Іменем України
23 квітня 2026 року м. Кропивницький
справа № 389/3989/25
провадження № 22-ц/4809/779/26
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,
при секретарі - Зайченко В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 січня 2026 року (суддя Савельєва О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв'язку з виходом на пенсію та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
встановив:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що в період з 14.08.1991 до 24.09.2024 він працював помічником машиніста електровоза у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Знам'янка» філії «Локомотивна компанія» АТ «Українська залізниця». Згідно з наказом АТ «Українська залізниця» №375/ос від 20.09.2024 про припинення трудового договору, 24.09.2024 він був звільнений з посади помічника машиніста електровоза за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію по одержанню інвалідності, на підставі ст.38 КЗпП України. В наказі про припинення трудового договору зазначено, що виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (33 р. 01 м. 12 дн.) №32 від 20.09.2024, провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». В день звільнення відповідач не повідомив його письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплативши після звільнення лише компенсацію за невикористані 21 день відпусток. Водночас, при звільненні йому не було виплачено одноразовий грошовий посібник в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) (п.4.17 Колективного договору). Невиплату відповідач мотивував наявністю рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022, яким призупинено виплату додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Проте вважає, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 24.03.2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14.03.2022 у правління АТ «Українська залізниця» не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін та з дотриманням певної процедури. Крім того, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2025, визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, оскільки відповідач при звільненні в порушення вимог Закону не виплатив йому всі належні суми, він вимушений звернутися до суду з цим позовом.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв'язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 8 середньомісячних заробітків в сумі 139 452 грн 48 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію за період з 24.09.2024 до дня ухвалення судового рішення в сумі 120 679 грн 20 коп.
Також позивач просив поновити йому встановлений ст.233 КЗпП України тримісячний строк для подачі цього позову та визнати його таким, що пропущений з поважних причин. Поважність причин пропуску обґрунтовує тим, що з дня звільнення відповідач так і не вручив йому письмове повідомлення про суми, нараховані та не виплачені при звільненні, а тому вважає, що тримісячний строк ще не розпочався. Крім того, фактично з моменту звільнення і дотепер він постійно лікується, тому позбавлений можливості вільно пересуватися та самостійно себе обслуговувати.
Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, а також на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно прийняв відзив відповідача, оскільки він не підписаний його представником. Подані до нього документи, а саме Витяг з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, Витяг з протоколу №Ц82/89 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2024, Витяг з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, Повідомлення про нарахування та виплачені суму працівнику при звільненні від 24.09.2024, витяг із звіту Київської школи економіки - є неналежними та недопустимими доказами по справі. В судовому засіданні 03.12.2025 суд першої інстанції не зважаючи на заперечення представника позивача долучив відзив та додані до нього документи до матеріалів справи.
Представник Відповідача ОСОБА_2 у відзиві від 19.11.2025 (a.c.178-185) який було подано до суду 20.11.2025 не заявляв клопотання про поновлення процесуального строку для його подачі та одночасне клопотання про долучення документів. Суд першої інстанції, ухвалу про поновлення пропущеного процесуального строку представником відповідача не ухвалив, відзив на позов з додатками не повернув, документи не залишив без розгляду, - долучив документи до справи без відповідного на те клопотання, чим порушив ст.ст. 83,126 та 127 ЦПК України.
Вважає, що відзив з доданими до нього документами підлягав поверненню представнику відповідача, а документи долучені до нього неналежні та недопустимий, які долучені до справи з порушенням чинного законодавства, які оспорював позивач, то строк звернення до суду передбачений ст. 233 КЗпП України не порушений.
Також вказав, що відповідно до ст. 234 КэпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Листом Відповідача від 23.10.2025 №646 його вперше було повідомлено про розмір заборгованості, 3-х місячний строк звернення до суду для стягнення середньомісячних заробітків - не сплинув, так як заборгованість була нарахована та визначена тільки 23.10.2025, а тому на день пред'явления позову встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк не закінчився. Суд першої інстанції у рішенні дійшов висновків, щодо порушення ним тримісячного строку на звернення до суду, не взяв до уваги, що кінцевий строк нарахування та виплати додаткового посібника закінчується 24 листопада 2024 pоку - pічний строк не сплинув, отже були всі підстави для поновлення строків звернення до суду та стягнення додаткового посібника.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця». Зокрема, в період з 11.11.1991 до 11.12.1996, з 18.09.1997 до 06.04.2008, з 22.09.2008 до 04.12.2012, з 10.01.2013 до 24.09.2024 працював помічником машиніста електровоза виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам'янка» Служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідкою про підтвердження наявного трудового стажу від 28.03.2025.
Згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз'яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.
Наказом начальника виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам'янка» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» №375/ос від 20.09.2024 позивача звільнено із займаної посади з 24.09.2024 за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію по одержанню інвалідності за ст.38 КЗпПУ.
Вказаним наказом також визначено компенсувати позивачу невикористані 21 день відпустки. Водночас виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (33 р. 01 м. 12 дн.) №32 від 20.09.2024, вирішено провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».
В день звільнення (24.09.2024) ОСОБА_1 отримав повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, про що свідчить його підпис в цьому повідомленні (а.с.208 т.1).
Як встановлено судом, матеріальна допомога у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків позивачу не виплачена як в день звільнення, так і наразі.
Представник відповідача, не заперечував проти права позивача на отримання такої матеріальної допомоги, при цьому посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.
Згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз'яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.
Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам'янка на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17.02.2011 зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:
- при звільненні працівників у зв'язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п'яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п'ять середньомісячних заробітків…. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 30 до 35 років для чоловіків три середньомісячні заробітки…. (п.4.17 договору).
Як слідує з роз'яснень, наданих позивачу в листі Голови первинної профспілкової організації локомотивного депо Знам'янка від 03.09.2025, жодних змін та доповнень до п.4.17 вказаного Колективного договору з 2022 року не вносилося.
Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022, а набрав чинності він 24.03.2022, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.
Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачу ОСОБА_3 , у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків, які він мав право отримати при звільненні згідно з п.4.17 Колективного договору, а тому відповідач безпідставно не провів зі звільненим працівником повний розрахунок та не виплатив всі суми, що належать позивачу, останній також має право на стягнення на свою користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог саме у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду за вирішенням цього трудового спору.
Апеляційний суд не може повністю погодитися з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв'язку із введенням вУкраїні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-ІХ, яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».
У частинах першій та другій Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У справі, що переглядається право позивача на одержання ним від відповідача основного грошового посібника та доданого грошового посібника в розмірі 8 середньомісячних заробітків, у зв'язку з виходом на пенсію уперше, передбаченого п.4.7. Колективного договору та не заперечується жодною із сторін. Водночас, відповідачем АТ «Укрзалізниця» зазначені виплати були призупинені на період дії воєнного стану в Україні. Вказане рішення було прийнято відповідачем на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, що підтверджується наявним у справі витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року.
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року при перегляді справи № 211/7338/23, залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким власне визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
У вказаній постанові суд касаційної інстанції виснував, що «товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14березня 2022 року, з посиланням на статтю 11Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Натомість вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи».
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не виплатив всі суми, які підлягали виплаті, у зв'язку з виходом на пенсію, розмір яких відповідно до розрахунку становить 120 706,56 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
З огляду на викладене середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.09.2024 по день ухвалення рішення становить 90 529 грн.92 коп.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позову, з підстав пропуску строку звернення до суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2ст. 233 КЗпП України та ст.ст.1,12 Закону України «Про оплату праці»; роз'яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тобто, порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення невиплачених коштів при звільненні у зв'язку виходом на пенсію та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Оскільки одноразовий грошовий посібник, який передбачений п. 4.17 Колективного договору є грошовою виплатою та входить до структури заробітної плати, позовні вимоги щодо її виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.
Що стосується пропуску строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів виходить з того, що порушення обов'язку роботодавця провести повний розрахунок при звільненні є триваючим, а отже, перебіг строку звернення до суду починається з моменту фактичного проведення повного розрахунку, а не з дати звільнення працівника.
Оскільки відповідач повний розрахунок з позивачем не здійснив, строк звернення до суду не був пропущений, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що повідомлення роботодавця про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні позивач отримав 24.09.2024. Як убачається з матеріалів справи, позивача про нараховані та невиплачені суми при звільненні було повідомлено листом відповідача від 23.10.2025р. №646, до якого додано розрахунок вихідної допомоги, який складає 120 706,56 грн.
Таким чином висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом є помилковим.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у тому, на підставі статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 4 747 грн 38 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразовий грошовий посібник при звільнені працівника, у зв'язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 8 середньомісячних заробітків в сумі 120 706 грн 38 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з виходом на пенсію за період з 24.09.2024 по день постановлення судового рішення в сумі 70529 грн 92 коп без врахування всіх необхідних податків і зборів.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 4 747 грн 38 коп в дохід держави.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21.05.2026.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич