Єдиний унікальний номер справи № 752/3599/20
Провадження № 22-ц/824/1159/2026
19 березня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року у справі за позовом об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишна оселя 17/31а» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за надані послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишна оселя 17/31а» про визнання протоколу загальних зборів недійсним,
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2024 року позовні вимоги об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишна оселя 17/31а» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь об'єднання співвласників багатоквартирного будинку « Затишна оселя 17/31а» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 1 578 409 грн. 09 коп. та судові витрати в розмірі 1 864, 68 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
17 вересня 2024 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишна оселя 17/31а» звернулося до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування необхідності ухвалення додаткового рішення зазначено, що 13 вересня 2024 року судом було ухвалено рішення, яким позовні вимоги було задоволено частково. При цьому питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд не вирішив.
Представник просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишна оселя 17/31а» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 500,00 грн.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Затишна оселя 17/31а» судові витрати в розмірі 3 698, 99 грн. В стягненні решти судових витрат відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням суду, 30 травня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Основними доводами апеляційної скарги є посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи та ігноруванням поданих ним доказів; твердження про відсутність належних повноважень у представника позивача - адвоката, зокрема у зв'язку з нібито підробкою ордера та укладенням договору про надання правничої допомоги особою, яка не була уповноважена діяти від імені ОСББ; доводи про невідповідність такого договору вимогам установчих документів об'єднання та відсутність підтвердження повноважень особи, яка його підписала; вказівки на те, що суд першої інстанції не перевірив належним чином повноваження представника позивача та безпідставно допустив його до участі у справі; а також інші твердження щодо неправомірності дій представників позивача, які, на думку апелянта, свідчать про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.
У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване додаткове рішення.
Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання, призначене на 19 березня 2026 року, з'явився відповідач ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив апеляційний суд її задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування додатково рішення суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та належно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу були надані договір про надання правової допомоги, акт виконаних послуг (робіт) від 16.09.2024 на суму 9500 грн., детальний опис робіт (наданих послуг), ордер на надання правничої (правової) допомоги від 28.05.2023 серія АІ № 1401379.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, зазначив, що питання розподілу таких витрат не було вирішено при ухваленні основного рішення, у зв'язку з чим наявні підстави для ухвалення додаткового рішення; позивачем на підтвердження понесених витрат подано договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт, детальний опис наданих послуг та ордер адвоката; витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами з урахуванням їх дійсності, необхідності, розумності та співмірності зі складністю справи і обсягом наданих послуг; заявлений розмір витрат підлягає перевірці та коригуванню, зокрема виключенню витрат, які не підтверджені належними доказами або не пов'язані безпосередньо з розглядом справи, а також приведенню їх у відповідність до фактично витраченого часу; відсутність доказів фактичної оплати не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат; з урахуванням часткового задоволення позову витрати підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених вимог, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у зменшеному розмірі, який відповідає критеріям розумності та співмірності.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що не можуть бути прийняті апеляційним судом доводи апелянта щодо ігнорування судом першої інстанції його заперечень стосовно належності повноважень адвоката Крикунова О.В., зокрема тверджень про подання документів на підтвердження представництва, підписаних, на думку апелянта, неуповноваженою особою, а також щодо відсутності у зазначеного адвоката права представляти інтереси ОСББ у судовому засіданні, які були предметом його усних та письмових пояснень, поданих у встановленому порядку.
Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно із частиною четвертою статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката.
Згідно з пунктом 14 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
За приписами статті 26 Закону України «Про адвокатуру» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження повноважень адвоката Крикунова О.В. до суду були подані договір про надання правової допомоги та ордер, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.
Дослідивши зазначені документи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про належне підтвердження повноважень представника позивача на здійснення представництва інтересів ОСББ «Затишна оселя 17/31а» у суді.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки подані документи відповідають вимогам процесуального закону та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а їх належність і допустимість підтверджуються матеріалами справи.
При цьому ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про неналежність чи недійсність поданого адвокатом ордера або відсутність у адвоката Крикунова О.В. повноважень на представництво інтересів позивача у цій справі.
Самі лише припущення апелянта щодо можливих порушень при оформленні відповідних документів не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не можуть бути підставою для висновку про неправомірність участі представника позивача у справі чи для скасування оскаржуваного додаткового рішення суду.
Ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна на час подання адвокатом відповідної заяви та редакція Цивільного процесуального кодексу України не вимагала.
Такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 320/5420/18 (провадження № 11-706апп19).
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18 (провадження № 11-989заі18), звернула увагу на те, що виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру» ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 КК України).
Таким чином, представник відповідача - адвокат Крикунов О. В. вів судову справу від імені Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишна оселя 17/31а», повноваження якого підтверджує ордер, який є належним документом, що підтверджує повноваження на представництво особи та вчинення відповідних процесуальних дій.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що ордер на представництво інтересів ОСББ видано на підставі відповідного договору про надання правової допомоги.
При цьому факт укладення вказаного договору, ані адвокатом (адвокатським бюро), ані Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Затишна оселя 17/31а» зазначені обставини не заперечуються та не спростовуються.
Доводи апелянта щодо відсутності у особи, яка підписала договір від імені ОСББ, належних повноважень, а також твердження про підписання такого договору неуповноваженою особою, самі по собі не свідчать про недійсність чи відсутність договору про надання правової допомоги.
Такі заперечення можуть бути підставою для оскарження відповідного правочину у встановленому законом порядку, однак в рамках окремої судової справи, і не можуть бути предметом розгляду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та перевірки належності підтвердження повноважень адвоката, а також не спростовують факту існування укладеного договору та не свідчать про відсутність у адвоката повноважень на представництво інтересів ОСББ у даній справі.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).
Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
Отже, до моменту визнання у встановленому законом порядку договору про надання правової допомоги недійсним та набрання відповідним судовим рішенням законної сили, такий договір вважається правомірним і породжує для його сторін відповідні права та обов'язки.
З урахуванням презумпції правомірності правочину у суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для невизнання належним доказом ордера, виданого на підставі такого договору, а також для висновку про відсутність у адвоката повноважень на представництво інтересів ОСББ у даній справі.
З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судових рішень виключно в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та розглядає лише ті доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не виходячи за їх межі та не бере до уваги інші доводи, які не були належно відображені у відповідному процесуальному зверненні.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 360, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько