65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про задоволення скарги на бездіяльність приватного виконавця
"22" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1137/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Я.С. Кондратюк
за участю представників:
від скаржника - Тіщенко А.А.,
від відповідача - не з'явився,
від приватного виконавця - Гросу В.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» (вх. 2-796/26 від 23.04.2026) на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича в порядку ст. 3391 Господарського процесуального кодексу України по справі № 916/1137/21 за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Еліткомсервіс» про стягнення 151975,07 грн., -
У квітні 2021 року Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Еліткомсервіс» про стягнення 151975,07 грн., у т.ч.: пені - 101724,38 грн., 3% річних - 26859,43 грн. та інфляційних втрат - 23391,26 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежним виконання відповідачем умов договору постачання природного газу № 7096/18-ТЕ-23 від 08.11.2018 р. щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений природний газ.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 р. позовну заяву Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1137/21, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 17.04.2021 р.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.06.2021 р. у справі № 916/1137/21 задоволено позов Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Еліткомсервіс» про стягнення 151975,07 грн., а саме стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Еліткомсервіс» на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз Україна» пеню в сумі 101724,38 грн., 3% річних в сумі 26859,43 грн., інфляційні втрати в сумі 23391,26 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2279,63 грн.
06.10.2021 р. Господарським судом Одеської області на виконання судового рішення у справі № 916/1137/21 видано наказ про його примусове виконання щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Еліткомсервіс» на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз Україна» пеню в сумі 101724,38 грн., 3% річних в сумі 26859,43 грн., інфляційні втрати в сумі 23391,26 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2279,63 грн.
23.04.2026 року Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз Україна» звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, на примусовому виконанні якого перебуває виконавче провадження № 69655995 з примусового виконання наказу, виданого на виконання рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/1137/21 від 14.06.2021 р., в якій просить суд:
- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, що полягає у невинесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу за заявою АТ “НАК “Нафтогаз України» від 09.03.2026;
- зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича усунути порушення прав скаржника шляхом винесення постанови про повернення АТ “НАК “Нафтогаз України» виконавчого документа - наказу Господарського суду Одеської області у справі № 916/1137/21 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження».
Так, заявник зазначає, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича від 16.08.2022 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області у справі № 916/1137/21. У подальшому, як вказує заявник, постановою від 22.07.2025 приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження» було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 06.10.2021 № 916/1137/21, оскільки на адресу приватного виконавця надійшла ухвала про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи № 916/1522/25 від 16.07.2025 року.
При цьому скаржник вказує, що 09.03.2026 АТ “НАК “Нафтогаз України» звернулося до приватного виконавця із письмовою заявою про повернення стягувачу виконавчого документа № 916/1137/21 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження». Разом з тим, як вказує скаржник, листом від 07.04.2026 № 20941 приватний виконавець відмовив у задоволенні вказаної заяви, у зв'язку з тим, що виконавче провадження № 69655995 зупинено.
Відтак, позивач наголошує, що станом на день подання цієї скарги постанову про повернення виконавчого документа стягувачу приватним виконавцем не винесено, виконавчий документ стягувачу не повернуто, що порушує права скаржника, як сторони виконавчого провадження, суперечить вимогам Закону України “Про виконавче провадження», у зв'язку з чим підлягають судовому контролю та усуненню.
Посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження» скаржник зазначає, що вказана норма закону є імперативною, Закон прямо встановлює обов'язок виконавця повернути виконавчий документ за заявою стягувача. Також товариство наголошує, що Закон України “Про виконавче провадження» не встановлює жодних обмежень щодо повернення виконавчого документа стягувачу у разі зупинення вчинення виконавчих дій, з огляду на що після надходження письмової заяви стягувача приватний виконавець був зобов'язаний ухвалити передбачене законом процесуальне рішення - постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
За ствердженнями скаржника, такий підхід узгоджується і з принципом диспозитивності виконавчого провадження, закріпленим у статті 2 Закону України “Про виконавче провадження». Так, стягувач має право розпоряджатися належним йому виконавчим документом, зокрема, ініціювати його повернення без позбавлення права повторно пред'явити документ до виконання в межах строків, установлених статтею 12 цього Закону.
Крім того, скаржник зауважує, що зупинення вчинення виконавчих дій не може тлумачитися розширено як заборона виконати прямий припис пункту 1 частини першої статті 37 Закону та повернути документ стягувачу. Закон не містить жодного винятку, за яким письмова заява стягувача про повернення документа залишається без задоволення у зв'язку із зупиненням виконавчих дій на підставі п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону.
Таким чином, скаржник стверджує, що приватний виконавець, отримавши письмову заяву стягувача про повернення виконавчого документа, був зобов'язаний діяти у спосіб, прямо визначений Законом України “Про виконавче провадження», а саме винести постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Натомість, як вказує товариство, приватний виконавець безпідставно відмовив у задоволенні заяви листом та не вчинив передбачених законом процесуальних дій.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 р. прийнято до провадження скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича (вх. 2-796/26 від 23.04.2026) в порядку ст. 339-1 Господарського процесуального кодексу України по справі № 916/1137/21, при цьому розгляд скарги призначено в засіданні суду на 13 травня 2026 р. о 12:00 год.
24.04.2026 р. від Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. № 14337/26), відповідно до якої заявник просить суд надати можливість участі у судовому засіданні по справі № 916/1137/21, призначеному на 13 травня 2026 р. о 12:00 год., режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.04.2026 р. задоволено зяву Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» про участь у судовому засіданні по справі № 916/1137/21, яке призначене на 13 травня 2026 р. о 12:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку ЄСІТС (ВКЗ).
Судове засідання, призначене на 13.05.2026 р. о 12:00 год., не відбулось у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у Одеському районі повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.05.2026 р. судове засідання по розгляду скарги призначено на 22 травня 2026 р. о 10:15 год.
Представник приватного виконавця Парфьонова Г.В. у судовому засіданні 22.05.2026 р. проти заявленої скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити.
Відповідач пояснення на скаргу не надав, також відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про дату і час розгляду скарги повідомлявся судом належним чином, у зв'язку з чим з'ясувати думки стосовно поданої скарги не уявляється можливим.
Так, за приписами ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Заслухавши пояснення представників скаржника та приватного виконавця, розглянувши та дослідивши матеріали справи та скарги, господарський суд зазначає наступне.
Однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Вказані положення кореспондують зі ст. 18 ГПК України.
Як передбачено ст. 327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Частиною першою статті 340 Господарського процесуального кодексу України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Отже, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема, ухваленого в порядку господарського судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
Так, 06.10.2021 року Господарським судом Одеської області на виконання судового рішення у справі № 916/1137/21 видано наказ про його примусове виконання щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Еліткомсервіс» на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз Україна» пені в сумі 101724,38 грн., 3% річних в сумі 26859,43 грн., інфляційні втрати в сумі 23391,26 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2279,63 грн.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Наразі суд зазначає, що у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. у справі “Шмалько проти України» (заява № 60750/00) суд наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду».
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права на судовий захист, про що неодноразово наголошувалося Європейським Судом з прав людини (Справа ЄСПЛ “Горнсбі проти Греції», від 19.03.1997, “Жовнер проти України» від 29.06.2004), Конституційним Судом України (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012; перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012; абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013), Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 08.06.2022 у справі № 2-591/11).
16.08.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Георгієм Володимировичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 69655995 з примусового виконання наказу № 916/1137/21 від 06.10.2021 р.
У подальшому, як встановлено судом, 22.07.2025 р., приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Георгієм Володимировичем винесено постанову, якою зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу № 916/1137/21 від 06.10.2021 р. на підставі п. 4 ч. 1 статті 34, статті 35 Закону України “Про виконавче провадження».
Водночас, як стверджує позивач, останній звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу за виконавчим провадженням ВП № 69655995.
Так, приватний виконавець Парфьонов Г.В. у відповідь на вказану заяву листом № 20941 від 07.04.2026 р. повідомив про відмову у задоволенні заяви Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз Україна» про повернення виконавчого документа стягувачу, посилаючись на те, що виконавче провадження № 69655995 зупинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. Закону України “Про виконавче провадження», оскільки на адресу приватного виконавця надійшла ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі про банкрутство по справі № 916/1522/25 від 16.07.2025 року.
Відтак, відмова приватного виконавця у поверненні стягувачу виконавчого документа мотивована забороною вчиняти виконавчі дії до закінчення строку дії обставин, які зумовили зупинення виконавчого провадження.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Метою виконавчого провадження є задоволення вимог стягувачів.
Положеннями статті 10 Закону України “Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Пунктом 4 частини першої статті 35 Закону України “Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що зупинення вчинення виконавчих дій, у розумінні наведених норм статей 10, 35 Закону України “Про виконавче провадження», означає зупинення здійснення виконавцем активних дій, спрямованих на примусове виконання рішень.
Водночас, відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Тобто, стягувач на власний розсуд має право як пред'явити виконавчий документ для примусового виконання (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження») у межах встановленого законом строку, так і наділений правом просити повернути виконавчий документ за свою заявою, якому кореспондується обов'язок виконавця його повернути.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 37 Закону України “Про виконавче провадження», не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п'ята статті 37 Закону України “Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.10.2020 у справі № 916/922/16 наведено висновок про те, що чинна редакція Закону України “Про виконавче провадження» жодним чином не пов'язує повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження з процедурами банкрутства боржника.
Вплив процедур банкрутства на виконавче провадження виявляється у таких процесуальних діях:
1) виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо боржника визнано банкрутом (пункт 3 частини четвертої статті 4 цього Закону);
2) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) (пункт 4 частини першої статті 34 цього Закону);
3) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі затвердження плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо стягувач включений до плану санації (пункт 8 частини першої статті 34 цього Закону).
Водночас господарський суд враховує висновки, викладені у постанову № 9052199/20 (905/1152/16) від 05.10.2023, в якій колегії суддів Верховного Суду дійшла висновку, що повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою є його безумовним правом, яке лежить у межах власного розсуду кредитора щодо розпорядження своїми правами та можливість здійснення якого не перебуває у залежності від стану виконавчого провадження.
Відтак, суд зазначає, що повернення виконавчого документа не є в розумінні статті 10 Закону України “Про виконавче провадження» заходом примусового виконання рішення, оскільки не передбачає вчинення виконавцем “активних» виконавчих дій з метою задоволення вимог стягувача.
Суд зауважує, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження» не матиме наслідком зловживання стягувачем своїми правами відносно боржника шляхом пред'явлення наказу до виконання, наприклад, іншому виконавцю, оскільки (1) виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, якщо боржника визнано банкрутом (п. 3 ч. 4 ст. 4) або (2) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію (п. 4 ч. 1 ст. 34).
Також господарський суд вважає за необхідне зазначити, що права боржника у такому випадку захищені також нормами законодавства про банкрутство.
Так, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах (ч. 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства).
Разом з тим повернення виконавчого документа не є в розумінні статті 10 Закону України “Про виконавче провадження» заходом примусового виконання рішення, оскільки не має на увазі вчинення виконавцем “активних» виконавчих дій з метою задоволення вимог стягувача.
Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що повернення стягувачу виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження» не ставиться в залежність від стану виконавчого провадження та є безумовним правом стягувача, отже така заява стягувача має бути задоволена, а виконавчий документ - повернутий.
Крім того, господарський суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20, де зазначено, що передбачений частиною першою статті 74 Закону України від 02.06.2016 “Про виконавче провадження» та статтею 339 Господарського процесуального кодексу України судовий захист прав та законних інтересів, порушених рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд.
Отже, суд додатково вказує, що зобов'язання приватного виконавця повернути стягувачу виконавчий документ, з урахуванням ефективності обраного заявником способу захисту, не є втручанням в дискреційні повноваження приватного виконавця.
Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
При цьому з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, враховуючи вищенаведене, суд доходить до висновку про обґрунтованість вимог скарги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» (вх. 2-796/26 від 23.04.2026) на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича в порядку ст. 3391 Господарського процесуального кодексу України по справі № 916/1137/21 за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Еліткомсервіс» про стягнення 151975,07 грн., у зв'язку з чим вказана заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Блаз» підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 339-1, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» (вх. 2-796/26 від 23.04.2026) на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича в порядку ст. 3391 Господарського процесуального кодексу України по справі № 916/1137/21 за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Еліткомсервіс» про стягнення 151975,07 грн. задовольнити.
2. Визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, що полягає у невинесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу за заявою Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» від 09.03.2026.
3. Зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича усунути порушення прав скаржника шляхом винесення постанови про повернення Акціонерному товариству “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» виконавчого документа - наказу Господарського суду Одеської області у справі № 916/1137/21 від 06.10.2021 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження».
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повну ухвалу складено та підписано 22.05.2026 р.
Суддя В.С. Петров