Справа № 461/3635/26
Провадження № 2-о/461/75/26
22.05.2026 року місто Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі - головуючого судді Стрельбицького В.В., дослідивши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановив:
I. Фактичні обставини справи, суть питання, яке вирішується судом.
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, з підстав наведених у заяві.
Вирішуючи питання прийняття заяви до розгляду, суд виходить з наступного.
Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (ч.1 ст.316 ЦПК України).
Згідно копію паспорта ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , останній прописаний за адресою; АДРЕСА_1 , що відносить до територіальної підсудності Рогатинського районного суду Івано-Франківської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Як вказано у Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року у справі №554/7669/21, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя. Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі №536/1267/18.
Таким чином, встановлено, що дана справа не підсудна Галицькому районному суду м. Львова.
Основою механізму забезпечення права на доступ до правосуддя є певна сукупність втілених у Конституції та чинному законодавстві України правових принципів, установлених інститутів, норм та юридичних гарантій, які в комплексі уможливлюють і сприяють його дотриманню, реалізації та захисту. В свою чергу, право на доступ до правосуддя є невід'ємною складовою права на судовий розгляд. Оскільки останнє, у свою чергу, є складовою прав людини, їх конституційно-правові гарантії в цілому повністю стосуються і права на доступ до правосуддя, що дає підстави для висновку про існування згаданого права в системі координат загального конституційно-правового механізму гарантій прав людини.
Дотриманням судами процесуальних норм інституту підсудності означає дотримання положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Крім того, суд враховує наступне.
Недотримання судом правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду (частина 1 статті 378 ЦПК України).
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 31 ЦПК України).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що дана справа не підсудна Галицькому районному суду м. Львова, відтак, її слід скерувати за підсудністю до Рогатинського районного суду Івано-Франківської області за місцем проживання (реєстрації) відповідача, тобто передати до належного суду.
За нормами статті 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Керуючись ст. 31, 316 ЦПК України,
постановив:
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - передати на розгляд до Рогатинського районного суду Івано-Франківської області.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 22 травня 2026 року.
Головуючий суддя В.В. Стрельбицький