Єдиний унікальний номер справи № 761/24188/21
Провадження № 22-ц/824/299/2026
19 березня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ЛІГАБІЗНЕСІНФОРМ» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ЛІГАБІЗНЕСІНФОРМ», ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,
05 липня 2021 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з вказаним позовом до відповідачів.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Міністерства освіти і науки України № 87-к від 05.03.2021 року було оголошено конкурс на заміщення посади ректора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Вибори були призначені на 26 травня 2021 року.
ОСОБА_1 відповідно до Листа Міністерства освіти і науки України «Про проведення виборів ректора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна» була кандидатом на посаду ректора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі інтернет, а саме на сайті https://life.liga.net/, було розміщено статтю з заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6» за авторством видавництва Інформаційного агентства ЛIГА БiзнесIнформ ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2
Текст даної статті містить абзаци наступного змісту:
«У дисертації кандидатки на посаду ректора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна ОСОБА_1 є цілі абзаци і частини сторінок, які слово у слово повторюють чужі наукові роботи.»
«Текст, розміщений на сторінках 170-192, скопійований і перекладений з робіт професорів російських університетів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 »
«ОСОБА_1 уже не вперше була в центрі уваги ЗМІ - в 2005 році група професорів університету звинувачували ОСОБА_12, що він пролобіював створення юрфаку спеціально "під ОСОБА_1 ", яка є донькою ОСОБА_8 - колишнього губернатора і першого міського голови Харкова в незалежній Україні. ОСОБА_8 також був одним із лідерів Партії Регіонів у Верховній раді з 2006 року.»
На думку позивача, зі змісту даної статті вбачається, що її автор ОСОБА_2 звинувачує ОСОБА_1 у плагіаті та ставить під сумнів її ділову репутацію, наукові досягнення та здобутки.
Позивач вважає, що інформація, викладена у статті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2, за авторством видавництва Інформаційного агентства ЛIГА БiзнесIнформ та ОСОБА_3 є не правдивою та такою, що порушує немайнові права позивача, його честь, гідність та ділову репутацію.
Враховуючи викладене, позивач просив суд:
1) визнати інформацію поширену на сайті https://life.liga.net/ у статті "ІНФОРМАЦІЯ_6" за авторством ОСОБА_2 (посилання на статтю: ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного змісту: «У роботі кандидатки на посаду ректора ХНУ ім. Каразіна є абзаци з чужих робіт»; «У дисертації кандидатки на посаду ректора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна ОСОБА_1 є цілі абзаци і частини сторінок, які слово у слово повторюють чужі наукові роботи.»; «Текст, розміщений на сторінках 170-192, скопійований і перекладений з робіт професорів російських університетів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 »; « ОСОБА_1 уже не вперше була в центрі уваги ЗМІ - в 2005 році група професорів університету звинувачували ОСОБА_12 , що він пролобіював створення юрфаку спеціально "під ОСОБА_1 ", яка є донькою ОСОБА_8 - колишнього губернатора і першого міського голови Харкова в незалежній Україні. ОСОБА_8 також був одним із лідерів Партії Регіонів у Верховній раді з 2006 року.» - недостовірною та такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 ;
2) зобов'язати ТОВ «ІА «ЛІГАБІЗНЕСІНФОРМ» та ОСОБА_2 розмістити на сайті https://life.liga.net/ , повідомлення наступного змісту: "Інформація поширена на сайті https://life.liga.net/ у статті "ІНФОРМАЦІЯ_7" за авторством ОСОБА_3 (посилання на статтю: ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) наступного змісту: «У роботі кандидатки на посаду ректора ХНУ ім. Каразіна є абзаци з чужих робіт»; «У дисертації кандидатки на посаду ректора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна ОСОБА_1 є цілі абзаци і частини сторінок, які слово у слово повторюють чужі наукові роботи.»; «Текст, розміщений на сторінках 170-192, скопійований і перекладений з робіт професорів російських університетів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 »; « ОСОБА_1 уже не вперше була в центрі уваги ЗМІ - в 2005 році група професорів університету звинувачували ОСОБА_12 , що він пролобіював створення юрфаку спеціально "під ОСОБА_1 ", яка є донькою ОСОБА_8 - колишнього губернатора і першого міського голови Харкова в незалежній Україні. ОСОБА_8 також був одним із лідерів Партії Регіонів у Верховній раді з 2006 року», є недостовірною та такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 " у розділі "Історії" (Корисні та цікаві поради | Лайфхакі на всі випадки життя | ЛІГА.Life | ЛІГА.Life (liga.net)) таким же самим шрифтом та розміром шрифту протягом трьох днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі, і не видаляти (не редагувати) текст такого повідомлення протягом одного року з моменту розміщення;
3) стягнути солідарно з ТОВ «ІА «ЛІГАБІЗНЕСІНФОРМ» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року позов задоволено частково, задоволено вимоги про визнання поширеної інформації недостовірною та такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію позивача, та про зобов'язання опублікувати спростування поширеної інформації, у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 02 серпня 2024 року відповідач ТОВ «Інформаційне агентство «ЛІГАБІЗНЕСІНФОРМ» направив апеляційну скаргу.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема безпідставно прийняв та поклав в основу рішення висновок експерта, поданий позивачем із істотним пропуском процесуальних строків та без належного обґрунтування неможливості його подання своєчасно, чим порушив вимоги щодо подання та оцінки доказів; суд неправильно кваліфікував спірні фрагменти публікації як фактичні твердження, не врахувавши їх оціночний характер, контекст журналістського матеріалу, використання гіпербол та запитальної форми, а також відсутність у них встановлених фактів неправдивості чи посягання на немайнові права позивача; суд не надав належної оцінки тому, що позивач реалізувала право на відповідь і її позиція була опублікована відповідачем у тому ж матеріалі, що виключає наявність порушення; суд не встановив обов'язкових елементів складу дифамаційного правопорушення, зокрема факту поширення недостовірної інформації та наявності шкоди немайновим правам; рішення ґрунтується на вибірковій оцінці доказів без належного дослідження позиції відповідача та наданих ним матеріалів; при ухваленні рішення порушено вимоги процесуального права щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів і їх належної оцінки; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях, що у сукупності призвело до неправильного вирішення спору та є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд повністю скасувати оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог. Крім того, апелянт просив вирішити питання про відшкодування йому судових витрат.
19 грудня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Станом на день розгляду справи відзивів на апеляційну скаргу від іншого відповідача до суду не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання, призначене на 19 березня 2026 року, з'явився представник позивача ОСОБА_14., який підтримав апеляційну скаргу та просив апеляційний суд її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про розгляд справи належним чином повідомлялася, про причини неявки суд не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавала.
Представник відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ЛІГАБІЗНЕСІНФОРМ» у судове засідання не з'явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, 19 березня року представник відповідача - адвокат Осійчук Т. М. направив на адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та час.
Основними доводами клопотання є те, що представник відповідача - адвокат Осійчук Т. М. у день призначеного судового засідання у даній справі, яка призначена на 11:00 год, має одночасно брати участь у розгляді іншої справи у Стрийському міськрайонному суді.
Дане клопотання було розглянуто апеляційним судом. Адвокат відповідача зазначив у ньому, що не може з'явитися на судове засідання, призначене на 11:00, через одночасну участь у іншій справі у Стрийському міськрайонному суді. В той же час апеляційний суд вважає, що зазначене обґрунтування не є достатнім та не підтверджене письмовими доказами.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що заявлене клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з нібито перебуванням представника в іншому судовому засіданні не містить належних і допустимих доказів та не підтверджене документально. Суду не надано жодних підтверджень того, що зазначений представник Осійчук Т. М. представляє інтереси учасників у іншій справі, що розглядається Стрийським міськрайонним судом, а також відсутні докази призначення відповідної справи на конкретний час, який співпадає з часом, на який призначено справу в апеляційному суді.
За таких обставин наведені у клопотанні доводи є непідтвердженими та не могли бути оцінені судом як об'єктивні перешкоди для розгляду справи у призначений час.
Неявка у судове засідання може бути визнана поважною виключно за наявності об'єктивних та незалежних від волевиявлення сторони обставин, які фактично унеможливлюють її прибуття до суду. Натомість у даному випадку неявка представника відповідача зумовлена його власним волевиявленням та прийнятим рішенням віддати перевагу участі в іншому заході, що свідчить про наявність альтернативи та можливість забезпечити свою присутність у цьому судовому засіданні. Зазначене додатково свідчить про відсутність підстав для визнання причин неявки поважними.
Апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виходив з того, виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Ключовою умовою для відкладення розгляду справи є не сама по собі відсутність сторін у судовому засіданні, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового розгляду.
Також апеляційний суд зазначає, що сторона відповідача мала можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки відповідне клопотання про проведення судового розгляду в такому форматі було задоволено апеляційним судом. Зазначена можливість забезпечувала участь у розгляді справи незалежно від місця перебування учасника процесу, однак не була використана. Представник відповідача не вийшов на зв'язок та до відеоконференції не підключився.
Враховуючи викладене, апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи за наявної явки сторін.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що поширена відповідачами в мережі Інтернет інформація стосується позивача та доведена до відома невизначеного кола осіб шляхом її опублікування на вебсайті, має негативний характер та містить фактичні твердження щодо нібито наявності в дисертаційній роботі позивача плагіату й інших обставин, які можуть негативно впливати на її честь, гідність і ділову репутацію, є недостовірною, оскільки відповідачами не доведено її відповідності дійсності, а подані у справі докази, зокрема експертний висновок, не спростовують таких тверджень, при цьому поширення спірної інформації встановлено та не заперечується, а характер її викладення свідчить про стверджувальність, а не оціночність суджень, у зв'язку з чим наявні підстави для судового захисту порушених немайнових прав позивача шляхом визнання інформації недостовірною, зобов'язання її спростування та покладення на відповідачів обов'язку щодо розміщення відповідного повідомлення, а також часткового стягнення судових витрат, при цьому вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають через недоведеність її розміру та факту заподіяння.
Підставою, яку суд першої інстанції використав як одну з ключових для задоволення позову, апеляційний суд не вважає належною та достатньою для висновку про доведеність заявлених позовних вимог. Суд першої інстанції зазначив, що: «…відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року роз'яснено, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. З цього випливає, що тягар доказування достовірності негативної інформації про позивачів покладається на відповідачів, а на позивачів покладено лише обов'язок доказування факту поширення такої інформації відповідачами. Цей висновок узгоджується з приписом абзацу першого частини другої статті 302 ЦК України. Факт поширення інформації відносно позивача відповідачами не оспорюється».
На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольнив позов.
Апеляційний суд не погоджується з такою позицією суду першої інстанції, яка ґрунтується на застарілих, вже не діючих положеннях закону. Наразі у спорах про захист честі, гідності та ділової репутації обов'язок доказування не може тлумачитися виключно як покладення на відповідача обов'язку доведення правдивості поширеної інформації. У таких правовідносинах застосовується загальний принцип змагальності та диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається: позивач - наявність порушення його прав, зокрема недостовірність інформації та негативний характер поширених відомостей, відповідач - обставини, що спростовують доводи позивача.
Частина третя статті 277 ЦК України (презумпція добропорядності) виключена на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» і не має зворотної дії в часі на підставі частини першої статті 58 Конституції України.
А тому абз. 6 п. 15, п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» застосовуватися не може.
Отже, для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації та 2) недостовірність цієї інформації. Постанови КЦС ВС: від 25.05.2018 у справі № 188/1367/15; від 04.07.2018 у справі № 761/7795/17; від 09.09.2020 у справі 688/1505/18.
Суть позиції позивача полягала у тому, що поширені відомості нібито містять звинувачення у плагіаті. Водночас зміст спірної публікації не містить прямого ствердження про вчинення позивачем плагіату як установленого факту. У тексті статті наведено твердження про наявність у дисертації та наукових роботах окремих однакових абзаців, а також використано формулювання у запитальній формі - «Це плагіат?», що за своїм змістом та мовною конструкцією не є категоричним твердженням, а носить характер запитання та оцінки можливого характеру виявлених збігів.
Для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації позивач зобов'язаний не лише довести факт поширення інформації, але й довести її недостовірність та те, що така інформація підлягає спростуванню саме у спосіб, обраний позивачем.
У відповідності до Закону України «Про інформацію» не підлягають спростуванню та визнанню недостовірними оціночні судження, на відміну від повідомлень про факти. Повідомлення про фактичні обставини можуть бути предметом судового розгляду, тоді як висловлення власної думки, оцінки чи критики не може визнаватися недостовірною інформацією. Отже, оціночні судження не підлягають визнанню такими, що не відповідають дійсності.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою, а також чи виходить вона за межі допустимої критики з урахуванням установлених фактичних обставин справи.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, у тому числі гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Згідно із положеннями ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення та її діяльність становить суспільний інтерес. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria).
Правильність думки чи оцінки тієї чи іншої особи може бути предметом думки, оцінки інших осіб, але не предметом повноважень судової влади. Вони можуть оспорюватись у порядку полеміки, у тому числі й у друкованому засобі, по радіо чи в телепередачі або іншим адекватним способом. Разом із тим, судді повинні забезпечувати справедливу рівновагу при застосуванні конституційних прав на захист гідності і честі, з одного боку, та свободи слова - з другого.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо певних обставин не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
У рішенні від 10 серпня 2006 року у справі «Ляшко проти України» (Lyshkо v. Ukraine) Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство».
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Аналіз зазначеного національного законодавства та ст.10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації від певних висловлювань допустимий лише при дотриманні свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань, закріплених в ст. 34 Конституції України, а необхідність обмежувати вираження думок є менш гострою стосовно публічних осіб.
Аналіз норм Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про інформацію», а також статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про необхідність забезпечення балансу між захистом особистих немайнових прав та свободою вираження поглядів, особливо у випадках, коли висловлювання стосуються публічних осіб або питань суспільного інтересу.
Оскільки досліджувані в рамках даної справи висловлювання за своїм змістом та мовно-стилістичними ознаками є оціночним судженням, яке не містить повідомлення про конкретні фактичні обставини, воно відповідно до вимог законодавства не підлягає визнанню недостовірною інформацією та не може бути предметом судового спростування. З огляду на це, навіть незалежно від інших установлених судом першої інстанції обставин, така правова характеристика спірного висловлювання є самостійною та додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.
Таким чином, наведене формулювання - «Це плагіат?» не містить однозначного фактичного висновку про вчинення плагіату, а виражає сумнів та ставить питання щодо можливої кваліфікації встановлених текстових збігів, що свідчить про його оціночний характер.
У даному випадку слова «Це плагіат?» у запитальній формі не можуть розглядатися як встановлення факту. Вони за своєю природою є оціночним судженням, спрямованим на привернення уваги до наявності текстових збігів, тоді як предметом опису у статті є саме співставлення текстів дисертації та інших наукових робіт, які, за змістом публікації, містять однакові або подібні фрагменти.
Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що правова конструкція захисту честі, гідності та ділової репутації передбачає можливість отримання особою такого захисту виключно від недостовірної інформації, яка порушує її особисте немайнове право.
В досліджуваній в рамках даної справи інформації ставилося питання про використання позивачем у своїй робот фрагментів текстів авторства інших осіб без оформлення відповідного посилання на таких авторів.
Як свідчать матеріали справи, після публікації статті позивач скористалася правом на відповідь, і відповідне спростування (пояснення) було оприлюднене у мережі Інтернет. У зазначеній відповіді позивач не тільки не заперечувала факту використання фрагментів текстів, але й пояснювала джерела їх отримання та спосіб використання, вказуючи, що відповідні фрагменти були нею взяті з мережі Інтернет у вже перекладеному вигляді без зазначення конкретних першоджерел.
У судовому засіданні представник позивача також підтвердив факт опублікування такої відповіді позивача та її авторство щодо зазначеної відповіді.
Таким чином сама позивач фактично підтвердила факт використання в її роботі зазначених фрагментів.
Таким чином, наведені обставини у своїй сукупності свідчать про відсутність у спірній частині публікації однозначного твердження про вчинення плагіату як встановленого факту, а також про наявність пояснень позивача щодо використання відповідних текстових фрагментів.
Більш того, позивачем до матеріалів справи подано висновок експертів № 215/1-2/24 від 29.04.2024, виконаний Науково-дослідним центром судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України. Згідно з зазначеним висновком:
у творі ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_8» частково використано твір «ІНФОРМАЦІЯ_9»» в обсязі, який не перевищує такий, що відповідає зазначеній меті.
у творі ОСОБА_1 дисертація на тему: ІНФОРМАЦІЯ_10» частково використано твір «ІНФОРМАЦІЯ_11»» в обсязі, який не перевищує такий, що відповідає зазначеній меті.
Разом із тим, наведене у висновку експертів формулювання «…в обсязі, який не перевищує такий, що відповідає зазначеній меті» є оціночним за своїм змістом та не містить чіткого та однозначного юридично визначеного критерію, який дозволяє встановити межі такого використання у контексті кваліфікації як плагіату.
У судовому засіданні представник позивача пояснив, що зазначене формулювання, на думку сторони позивача, означає, що обсяг використання є недостатнім для встановлення факту плагіату.
Однак апеляційний суд зазначає, що спірна публікація не містить категоричного твердження про вчинення плагіату, а лише констатує наявність текстових збігів та ставить відповідне питання у формі «Це плагіат?». Відтак, навіть з урахуванням висновку експерта, зміст статті не виходить за межі опису виявлених збігів та оцінного припущення щодо їх можливої природи.
Крім того, у висновку експерта міститься порівняльний аналіз текстів, у тому числі у вигляді таблиць, з яких вбачається наявність співпадінь між фрагментами досліджуваних творів, що підтверджує факт значного текстуального збігу та запозичення окремих фрагментів із відповідного джерела. При цьому різниця між текстами, як вбачається з матеріалів дослідження, зводиться переважно до окремих змін та редакційних варіацій, що становлять меншу частину наведеного матеріалу.
Таким чином, наведена експертиза в частині встановлених текстових збігів підтверджує факт наявності подібності та часткового використання текстів, однак не спростовує оціночного характеру спірного висловлювання у публікації, оскільки сама стаття не містить остаточного висновку про наявність плагіату як встановленого факту.
Водночас навіть за умови різної інтерпретації висновків експерта, вирішення питання про наявність або відсутність плагіату не є автоматичним наслідком журналістського повідомлення, а потребує окремої правової оцінки, яка не була предметом категоричного твердження у спірній статті.
Також апеляційний суд враховує, що посилання, наведені у публікації, є у відкритому доступі та можуть бути перевірені шляхом їх безпосереднього перегляду, що свідчить про можливість кожного зацікавленого самостійно оцінити наведені порівняння текстів.
Окремо слід зазначити, що ні у позовній заяві, ні у відзиві на апеляційну скаргу позивачем не було чітко заявлено заперечення щодо достовірності самого порівняння текстів у статті, а лише у судовому засіданні представник позивача висловив сумнів щодо дослівності відтворення наведених фрагментів. Водночас такі обставини входять до предмета доказування саме позивача, який повинен довести недостовірність поширеної інформації.
За таких обставин твердження «Це плагіат?» у контексті спірної публікації є оціночним судженням, яке відображає припущення щодо правової кваліфікації встановлених текстових збігів, а не містить категоричного факту вчинення плагіату.
Щодо наступного фрагмента спірної публікації: « ОСОБА_1 уже не вперше була в центрі уваги ЗМІ - в 2005 році група професорів університету звинувачували ОСОБА_12, що він пролобіював створення юрфаку спеціально "під ОСОБА_1 ", яка є донькою ОСОБА_8 - колишнього губернатора і першого міського голови Харкова в незалежній Україні. ОСОБА_8 також був одним із лідерів Партії Регіонів у Верховній раді з 2006 року.», апеляційний суд зазначає, що наведений абзац містить як твердження про фактичні обставини, так і елементи оціночного характеру.
Зокрема, твердження щодо того, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_8 , що ОСОБА_8 обіймав посаду першого міського голови Харкова, а також що він був одним із лідерів Партії регіонів у Верховній Раді України з 2006 року, стосуються загальновідомих фактів, пов'язаних із діяльністю публічної особи, які підтверджуються відкритими джерелами та не заперечуються сторонами.
Водночас інша частина наведеного фрагмента - «в 2005 році група професорів університету звинувачували ОСОБА_12, що він пролобіював створення юрфаку спеціально "під ОСОБА_1"» за своїм змістом не містить перевірюваного фактичного твердження, а відтворює позицію невизначеного кола осіб («група професорів»), не конкретизуючи ані джерела такої інформації, ані її офіційного підтвердження.
За своїм характером наведене формулювання є відтворенням оцінки або припущення щодо мотивів управлінських рішень у сфері освіти, викладеним у формі непрямого переказу позиції невизначеного кола осіб, і не містить чітко встановлених фактичних даних, які можуть бути об'єктивно перевірені. За таких умов зазначена частина має характер оціночного судження, оскільки відображає не встановлений факт, а повідомлення про наявність певних думок або звинувачень у суспільному дискурсі.
Крім того, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції на запитання головуючого судді представник позивача зазначив, що поширення вказаного фрагмента, на думку сторони позивача, порушує права позивача, однак не зміг конкретизувати, у чому саме полягає таке порушення та яким чином наведена інформація завдає шкоди конкретним правам. Водночас і позовна заява не містить належного та конкретного обґрунтування порушення прав позивача саме у цій частині спірної публікації, оскільки основні доводи позову були зосереджені виключно на твердженнях щодо нібито звинувачень у плагіаті.
Таким чином, у своїй сукупності наведені обставини, досліджені докази та правовий аналіз змісту спірної публікації свідчать про те, що позивачем не доведено наявності в оспорюваних висловлюваннях фактичних тверджень, які б містили недостовірну інформацію та підлягали спростуванню у заявлений спосіб. Значна частина спірних формулювань за своїм змістом і мовно-стилістичними ознаками є оціночними судженнями або припущеннями.
Крім того, ті елементи публікації, які містять посилання на фактичні обставини, або стосуються загальновідомих даних, не спростовані належними та допустимими доказами позивача, тоді як сам по собі обов'язок доведення недостовірності поширеної інформації покладається саме на позивача як на особу, яка звернулася до суду із відповідними вимогами.
За таких умов апеляційний суд доходить висновку, що сукупність наведених позивачем доводів не підтверджує наявності підстав для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації, а обставини справи не свідчать про поширення відповідачем недостовірної інформації у розумінні закону. Відповідач, у свою чергу, не був зобов'язаний доводити правдивість висловлювань, які за своєю природою є оціночними судженнями або такими, що не містять категоричних фактичних тверджень.
З урахуванням наведеного апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Оскільки висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи вищевикладене, відповідному коригуванню підлягає і судовий збір, який стягується з позивача на користь відповідача.
З урахуванням того, що апеляційна скарга задоволена в повному обсязі, то з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ЛІГАБІЗНЕСІНФОРМ» слід стягнути судовий збір у розмірі 2 724, 00 грн, який був сплачений відповідачем за звернення до суду з апеляційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ЛІГАБІЗНЕСІНФОРМ» задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ЛІГАБІЗНЕСІНФОРМ» (ЄДРПОУ: 35256286) витрати по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько