Справа № 344/22644/24
Провадження № 11-кп/4808/317/26
Категорія ч.4 ст. 189 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
20 травня 2026 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано - Франківського апеляційного суду в складі :
головуючого судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_6
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку матеріали контрольного провадження за апеляційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 з доповненням на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 06 травня 2026 року про продовження щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 вважає, що ухвала суду першої інстанції про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, є необґрунтованою.
Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд взагалі не виклав фактичних обставин інкримінованого правопорушення, а тільки формально зазначив статтю кримінального закону. Такий підхід позбавляє ухвалу змістовності й не дозволяє перевірити, чи відповідає застосований запобіжний захід характеру та тяжкості інкримінованого діяння.
Вказує, що клопотання прокурора не відповідає вимогам ст. 184 КПК України, є формальним, необґрунтованим та не підтвердженим матеріалами, а зазначені в ньому твердження побудовані на припущеннях і суперечать реальним обставинам кримінального провадження. Зокрема, прокурор не навів жодних конкретних фактичних обставин і матеріалів, які давали б підстави дійти висновку про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. У клопотання відсутнє обґрунтування неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу.
За вказаних обставин, клопотання прокурора не підлягало задоволенню.
Звертає увагу, що ризики в даному кримінальному провадженні відсутні або низькі. Враховуючи стан здоров'я обвинуваченого, наявність постійного місця проживання, немає жодних підстав стверджувати про наявність ризику переховування від правосуддя. Усі речові докази та документи по справі зібрані, експертизи призначені а речові докази вилучені, отже відсутні ризики знищення доказів. Конкретних підстав передбачати незаконний вплив на свідків та перешкоджання іншим чином кримінальному провадженню, немає.
Окрім того, ухвала не містить жодного аргументу, чому більш м'які запобіжні заходи є недостатніми.
Вказує, що обвинувачений ОСОБА_10 є одруженим, має на утриманні двоє малолітніх дітей, займався волонтерською діяльністю, допомагав ЗСУ і в даний час перебуваючи на волі може принести більше користі Батьківщині, допомагаючи захисникам знищувати ворога, а не перебуваючи під вартою.
Разом з тим, в оскаржувані ухвалі відсутні обґрунтування, чому визначена застава в сумі 931 840 грн. значно перевищує межі встановлені п.3 ч.5 ст. 182 КПК України для особливо тяжких злочинів. Якщо суд вже вийшов за ці межі, тоді він зобов'язаний довести, що жоден менший розмір застави не здатен приборкати ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Просить ухвалу Івано-Франківського міського суду від 06.05.2026 року щодо ОСОБА_8 змінити та постановити нову, якою відмовити у продовженні строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та зменшити розмір визначеної застави до межі, що є співмірною з майновим станом обвинуваченого, а саме до 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 499 200 грн., що забезпечить виконання процесуальних обов'язків та не буде для нього непомірною.
В поданому доповненні до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_8 вважає зазначену ухвалу необґрунтованою та такою, що постановлена з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, а тому підлягає скасуванню.
Зазначає, що суд першої інстанції формально застосував положення ст. 182 КПК України, не навів жодного належного обґрунтування, чому саме визначена застава в сумі 931 840 грн. є необхідною та достатньою, яким чином вона співвідноситься із майновим станом і чому менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку.
Суд першої інстанції повністю проігнорував критичні обставини його сімейного та матеріального стану, зокрема те, що його дружина знаходиться у декретній відпустці та фактично не має стабільного доходу, її місячний дохід становить лише 860 грн., вона самостійно забезпечує утримання малолітньої дитини, а також його, на утриманні обвинуваченого перебуває ще одна малолітня дитина від першого шлюбу, а інших джерел доходу сім'я не має.
Не враховано також судом усталену практику ЄСПЛ.
В ухвалі відсутні обґрунтування неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Суд в оскаржуваній ухвалі не навів конкретних доказів існування ризиків, не мотивував відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, обмежився при цьому формальним посиланням.
Водночас доводи сторони обвинувачення про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України є формальними, декларативними та не підтверджені належними доказами.
Судом також не враховано його особу та репутацію, зокрема, він позитивно характеризується за місцем роботи та проживання. Вказані обставини свідчать про наявність стійких соціальних зв'язків, відсутність ризиків ухилення та вчинення будь-яких неправомірних дій.
Звертає увагу, що він повністю усвідомлює покладені на нього процесуальні обов'язки та заявляє про готовність їх неухильно виконувати.
Визначена застава є завідомо непомірною і фактично позбавляє його права на свободу. Просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із покладення обов'язків або визначити розмір застави, пропорційний майновому стану та реальний до внесення, тобто в межах 150 розмірів прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб.
В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає, що прийнята судом ухвала є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою та підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Вказує, що при винесенні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави, судом не у повній мірі враховано тяжкість інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_10 кримінальних правопорушень та обставини їх вчинення.
Зазначає, що суд першої інстанції при винесенні ухвали не врахував ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а також те, що застосування запобіжного заходу у вигляді застави не буде дієвим для перешкоджання вчиненню обвинуваченим нових злочинів, впливу на свідків та потерпілу, які ще не допитані.
Запобіжний захід у вигляді застави виявився недієвим у кримінальному проваджені, яке на даний час перебуває на розгляді Галицького районного суду, для запобіганню вчинення останнім нових злочинів.
Також суд не в повній мірі врахував відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий та перебуваючи на волі з високим ступенем ймовірності може вчинити нові кримінальні правопорушення.
Також розмір застави, який визначений судом в сумі 931 840 грн. є неспівмірний із тим злочином, який інкримінується обвинуваченому, оскільки останній обвинувачується у вимаганні чужого майна - квартири ринковою вартістю 1 507 783 грн.
Просить ухвалу Івано-Франківського міського суду від 06.05.2026 року скасувати та ухвалити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 04 липня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 06 травня 2026 року клопотання прокурора задовольнено частково та продовжено термін тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 до 04 липня 2026 року включно, визначивши заставу в межах 280 (двохсот вісімдесяти) розмірів прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 931 840 (дев'ятсот тридцять одну тисячу вісімсот сорок) гривень, із покладенням на нього відповідних обов'язків.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник - адвокат ОСОБА_9 , підтримали вимоги апеляційної скарги з доповненням, просили її задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції змінити, проти апеляційної скарги прокурора заперечили;
- прокурор підтримав подану ним апеляційну скаргу та заперечив з приводу поданої апеляційної скарги захисника з доповненням, вважає її безпідставною та необґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції, слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції в повній мірі дотримався.
Доводи захисника в інтересах обвинуваченого в поданій апеляційній скарзі з доповненням на те, що суд безпідставно продовжив щодо ОСОБА_8 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначив заставу, яка є неспівнірна із особою обвинуваченого, є необґрунтованими, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.10.2024 року щодо обвинуваченого ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 30.11.2024 року включно. В подальшому судом неодноразово вирішувалось питання щодо продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до обвинуваченого.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно положень ст. 197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідування, передбаченого законодавством, за умови доведення прокурором в клопотанні поданому до суду в порядку ст. 199 цього ж Кодексу, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, має також враховувати наявність чи зміну обставин передбачених ст.178 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу. Окрім іншого, суд повинен врахувати і тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, з огляду на те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати.
Обставини на які посилається апелянт не спростовують висновків суду першої інстанції, що більш м'який запобіжний захід, зокрема домашній арешт, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не запобігатиме наведеним ризикам.
Суд першої інстанції в повній мірі врахував як обставини справи, так і відомості що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 , які не спростовують висновків суду.
Разом з тим, продовжуючи щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції обґрунтовано врахував міцність соціальних зв'язків, та те, що на розгляді Галицького районного суду Івано-Франківської області перебуває інше кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, що може свідчити про його стійку направленість на вчинення злочинів даної категорії.
Також, обвинувачений обізнаний про ступінь тяжкості пред'явленого обвинувачення та покарання, яке загрожує йому у разі визнання його винуватим, що свідчить про наявність ризиків, передбачених п.1, п.3, п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливості переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконно впливати на потерпілу, свідків, які ще не допитані в ході судового розгляду та вчинити інше кримінальне правопорушення, а також те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам та оцінюючи в сукупності всі обставини провадження, враховуючи, що судове провадження ще не розглянуто, ризики викладені у попередніх ухвалах суду про обрання та продовження запобіжного заходу, передбачені ст.177 КПК України не зменшились та не відпали, а тому суд прийшов до вірного висновку про необхідність продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, оскільки інший запобіжний захід, зокрема більш м'який, в тому числі домашній арешт, особисте зобов'язання чи особиста порука, не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у ст.177 КПК України.
Доводи апеляційної скарги захисника з доповненням щодо непомірного визначення застави щодо обвинуваченого, а також доводи прокурора про незаконність ухвали в частині визначення розміру застави, є необґрунтованими та безпідставним, виходячи із такого.
Розмір застави, у відповідності до п.3 ч.5 ст.182 КПК України, визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд першої інстанції врахував обставини кримінального правопорушення, мотив кримінального правопорушення, тяжкість кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_8 , а також існування об'єктивних причин неможливості завершення судового розгляду даного кримінального провадження протягом найкоротшого терміну, зумовленого необхідністю допиту потерпілої, значної кількості свідків, дослідження письмових доказів по справі, й одночасно тривалість перебування обвинуваченого під вартою понад рік, прийшов до обґрунтованого переконання про можливість визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у встановленому законодавством розмірі 280 (двохсот вісімдесяти) розмірів прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 931 840 (дев'ятсот тридцять одну тисячу вісімсот сорок) гривень, оскільки внесення застави саме в такому розмірі зможе гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Також суд обґрунтовано зазначив, що прокурор у своєму клопотанні не навів переконливих доводів та не надав жодних доказів на підтвердження того, що існують виключні обставини, за яких застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання ОСОБА_8 , покладених на нього обов'язків.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що визначений в ухвалі Івано-Франківського міського суду від 06 травня 2026 року розмір застави є пропорційним щодо конкретної особи, враховуючи дані, які містяться в матеріалах провадження та обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_8 та буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим на даному етапі судового провадження покладених на нього обов'язків, а також забезпечить виконання завдань кримінального провадження.
Також відсутні підстави вважати вказаний розмір застави непомірним для обвинуваченого, оскільки, з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
За таких обставин, істотних порушень вимог КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали колегією суддів не встановлено.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 з доповненням задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу прокурора та захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 з доповненням залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 06 травня 2026 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_3
Судді ОСОБА_4
ОСОБА_5