11 травня 2026 року м. Харків Справа №917/2108/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників у режимі відеоконференції:
позивача - Сова В.В. (адвокат), посвідчення №389 від 14.09.2023 року, ордер серія ВІ№1300366 від 07.05.2025 року;
відповідача - Костюченко П.О. (адвокат), свідоцтво №398 від 30.06.2004 року, довіреність б/н від 01.01.2026 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» (вх.№899П/1) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 року у справі №917/2108/23,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ», вул. Леоніда Каденюка, 34, с.Піски, Миргородський район, Полтавська область, 37233,
до Фермерського господарства «Еко-Край», вул. Харківська, 11, с. Засулля, Лубенський район, Полтавська область, 37552,
про стягнення грошових коштів
Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фермерського господарства «Еко-Край» про стягнення 11902447,94 грн заборгованості за договором про надання послуг по вирощуванню продукції №02-03/17 від 02.03.2017 року.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.12.2025 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства «Еко-Край» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» 8977781,78 грн боргу, 134666,73 грн витрат по сплаті судового збору.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.12.2025 року змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2025 року (повний текст підписано 22.12.2025 року) у справі №917/2108/23, резолютивну частину рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2025 року (повний текст підписано 22.12.2025 року) у справі №917/2108/23 залишено без змін.
26.03.2026 року на виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2025 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 30.12.2025 року, які набрали законної сили 09.03.2026 року, видано наказ про стягнення з Фермерського господарства «Еко-Край» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» 8977781,78 грн боргу, 134666,73 грн витрат по сплаті судового збору.
На адресу Господарського суду Полтавської області надійшли заяви Фермерського господарства «Еко-Край» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню (вх.№3976 від 27.03.2026 року, вх.№4040 від 30.03.2026 року) по справі №917/2108/23.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 року (повний текст складено 08.04.2026 року, суддя Киричук О.А.) заяви Фермерського господарства «Еко-Край» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню по справі №917/2108/23 задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню повністю, наказ Господарського суду Полтавської області від 26.03.2026 року про примусове виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2025 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 року по справі №917/2108/23, які набрали законної сили 09.03.2026 року, про стягнення з Фермерського господарства «Еко-Край» (вул. Харківська, НА, с. Засулля, Лубенський район, Полтавська область, 37552, код ЄДРПОУ 40536115) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» (вул. Леоніда Каденюка, 34, с. Піски, Миргородський район, Полтавська область, 37233, код ЄДРПОУ 32517276) 8977781,78 грн боргу, 134666,73 грн витрат по сплаті судового збору.
Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:
- ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 року у справі №917/2108/23 скасувати;
- ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяв Фермерського господарства «Еко-Край» (вх.№3976 від 27.03.2026 року, вх.№4040 від 30.03.2026 року) про визнання наказу Господарського суду Полтавської області від 26.03.2026 року у справі №917/2108/23 таким, що не підлягає виконанню, відмовити повністю, у зв'язку з тим, що факт припинення зобов'язання не є чітким та однозначним, питання є спірним і потребує вирішення у рамках окремого позовного провадження;
- залучити до участі у розгляді справи як заінтересовану особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Перемога» (новий кредитор за договором про відступлення права вимоги від 09.03.2026 року), якого безпосередньо стосується предмет спору;
- витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фермерське господарство «Еко-Край».
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд неправильно застосував статтю 601 ЦК України, а саме умова зустрічності вимог після відступлення права вимоги не була дотримана. Так, після відступлення права вимоги 09.03.2026 року правовідносини набули такої структури: - ТОВ «Агро Перемога» (новий кредитор) має вимогу до боржника на суму 8977781,78 грн (за переданим правом); боржник (ФГ «Еко-Край») має вимогу на суму 7353927,00 грн до ТОВ АФ «ЧБГ» (первісний кредитор). Тобто, жодної зустрічності між тими самими сторонами не існує.
На переконання заявника, суд неправильно застосував статті 328 ГПК України, вийшовши за межі власних повноважень при розгляді заяви, та одночасно не застосував процесуального наслідку відсутності чіткої і однозначної підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Так, у межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника. Однак фактичні обставини справи свідчать про те, що жодного чіткого та однозначного факту припинення зобов'язання немає. Наразі предметом спору є питання про те, чи відбулося відступлення права вимоги 09.03.2026 року, і якщо так, чи було боржника повідомлено до проведення заліку; питання про правомірність заліку з точки зору ст. 601 ЦК після відступлення не досліджувалось судом з урахуванням дійсних обставин справи, а стягувач надав документальні докази (договір відступлення, акт вручення від 09.03.2026 року на спростування версії боржника. У даній справі, суд, фактично розв'язавши комплексний матеріально-правовий спір між трьома суб'єктами (стягувач, боржник, новий кредитор) у порядку спрощеного провадження за заявою, вийшов за межі повноважень, наданих йому ч. 2 ст. 328 ГПК України, не здійснив покладених на суд обов'язків по з'ясуванню дійсних обставин справи, та прийняв рішення, яке ґрунтується на не чітких та не однозначних доказах.
Скаржник вказує, що суд неправильно застосував статтю 516 ЦК України та допустив помилку щодо розподілу тягаря доказування, зокрема: безпідставно відхилено акт від 09.03.2026 року на підставі хибного логічного умовиводу; умова безспірності вимог, що зараховуються, не була дотримана та не досліджена судом.
Апелянт наполягає на тому, що суд неправомірно відмовив у залученні ТОВ «Агро Перемога» як заінтересованої особи, чим порушив право на справедливий суд, а також допустив суттєве порушення права стягувача на подання доказів та справедливий розгляд справи, оскільки зазначивши про обмежені строки розгляду заяви, не забезпечив можливість стягувачу підготувати та надати докази.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 року у справі №917/2108/23. Встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/2108/23.
Вказана ухвала була направлена та доставлена учасникам справи засобами електронного зв'язку до електронного кабінету користувача через підсистему електронний суд 21.04.2026 року.
05.05.2026 року на вимогу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/2108/23.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5027 від 04.05.2026 року), в якому зазначає, що згоден з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідач наполягає на тому, що до моменту отримання наказу, а саме 19.03.2026 року, Фермерське господарство «Еко-Край» відправило на адресу стягувача - ТОВ Агрофірма «ЧБГ» через відділення Укрпошти цінним листом з описом вкладення і доставкою кур'єром заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 7353927,00 грн. ТОВ Агрофірма «ЧБГ» отримало заяву 24.03.2026 року. Таким чином, у відповідності до ст. 601 Цивільного кодексу, за заявою Фермерського господарства «Еко-Край» про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 7353927,00 грн припинено частину зобов'язання. Залишок заборгованості в сумі 1623854,78 грн сплачено на поточний рахунок стягувача платіжною інструкцією в національній валюті №817 від 24.03.2026 року; витрати по сплаті судового збору в сумі 134666,73 грн сплачено на поточний рахунок стягувача платіжною інструкцією в національній валюті №818 від 24.03.2026 року. Тобто, станом на 24.03.2026 року зобов'язання ФГ «Еко-Край» перед ТОВ АФ «ЧБГ» були виконані. Помилковими також вважає твердження скаржника про відсутність безспірних вимог у фермерського господарства, адже вимоги останнього підтверджені постановою Східного апеляційного господарського суду, яка набрала законної сили.
У судовому засіданні 11.05.2026 року представник позивача підтримав доводи та вимоги і наполягав на її задоволенні. Представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Суд розглядає заяву, подану в порядку, визначеному вищевказаною статтею, в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника, про що постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.
Отже з вказаної норми вбачається, що право на звернення до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню належить стягувачу або боржнику.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 року у справі №910/8665/17, підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:
1. матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання);
2. процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом наказу, зокрема: видача наказу за рішенням, яке не набрало законної сили; помилкової видачі наказу, якщо вже після видачі наказу у справі рішення суду було скасоване; видачі наказу двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу наказу вже після видачі його дубліката; пред'явлення наказу до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього наказу до виконання.
На господарський суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав виконавчий документ може бути визнано таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення, при цьому суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням конкретних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обидвох сторін виконавчого провадження.
У межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 19.09.2022 року у справі №914/244/21.
У даній справі предметом розгляду за поданою відповідачем заявою є визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню з матеріально-правової підстави, а саме у зв'язку з припиненням обов'язку боржника шляхом його добровільного виконання та зарахування зустрічних однорідних вимог.
Так, до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до статей 598, 599, 601, 602 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За загальним правилом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Крім того, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
У постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 року у справі №910/11116/19 сформовані, зокрема, такі висновки щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України:
- зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному одна сторона є кредитором, а інша боржником, а в другому навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами;
- вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги;
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;
- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;
- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2022 року у справі №910/5109/21.
Зарахування взаємних зустрічних зобов'язань на стадії виконання судових рішень узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 08.09.2021 року у справі №761/33621/18:
«Необхідним і достатнім є наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, с остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов'язань повністю або частково.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим), однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення».
Водночас у межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому, перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2022 року у справі №917/244/21.
За наведених обставин, для вирішення заявлених вимог боржника господарському суду необхідно встановити наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Звертаючись до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає, боржник повідомив про припинення його обов'язку, який полягає у тому, що 19.03.2026 року ним на адресу стягувача через відділення Укрпошти цінним листом з описом вкладення і доставкою кур'єром направлено заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 7353927,00 грн.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що стягувач отримав заяву боржника 24.03.2026 року.
Боржник заявляє, що у відповідності зі ст. 601 Цивільного кодексу, за заявою боржника про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 7353927,00 грн припинено частину зобов'язання зі сплати стягувачу заборгованості за договором про надання послуг по вирощуванню продукції №02-03/17 від 02.03.2017 року в сумі 7353927,00 грн шляхом зарахування заборгованості стягувача перед боржником в сумі 7353927,00 грн за договором купівлі-продажу №28-12/2020 від 28.12.2020 року та у відповідності з постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2025 року по справі №917/101/24.
Копії постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2025 року по справі №917/101/24 та договору купівлі-продажу №28-12/2020 від 28.12.2020 року до заяв боржника додані.
Залишок заборгованості в сумі 1623854,78 грн за договором про надання послуг по вирощуванню продукції №02-03/17 від 02.03.2017 року та у відповідності з рішенням Господарського суду Полтавської області суду від 18.12.2025 року по справі №917/2108/23 сплачено на поточний рахунок стягувача платіжною інструкцією №817 від 24.03.2026 року. Витрати по сплаті судового збору в сумі 134666,73 грн сплачено на поточний рахунок стягувача платіжною інструкцією №818 від 24.03.2026 року. Копії платіжних інструкцій до заяв додані.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується добровільне виконання боржником свого зобов'язання на загальну суму 8977781,78 грн перед стягувачем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 7353927,00 грн, тобто в частині розміру зобов'язання стягувача, відповідно до заяви від 19.03.2026 року та сплати грошових коштів в сумі 1623854,78 грн відповідно до платіжної інструкції від 24.03.2026 року за №817; також сплата витрат по сплаті стягувачем судового збору в сумі 134666,73 грн відповідно до платіжної інструкції 24.03.2026 року за №818.
Вимоги, зазначені у заяві боржника про зарахування вимог в сумі 7353927,00 грн, тобто в частині розміру зобов'язання стягувача, від 19.03.2026 року є зустрічними, однорідними і безспірними, що підтверджується відповідними судовими рішеннями, а строк виконання цих зобов'язань настав.
З огляду на викладене можна стверджувати, що наявні правові підстави для визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню у зв'язку з припиненням обов'язку боржника шляхом його добровільного виконання та зарахування зустрічних однорідних вимог.
Стягувач фактично у даній справі заперечує обставину зарахування зустрічних вимог.
У той час, як вказано вище, за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. При цьому наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, а відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Як вже зазначалося, заява про проведення заліку отримана 24.03.2026 року ТОВ АФ «ЧБГ» і останнє не зверталося до суду з питанням визнання заліку недійсним. Враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, саме лише заперечення ТОВ АФ «ЧБГ» проти отриманої заяви про проведення заліку не має юридичного значення, адже залік, проведений за заявою ФГ «Еко-Край», як односторонній правочин в судовому порядку не оскаржений.
Заперечуючи проти визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, стягувач вказував, що зарахування зустрічних вимог не відбулось, оскільки станом на момент надання заяви про зарахування зустрічних вимог не було дотримано такої вимоги як зустрічність, адже між стягувачем та ТОВ «Агро Перемога» було укладено договір про відступлення права вимоги від 09.03.2026 року.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.
Слід звернути увагу, що для застосування ст. 516 ЦК України необхідна наявність факту саме отримання чи неотримання повідомлення про зміну кредитора в зобов'язанні, а не лише факт його направлення.
Подібна правова позиція викладена у постанові КЦС ВС від 06.02.2019 року у справі №361/2105/16-ц.
Стягувачем під час розгляду заяв не надано доказів отримання боржником повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні до моменту виконання зобов'язань в адресу первісного кредитора. Таким чином, за відсутності повідомлення про зміну кредитора в зобов'язанні, боржник є таким, що виконав зобов'язання перед первинним кредитором, що за приписами ст. 516 ЦК України є належним виконанням, та підтверджено правовою позицією, викладеною у постанові КЦС ВС від 06.02.2018 року у справі №278/1679/13-ц.
Колегія суддів вважає вірною критичну оцінку наданому ТОВ АФ «ЧБГ» акту від 09.03.2026 року щодо вручення документів про відступлення права вимоги ТОВ «Агро Перемога». Так, акт від 09.03.2026 року є одностороннім документом ТОВ АФ «ЧБГ», містить підписи лише представників цього товариства (Ревека та Ярмоленко) і у акті не зазначено конкретну особу, якій вручено повідомлення про відступлення права вимоги, відсутня розписка уповноваженої особи ФГ «Еко-Край» про отримання такого повідомлення. Фактично у даній справі наразі доведеним є отримання боржником інформації про відступлення права вимоги вже після того, як боржник направив та провів зарахування зустрічних однорідних вимог.
За загальним правилом, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Отже посилання апелянта про відсутність зустрічності вимог щодо яких проведено зарахування наразі спростовано.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходячи з обґрунтувань заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи, дійшов вірних висновків про наявність матеріально-правових підстав не виконання наказу, а тому правомірно задовольнив заяву Фермерського господарства «Еко-Край» про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню у справі №917/2018/23.
Щодо викладеної у апеляційній скарзі вимоги апелянта про залучення до участі у розгляді справи як заінтересовану особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Перемога» (новий кредитор за договором про відступлення права вимоги від 09.03.2026 року), колегія суддів зазначає, що воно не підлягає задоволенню.
Аналогічне за змістом клопотання стягувачем було заявлено у суді першої інстанції за результатом розгляду якого встановлено його необґрунтованість і, як наслідок визначено про відмову у задоволенні.
Суд зауважує, що окремої норми про залучення до справи заінтересованої особи чинний ГПК України не містить, а положення ст.50 ГПК України, на яку посилався заявник у заяві, визначає порядок залучення до участі у справі саме третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і саме до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У даному випадку у справі вже прийняте судове рішення, яке набрало законної сили.
Слід зазначити, що ТОВ «Агро Перемога» не обмежено у праві самостійно вчинити дії для участі у справі. Натомість апелянт - ТОВ ФГ «ЧБГ» не може ініціювати та обґрунтовувати порушення своїх прав та інтересів з позиції порушення таких прав та інтересів ТОВ «Агро Перемога». Відповідні дії є порушенням загальних принципів господарського судочинства, зокрема, диспозитивності.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках що зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 року у справі №917/2108/23 має бути залишена без змін.
Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 07.04.2026 року у справі №917/2108/23 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачені ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 21.05.2026 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов