20 травня 2026 року
м. Київ
справа № 317/1591/24
провадження № 61-12799св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Черняк Ю. В., Шиповича В. В.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_3 ;
відповідач - ОСОБА_1 ;
третя особа - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Касьяненко Ганни Олександрівни на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 травня 2025 року у складі судді Сакояна Д. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кухаря С. В., Гончар М. С.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поновлення реєстрації, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 28 квітня 1995 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який було розірвано рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 27 липня 2021 року у справі № 333/3680/21.
Від шлюбу сторони мають спільну дочку - ОСОБА_2 , яка з 2016 року проживає у Чеській Республіці.
У період перебування у шлюбі сторони за рахунок спільних сумісних коштів подружжя придбали автомобіль MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, 2019 року випуску, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу від 21 січня 2021 року № 242/2021/2396316.
Відповідно до копії договору комісії № 7106/21/006470 від 29 травня 2021 року, відповідачка ОСОБА_3 доручила комітенту ВП № 11 ТОВ «ЗАПОРІЖЖЯ ДРАЙВ КОМПАНІ» за комісійну плату вчинити продаж транспортного засобу за 9 208 грн. Того ж дня, 29 травня 2021 року, ВП № 11 ТОВ «ЗАПОРІЖЖЯ ДРАЙВ КОМПАНІ» уклало договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7106/21/006470 від 29 травня 2021 року, за яким автомобіль MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, 2019 року випуску, було відчужено на користь дочки сторін, ОСОБА_2 , лише за 9 208 грн.
Автомобіль MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, 2019 року випуску, був перереєстрований 29 травня 2021 року на нового власника - ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою № 45/21 від 28 липня 2021 року, виданої спеціалістом автотоварознавцем, аварійним комісаром, оцінювачем, дійсна вартість автомобіля MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, 2019 року випуску, станом на 28 липня 2021 року становила 69 411 доларів США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 1 607 104 грн.
Спірний автомобіль був придбаний подружжям під час перебування у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , і кожна зі сторін має рівні права на нього. Згоду на відчуження транспортного засобу ОСОБА_1 не надавав.
Таким чином, при укладенні правочину купівлі-продажу транспортного засобу відповідачкою ОСОБА_3 з відповідачкою ОСОБА_2 , стороною правочину порушені вимоги частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо відповідності цього правочину нормам ЦК України, тому відповідний правочин є недійсним. Також договір купівлі-продажу був укладений перед зверненням ОСОБА_3 до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу з метою позбавлення позивача права власності на нього, адже після продажу транспортного засобу він вже не є спільною сумісною власністю подружжя та не може бути предметом спору про поділ майна подружжя. Крім того, спірний автомобіль, відповідно до договору купівлі-продажу від 29 травня 2021 року був проданий за заниженою вартістю, а також ним фактично продовжує користуватись його колишня дружина - відповідачка ОСОБА_3 .
Оскільки зазначений автомобіль набутий за спільні кошти під час шлюбу сторін та є спільною сумісною власністю, що вже також було досліджено у судових засіданнях та встановлено у судових рішеннях у справі № 317/2624/21, неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні транспортного засобу є порушенням вимог статей 60, 61, 63 Сімейного кодексу України (далі - СК України), і є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просив:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 7106/21/006470 від 29 травня 2021 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;
- скасувати державну реєстрацію транспортного засобу MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, легковий універсал чорного кольору, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , дизельний, об'ємом 1950 см. куб. за ОСОБА_2 ;
- поновити державну реєстрацію транспортного засобу MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, легковий універсал чорного кольору, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , дизельний, об'ємом 1950 см. куб. за ОСОБА_3 ;
- визнати право власності на 1/2 частку транспортного засобу MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, легковий універсал чорного кольору, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , дизельний, об'ємом 1950 см. куб. за ОСОБА_1 у праві спільної власності подружжя.
У травні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання того, що на транспортний засіб не поширюється режим спільної сумісної власності.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що спірний транспортний засіб було придбано у період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1 , однак за її особисті грошові кошти, отримані від підприємницької діяльності, та для дочки ОСОБА_2 , тому це майно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_3 просила визнати, що на транспортний засіб MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, легковий універсал чорного кольору, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , дизельний, об'ємом 1 950 см. куб. не поширюється режим спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 08 липня 2024 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, об'єднано первісний та зустрічний позови в одне провадження.
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 03 березня 2025 року, закрито провадження у частині позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору-купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, скасування державної реєстрації транспортного засобу. В іншій частині позовних вимог за первісним позовом та за зустрічним позовом продовжено розгляд справи.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору-продажу № 7106/21/006470 від 29 травня 2021 року та скасування державної реєстрації транспортного засобу MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, у справі № 317/2624/21 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав було ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили, тому наявні підстави для закриття провадження у цій частині відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 26 травня 2025 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, легковий універсал чорного кольору, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 . В іншій частині первісного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 428,42 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про придбання спірного автомобіля за її особисті кошти та не в інтересах сім'ї, а тому не спростувала презумпції спільності майна, придбаного у період шлюбу. Той факт, що спірний автомобіль придбаний у шлюбі за рахунок спільних сумісних коштів подружжя встановлено й у рішенні Запорізького районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2023 року у справі № 317/2624/21.
Відмовляючи у задоволенні вимоги первісного позову щодо поновлення державної реєстрації транспортного засобу MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D за ОСОБА_3 , суд виходив з того, що вона є необґрунтованою та зазначив, що органи судової влади не наділені повноваженнями вчинення будь-яких дій з реєстрації транспортних засобів. Крім того, ОСОБА_2 не є зобов'язаною особою, ці вимоги не стосуються її прав та обов'язків, а тому ОСОБА_2 не є належним відповідачем за первісним позовом за вимогами, які залишились після закриття провадження у частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації транспортного засобу.
Враховуючи, що після вирішення первісного позову, вже відсутнє порушене право ОСОБА_3 , яке підлягає захисту, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 травня 2025 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 жовтня 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Касьяненко Г. О. подала до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 травня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині визнання права власності на 1/2 частину транспортного засобу та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог за первісним позовом та задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом у повному обсязі.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 23 червня 2020 року у справі № 903/337/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 05 жовтня 2020 року у справі № 537/78/19, від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16, від 25 січня 2023 року у справі № 570/2631/17, від 09 серпня 2023 року у справі № 175/1025/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18, від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23, від 29 березня 2024 року у справі № 538/378/23, від 29 березня 2024 року у справі № 456/4026/21, від 29 березня 2024 року у справі № 331/817/22, від 11 квітня 2024 року у справі № 573/1896/18.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Запорізького районного суду Запорізької області.
25 грудня 2025 року справа № 317/1591/24 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Касьяненко Г. О. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що спірний транспортний засіб є неподільною річчю, тому належним способом захисту прав ОСОБА_1 , які він вважає порушеними, могло би бути виключно стягнення грошової компенсації з ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя.
Ухваливши рішення про визнання права власності на 1/2 частину транспортного засобу, суди фактично не відновили права ОСОБА_1 та порушили права ОСОБА_3 , оскільки вона позбавлена можливості користуватися своєю власністю - 1/2 частиною автомобіля.Відчуження 1/2 частини транспортного засобу також є неможливим, так як це неподільна річ і потрібна згода іншого співвласника.
Матеріали справи не містять доказів участі ОСОБА_1 у підприємницькій діяльності ОСОБА_3 , тому всі доходи від підприємницької діяльності є її особистою власністю та саме за рахунок цих доходів було придбано спірний автомобіль для дочки.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Щоніна О. В. подала до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 28 квітня 1995 року Відділом реєстрації актів громадянського стану міськвиконкому м. Запоріжжя, 28 квітня 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб (т.1 а.с.31).
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 28 листопада 1995 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Комунарського району м. Запоріжжя (т.1 а.с.69).
Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 27 липня 2021 року у справі № 333/3680/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (т.1 а.с.23-24).
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 21 січня 2021 року ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_5 автомобіль MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, чорного кольору, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 за 857 340 грн (т.1 а.с.12).
За договором купівлі-продажу транспортного засобу № 7106/21/006470 від 29 травня 2021 року ОСОБА_3 продала автомобіль MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, чорного кольору, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 ОСОБА_2 за 9 208 грн (т.1 а.с.15).
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2023 року у справі № 317/2624/21 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним та скасування державної реєстрації транспортного засобу було задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним договір купівлі-продажу №7106/21/006470 від 29 травня 2021 року транспортного засобу MERCEDES-BENZ, модель GLE 300D, легковий універсал чорного кольору, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , номер двигуна НОМЕР_2 , дизельний, об'ємом 1950 см. куб., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Скасовано державну реєстрацію вказаного транспортного засобу за ОСОБА_2 (т.2 а.с.151-154).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у справі № 317/2624/24 частково задоволено апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним та скасування державної реєстрації транспортного засобу відмовлено (т.1 а.с.16-19).
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 317/2624/24 касаційну скаргу адвоката Шоніної (Ящук) О. В. як представника ОСОБА_1 задоволено. Постанову Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року скасовано, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2023 року залишено в силі (т.2 а.с.176-180).
Під час розгляду справи судом першої інстанції досліджено декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 за 2017-2021 роки, які містять дані щодо доходів ОСОБА_1 та членів його сім'ї (т.1 а.с.166-208).
Також судом досліджено відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_3 за період з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року (т.1 а.с.209-210).
Довідкою Головного управління ДПС у Запорізькій області № 1651/АП/08-01-50-09 від 28 грудня 2023 року підтверджено, що ОСОБА_3 була зареєстрована в Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Олександрівська державна податкова інспекція (Комунарський район м. Запоріжжя) 23 березня 2000 року. Знято з обліку платника податків 11 жовтня 2023 року.
Згідно поданих податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи-підприємця загальна сума доходу за звітний (податковий) період складала:
- з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року - 310 000 грн;
- з 01січня 2011 року по 31 грудня 2011 року - 290 000 грн;
- з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 227 000 грн;
- з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року - 230 000 грн (т.1 а.с.211-212).
Досліджені судом першої інстанції податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 містять дані щодо показників господарської діяльності ОСОБА_3 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Касьяненко Г. О. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За змістом касаційної скарги рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 травня 2025 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року оскаржуються лише в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірного транспортного засобу, а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом переглядаються лише в зазначеній частині.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та судове рішення апеляційного суду в оскаржуваних частинах ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (частини перша, друга статті 372 ЦК України).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Головним критерієм поділу майна як об'єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
У пунктах 22, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
При поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених у статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Щодо застосування вказаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України викладена правова позиція у справі № 6-37цс13 від 23 вересня 2015 року, відповідно до якої при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Частиною першою та другою статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній власності, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Отже, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України № 1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
Встановивши, що спірний автомобіль набутий під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, що підтверджено рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2023 року у справі № 317/2624/21, яке набрало законної сили, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для поділу вказаного майна між сторонами.
При цьому суди врахували, що ОСОБА_1 не заявляв вимог про стягнення грошової компенсації замість 1/2 частки спірного автомобіля, а просив визнати за ним право власності на 1/2 частину цього майна, набутого в період шлюбу з ОСОБА_3 . Оскільки ні позивач, ні відповідачка не бажали сплачувати грошову компенсацію замість їхньої частки, тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірного автомобіля, як частки у спільному майні подружжя.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Касьяненко Г. О. про те, що спірний транспортний засіб є неподільною річчю, тому належним способом захисту прав ОСОБА_1 , які він вважає порушеними, могло би бути виключно стягнення грошової компенсації з ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя, є необґрунтованими, оскільки фактичною підставою позову ОСОБА_1 в цій справі були вимоги про повернення спірного автомобіля в спільну сумісну власність після його незаконного відчуження ОСОБА_2 та поділ цього майна шляхом визнання за позивачем права власності на його 1/2 частку, так як відповідачка вважає це майно її особистою власністю.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 23 червня 2020 року у справі № 903/337/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 05 жовтня 2020 року у справі № 537/78/19, від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16, від 25 січня 2023 року у справі № 570/2631/17, від 09 серпня 2023 року у справі № 175/1025/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18, від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23, від 29 березня 2024 року у справі № 538/378/23, від 29 березня 2024 року у справі № 456/4026/21, від 29 березня 2024 року у справі № 331/817/22, від 11 квітня 2024 року у справі № 573/1896/18 є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Касьяненко Ганни Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 травня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
Ю. В. Черняк
В. В. Шипович