21.05.26
22-ц/812/644/26
Провадження № 22-ц/812/644/26
Іменем України
21 травня 2026 року м. Миколаїв
справа № 487/5626/25
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Гросул Веронікою Станіславівною, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 26 грудня 2025 року під головуванням судді Лагоди А.А., повне судове рішення складено цього ж дня,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позивач зазначав, з 24 листопада 2015 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який розірвано рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2025 року. Від шлюбу мають сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 19 грудня 2024 року Заводським районним судом м. Миколаєва у справі №487/10752/24 винесено судовий наказ про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частину від усіх видів його доходів, але не більше десяти прожиткових мінімумів встановлених законом для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 09.12.2024 та до досягнення дитиною повноліття. Вказані аліменти він сплачує добровільно як до ухвалення судового наказу, так і після, будь-яка заборгованість відсутня.
Як вказав позивач, він є офіцером Збройних Сил України, з червня 2011 перебуває на військовій службі, має статус учасника бойових дій. Під час виконання бойових завдань у м. Маріуполь Донецької області у квітні 2022 року потрапив у полон та був звільнений 14 вересня 2024 року. Після звільнення з полону та повернення в Україну він продовжив військову службу у складі Збройних Сил України. На підставі наказу командира в/ НОМЕР_1 №199 від 28 квітня 2022 року його грошове забезпечення виплачувалось на картковий рахунок його дружини ОСОБА_2 . Загальна сума отриманих відповідачкою коштів за період з травня 2022 року по серпень 2024 року (під час перебування у полоні) становить 3 933 649 грн 82 коп. Однак, з огляду на обставини перебування його в умовах несвободи, відсутність засобів комунікації та будь-якої можливості контролювати чи погоджувати витрати, відповідачка самостійно розпоряджалася вказаними грошовими коштами на власний розсуд, без його згоди та без погодження напрямів використання цих коштів.
17 квітня 2024 року відповідачкою придбано автомобіль TOYOTA YARIS, 2013 р.в., який зареєстрований на неї. Крім того, у період перебування його у полоні, на матір відповідачки була зареєстрована квартира за адресою: АДРЕСА_1 , придбана 11 серпня 2023 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Кучерук В.В. від 11.08.2023 за №2583, вартість якої становила 925 000,00 грн.
Позивач вважає, що вищевказана квартира була фактично придбана за рахунок його грошового забезпечення, яке продовжувало надходити на банківський рахунок дружини - ОСОБА_2 - під час його перебування у полоні, оскільки фінансових джерел, які б дозволили самостійно придбати нерухомість на суму майже мільйон гривень, у матері відповідачки не було. До того ж вважає, що оформлення права власності на вищевказану квартиру не на відповідачку, а саме на її матір ОСОБА_4 , було здійснене свідомо та навмисно, з метою приховати факт придбання об'єкта нерухомості за рахунок спільних коштів подружжя та уникнути у майбутньому поділу цього майна в порядку, передбаченому СК України.
З урахуванням викладеного позивач просив стягнути з ОСОБА_2 отриманого нею грошового забезпечення у період з травня 2022 по серпень 2024 в сумі 1 966 824 грн 91коп., визначити транспортний засіб Toyota Yaris, 2013р.в., особистою власністю ОСОБА_2 та стягнути з неї вартості вказаного транспортного засобу в сумі 208 894 грн 00 коп.
У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Антонович О.С. - просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник відповідачки зазначала, що на момент потрапляння позивача у полон ОСОБА_2 перебувала у декретній відпустці та не мала власного доходу, а тому проживала з сином на кошти, що отримувались нею як належне позивачу грошове забезпечення. З моменту повномасштабного вторгнення вона разом з сином виїхала до Польщі, а потім до Греції, де проживає її сестра. Всі кошти використовувались на проживання, лікування, їжу, одяг, переїзди, дитячий садок. Крім того вона оплачувала оренду квартири у м. Миколаєві, перевозила речі до Житомира, де вона зараз проживає. Також вона була призначена повіреною особою 36-ї бригади, котра підтримувала комунікацію з вищим командуванням та ініціювала питання повернення бійців із полону, у зв'язку з чим постійно їздила в Україну, на що витрачала кошти. Крім того вказує, що після повернення ОСОБА_1 з полону ОСОБА_2 повернула позивачу близько 20000 доларів США, на які той придбав автомобіль Ford Fusion, вартістю близько 18500 доларів США. Після повернення позивач мав належний одяг, речі, телефон, які відповідачка придбавала за кошти родини, також вони сім'єю після повернення позивача з полону відпочивали в Карпатах, за кошти, які були отримані з грошового забезпечення. Представник відповідачки зазначала, що кошти, які просить поділити позивач, у неї відсутні, оскільки вони витрачені в період з 2022 по 2024 рік в інтересах родини. Щодо автомобілю TOYOTA YARIS, 2013 р.в., який перебуває у власності ОСОБА_2 , вказувала, що його вартість становить 278 132 грн., що підтверджується довідкою ГСЦ МВС, а наданий позивачем розрахунок його вартості не є експертним, а тому не є дійсним. Припущення позивача щодо придбання відповідачкою квартири та оформлення на її матір не підтверджені жодними та допустимими доказами.
У відповіді на відзив представник ОСОБА_1 адвокат Гросул В.С. вказувала що позивач, перебуваючи в полоні, не міг надавати згоду на розпорядження грошовими коштами. Відповідачка, отримуючи грошове забезпечення, була зобов'язана витрачати його розумно та виключно в інтересах сім'ї. Проте фактично за період з травня 2022 по серпень 2024 нею було отримано 3 933 649,82 грн., які повністю витрачені. До матеріалів відзиву не надано жодних доказів цільового використання коштів, зокрема: чеків чи квитанцій про оплату житла, комунальних послуг; підтверджень витрат на харчування, медичні послуги, лікування чи оздоровлення дитини; документів про придбання одягу, взуття та інших необхідних речей для дитини; доказів оплати навчання або придбання речей для побутових потреб сім'ї. Після повернення з полону жодних коштів позивач від відповідачки не отримував. Придбання автомобіля FORD FUSION 2019 р.в., яке відбулося у жовтні 2024 року у м. Вінниця, було здійснене позивачем виключно в інтересах та за кошти його друга ОСОБА_5 , що підтверджується заявою свідка ОСОБА_5 , поданою до суду. У період з 16 по 18 жовтня 2024 року подружжя перебувало на відпочинку у Карпатах та саме позивач власними коштами здійснив переказ на банківські реквізити власника будинку для оплати проживання, що підтверджується відповідною банківською квитанцією, доданою ним до матеріалів справи. У цей же період позивач здійснював додаткові перекази коштів на картковий рахунок відповідачки для покриття її витрат, що повністю спростовує твердження про фінансування відпочинку саме з її боку.
02 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки автомобіля марки FORD FUSION (2019 р.в.) в сумі 350983 грн 80 коп.
Відповідач зазначала, що під час перебування у шлюбі, 26 вересня 2024 року за спільні кошти було придбано автомобіль марки FORD FUSION, яким вони спільно користувалися, але після того, як вона повідомила про намір розірвати шлюб, відповідач відчужив його 18 жовтня 2024 року без її згоди.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 грудня 2025 року позов задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя виділено у особисту власність ОСОБА_2 автомобіль марки Toyota Yaris, 2013 року випуску, об'єм двигуна 1497см.куб, номер кузова НОМЕР_2 , дата державної реєстрації 17.04.2024. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя грошову компенсацію за частину ринкової вартості автомобіля марки Toyota Yaris, 2013 року випуску, об'єм двигуна 1497 см.куб, дата державної реєстрації 17.04.2024 року, в сумі 139 066 грн 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 469 грн 34коп. В іншій частині первісний позов залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя грошову компенсацію за частину ринкової вартості автомобіля марки FORD FUSION 2019 року випуску, об'єм двигуна 1998см.куб, дата державної реєстрації за період з 01.10.2024 по 18.10.2024, в сумі 350 983 грн 80 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на проведення транспортно-товарознавчого дослідження в розмірі 5088 грн 96 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн 00 коп., 3509 грн 84 коп. судового збору.
Ухвалюючи рішення суд встановив, що спірні автомобілі Toyota Yaris, 2013 р.в., та т/з FORD FUSION 2019 р.в., були придбані сторонами під час шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, частки сторін є рівними та підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог сторін щодо поділу вказаних вище автомобілів та стягнення відповідної компенсації. Також суд вважав недоведеними позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачки 1/2 отриманого нею його грошового забезпечення у період з травня 2022 по серпень 2024 в сумі 1 966 824,91грн., оскільки позивачем не спростовано твердження відповідачки про витрачання цих коштів в інтересах сім'ї, як і не надано доказів наявності особистих накопичень відповідачки в будь-який спосіб.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гросул В.С. посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, ухваленим на підставі неповного з'ясування обставин справи та з істотними порушеннями норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 за первісним позовом та в частині задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 1/2 отриманого відповідачкою грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з травня 2022 року по серпень 2024 року, що становить 1 966 824,91 грн. та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача зазначала, що наведені у матеріалах справи банківські виписки, їх детальний аналіз, характер, обсяг та періодичність фінансових операцій у сукупності переконливо підтверджують, що у період з травня 2022 року по серпень 2024 року відповідачка одноосібно розпоряджалася грошовими коштами, які надходили як грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 , без будь-якого погодження з ним та без можливості такого погодження, з огляду на його перебування у полоні. Проте, суд першої інстанції формально визнав, що кошти, отримані відповідачкою, є спільною сумісною власністю подружжя, однак відмовив у задоволенні вимог, мотивуючи це тим, що позивач нібито не довів використання коштів не в інтересах сім'ї. Крім того, суд першої інстанції не здійснив належного комплексного аналізу фінансових операцій, а обмежився узагальненими твердженнями про можливість сімейних витрат. Судом не було досліджено економічну пропорційність витрат до реальних потреб сім'ї, правову природу переказів третім особам, обґрунтованість значного зняття готівки та мету розміщення коштів на депозитах. Грошове забезпечення військовослужбовця, отримане під час шлюбу, не є особистим майном відповідачки, а належить до спільних коштів подружжя. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що той із подружжя, хто фактично управляє спільними коштами, несе обов'язок доведення їх використання в інтересах сім'ї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц). Разом з тим, суд першої інстанції проігнорував цей правовий підхід, неправомірно переклавши тягар доказування на позивача. Крім того, судом першої інстанції проігноровано презумпцію рівності часток та принципу добросовісного управління спільним майном подружжя. З фактичних обставин справи вбачається, що позивач, перебуваючи у військовому полоні 2 роки та 5 місяців, фізично не міг контролювати рух коштів, отримувати виписки, формувати доказову базу або впливати на фінансові операції відповідачки, проте суд поклав на позивача обов'язок доводити нецільове використання коштів, що суперечить принципу справедливості та правовим позиціям Верховного Суду. З огляду на доведений факт перебування позивача в умовах несвободи, відсутність засобів комунікації та будь-якої можливості контролювати чи погоджувати витрати, відповідач самостійно розпоряджалася вказаними грошовими коштами на власний розсуд, без згоди позивача та без погодження напрямів використання цих коштів. При цьому будь-якої звітності перед ОСОБА_1 про витрачання його грошового забезпечення на потреби сім'ї не здійснювалося. Це свідчить про фактичне одноосібне користування та витрачання відповідачкою особистих коштів позивача в умовах, коли останній об'єктивно не мав змоги реалізувати свої права власника та повноправного учасника подружнього співжиття. Попри наявність окремих побутових платежів, що могли здійснюватися з метою забезпечення життєдіяльності, значна частина коштів була використана відповідачкою на власний розсуд, у тому числі шляхом: системного зняття готівкових коштів у значних обсягах; переведення коштів на власні карткові рахунки; розміщення коштів на депозитних рахунках; переказів коштів третім особам, у тому числі близьким родичам та іншим фізичним особам, які не є членами сім'ї. Крім того, у період перебування позивача у полоні, на матір відповідачки на підставі договору купівлі продажу була зареєстрована квартира, вартість якої становила 925 000,00 грн. На думку позивача вищевказана квартира була фактично придбана за рахунок його особистого доходу, який продовжував надходити на банківський рахунок дружини, а оформлення права власності на вищевказану квартиру не на відповідачку, а на її матір ОСОБА_4 , було здійснене свідомо та навмисно, з метою приховати факт фактичного придбання об'єкта нерухомості за рахунок спільних коштів подружжя та уникнути у майбутньому поділу цього майна в порядку, передбаченому СК України. Судом першої інстанції були проігноровані доводи позивача щодо фактичних джерел придбання автомобіля FORD FUSION та безпідставності тверджень відповідача щодо визначення вищевказаного автомобіля спільним майном подружжя. Доводи відповідачки про те, що після повернення з полону вона начебто передала позивачу грошові кошти у сумі 20 000 доларів США, на які він придбав автомобіль, не відповідають дійсності та спростовуються наявними у справі доказами. Також зауважує, що суд першої інстанції передчасно закрив підготовче провадження у справі, не забезпечивши повного з'ясування обставин та отримання всіх істотних доказів, що в подальшому істотно обмежило процесуальні права сторони позивача, зокрема право на заявлення клопотань про призначення судово-економічної експертизи, тоді як заявити таке клопотання до отримання всіх банківських виписок по рахункам позивачки було неможливо.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Антонович О.С. - просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Вказувала, що посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 користувалась грошовими коштами, не погоджувала з позивачем напряму використання коштів та не звітувала про їх використання, прямо суперечить положенням статті 65 СК України. Так, за час перебування позивача у полоні, нею не було укладено договорів, котрі б потребували його погодження. Всі угоди, котрі укладались, були дрібними правочинами, а тому вона їх вчиняла в інтересах сім'ї, і діяла, відповідно до ст. 65 СК України, за згодою другого з подружжя. Крім того звертала увагу, що з травня 2022 року позивач перебував у полоні проте, до вересня 2022 року вони мали можливість спілкуватись, оскільки у позивача був мобільний телефон та відповідачка повідомляла його про те, що оформила на себе його грошове забезпечення, та, що вона використовує дані кошти. Вказуючи в апеляційній скарзі на наявність у відповідачки депозитних рахунків, позивач не вказує на те, що на момент розірвання шлюбу на даних рахунках коштів не було, так як частина коштів близько 20 000 доларів США, була йому передана, а інші кошти було витрачено. Адвокат Антонович О.С. вказує, що позивачем не доведено використання коштів не в інтересах сім'ї. Твердження апелянта, що суд першої інстанції проігнорував доводи щодо фактичних джерел придбання спірного автомобіля та протиправно визнав його спільним майном подружжя не заслуговують на увагу. Так, єдиним доказом, що був наданий позивачем, на підтвердження факту придбання майна не за спільні кошти подружжя, були письмові пояснення особи, яка є його другом. За такого позивачем не було належним чином спростовано факт придбання автомобіля не за спільні кошти подружжя. Тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що презумпція спільності права власності подружжя на спірний автомобіль Ford Fusion не спростована. Щодо твердження апелянта про передчасне закриття підготовчого судового засідання та неможливості позивача заявити клопотання про допит свідка, проведення судово-економічної експертизи та з'ясування джерел походження коштів матері відповідача, адвокат Антонович О.С. вважає, що позивач намагається, шляхом зловживання своїми процесуальними правами, добитись фактичного перегляду справи судом апеляційної інстанції. Так представник позивача жодних клопотань про проведення експертиз, допиту свідків не заявляла, що підтверджується звукозаписами судових засідань, також не заявляла клопотань про зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Гросул В.С. - підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги.
Представник відповідачки - адвокат Антонович О.С. апеляційну скаргу просила залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Приписами частини першої статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону рішення відповідає не повною мірою.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони з 24 листопада 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
12 квітня 2024 року Заводським районним судом м. Миколаєва у справі №487/10752/24 видано наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частину від усіх видів його доходів, але не більше десяти прожиткових мінімумів встановлених законом для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 09 грудня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2025 року у справі №487/9975/24 шлюб сторін було розірвано, про що складено відповідний актовий запис №2757.
Відповідно до посвідчення офіцера НОМЕР_3 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ЗСУ та має статус УБД за посвідченням № НОМЕР_4 від 03.05.2017.
Згідно інформації ДП «Український національний центр розбудови миру» №09-07/19223 від 18.09.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , майор в/ НОМЕР_1 , в ході збройної агресії російської федерації проти України перебував у полоні та був звільнений 14 вересня 2024 року (т. 1 а.с. 16).
Відповідно до наказу командира в/ НОМЕР_1 від 28.04.2022 №199 виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, здійснювати членам сімей військовослужбовців згідно додатку до цього наказу. Згідно додатку до цього наказу виплата такого грошового забезпечення, призначеного майору ОСОБА_1 , статус безвісно відсутній, здійснюється його дружині ОСОБА_2 , підстава - заява (т. 1 а.с. 17-21).
Наказом командира в/ НОМЕР_1 від 15.09.2024 №2120 зупинено виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, у зв'язку зі звільненням з полону. (т. 1 а.с. 22-23).
Відповідно до довідок в/ НОМЕР_1 від 08.01.2025 №114, 114/1, 114/2 грошове забезпечення ОСОБА_1 : за 2022 рік - склало 1 083 060,47грн., з яких утримано військовий збір 1,5% у сумі 16245,91грн.; за 2023 рік - склало 1 757 735,43грн., з яких утримано військовий збір 1,5% у сумі 26366,13грн.; за 2024 рік - склало 1 152 757,32грн., з яких утримано військовий збір 1,5% у сумі 17291,36грн. (т. 1 а.с. 24-25).
Згідно довідки в/ НОМЕР_1 про грошове забезпечення за 2022-2024 вбачається, що з 12.05.2022 року по 27.09.2024 року належне позивачу ОСОБА_1 грошове забезпечення, додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях, матеріальну допомогу, грошову допомогу для оздоровлення, нараховану за період з березня 2022 року по серпень 2024 року, отримувала його дружина ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 26).
Судом було встановлено, що під час шлюбу сторін, а саме: 17 квітня 2024 року, тобто під час перебування позивача у полоні, відповідачкою ОСОБА_2 був придбаний автомобіль Toyota Yaris, 2013р.в., об'єм двигуна 1497см.куб., за 278 132 грн., що підтверджується листом Територіального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області від 19.09.2024 №2825 (т. 1 а.с. 116).
Також суд встановив і таке підтверджується інформацією Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, викладеною у листі від 20.08.2025 №31/30/07/1006-аз/08-2025-1023-2025 (т. 1 а.с. 66-67), що під час шлюбу сторін, після звільнення ОСОБА_1 з полону, ним на підставі договору комісії від 26.09.2024, договору купівлі-продажу від 27.09.2024 було придбано автомобіль FORD FUSION, 2019р.в., об'єм двигуна 1998см.куб., який був за ним зареєстрований з 01.10.2024 по 18.10.2024. Станом на 20.08.2025 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відсутні відомості про т/з зареєстровані за ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку судового експерта Демешок В.Ю. за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження №11/08/25 від 22.08.2025 середня ринкова вартість автомобіля FORD FUSION 2019р.в., об'єм двигуна 1998см.куб, привід передній, тип КПП автоматична, станом на 21.08.2025 становить 701 967,61грн. (т. 1 а.с. 68-71).
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).
Частинами першою, другою статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (частина друга статті 70 СК України).
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши належним чином надані сторонами докази, суд першої інстанції правильно встановив, що набуті сторонами під час перебування у шлюбі автомобілі Toyota Yaris та FORD FUSION є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 , презумпцію спільності права власності подружжя на це майно не спростовано, частки сторін у цьому майні є рівними і підстави для відступу від засад рівності часток подружжя відсутні.
Встановивши такі обставини, враховуючи, що зазначена ОСОБА_1 у позові вартість автомобіля Toyota Yaris жодними доказами не була підтверджена, а вказана у листі Територіального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області від 19.09.2024 №2825 вартість придбання цього автомобіля відповідачкою - 278 132 грн., позивачем не була спростована, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог про поділ цього автомобіля, виділивши його у власність ОСОБА_2 , та стягнувши з неї на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію його частки в сумі 139 066 грн (278 132грн. : 2).
Також судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 не було надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували презумпцію належності автомобіля FORD FUSION до спільного майна подружжя, не надано таких доказів і на спростування визначеної висновком судового експерта ОСОБА_7 середньої ринкової вартості автомобіля FORD FUSION 2019р.в., об'єм двигуна 1998см.куб, привід передній, тип КПП автоматична, хоча надання таких доказів є його процесуальним обов'язком.
За такого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації частини ринкової вартості автомобіля марки FORD FUSION в сумі 350 983 грн 80 коп. (701 967 грн 61 коп. : 2).
Доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду про визнання автомобіля FORD FUSION спільним майном подружжя колегія суддів вважає безпідставними.
Так, враховуючи дату придбання вказаного автомобіля позивачем - 27 вересня 2024 року, дату звільнення позивача з полону - 14 вересня 2024 року, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що вказаний автомобіль було придбано саме за рахунок належного позивачу грошового забезпечення, яке до 27 вересня 2024 року отримувала відповідачка, тоді як належних і допустимих доказів на спростування вказаного ОСОБА_1 не надано, а подана позивачем до суду копія листа ОСОБА_5 , де той зазначає про придбання автомобіля за його кошти - не можна вважати допустим доказом у розумінні ч. 2 ст.78 ЦПК України.
З пояснень позивача ОСОБА_1 і представника відповідачки ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції слідує, що фактично сторони припинили спільне проживання та ведення спільного господарства в листопаді 2024 року.
За інформацією Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, викладеної у листі від 20.08.2025, автомобіль FORD FUSION був зареєстрований за позивачем до 18.10.2024 року. Проте матеріали справи не містять доказів того, що автомобіль був відчужений ОСОБА_1 та ним була сплачена відповідачці її частка у вказаному майні чи витрачені ці кошти на потреби сім'ї, і на такі обставини позивач не посилається.
Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 .
Разом із тим, повністю погодитись із висновками суду при вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ отриманого відповідачкою грошового забезпечення позивача колегія суддів не може.
Так, з наданих в/ НОМЕР_1 довідок та банківської виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 судом першої інстанції було встановлено що відповідачка на підставі наказу в/ НОМЕР_1 від 28.04.2022 №199 отримувала грошове забезпечення, додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях, матеріальну допомогу, грошову допомогу для оздоровлення, нараховану позивачу за період з березня 2022 року по серпень 2024 року, позивача у період перебування його в полоні.
Вказані обставини ОСОБА_2 визнавала, пояснивши, що користувалась вказаними коштами, витративши їх на потреби сім'ї.
Відповідно до банківської виписки по картковим рахункам ОСОБА_2 в АТ КБ «Приватбанк» за період з 01.05.2022 по 31.08.2024 (в межах строку зазначеного позивачем) відповідачка отримала на свій рахунок від в/ч НОМЕР_5 3 918 309,76 грн. заробітної плати позивача та 199 900 грн. його грошової допомоги, тобто всього 4 118 209,76 грн.
Відмовляючи у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ отриманого відповідачкою грошового забезпечення, суд першої інстанції виходив з того, що з банківських виписок про рух коштів по картковим рахункам позивачки за вищезазначений період вбачається, що ОСОБА_2 витрачались кошти на поповнення мобільного, придбання продуктів харчування, телекомпослуги, відпочинок, для купівлі товарів, зокрема у АДРЕСА_2 , тоді як позивачем ОСОБА_1 не надано доказів витрачання отриманих відповідачкою спірних коштів не в інтересах сім'ї, а тому твердження відповідачки про витрачання їх спільних коштів в інтересах сім'ї, не спростовано.
Разом із тим, суд першої інстанції дійшов таких висновків, неповно з'ясувавши обставини справи та не давши належну оцінку іншим витратам відповідачки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Так, як з наданих представником відповідачки банківських виписок по картковим рахункам ОСОБА_2 , так і з банківських виписок по її картковим рахункам, витребуваних судом у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ «Універсал Банк» ухвалою від 29.10.2025, якою було задоволено клопотання представника позивача про витребування цих документів, слідує, що на оплату товарів та послуг відповідачкою було витрачено 881 709,73 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі витрати є витратами на потреби сім'ї, проте вважає їх доведеними саме у розмірі 881 709,73грн.
Тоді як ОСОБА_2 не доведено, що інші витрати, зокрема перерахування коштів матері відповідачці - ОСОБА_4 в розмірі 65 090 грн., сестрі відповідачки - ОСОБА_8 в розмірі 107 229,66 грн, на карткові рахунки інших фізичних осіб (без зазначення цільового призначення платежів) на загальну суму 849 582,23 грн, та ін. - були здійснені нею на потреби сім'ї. При цьому матеріали справи не містять відомостей про направлення відповідачкою яких-небудь коштів на адресу матері чи сестри позивача, про що вона вказувала у відзиві на позов.
Не можна вважати обґрунтованими і посилання відповідачки на те, що за рахунок спірних коштів нею був оплачений відпочинок їх сім'ї після повернення позивача з полону в Карпатах, оскільки таке спростовується наданими позивачем доказами, а саме: копіями платіжних інструкцій від 09.10.2024 року і 16.10.2024 року та банківської випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 , з яких слідує, що оплата цього відпочинку здійснювалась з власного рахунку позивача, на який після повернення з полону він отримував заробітну плату з ВЧ НОМЕР_5 (т. 1 а.с. 143-149).
Також, враховуючи конкретні обставини даної справи, а саме: перебування ОСОБА_1 в період з квітня 2022 року по 14 вересня 2024 року у полоні - колегія суддів відхиляє посилання представника ОСОБА_2 - адвоката Антонович О.С. - на те, що з огляду на положення ч. 2 ст. 65 СК України усі дії із розпорядження відповідачкою спірними коштами вважаються такими, що здійснені за згодою другого з подружжя. До того ж надані відповідачкою скріншоти її листуванні із позивачем стосуються періоду до 08.07.2022 року.
Крім того колегія суддів звертає увагу, що відповідачкою не надано жодного доказу придбання нею якого-небудь майна за спірні грошові кошти, яке могло бути предметом поділу майна подружжя, крім визнання нею факту придбання за рахунок цих коштів спірних автомобілей FORD FUSION і Toyota Yaris, і на придбання нею такого майна вона не посилалась.
Отже, оскільки відповідно до приписів статті 61 СК України заробітна плата є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та враховуючи рівність часток подружжя ОСОБА_6 у спільному майні, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для поділу отриманого відповідачкою грошового забезпечення, проте з відрахуванням з цих сум коштів, щодо яких доведено їх витрачання на потреби сім'ї, а саме: витрати ОСОБА_2 на оплату товарів та послуг в розмірі 881 709,73грн., витрати на придбання автомобілей в розмірі 701 967,61 грн. і 278 132 грн., поділ яких було здійснено у межах розгляду даної справи.
Таким чином, враховуючи передбачений ст. 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства, той факт, що ОСОБА_1 було заявлено позовні вимоги про поділ тільки 3 933 649,82 грн. його грошового утримання, вимог про поділ процентів, що були нараховані на депозитні вклади, ним не було заявлено, апеляційний суд дійшов висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 1 035 920 грн. ((3 933 649,82 грн. - 881 709,73грн. - 701 967,61 грн. - 278 132 грн.) : 2).
З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції при вирішенні вимог про поділ отриманого відповідачкою грошового утримання позивача дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, неповно з'ясувавши обставини справи, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих вимог. Тоді як в частині вирішення інших позовних вимог воно підлягає залишенню без змін.
Таким чином апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат до задоволених позовних вимог ОСОБА_1 (54%), з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню відшкодування судового збору за його позовну заяву в розмірі 8 175 грн 60 коп.
За такого рішення суду в частині стягнення судового збору з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає зміні.
За таким же принципом пропорційності відшкодування судових витрат з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню відшкодування судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 9 875 грн 50 коп.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Гросул Веронікою Станіславівною, задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 1/2 частини отриманого нею грошового забезпечення - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення - про часткове задоволення цих вимог.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя 1 035 920 грн (один мільйон тридцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять гривень).
Рішення в частині стягнення судового збору з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за позовну заяву в розмірі 8 175 грн 60 коп. (вісім тисяч сто сімдесят п'ять гривень шістдесят копійок).
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 9 875 грн 50 коп. (дев'ять тисяч вісімсот сімдесят п'ять гривень п'ятдесят копійок).
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий В.В.Коломієць
Судді: Т.В. Серебрякова
Н.О. Тищук