18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
22 травня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/31/26
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., без участі представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, справу №925/31/26 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Охоронна фірма “Сталь», Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради про припинення трудових відносин,
Позивач - ОСОБА_2 звернувся, через систему “Електронний суд», в Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Охоронна фірма “Сталь» (далі - відповідач-1), Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради (далі - відповідач-2), в якому просив:
визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Охоронна фірма “Сталь» на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 22.05.2025 року;
зобов'язати державного реєстратора Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) “Охоронна фірма “Сталь».
Позов мотивований тим, що позивач прийняв рішення про припинення своїх повноважень директора ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» та подав відповідну заяву, засновнику, ініціювавши скликання загальних зборів учасників товариства щодо припинення його повноважень як директора ТОВ «Охоронна фірма «Сталь», проте, загальні збори учасників товариства не відбулися, відтак, питання про припинення повноважень позивача як директора товариства не вирішено, чим порушуються охоронювані законом права останнього.
Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 26.01.2026, 04.03.2026, після усунення недоліків встановлених ухвалою суду від 13.01.2026, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №925/31/26 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі, яке в подальшому відкладено на 25.03.2026.
Відповідач-2 - Департамент управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради в особі представника подав, через систему «Електронний суд», 10.02.2026 відзив на позовну заяву (вх. №2316/26, а.с.48-49), в якій просив у задоволенні позовних вимог до Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради відмовити в повному обсязі.
Представник позивача подав, через систему “Електронний суд», 25.03.2026 клопотання (вх. №4967/26, а.с.75), в якому просив долучити до матеріалів справи додаткові докази, які були отриманні ним після подання позову до суду.
Ухвалою суду від 25.03.2026 долучено надані позивачем докази, підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 06.05.2026.
В судове засідання 06.05.2026 сторони явку представників в судове засідання не забезпечили, через систему «Електронний суд», представники позивача,відповідач-2 подали 04.05.2026 ( вх. № 7596/26), 05.05.2026( вх. № 7693/26) заяви про розгляд справи без їх участі, представник позивача підтримав вимоги позову, просив задовольнити, представник відповідача-2 просив у задоволенні позовних вимог до Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради відмовити з мотивів та підстав, викладених у відзиві на позов.
Відповідач-1 явку представника не забезпечив, письмовий відзив на позовну заяву не подав, ухвали суду від 26.01.2026, 04.03.2026, 25.03.2026 адресовані відповідачу-1, його засновнику, у визначеному ч. 5 ст. 176 ГПК України порядку за адресою місцезнаходження, поштовим відділенням АТ «Укрпошта» повернуті суду з відміткою пошти причин повернення: «за закінченням терміну зберігання».
За приписами ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи.
Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Сам лише факт неотримання відповідачем-1 поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулась в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала таку адресу для кореспонденції.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити відповідачу, який повинен був знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням проти нього та скористатись правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України і вважає його повідомленим належним чином.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін, за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, судом підписано рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21), у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначити датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.
Дослідивши позовну заяву, наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.
Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 23-25) Товариство з обмеженою відповідальністю “Охоронна фірма “Сталь» - ідентифікаційний код юридичної особи 39891718, місцезнаходження: 18017, Черкаська обл., м.Черкаси, вул. Гоголя, буд. 323, кв.1; зареєстровано 13.07.2015 та взято на облік Державною службою статистики України та Головним управлінням ДПС у Черкаській обл.; номер запису 10741020000054957, керівник - ОСОБА_1 , засновник (учасник) юридичної особи - ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що згідно протоколу №2 від 05.05.2017 загальними зборами учасників ТОВ «Ніко Інновейшн» (код ЄДРПОУ: 39891718) (а.с.99-100) постановлено:
громадянину України ОСОБА_3 передати частки у статутному капіталі товариства, належні іншим учасникам на підставі договорів купівлі-продажу частки №1 і №2 від 24.04.2017;
включити ОСОБА_3 до складу учасників товариства, який заволодів часткою статутного капіталу товариства у розмірі 1000 грн, що становить 100% статутного капіталу товариства;
призначити на посаду директора товариства ОСОБА_1 з 06.05.2017;
затвердити Статут товариства в новій редакції (а.с.90-98).
В подальшому відбулася зміна в реєстраційній інформації, а саме зміна найменування ТОВ «Ніко Інновейшн» на ТОВ «Охоронна фірма «Сталь».
02.10.2017 загальними зборами учасників оформленого протоколом №4 затверджено Статут ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» (нова редакція), яким встановлено наступне:
п. 2.1 - відповідно до цього Статуту Учасниками (Засновниками) Товариства виступають: громадянин України ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
п. 3.1. - товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації у встановленому законом порядку, керується у своїй діяльності чинним законодавством України, цим Статутом, а також внутрішніми правилами, регламентами та іншими локальними актами товариства, які повинні відповідати чинному законодавству України;
п.7.1. - учасники товариства є особи, що мають право власності на частки у статутному капіталі товариства;
п.7.2. - учасники мають права та обов'язки по відношенню до товариства згідно з чинним законодавством та цим Статутом;
п.11.1. - управління товариством здійснюється Загальними зборами учасників товариства та виконавчим органом товариства;
п.11.2. - вищим органом товариства з Загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників;
п.11.27. - директор призначається Зборами товариства. З посадовими особами укладається договір (контракт) відповідно до вимог трудового законодавства України. Будь-яка посадова особа може подати заяву про звільнення. Зава повинна бути задоволена в термін про який просить заявник, але якщо цей термін не суперечить вимогам Кодексу законів про працю України. Звільнення посадових осіб регулюється трудовим законодавством України, статутом та внутрішніми документами товариства.
Позивач вказав, що у зв'язку з тим, що товариство тривалий час не здійснювало господарської діяльності, остання звітність подавалась у 2020 році, нарахування заробітної плати директору не здійснюється, що підтверджується довідкою ОК-5 з реєстру Пенсійного фонду України, ним прийнято рішення про звільнення з посади директора.
08.05.2025 позивач направив на адресу засновника (учасника) ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» ОСОБА_3 повідомлення від 07.05.2025 про скликання загальних зборів учасників товариства (а.с.28-29) щодо вирішення питання про його звільнення з посади директора з 22.05.2025 на підставі заяви про звільнення за власним бажанням.
У зв'язку з чим, позивач 07.05.2025 року написав заяву на звільнення на ім'я загальних зборів ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» (код ЄДРПОУ: 39891718) (а.с. 31), у якій просив звільнити його з посади директора згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 22.05.2025 також склав повідомлення від 07.05.2025про скликання загальних зборів учасників ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» на 11 год 00 хв 07.06.2025 за адресою: м.Черкаси, бульв. Шевченка, буд. 299. оф. 3 із запропонованим порядком денним: звільнення з посади директора ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» за власним бажанням, згідно заяви; призначення на посаду нового керівника; призначення уповноваженої особи на проведення реєстраційних дій у зв'язку із зміною керівника (а.с.29, докази направлення а.с. 31).
Поштове відправлення позивача не отримано адресатом.
07.06.2025 об 11:00 год за адресою: м.Черкси, бульв. Шевченка, буд. 299. оф. 3 одноосібний засновник та учасник товариства не з'явився, про що позивачем за участю юриста ОСОБА_4 складено відповідний Акт про те, що загальні збори учасників ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» скликані на 07.06.2025 не відбулись із зазначенням, що із розміщеної у публічному просторі та медіа інформації стало відомо, що ОСОБА_3 помер, у зв'язку з чим порушено кримінальне провадження (а.с. 22).
Позивач зауважив, що ним виконано усі вимоги, передбачені чинним законодавством щодо можливості припинення трудових правовідносин з ТОВ «Охоронна фірма «Сталь», а оскільки одноосібний власник товариства помер, то позивач як директор товариства виконує обов'язки керівника проти своєї волі, тому прийняв рішення звернутись за захистом свої законних прав до суду.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Так, відповідно до ст. ст. 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) право громадян України на працю, серед іншого, включає право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України вільний вибір виду діяльності. Згідно зі ст. ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).
Статтею 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Згідно з ч. 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Відповідно до ч. 4 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.
З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що позивач ОСОБА_1 з 06.05.2017 є директором ТОВ «Ніко Інновейшн», а в подальшому ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» та на момент звернення до суду єдиним його працівником.
Пунктами 11.2., 11,27 Статуту ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» визначено, що вищим органом товариства з Загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників; директор призначається Зборами товариства. Будь-яка посадова особа може подати заяву про звільнення. Зава повинна бути задоволена в термін про який просить заявник, але якщо цей термін не суперечить вимогам Кодексу законів про працю України. Звільнення посадових осіб регулюється трудовим законодавством України, статутом та внутрішніми документами товариства.
Відповідно директор є виконавчим органом товариства, однак, не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади директора.
Ситуація, яка виникла у товаристві, коли засновник (єдиний учасник) ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» ОСОБА_3 помер, а директор товариства подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням з 22.05.2025, про що складений відповідний акт від 07.06.2025, унеможливлює вирішення питання про звільнення позивача з посади директора цього товариства. Таким чином, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, окрім звернення до суду.
Процедура звільнення з ініціативи працівника визначена ст. 38 КЗпП України, ст. ст. 30, 32, 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до яких праву директора на звільнення кореспондує обов'язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.
Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
Судом враховано правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 758/1861/18.
Згідно з положеннями зазначеними в ч.ч. 1-5 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.
У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов'язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов'язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов'язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) Товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган Товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
Судом встановлено, що позивачем 07.05.2025 належним чином та у встановлені законодавством строки повідомлено засновника відповідача-1, про скликання позачергових зборів учасників товариства, а отже дотримано порядок скликання загальних зборів учасників товариства та належним чином повідомлено про мету (порядок денний) таких зборів.
Враховуючи викладене та докази надані позивачем в підтвердження повідомлення учасників підприємства про скликання позачергових загальних зборів, суд висновує, що позивачем вжито всіх залежних від нього дій задля припинення трудових відносин з відповідачем-1 в порядку, визначеному чинним законодавством.
Разом з тим, скликані позивачем на 07.06.2025 загальні збори учасників відповідача-1 не відбулися, а тому питання звільнення позивача не вирішено, що відповідно є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин.
Відповідач-1 доказів, що б спростовували викладені вище обставини до суду не подав.
У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
Водночас, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 758/1861/18.
Великою Палатою Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20 викладена позиція про те, що в обох випадках коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою. Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання припиненими трудових відносин позивача з ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» у зв'язку із звільненням з посади директора за власним бажанням є правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання державного реєстратора Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма «Сталь» суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 вказаного Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов'язання вчинення реєстраційних дій.
За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 вказаного Закону суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.02.2020 року у справі № 914/393/19, як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, виходячи з викладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням відомостей про директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
При цьому Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 року у справі № 758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов'язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Враховуючи попереднє рішення суду про задоволення позову в частині визнання припиненими трудових відносин позивача з відповідачем, вимога позивача про фактичне скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо відомостей про ОСОБА_1 як керівника ТОВ «Охоронна фірма «Сталь» також підлягає до задоволення.
Разом з тим, суд враховує правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 - суд не вправі втручатися у діяльність органів державної реєстрації шляхом зобов'язання їх вносити відповідні записи до Єдиного державного реєстру. Також, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, у якій зазначено, що позовна вимога про зобов'язання органу державної реєстрації внести зміни до ЄДР не може бути звернена безпосередньо до такого органу, оскільки державний реєстратор зобов'язаний виконати судове рішення щодо припинення трудових відносин керівника юридичної особи незалежно від того, чи був він залучений до участі у справі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що право або інтерес мають бути захищені судом у належний та ефективний спосіб, а суд повинен відмовляти у задоволенні позовних вимог, якщо обраний спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та не забезпечує його реального відновлення.
Оцінюючи вищевикладене, суд вважає, що у даному випадку позивачем не наведено належних доводів щодо того, яке саме його право було порушене відповідачем-2, у чому саме конкретно полягало таке порушення, та яким чином дії або бездіяльність відповідача-2 вплинули на його правове становище.
Суд висновує, що позовні вимоги заявлені до Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради не є належним і ефективним способом захисту порушеного права, тому відмовляє у задоволенні позовних вимог до відповідача-2.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нормами Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.
Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів в Україні», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, суд позовні вимоги до відповідача-1 визнає обґрунтованими, доказаними, які задовольняє.
Понесені позивачем судові витрати залишаються за ним на підставі заяви його представника від 05.05.2026 вх.№7693/26.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма «Сталь», ідентифікаційний код юридичної особи 39891718, місцезнаходження: 18017, Черкаська обл., м.Черкаси, вул. Гоголя, буд. 323, кв.1, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма «Сталь» за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.
Скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо відомостей про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна фірма «Сталь», ідентифікаційний код юридичної особи 39891718, місцезнаходження: 18017, Черкаська обл., м.Черкаси, вул. Гоголя, буд. 323, кв.1.
Відмовити у задоволенні вимог до Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22.05.2026.
Суддя В.М. Грачов