справа №940/2355/25 Головуючий у І інстанції - Косович Т.П.
апеляційне провадження №22-ц/824/7913/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
21 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 09 січня 2026 року
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про встановлення юридичного факту
установив:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області із заявою про встановлення юридичного факту, заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, мотивуючи свої вимоги тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дібрівка Тетіївського району Київської області, в 1980 році закінчив Денихівську середню школу, що в с. Денихівка Тетіївського району Київської області, в період з 01 вересня 1980 року по 15 липня 1981 року навчався в Технічному училищі №3 м. Києва, 17 квітня 1987 року отримав посвідчення тракториста-машиніста третього класу, видане Тетіївським управлінням сільського господарства Київської області.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 18 жовтня 1999 року, виданого Черкаським міськвійськоматом, він є учасником бойових дій.
В період з 19 грудня 1995 року по 31 грудня 1998 року ОСОБА_1 на території України здійснював підприємницьку діяльність, 18 травня 2005 року розірвав шлюб із ОСОБА_2 .
Заявник вказує, що він станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року по теперішній час проживає на території України, останні 20 років проживає в с. Дібрівка Білоцерківського району Київської області без реєстрації в будинку АДРЕСА_1 , весь час у нього був паспорт зразка СРСР 1974 року, проте він його втратив.
Згодом він звернувся до Тетіївського сектору оформлення документів Білоцерківського об'єднаного відділу ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області з проханням видати паспорт громадянина України, однак, отримав лист, яким йому у видачі паспорту фактично відмовлено через неможливість встановлення його належності до громадянства України.
Від встановлення факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року залежить можливість реалізувати передбачене право особи звернутись до міграційної служби з заявою про встановлення належності до громадянства відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.3 ЗУ «Про громадянство України» та отримати паспорт громадянина України.
У будь-який інший спосіб, окрім у судовому порядку, з урахуванням зазначених вище обставин, неможливо підтвердити належність заявника до громадянства України, а тому ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою.
Просив суд, встановити факт, що має юридичне значення, а саме встановити його особу як громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дібрівка Тетіївського району Київської області, та встановити факт його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року по теперішній час.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 09 січня 2026 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дібрівка, Тетіївського р-ну, Київської обл., що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 13 грудня 2007 року, яке видане Дібрівською сільською радою, Тетіївського р-ну, Київської обл.
В 1980 році закінчив Денихівську середню школу с. Денихівка, Тетіївського р-ну, Київської обл., що підтверджується дипломом серія НОМЕР_3 виданого 26 червня 1980 року.
Далі в період з 01 вересня 1980 року по 15 липня 1981 року навчався в Технічному училищі №3 м. Києва, що підтверджується дипломом серія НОМЕР_4 виданим 22 липня 1981 року.
17 квітня 1987 року отримав посвідчення тракториста машиніста третього класу, яке видане Тетіївським управлінням сільського господарства Київської обл.
Він також являється учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 віл 18 жовтня 1999 року, яке видане Черкаським міськвійськоматом.
В період з 19 грудня 1995 року по 31 грудня 1998 року він здійснював підприємницьку діяльність, що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_5 про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, та довідкою про зняття з обліку платника податків.
18 травня 2005 року розірвано шлюб укладений між Заявником та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.
В повному витязі з Державного реєстрі актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00045458527 від 11 червня 2024 року на аркуші №1, вказано що ОСОБА_1 є громадянином України.
Останні 20 років він проживає в с. Дібрівка, Білоцерківського р-ну, Київської області без реєстрації, в будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується актом від 28 квітня 2025 року.
Станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року по теперішній час він проживав на території України.
В заявника весь цей час був паспорт зразка СРСР 1974 року.
Однак він втратив даний паспорт, та вирішив отримати паспорт громадянина України.
З даного приводу заявник звернувся до Тетіївського сектору оформлення документів Білоцерківського об'єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з заявою про оформлення паспорта громадянина України.
На заяву він отримав лист, яким йому фактично відмовлено у видачі паспорта громадянина України.
Відмова мотивована тим, що відсутні документи, які б давали можливість встановити його приналежність до громадянства України.
В листі зазначено, що його особа не встановлена за результатами проведення процедури встановлення особи по порядку п. 100 підпункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Також в листі вказано, про неможливість отримання відомостей про його проживання на території України в момент проголошення незалежності.
В зв'язку з отримання відмови в отримання паспорта громадянина України, Заявник був вимушений звертатись до суду, для встановлення його особи та встановлення факту проживання на території України.
Не погоджуючись з поданою заявою заінтересованою особою Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подано заперечення на вказану заяву, яким вони просили відмовити в задоволенні заяви.
Так, в частині встановлення особи вони вказували, що особа є встановлено, тому підстав для встановлення особи не має.
В частині встановлення факту проживання, вказували що свідчення свідків не можуть бути доказом проживання на території України.
Зазначив, що з відмови яка надана заявнику міграційною службою вбачається, що особу Заявника вони не встановили.
При цьому в аналогічному листі долученому до матеріалів справи відомості, щодо не встановлення особи відсутні.
В письмових пояснення поданих до суду заінтересована особа взагалі вказала, що особа є встановленою.
В ході судового розгляду справи в судом були допитані свідки ОСОБА_3 (рідна сестра Заявника), ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (односельчани Заявника).
Допитана в ході судового розгляду справи ОСОБА_3 підтвердила особу заявника, та вказала суду що ОСОБА_1 являється її рідним братом, який народився та проживає в с. Дібрівка.
Вказала що їй відомо про втрату паспорта, та що її брат багато років не може його відновити.
Вказала суду, що в 1991 році її брат проживав на території України.
Багато останніх років він проживає в будинку їх покійних батьків.
Після смерті матерів, свідоцтво про право на спадщину вона оформила на себе, так як брат не маючи паспорта громадянина України не зміг цього зробити.
Допитані свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили особу заявника, та вказали, що знають його з дитинства.
В даний час заявник проживає в с. Дібрівка.
Їм відомо, що станом на 1991 рік заявник проживав в Україні.
Відмовляючи в задоволенні заяви суд не прийняв до уваги свідчення свідків.
Разом з тим, зазначає, що в ході судового розгляду справи не встановлено будь-яких даних які б ставили під сумнів свідчення свідків.
Станом на 1991 роки вказані свідки буди дорослими та свідомими людьми вказали, що достовірно пам'ятають обставини, про які надавали свідчення, щодо проживання Заявника на території України.
Всі вище наведені дані в сукупності, та свідчення свідків, поза сумнівом підтверджують факт проживання заявника станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року по теперішній час на території України, що свідчить приналежність його до громадянства України.
При цьому без встановлення даного факту заявник обмежений в можливості отримати паспорт громадянина України.
Просив скасувати рішення Тетіївського районного суду Київської області від 09 січня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення його заяви.
На вказану апеляційну скаргу від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надійшов відзив, обґрунтований тим, що як вбачається із змісту заяви, заявник просить встановити його особу ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Дібрівка, Тетіївського району, Київської області та факт свого постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року по теперішній час.
Встановлення цього факту заявнику необхідно для встановлення належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України в органах ДМС.
Щодо вимоги про встановлення особи заявника, а саме встановлення особи - ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , в селі Дібрівка, Тетіївського району, Київської області, зазначило, що згідно висновку Тетіївського СОД Білоцерківського ОВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 04 липня 2024 року, затвердженого заступником начальника Білоцерківського ОВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 05 липня 2024 року, про відмову в оформленні паспорта громадянина України ОСОБА_1 , в якому зазначено, що з метою підтвердження особи заявника ОСОБА_1 , 08 червня 2024 року проведено процедуру встановлення особи, а також опитування ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочки заявника, яка засвідчила його особу, про що складено відповідний акт №2 та відібрано пояснення.
Водночас надані заявником документи не містять жодного рішення або висновку компетентного органу про неможливість встановлення особи заявника за результатами проведення процедури ідентифікації.
Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь-які рішення територіального органу ДМС України про відмову у встановленні особи або про неможливість її встановлення після проведення відповідної процедури ідентифікації.
Таким чином, твердження заявника про неможливість встановлення його особи уповноваженим органом не підтверджені належними доказами, що свідчить про недоведеність відповідних обставин та обґрунтовано враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.
Щодо вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року по теперішній час зазначило, що встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
З метою підтвердження факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, а також його постійного проживання у період з указаних дат по теперішній час, заявник надає наступні докази:
1. копію свідоцтва про народження заявника серії НОМЕР_6 ;
2. копію атестату заявника виданого 26 червня 1980 року № НОМЕР_7 ;
3. копію диплому заявника виданого 22 липня 1980 року серії НОМЕР_8 ;
4. копію посвідчення тракториста-машиніста виданого 17 квітня 1987 року серії НОМЕР_9 ;
5. копію посвідчення учасника бойових дій заявника виданого 18 жовтня 1999 року серії НОМЕР_1 ;
6. копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності заявника виданого 19 грудня 1995 року НОМЕР_13;
7. копію довідки про зняття з обліку платника податків заявника виданої 21 грудня 1998 року;
8. копію свідоцтва про розірвання шлюбу виданого 18 лютого 2005 року серії НОМЕР_10 .
Разом з тим, заявником не надано жодного письмового доказу який стосується 1991 року.
Крім того, заявником зроблено виправлення в автобіографії, а саме стосовно дати звільнення його з військової служби, а саме 15 травня 1992 року виправлено на 15 травня 1991 року, а також на те, що згідно даної автобіографії ОСОБА_1 повернувся в Україну раніше, аніж звільнився зі служби.
Заявником не надано і в матеріалах справи відсутні жодні документально підтверджені відомості, зокрема відомості про його трудову діяльність, звернення до медичних закладів, використання послуг поштового зв'язку (довідки з підприємств, установ, організацій, відповідні письмові документи, тощо), які б підтверджували факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року по теперішній час.
Крім того, що заявник при невизначених обставинах втратив свій паспорт СРСР, але з того часу до уповноважених органів з цим питанням не звертався.
Разом з тим, зазначило, що заяву про втрату паспорту заявник подав до Білоцерківського об'єднаного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області лише 08 червня 2024 року, хоча згідно заяви написаної заявником паспорт ОСОБА_1 утрачено ще в 1995 році в м. Черкаси з власної недбалості.
Сумнівним є також і той факт, що особа, загубивши паспорт громадянина СРСР в передбаченому законом порядку не повідомила правоохоронні органи про такий факт до сьогодні і вчасно не вжила добросовісні заходи для належного оформлення та відновлення відповідних документів протягом тривалого часу.
Судом першої інстанції у повному обсязі досліджено всі письмові докази та матеріали справи і ґрунтовно надано їм оцінку.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність заявником факту постійного проживання та належно оцінив усі надані докази, що підтверджує правильність ухваленого рішення.
У частині показань свідків суд першої інстанції надав їм належну оцінку, обґрунтовано зазначивши, що свідки не можуть достовірно свідчити про обставини, що мали місце понад 30 років тому.
Відтак суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про недостатність показань свідків для встановлення заявлених обставин та врахував їх у загальному комплексі доказів, що підтверджує правильність оскаржуваного рішення.
Апеляційна скарга не спростовує висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви та не доводить порушення процесуального права при ухваленні рішення.
Просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тетіївського районного суду Київської області від 09 січня 2026 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дібрівка Тетіївського району Київської області та в 1980 році закінчив Денихівську середню школу, що в с. Денихівка Тетіївського району Київської області, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Тетіївського районного управління юстиції Київської області 13 грудня 2007 року, та копією атестату про середню освіту серії НОМЕР_3 від 26 червня 1980 року.
В період з 01 вересня 1980 року по 15 липня 1981 року останній навчався в Технічному училищі №3 м. Києва (копія диплому серії НОМЕР_8 від 22 липня 1981 року).
17 квітня 1987 року ОСОБА_1 отримав посвідчення тракториста-машиніста третього класу серії НОМЕР_9 , видане Тетіївським управлінням сільського господарства Київської області.
Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 18 жовтня 1999 року, виданого Черкаським міськвійськоматом, ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
В період з 19 грудня 1995 року по 31 грудня 1998 року ОСОБА_1 на території України здійснював підприємницьку діяльність, що підтверджується копією свідоцтва № НОМЕР_5 про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності від 19 грудня 1995 року та копією довідки ДПІ у м. Черкаси про зняття з обліку платника податків №39/17-217 від 05 січня 1999 року.
Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_11 від 18 травня 2005 року, 18 травня 2005 року ОСОБА_1 розірвав шлюб із ОСОБА_2 .
Відповідно копії акту про фактичне проживання особи без реєстрації місця проживання, складеного депутатом Тетіївської міської ради Крамарем О.А. 28 квітня 2025 року, ОСОБА_1 останні 20 років проживає в с. Дібрівка Білоцерківського району Київської області без реєстрації в будинку АДРЕСА_1 .
08 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського сектору оформлення документів Білоцерківського об'єднаного відділу ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області з проханням видати паспорт громадянина України, однак, отримав лист №80.3210.04-575/80.3210.04-24 від 05 липня 2024 року, яким йому у видачі паспорту фактично відмовлено через неможливість встановлення його належності до громадянства України.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не було доведено того, що ним було вичерпано всі можливості для встановлення своєї особи в позасудовому порядку, а тому підстав для встановлення його особи в судовому порядку немає.
До такого висновку суд дійшов на підставі того, що згідно висновку Тетіївського СОД Білоцерківського ОВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 04 липня 2024 року, затвердженого заступником начальника Білоцерківського ОВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області 05 липня 2024 року, про відмову в оформленні паспорта громадянина України ОСОБА_1 , в якому зазначено, що з метою підтвердження особи заявника ОСОБА_1 , 08 червня 2024 року проведено процедуру встановлення особи, а також опитування ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочки заявника, яка засвідчила його особу, про що складено відповідний акт №2 та відібрано пояснення.
В даному висновку відсутнє будь-яке рішення чи висновок про неможливість встановити особу ОСОБА_1 після проведення процедури ідентифікації.
Жодного іншого рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації до матеріалів справи не додано.
Також, щодо вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року по теперішній час суд зазначив, що заявником не надано жодного документу, який би чітко вказував на місце його проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року чи станом на 13 листопада 1991 року, у матеріалах справи відсутні будь-які архівні довідки, дані про прописку, документи медичного обслуговування, майнові чи домогосподарські записи, відомості органів внутрішніх справ або інші офіційні документи, які могли б підтвердити фактичне проживання заявника за конкретною адресою у зазначений період.
До такого висновку суд дійшов на підставі того, що жоден письмовий доказ, доданий до матеріалів справи, не стосується 1991 року.
Натомість, із доданої до матеріалів справи автобіографії ОСОБА_1 вбачається, що останній у 1984 році був призваний на військову службу та проходив її в с. Корзуново Печенгського району Мурманської області, де у нього ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_7 .
В 1989 році він був переведений на митну службу та 15 травня 1991 року звільнився з військової служби у зв'язку з відокремленням України від Росії.
У лютому 1991 року він повернувся в Україну та отримав квартиру в АДРЕСА_2 .
Проте заявником до матеріалів справи не додано жодного документу щодо проходження ним військової служби та звільнення з неї, зокрема, військового квитка тощо, документу про перетин державного кордону в 1991 році, документу про отримання квартири саме в 1991 році, так як згідно інформації ВОМІРМП ЦПМУ ДМС (Кіровоградська та Черкаська області) від 10 червня 2024 року, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 27 листопада 1992 року.
Разом з тим, в автобіографії ОСОБА_1 міститься виправлення стосовно дати звільнення його з військової служби, а саме 15 травня 1992 року виправлено на 15 травня 1991 року, а також згідно даної автобіографії ОСОБА_1 повернувся в Україну раніше, аніж звільнився зі служби.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що заявник був документований паспортом громадянина СРСР зразка 1974 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_12 виданий 11 березня 1981 року Тетіївським РВВС Київської області, про що свідчить скан-копія заяви про видачу паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року на ім'я заявника, проте із заявою про його втрату ОСОБА_1 звернувся лише 08 червня 2024 року, зазначивши, що втратив паспорт в 1995 році з власної недбалості.
При цьому суд критично віднісся до показів свідків, зазначивши, що свідки, які дають відомості про обставини 1991 року, фактично 30-річної давності, не можуть бути достовірними та точними, де-факто їх можна обґрунтовано поставити під сумнів.
З висновками викладеними у оскаржуваному рішенні колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, з огляду на наступне.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 3, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.
Частиною першою статті 315 ЦПК України регламентовано розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Це можуть бути справи про встановлення фактів родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Надання адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України регламентовано ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ЗУ «Про громадянство України».
Згідно з п.п. «а» п. 1 ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.
Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» ідентифікація особи - це встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» розпорядник Реєстру - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360, визначено, що Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
У пунктах 38-40 вказаного Порядку №302 передбачено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється паспорт.
Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру.
Ідентифікація особи, на ім'я якої оформляється паспорт і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.
У виключних випадках за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи (пункт 43 Порядку № 302).
Зокрема, цим пунктом визначено, що у разі неподання особою, яка досягла 18-річного віку, документів з фотокартками, проводиться процедура встановлення особи шляхом надсилання запитів щодо перевірки документів та інформації, зазначеної заявником у письмовому зверненні, зокрема до Мін'юсту, територіальних органів Національної поліції, ДПС, навчальних закладів, військових частин, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, установ виконання покарань, для отримання інформації з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, у тому числі фотокартки особи, яка дасть змогу ідентифікувати особу.
В процесі перевірки береться до уваги вся інформація, яку повідомив заявник.
Одночасно проводиться перевірка за даними обліку територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС.
Перевірка стосовно осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України проводиться, зокрема за даними Державного реєстру виборців шляхом надсилання запитів до відповідних відділів ведення Державного реєстру виборців.
У разі відсутності документів з фотокарткою/відцифрованим образом обличчя особи, отриманих з державних, єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи шляхом опитування свідків, які були зазначені заявником.
Свідками можуть бути дієздатні один із членів сім'ї особи (у тому числі колишня дружина/чоловік), близька особа або сусід, які досягли 14-річного віку та мають документи, що посвідчують особу, які підлягають обов'язковому пред'явленню.
Для підтвердження того, що особа є членом сім'ї або близькою особою, подаються документи, що посвідчують відповідні факти (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про народження, рішення суду та інші документи).
У разі відсутності зазначених документів такі відомості перевіряються за наявними даними державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.
Для підтвердження зареєстрованого місця проживання сусіди особи подають довідку про реєстрацію місця проживання, видану органом реєстрації в установленому законодавством порядку, або витяг з реєстру територіальної громади, а в разі їх відсутності такі відомості перевіряються за наявними даними відомчої інформаційної системи ДМС або за відомостями, внесеними до документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує спеціальний статус.
За результатами опитування свідків складається акт встановлення особи за формою, визначеною МВС.
У разі встановлення працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС факту невідповідності відомостей, що містяться в документах, поданих заявником та/або свідками, відомостям, що містяться в наявних обліках ДМС, інших державних та єдиних реєстрах, інших інформаційних базах, що перебувають у власності держави, процедура встановлення особи не проводиться.
Згідно з ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.
Враховуючи наведені норми законодавства, заявник має право на встановлення відповідного факту, що має юридичне значення, у порядку, визначеному ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
У розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
Водночас особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані вище права без будь-яких перепон чи ускладнень.
Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).
Отже, необхідною умовою забезпечення доступу заявника у цій справі до правосуддя є надання судом оцінки доводам його заяви.
Згідно з вимогами вказаного законодавства України у разі якщо Державна міграційна служба України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, то встановлення такого факту проводиться у судовому порядку.
До місцевого загального суду подається заява про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
Основними документами, які дозволяють особі звернутися до суду, мають бути свідоцтво про народження особи та рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації.
У своїй заяві до суду заявник має вказати, який факт він просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт (показання свідків, біографічні дані заявника та будь-які документи, які надають можливість перевірити інформацію щодо його особи).
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №511/409/20.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Частини 1 та 2 статті 294 ЦПК України передбачають, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Однак, суд першої інстанції свого обов'язку не виконав, не оцінив надані заявником докази, не сприяв заявнику у збиранні доказів та не вживав заходів для всебічного, об'єктивного та повного з'ясування обставин справи, не оцінив показів свідків, які підтвердили особу заявника.
Дослідивши усі наявні в матеріалах справи та перелічені вище докази, колегія суддів вважає, що заявником надано достатньо доказів для встановлення в судовому порядку його особи, як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який народився у селі Дібрівка, Тетіївського району, Київської області.
Схожі за змістом правові висновки у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду 20 березня 2024 року у справі №760/10717/22.
Крім цього, встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності ЗУ «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про громадянство України», громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності ЗУ «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у п. 1 ч. 1 цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності ЗУ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 293 ЦПК України та ст. 3 ЗУ «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Указом Президента України №215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України №588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
Підпунктом «а» пункту 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон і не мають в паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року, зокрема: осіб, які станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України.
Відповідно до п. 8 Порядку, для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має в паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: заяву про встановлення належності до громадянства України; паспорт громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року, особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Відповідно до п. 9 Порядку, для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має в паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає: заяву про встановлення належності до громадянства України; паспорт громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи, та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року, особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Отже, встановлення факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року є підставою для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 або 2 частини першої статті 3 ЗУ «Про громадянство України», і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
З наданих до суду документів встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до травня 1991 року проходив військову службу та звільнився з неї у зв'язку з відокремленням України від росії. У лютому 1991 року повернувся на Україну.
Колегія суддів вважає, що встановленню підлягає факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив наданих доказів, неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 09 січня 2026 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про встановлення юридичного факту задовольнити.
Встановити особу ОСОБА_1 , як громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дібрівка, Тетіївського району Київської області.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року по теперішній час.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 22 травня 2026 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба