11 травня 2026 року
м. Київ
справа № 686/224/24
провадження № 61-16651св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерухомість - Закон та Порядок», Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн», ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Хмельницької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Іваницьким Андрієм Мироновичем , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 травня 2024 року у складі судді Палінчака О. М., постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І., та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок» (далі - ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» (далі - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн»), ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про визнання недійсним договору та поділ спільного майна.
Позов мотивований тим, що 05 березня 2005 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 укладений шлюб.
15 лютого 2008 року на підставі договору купівлі-продажу позивачкою та ОСОБА_2 набуто у спільну власність квартиру площею 97,3 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві спільної сумісної власності. З моменту набуття квартири у власність позивачка разом з ОСОБА_2 постійно проживали у вказаному житлі і там були зареєстровані їх діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
20 січня 2020 року шлюб між позивачкою та ОСОБА_2 розірваний на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду.
Після отримання листів в жовтні 2023 року від Відділу реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації ХМР їй стало відомо про те, що квартира, 1/2 частка у якій належить їй на праві власності, протиправно була набута ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок», а саме на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18 листопада 2021 року. Проте, позивачка, як співвласник даної квартири, згоди на укладення цього договору не надавала. Крім того, у зв'язку з протиправним набуттям у власність квартири, ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» незаконно здійснено зняття позивачки та її дітей з реєстрації у даній квартирі.
Оскільки квартира площею 97,3 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності їй та ОСОБА_2 , продаж квартири без її згоди є порушенням вимог законодавства.
Також, на момент продажу квартири, у ній були зареєстровані діти позивача: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Відтак, позбавлення їх користування квартирою в результаті протиправного набуття ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» у власність даного майна, в тому числі, без дозволу на те Служби у справах дітей Хмельницької міської ради, вказує на порушення інтересів дітей.
За таких обставин, з огляду на те, що ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» протиправно зареєстровало за собою право власності на цілу частку у спірному майні, вказане, з метою захисту порушеного права, надає правомочність здійснити поділ спільного майна та визнати за позивачем право власності на частку у такому майні.
Враховуючи викладене ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, який укладено між ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» 18 листопада 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2967;
в порядку поділу спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири площею 97,3 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, виходив з того, що 15 лютого 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, згідно якого останньому надано у тимчасове користування грошові кошти в сумі 106 810 дол. США строком до 14 лютого 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,89 % річних.
Окрім того, 15 лютого 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, за яким іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 . Пунктом 5.1 цього договору передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання іпотекодавцем. Пунктом 5.3 цього договору передбачено, що звернення на предмет іпотеки відбувається на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі в порядку статті 38 цього Закону.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди іншого із співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
15 лютого 2008 року нотаріально засвідченою заявою позивачка ОСОБА_7 дала згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 .
Отже, позивачці було відомо про те, що спірна квартира передана в іпотеку ОСОБА_2 та є забезпеченням умов кредитного договору від 15 лютого 2008 року.
30 квітня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» укладений договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким банк відступає новому кредитору належні йому, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів гарантів, зазначених в додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників.
ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» направило ОСОБА_2 24 вересня 2021 року вимогу про усунення порушень, дану вимогу отримано відповідачем 28 вересня 2021 року.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 18 листопада 2021 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» продало квартиру АДРЕСА_2 , ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок».
Щодо твердження позивачки про незаконне зняття позивача та її дітей у квартирі, суд першої інстанції зазначив, що повнолітній ОСОБА_5 та малолітній ОСОБА_4 набули право проживати у вказаній квартирі як члени сім'ї власника іпотекодавця, тому їхні права користування житловим приміщенням є похідними від прав власника і відповідно такі права обмежуються у відповідності до обмежень, які встановлюються власнику разом з передачею майна в іпотеку, з усіма відповідними правовими наслідками. Таким чином, право проживання у такій квартирі та реєстрація місця проживання у квартирі (яка є предметом іпотеки, куплена за кредитні кошти, забезпечені цією іпотекою) є обмеженим.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_3 , залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 травня 2024 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 , будучи обізнаною про боргові зобов'язання чоловіка, який є відповідачем у справі, звернулася з позовом про поділ сумісного майна після його реалізації, що вказує на недобросовісність її дій, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з наявністю правових підстав для відмови у задоволенні позову.
Також судом першої інстанції враховано відсутність заперечень з боку відповідача щодо поданого позову та повне його визнання, що додатково свідчить про штучність створеного позову та намагання колишнього подружжя уникнути звернення стягнення на нерухоме майно.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на порушення майнових прав дітей позивачки, оскільки ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовом в інтересах малолітнього ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який досяг повноліття.
Крім того, слід зазначити, що умовами договору іпотеки від 15 лютого 2008 року визначено, що іпотекодавець зобов'язаний не прописувати неповнолітніх /малолітніх дітей у нерухомості, що є предметом іпотеки на період дії даного договору, разом з тим, 03 листопада 2015 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст додаткової постанови суду апеляційної інстанції
11 листопада 2024 року на адресу Хмельницького апеляційного суду представником ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» Кеню Д. В. направлено заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» додатково 9000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в апеляційній інстанції.
Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2024 року заяву ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
Додаткова постанова обґрунтована тим, що оцінюючи докази щодо витрат відповідача ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, врахувавши залишення апеляційної скарги позивачки без задоволення, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони; наявністю заперечень позивачки щодо розміру заявлених відповідачем витрат, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» та стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача 3000,00 грн на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
Витрати на професійну правничу допомогу в межах вказаної суми є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Кеню Д. В. відповідачу обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2014 року ОСОБА_1 , через представника Іваницького А. М. , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 травня 2024 року, постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 листопада 2024 року, додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не врахували, що оспорюваний договір купівлі - продажу квартири укладений без дозволу органу опіки та піклування, оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а саме звужує обсяг існуючих майнових прав дітей, порушує охоронювані законом інтереси дітей, порушує гарантії збереження права дитини на житло, що значно порушує майнові права дітей, адже іншого житла у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у місті Хмельницьому немає;
суди не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах;
підставою для визнання недійсним правочину щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини;
іпотекодержатель був зобов'язаний надіслати письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору кожному іпотекодавцю, а також особам, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір, а саме позивачці та надати нотаріусу письмові копії таких вимог й копії повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю іпотекодавцю та боржнику. Разом з тим, будь - яких вимог від іпотекодержателя позивачка не отримувала;
суд першої інстанції не взяв до уваги, що спірну квартиру було продано без згоди іншого співвласника. Оскільки, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності позивачці та ОСОБА_2 , її продаж без згоди позивачки є порушенням вимог вказаного вище законодавства. Тому, через те, що договір купівлі-продажу суперечить вимогам закону необхідно визнати його недійсним;
щодо додаткової постанови суду апеляційної інстанції, позивачка зазначила, що визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу не є достатньо обґрунтованим, не відповідає критерію розумності, є завищеним та неспівмірним із складністю справи, складністю та обсягом наданих адвокатом послуг та витраченим ним часом.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У лютому 2025 року 2024 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», через представника Кеню Д. В., подало до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржені судові рішення залишити без змін. Крім того відповідач просив стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.
Відзив обґрунтований тим, що:
здійснюючи дії щодо реєстрації неповнолітніх дітей у квартирі, що перебуває в іпотеці саме позивачка порушила майнові права своїх дітей, адже під час реєстрації неповнолітніх осіб існувало обтяження нерухомого майна іпотекою та відповідне право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки;
відсутність згоди органу опіки та піклування не дає підстав для висновку про порушення прав малолітніх дітей, адже укладення договору іпотеки не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження їх права, оскільки на момент укладення договору іпотеки малолітні діти не проживали та не були зареєстровані в будинку;
частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку», передбачає обов'язок іпотекодержателя направляти вимогу про усунення виключно іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. В той же час, ОСОБА_1 не є ані боржником, ані іпотекодавцем у виниклих правовідносинах. Та обставина, що вона була співвласником спірної квартири на правах спільної сумісної власності не впливає на її статус, оскільки вона не була стороною іпотечного договору, а тільки надала згоду на його укладання. Таким чином, у ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не виникло обов'язку направляти ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, в порядку, передбаченому статтею 35 Закону України «Про іпотеку». Докази стосовно направлення вимоги про усунення порушень боржнику - ОСОБА_2 , містяться в матеріалах справи;
недотримання частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки не є підставою для визнання недійсним такого договору відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17;
ОСОБА_1 надала згоду на укладання договору іпотеки, посвідченого 15 лютого 2008 року Пруняком В. І. приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу, реєстр № 551, тобто надала свою згоду на можливе відчуження, предмету іпотеки у випадку невиконання зобов'язань за кредитним договором на умовах та в порядку, визначених договором іпотеки. Стаття 38 Закону України «Про іпотеку» не передбачає необхідності отримання згоди власників квартири на її відчуження, оскільки продаж квартири здійснюється від імені іпотекодержателя.
Додатково ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» звернуло увагу суду на зловживання позивачкою та її представником своїми процесуальними правами.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 18 грудня 2024 року указані недоліки було усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 686/224/24 та витребувано справу з суду першої інстанції.
У лютому 2025 року матеріали справи № 686/224/24 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 січня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 755/12274/20, від 14 червня 2023 року у справі № 523/9526/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 06 грудня 2023 року у справі № 755/12274/20, від 14 червня 2023 року у справі № 523/9526/18, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 05 червня 2024 року у справі № 336/735/22, від 06 березня 2024 року у справі № 756/3939/20, від 22 січня 2020 року у справі № 201/6233/17, від 06 квітня 2020 року у справі № 201/10123/17, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 922/3812/19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 05 березня 2005 року між позивачкою та ОСОБА_2 укладений шлюб, який розірвантй рішенням Хмельницького міськрайонного від 20 січня 2020 року у справі № 686/21919/19.
Після розірвання шлюбу позивач зміна прізвище на « ОСОБА_10 ».
У позивачки та відповідача ОСОБА_2 народились діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15 лютого 2008 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 набуто право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
15 лютого 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, згідно якого останньому надано у тимчасове користування грошові кошти в сумі 106 810 доларів США строком до 14 лютого 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,89 % річних.
15 лютого 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, за яким іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 . Пунктом 5.1 цього договору передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання іпотекодавцем. Пунктом 5.3 цього договору передбачено, що звернення на предмет іпотеки відбувається на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі в порядку статті 38 цього Закону.
15 лютого 2008 року нотаріально засвідченою заявою позивачка дала згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 .
30 квітня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» укладений договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким банк відступає новому кредитору належні йому, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів гарантів, зазначених в додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників.
Згідно додатку № 1 до цього договору під № 382 значиться боржником ОСОБА_2
ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» направило ОСОБА_2 24 вересня 2021 року вимогу про усунення порушень, і дану вимогу отримано відповідачем ОСОБА_2 28 вересня 2021 року.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 18 листопада 2021 року ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» продало квартиру АДРЕСА_2 , ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок».
Позиція Верховного Суду
Щодо оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 травня 2024 року та постанови Хмельницького апеляційного суду
від 11 листопада 2024 року
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Згідно частини першої статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто, статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Відповідно до частини другоїстатті 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
У статті 369 ЦК України передбачено, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості (частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення оскарженого договору).
У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12, вказано, що: «за загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном (ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 319 ЦК України). Тобто власник майна має право самостійно вирішити питання про передачу цього майна в іпотеку, отримання згоди від будь-якої особи на розпорядження своєю власністю в такий спосіб законом не вимагається. Зазначений висновок ґрунтується як на нормах ст. ст. 316, 319, ч. 2 ст. 583 ЦК України, так і на абз. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого предметом іпотеки може бути нерухоме майно, зареєстроване в установленому порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку»). Розпорядження ж об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Як ст. 578 ЦК України, так і спеціальна норма - ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку», передбачають, що майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність таких обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 205 ЦК України».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 521/5435/16 (провадження № 61-24103св18) зазначено, що: «аналіз статей 69-71, 74 СК України дозволяє зробити висновок, що поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні як приватно-правова категорія, покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах та захист прав та інтересів або ж їх відновлювати. Натомість ініціювання спору про поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19 (провадження № 61-8810св20) зазначено, що: «приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Суд вважає, що у даній справі очевидно, що учасники цивільних відносин (подружжя, яке перебуває у шлюбі) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов позивача про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визначення частки подружжя; позов відповідача про визнання незаконними та недійсними рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно і записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) використовується учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника. Сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки такий позов порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок», ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про визнання недійсним договору та поділ спільного майна;
суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовив, посилаючись на те, що позивачці було відомо про те, що спірна квартира передана в іпотеку ОСОБА_2 та є забезпеченням умов кредитного договору № від 15 лютого 2008 року, оскільки 15 лютого 2008 року нотаріально засвідченою заявою позивачка дала згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_2 вказаної квартири. Діти позивачки повнолітній ОСОБА_5 та малолітній ОСОБА_4 набули право проживати у вказаній квартирі як члени сім'ї власника іпотекодавця, тому їхні права користування житловим приміщенням є похідними від прав власника і відповідно такі права обмежуються у відповідності до обмежень, які встановлюються власнику разом з передачею майна в іпотеку;
враховуючи викладене, суди дійшли до правильного висновку що ОСОБА_1 , будучи обізнаною про боргові зобов'язання чоловіка, який є відповідачем у справі, звернулася з позовом про поділ сумісного майна після його реалізації, що вказує на недобросовісність дій позивачки. Також судами обґрунтовано враховано відсутність заперечень з боку відповідача щодо поданого позову та повне його визнання, що додатково свідчить про штучність створеного позову та намагання колишнього подружжя уникнути звернення стягнення на нерухоме майно. ОСОБА_1 впродовж чотирьох років не вчинялося жодних дій, спрямованих нею на набуття 1/2 частки права власності на квартиру;
посилання позивачки на правові висновки, викладені у постановахВерховного Суду колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки фактичні обставини справи у цій справі та фактичні обставини у постановах, на які посилається заявник, є різними;
посилання в касаційній скарзі на порушення майнових прав дітей позивачки колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовом в інтересах малолітнього ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який досяг повноліття. Крім того, умовами договору іпотеки від 15 лютого 2008 року визначено, що іпотекодавець зобов'язаний не прописувати неповнолітніх /малолітніх дітей у нерухомості, що є предметом іпотеки на період дії даного договору (т.1, а. с. 104), разом з тим, у порушення умов вказаного договору, 03 листопада 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ;
доводи касаційної скарги про те, що іпотекодержатель був зобов'язаний надіслати їй письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору є безпідставними, оскільки частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку», передбачає обов'язок іпотекодержателя направляти вимогу про усуненння порушень виключно іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. В той же час, ОСОБА_1 не є ані боржником, ані іпотекодавцем у виниклих правовідносинах;
посилання у касаційній скарзі на те, що спірну квартиру було продано без згоди іншого співвласника спростовуються матеріалами справи, оскільки 15 лютого 2008 року нотаріально засвідченою заявою позивачка дала згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 74), а отже позивачка мала усвідомлювати зміст зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки, а також, наслідки неналежного виконання її чоловіком таких боргових зобов'язань, зокрема і можливість реалізації шляхом продажу набутого подружжям у шлюбі майна.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції на підставі статті 400 ЦПК України.
За таких обставин оскаржені судові рішення слід залишити без змін.
Щодо додаткової постанови Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2024 року
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частини друга, третя статті 270 ЦПК України).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що: «при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), зазначено, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу».
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 червня 2022 року у cправі № 922/1876/21 зазначено, що: «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу».
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16 та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зазначено, що «суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг».
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
11 листопада 2024 року на адресу Хмельницького апеляційного суду представником ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» Кеню Д. В. направлено заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 додатково 9000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи № 686/224/24 в апеляційній інстанції;
ОСОБА_1 через свого представника Іваницького А. М. подала клопотання про зменшення витрат відповідача на оплату правничої допомоги. Вважала, що витрати у сумі 9000 грн є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, а тому мають бути зменшені до 1000 грн;
задовольняючи частково заяву ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», суд апеляційної інстанції зазначив, що оцінюючи докази щодо витрат відповідача ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, врахувавши залишення апеляційної скарги позивачки без задоволення, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони; наявністю заперечень позивачки щодо розміру заявлених відповідачем витрат, необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача 3000 грн на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції;
судом встановлено, що відповідно до пункту 3 додатку до договору № 20 від 12 лютого 2024 року, сторони погодили, розмір вартості послуг адвоката, в тому числі - гонорар успіху - 5000 грн, який сплачується у випадку ухвалення рішення на користь клієнта. Пунктом 8.1 додатку до договору № 20 від 12 лютого 2024 року сторони погодили, що правнича допомога вважається наданою після підписання акта приймання-передачі наданих послуг, який підписується сторонами. До заяви про ухвалення додаткового рішення у справі представник відповідача Кеню Д. В. надав апеляційному суду акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги від 11 листопада 2024 року, зі змісту якого вбачається, що адвокатом надана замовнику правнича допомога за договором, розмір гонорару складає 4000 грн: участь в судовому засіданні 21 серпня 2024 року - 1500 грн, участь в судовому засіданні 11 листопада 2024 року - 2500 грн;
разом з тим, апеляційним судом зазначено, що представник відповідача Кеню Д. В. брав участь в судовому засіданні 21 серпня 2024 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, інші учасники справи в судове засідання не з'явились. У судовому засіданні 21 серпня 2024 року апеляційним судом задоволено письмове клопотанням позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Іваницький А. М., про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням позивачки на лікуванні, розгляд справи було відкладено на 11 листопада 2024 року. В цілому судове засідання 21 серпня 2024 року (після завершення повітряної тривоги) тривало з 10.13 год. до 10.24 год (11 хв);
враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що витрати на професійну правничу допомогу в межа вказаної суми (3 000грн) є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Кеню Д. В. відповідачу обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів.
За таких обставин додаткову постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального та матеріального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Іваницьким Андрієм Мироновичем , залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 травня 2024 року, постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 листопада 2024 року та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко