21.05.26
22-ц/812/890/26
Провадження № 22-ц/812/890/26
іменем України
21 травня 2026 року м. Миколаїв
справа № 487/4756/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем - Коростієнко Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,
подану його представником адвокатом Дідух Крістіною Олегівною,
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 18 лютого 2026 року суддею Скоринчук К.М., у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом
ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення авансу,
та за зустрічним позовом
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення боргу за договором про виготовлення меблів,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 48 600 грн авансу за виготовлення меблів.
Позивачка зазначала, що 10.04.2025 року уклала з відповідачем договір на виготовлення меблів по індивідуальному проєкту загальною вартістю 69 500 грн. Під час укладення договору вона сплатила ФОП ОСОБА_1 48 600 грн авансу. Відповідач зобов'язався виконати замовлення протягом 30 робочих днів. Однак, у визначений договором строк відповідач замовлення не виконав, на телефонні дзвінки та письмові звернення не відповідв та уникав будь-якого спілкування.
ФОП ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву про стягнення боргу за договором про виготовлення меблів. Зазначав, що строк виконання замовлення за договором становить 30 робочих днів з моменту сплати замовником авансового платежу. (пункти 2.2. розділу 2, 3.1. розділу 3). Кінцевою датою виконання замовлення (кухні) є 22.05.2025 року. Замовлення у повному обсязі виконано 06.06.2025 року. Повідомити про його виконання та домовитися про дату поставки та установки меблів ФОП ОСОБА_1 неодноразово намагався повідомити ОСОБА_2 у телефонному режимі. Однак замовниця на телефонні дзвінки не відповідала. 09.06.2025 року ОСОБА_1 був змушений повідомити її про готовність меблів смс повідомленням у мобільному додатку «Вайбер». Оскільки ОСОБА_2 так і не виходила на зв'язок, 17.06.2025 року ОСОБА_1 направив їй лист-вимогу про готовність меблів. Лист був доставлений на адресу ОСОБА_2 20.06.2025 року, однак замовниця так і не погодила дату та час установки меблів та звернулася до суду з позовом про повернення авансу.
Посилаючись на те, що вказане свідчить про відмову замовниці від договору в односторонньому порядку, ФОП ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 20 900 грн в рахунок повної оплати за виготовлені меблі.
Також просив стягнути судові витрати, які складаються з 1 211 грн сплаченого судового збору та 6 000 грн витрат на правничу допомогу.
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_1 просив у задоволенні позову відмовити, посилався на ті ж обставини, якими обґрунтовував зустрічні позовні вимоги, та просив стягнути 10 000 грн витрат на правничу допомогу.
Позивачка ОСОБА_2 у відзиві на зустрічний позов просила у його задоволенні відмовити. Зазначала, що у період з 09.06.2025 року по 20.06.2025 року вона постійно була на зв'язку, однак виконавець їй не телефонував, повідомлень не направляв. Після сплину строку на виготовлення меблів - 19.06.2025 року, 20.06.2025 року адвокат підготувала досудову вимогу, яка була направлена ОСОБА_1 24.06.2025 року.
У відповіді на відзив ОСОБА_2 ОСОБА_1 зазначав, зокрема, що останньою датою виготовлення меблів є 22.05.2025 року, меблі було виготовлено 06.06.2025 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2026 року позов задоволено, з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 48 600 грн авансу, сплаченого за договором від 10.04.2025 року та 1 211 грн судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю факту укладення між сторонами договору на виготовлення меблів по індивідуальному проєкту, та порушення виконавцем - ФОП ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань у визначений договором строк, та недоведеністю зустрічних позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Дідух К.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тими ж доводами, якими було обґрунтовано зустрічний позов та відзив на позов ОСОБА_2 .
Зокрема, апелянт зазначала, що строк виконання обов'язку по даному договору становить 30 робочих днів з моменту сплати замовником авансового платежу, вказаного у п.2.2. розділу 2 договору, про що вказано у п. 3.1. розділу 3 договору. Остання дата виготовлення меблів 22.05.2025 року. Разом з тим, замовлення було повністю виконано 06.06.2025 року, про що з вказаної дати апелянт неодноразово намагався сповістити ОСОБА_2 у телефонному режимі та домовитися про дату поставки та установки. Однак на телефонні дзвінки вона не відповідала. 09.06.2025 року апелянт був змушений повідомити замовницю про готовність меблів смс-повідомленням у мобільному додатку Вайбер.
Остаточний платіж у розмірі 20 900 грн замовник сплачує на протязі доби після виконання всіх своїх обов'язків в повній мірі (п.2.3. розділу 2 Договору).
Суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги пункт 3.2 розділу 3 Договору, яким передбачено, що до зазначеного терміну установки меблів замовник зобов'язаний підготувати приміщення за відповідними (переліченими у договорі) вимогам. Тобто умова Договору «…к зазначеному терміну установки Меблів…» стосується останньої дати, якою є 22.05.2025 року. Та тільки з останньої дати починається строк на доставку та установлення Меблів/Кухні за індивідуальним проєктом/замовленням.
Згідно з пунктами 6.2.2., 6.2 Розділу 6 Договору прострочення поставки замовлення більш, ніж на 20 (двадцять) робочих днів надає замовнику право на одностороннє розірвання договору. Однак вже 09.06.2025 року ОСОБА_2 у телефонній розмові в односторонньому порядку відмовилася від обговорення дати та часу доставки та установки меблів.
Крім того умовами укладеного між сторонами договору не передбачено обов'язку виконавця щодо повернення отриманого відповідно до пункту 2.2 Договору авансу.
Також апелянт посилається на те, що саме підпункт 6.2.2 пункту 6.2. розділу 6 Договору надає виконавцю додатковий строк на доставку виготовлених меблів. Тобто, навіть при простроченні строку на їх виготовлення апелянт мав можливість протягом 20 робочих днів з дати виготовлення на їх доставку та установку. Строк у 30 робочих днів, вказаний у пункті 3.1. розділу 3 Договору не встановлює дати, строку чи терміну, від якого починається відлік 20 робочих днів на доставку та установку. Ці умови Договору доповнюють один одного та конкретизують обсяги та строки робіт.
Меблі, виготовлені за індивідуальним замовленням (нестандартні розміри, колір, матеріали), належної якості не підлягають поверненню або обміну згідно з постановою КМУ №172. Вони вважаються товаром з індивідуальними характеристиками, який не може бути проданий іншим покупцям. Повернення можливе лише у разі наявності виробничого браку. Крім того, відповідно до п.6.3. розділу 6 Договору замовник має право відмовитися (повністю чи частково) від одержання меблів, але при цьому буде зобов'язаний повністю компенсувати виконавцю понесені витрати, збитки, а також суму утраченої вигоди. Отже, позивач може відмовитися від вже виготовлених меблів, при цьому сплативши виконавцю заборгованість у розмірі 20 900,00 грн.
У будь-який час та за будь-яких обставин замовник може відмовитись від договору. Однак у цьому разі така відмова має наслідки для замовника: він має сплатити кошти за виконану частину роботи та відшкодувати збитки підряднику. Отже, оскільки меблі були виготовлені у повному обсязі, у позивача виникає обов'язок у повній оплаті обумовленої договором суми.
Подання ОСОБА_2 позову про стягнення сплаченого авансу у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань лише на 14 днів, особливо в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, виглядає не лише необґрунтованим, але й відверто підступним та цинічним кроком з її боку.
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила у її задоволенні відмовити та залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що строк виконання робіт становив 30 днів з моменту сплати авансу, тобто спливав 22.05.2025 року. Доводи апелянта про вчасне виконання робіт з виготовлення меблів не відповідають дійсності та не підтверджені жодним належним та допустимим доказом.
Натомість вона довела суду що після спливу строку на виготовлення меблів постійно намагалась зв'язатись з виконавцем робіт, однак він ігнорував її дзвінки. Вперше фото виготовлених меблів вона побачила тільки у грудні 2025 року, тобто через 8 місяців після настання строку виконання робіт.
Також безпідставними є посилання апелянта на її односторонню відмову від виконання умов договору, оскільки фактично договір не виконаний з його вини, замовлені меблі їй не передані, тому відсутні підстави для сплати 20 900 грн залишку коштів за договором.
2.Мотивувальна частина
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_2 , відповідача ФОП ОСОБА_1 , його представника - адвоката Дідух К.О., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що 10.04.2025 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 укладено договір б/н, відповідно до якого виконавець - ФОП ОСОБА_1 зобов'язався виконати за замовлення замовника ОСОБА_2 дизайн-проєкт корпусних меблів (кухня), забезпечити їх доставку та встановлення, а замовник зобов'язалася прийняти виготовлене замовлення та здійснити відповідну оплату.
Пунктом 2 Договору сторони погодили загальну вартість робіт - 69 500 грн зі сплатою авансу в розмірі 48 600 грн у день укладення договору, та решти суми - 20 900 грн протягом доби після виконання робіт виконавцем замовлення в повному обсязі.
Пунктом 1.2. Договору визначено обов'язки виконавця виготовити, забезпечити доставку та установлення меблів у відповідності з ескізом. Цим же пунктом визначено і обов'язок замовника прийняти виконану роботу, здійснити її оплату в порядку та строки згідно з Договором.
Також пунктом 5.2 Договору передбачено, що виконавець самостійно організовує виготовлення та доставку продукції в погоджені терміни за адресою, вказаною у пункті 1.3 Договору.
Відповідно до пункту 3.1 виконавець зобов'язався виконати свої обов'язки по даному Договору протягом 30 робочих днів з моменту сплати Замовником авансу, вказаного у п. 2.2. Договору.
Аванс було сплачено 10.04.2025 року.
Отже, відповідно до пункту 3.1 Договору у строк по 22.05.2025 року включно ФОП ОСОБА_1 повинен був виконати взяті на себе зобов'язання, передбачені пунктами 1.2, 5.2 Договору, а саме: виготовити та доставити виготовлені меблі.
У зазначений строк ОСОБА_1 умови договору не виконав, меблі були виготовлені тільки 06.06.2025 року. При цьому ОСОБА_1 посилався на те, що строк було порушено у зв'язку з обстрілами меблевого складу, однак жодного доказу на підтвердження цієї обставини не надав.
Крім того, пунктом 7 Договору, який містить застереження про звільнення сторін від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору за наявності форс-мажорних обставин, такої обставини не передбачено.
Пунктом 6.2.2. Договору передбачено право замовника на розірвання Договору в односторонньому порядку у разі прострочення поставки замовлення більше ніж на 20 робочих днів.
Отже, як вбачається з умов Договору, поставка меблів є складовою частиною зобов'язання Виконавця, визначеного пунктами 1.2, 5.2 Договору та мало бути виконане в строк, визначений пунктом 3.1, тобто до 22.05.2025 року, але сторони узгодили можливість прострочення поставки меблів в межах 20 робочих днів. Вказане застереження стосується саме поставки, а не виготовлення меблів.
Твердження представника відповідача про те, що саме позивачка ухиляється від виконання умов Договору, оскільки, починаючи з дати виготовлення меблів - 06.06.2025 року ОСОБА_2 не виходила на зв'язок в телефонному режимі, що унеможливило погодження дати поставки меблів, не узгоджуються з умовами Договору (п.3.1), погодженими сторонами, якими чітко визначені строки виготовлення та доставки меблів - 30 робочих днів з моменту сплати авансу - по 22.05.2025 включно і станом на вказану дату меблі виготовлені не були.
Тобто, у даному випадку першочергово має місце порушення строків виготовлення меблів. При цьому пункт 6.2.2. Договору стосується порушення строків поставки вже виготовлених меблів, допустимий строк поставки яких сторони узгодили в межах 20 робочих днів за межами узгодженого строку їх поставки.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 924/1146/21, від 06 жовтня 2022 року у справі № 922/2013/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 904/7841/21).
У справі, що переглядається, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення авансу, сплаченого за договором про виготовлення меблів.
Сторонами у судах першої та апеляційної інстанції підтверджено виконання ОСОБА_2 зобов'язання щодо передачі ФОП ОСОБА_1 48 600 грн авансу, натомість відповідач своїх зобов'язань за договором, які полягають у виготовленні, доставці та встановленні меблів, не виконав.
За статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частинами першою, другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до частини першої статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Апеляційним судом установлено, що між сторонами дійсно було укладено відповідний договір підряду на виготовлення, доставку та встановлення меблів - кухні, та відповідач отримав від позивачки передплату у розмірі 48 600 грн.
Указаних обставин сторони не спростовують, а тому згідно статті 82 ЦПК України вони є встановленими та не підлягають доведенню.
У статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків.
Положеннями статті 615 ЦК України установлено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Аналіз положень частини п'ятої статті 653 ЦК України свідчить, що тільки при розірванні договору у зв'язку з істотним його порушенням однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.
Статтею 849 ЦК України передбачено: якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків (частина третя статті 858 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 638/16710/14-ц (провадження № 61-3413св19) зроблено такі висновки: «Отже, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення передбачених ним зобов'язань, оскільки приписами законодавства визначено такою підставою його виконання, проведене належним чином.
У разі припинення зобов'язань сторін за договором, позивач може розраховувати на стягнення із відповідача сплаченого йому авансу на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки її положення застосовуються також при поверненні виконаного однією із сторін у зобов'язанні у разі, коли підстава, на якій воно було набуте, відпала, тобто у разі, коли договір є припиненим.
Разом з цим за змістом статті 1212 ЦК України ця норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.
При цьому доведення факту розірвання договору та припинення зобов'язань між сторонами покладається на позивача.
Сама по собі вимога про повернення авансу не може розцінюватися як вимога про розірвання договору. Вона повинна бути заявлена чітко, тобто таким чином, щоб однозначно сприймалась іншими особами».
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 48 600 грн авансу, суд першої інстанції не врахував, що вимог про розірвання договору ОСОБА_2 не заявляє, а також не заявляє вимоги про припинення зобов'язань між сторонами.
З огляду на викладене апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині.
Враховую викладене вище, позовні вимоги ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 48 600 грн авансу задоволенню не підлягають.
Матеріали справи не містять вимоги позивачки ОСОБА_2 про відмову від укладеного договору у порядку, передбаченому частиною другою статті 849 ЦК України. Сама по собі вимога про повернення сплачених коштів - авансу не може розцінюватися як вимога про розірвання договору.
Отже, оскільки договір між сторонами не розірваний, то зобов'язання за ним не припиненні, тому підстави для повернення сплачених за договором коштів відсутні.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеним Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 753/157/15-ц (провадження № 61-20595св18) та від 30 жовтня 2025 року у справі №760/16403/22 (провадження № 61-4110св25).
При цьому колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 20 900 грн боргу остаточного платежу за договором.
Так, пунктом 2.3. договору сторони погодили, що остаточний платіж у розмірі 20 900 грн сплачується замовником протягом доби після виконання робіт виконавцем у повній мірі.
Пунктами 1.2., 1.3. договору сторони визначили, що виконавець зобов'язується виготовити, забезпечити доставлення та установлення у відповідності з ескізом, а замовник прийняти провести оплату за виконану роботу, в порядку, строки та цінам, зазначеним у договорі, у повній мірі. Доставка та установка меблів здійснюється в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки на час розгляду справи умови договору щодо поставки та установлення меблів не виконано, підстави для стягнення остаточного платежу за договором відсутні.
З огляду на викладене колегія суддів не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 20 900 грн боргу за договором, тому у задоволенні цієї вимоги теж слід відмовити.
Отже, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову з підстав його недоведеності, це рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови, а саме - у задоволенні зустрічного позову про стягнення остаточного платежу за договором слід відмовити з підстав його невиконання в частині поставки та встановлення меблів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У справі, що переглядається, апеляційний суд доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову з постановленням нового рішення у цій частині - про відмову у його задоволенні, та зміні рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову, зі зміною мотивів відмови у його задоволенні.
Щодо судових витрат
Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, оскільки частково задовольняючи апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , апеляційний суд не задовольняє його позовних вимог, то понесені ним витрати при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції залишаються за його рахунок.
Також не підлягають компенсації за рахунок відповідача судові витрати ОСОБА_2 оскільки її позовні вимоги також залишаються без задоволення.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Дідух Крістіною Олегівною, задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2026 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення авансу та стягнення 1 211, 20 грн судового збору скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
В частині відмови у задоволенні зустрічного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором рішення змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: В.В.Коломієць
Т.В.Серебрякова
Повний текст постанови виготовлено 21 травня 2026 року