зазначення судом першої інстанції дати внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні за №22024000000000519 - 28 січня 2025 року, замість 10 червня 2024 року, вочевидь є технічною помилкою та не впливає на суть прийнятого рішення.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4