справа №757/16615/25-ц
провадження № 22-ц/824/2506/2026
головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.
07 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання права на отримання пенсії, зобов'язання здійснити виплату недоотриманої пенсії, а також виплату допомоги на поховання,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Пенсійного фонду України, в якому просив:
- визнати право на отримання недоотриманої пенсії померлого батька ОСОБА_2 за період з лютого 2014 року по вересень 2021 року в повному обсязі за ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Пенсійний Фонд України виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію його батька ОСОБА_2 за період з лютого 2014 року по вересень 2021 року в повному обсязі та всі належні йому виплати;
- зобов'язати Пенсійний Фонд України виплатити ОСОБА_2 допомогу на поховання померлого батька ОСОБА_2 не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання права на отримання пенсії, зобов'язання здійснити виплату недоотриманої пенсії, а також виплату допомоги на поховання.
Не погоджуючись із указаною ухвалою ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що заявив позовні вимоги як спадкоємець свого батька (ст. 1220, 1223, 1227 ЦК України), які спрямовані на захист майнового права позивача, як спадкоємця на отримання грошових сум, що належали спадкодавцеві. Отже, спір має цивільно-правовий характер, а не публічно-правовий.
Звертає увагу, що позовні вимоги стосуються спадкування майнових прав, а не оскарження владних управлінських дій Пенсійного фонду України.
12 листопада 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Пенсійного фонду України - Костюченко Ю.М., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
В судове засідання призначене на 07 квітня 2026 року сторони не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за таких обставин не здійснювалось відповідно до статті 247 ЦПК України.
За змістом частин четвертої, п'ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив суд визнати право на отримання недоотриманої пенсії померлого батька ОСОБА_2 за період з лютого 2014 по вересень 2021 року в повному обсязі за ОСОБА_1 . Зобов'язати Пенсійний Фонд України виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію батька ОСОБА_2 за період з лютого 2014 по вересень 2021 року в повному обсязі та всі належні йому виплати. Зобов'язати Пенсійний Фонд України виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання померлого батька ОСОБА_2 не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Звертаючись до суду з позовом посилається на ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (від 09.07.2003, № 1058-ІV), відповідно до якого невиплачені суми пенсії виплачуються спадкоємцям у разі смерті застрахованої особи. Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (від 22.10.1993, №3551-ХІІ члени сімей загиблих (померлих) учасників бойових дій мають право на одноразову грошову допомогу.
Статтею 14 Закону України «Про поховання і похоронну справу (від 10.07.2003, № 1102-ІV), яка передбачає, що у разі смерті пенсіонера з числа військовослужбовців надається допомога на поховання у розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Закриваючи провадження у даній справі місцевий суд виходив з того, що за інформацією з архівної бази даних програмного забезпечення, засобами якого здійснювалось нарахування та виплата пенсій у 2014 році, ОСОБА_2 перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м. Севастополя як отримувач пенсії за нормами Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Як зазначає представник відповідача, з часу припинення фінансування пенсійних виплат на тимчасово окупованих територіях України ОСОБА_2 щодо переведення виплати пенсії на територію, контрольовану українською владою, або виплату йому пенсії відповідно до Порядку № 234 не звертався, а відтак пенсія за період з 01.03.2014 по 12.09.2021 не підлягала нарахуванню і не нараховувалася.
З наведеного суд зробив висновок, що спір між сторонами не є приватно-правовим щодо спадкування, а стосується пенсійного забезпечення ОСОБА_2 та виплати його сину грошової допомоги на поховання, тобто є публічно-правовим.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Водночас, право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Вирішуючи питання щодо належності цього спору до певного виду судочинства, колегія суддів виходить із правової природи спірних правовідносин, а також суті заявлених позовних вимог.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач фактично ставить питання про визнання протиправною бездіяльності органу Пенсійного фонду України щодо ненарахування та невиплати пенсії померлому, а також про зобов'язання здійснити відповідні нарахування та виплати, включаючи допомогу на поховання.
Незважаючи на посилання апелянта на норми спадкового права, зокрема статті 1220, 1223, 1261, 1268, 1297 ЦК України, сам по собі факт звернення спадкоємця до суду не змінює правової природи спірних правовідносин. Вирішальним є те, що предметом спору є не встановлення складу спадщини чи розподіл спадкового майна, а перевірка правомірності дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень щодо реалізації ним функцій у сфері пенсійного забезпечення.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про поховання та похоронну справу» виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, надається допомога на поховання.
Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, у спірних правовідносинах Пенсійний фонд України виступає як суб'єкт владних повноважень, який реалізує делеговані державою управлінські функції у сфері соціального забезпечення.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у випадку, коли особа фактично оспорює дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень щодо реалізації ним функцій у сфері пенсійного забезпечення, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Отже, спірні правовідносини виникли не з приводу цивільного права як такого, а у зв'язку із здійсненням владних управлінських функцій органом державної влади, що відповідає ознакам публічно-правового спору.
Доводи апелянта про те, що заявлені вимоги мають виключно майновий характер і пов'язані зі спадкуванням, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач стверджує, що пенсійні виплати не увійшли в спадкову масу так як відповідні виплати не нараховувалися. Без встановлення правомірності або протиправності дій Пенсійного фонду України щодо нарахування пенсії за спірний період неможливо вирішити питання про наявність у спадкодавця майнового права, яке могло б увійти до складу спадщини.
Таким чином, навіть з урахуванням спадкового елементу спір не втрачає публічно-правового характеру, оскільки його вирішення передбачає перевірку діяльності суб'єкта владних повноважень.
Крім того, заявлені вимоги про виплату допомоги на поховання також випливають із публічно-правових відносин, оскільки порядок та підстави її надання визначаються законом, а рішення про її призначення приймається уповноваженим органом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування немає.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому провадження у справі правомірно закрито.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба