Номер провадження 22-ц/821/1078/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/466/20 Категорія: 302010000 Єщенко О.І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
19 травня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіВасиленко Л. І., Новіков О. М.
Секретар Любченко Т.М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.12.2025 (повний текст складено 12.12.2025, суддя в суді першої інстанції Єщенко О. І.) у цивільній справі за позовом заступника прокурора Черкаської області, поданим в інтересах держави в особі Уманської міської ради, до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,
у травні 2020 року заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Уманської міської ради звернувся до суду з позовом, яким, після подальших уточнень, просив:
- визнати незаконним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю від 15.10.2002 серія ІІІ-ЧР № 052208 про надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- витребувати від ОСОБА_1 на користь Уманської міської ради земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 7110800000:05:002:0733, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вказав на те, що згідно Державного акту про право приватної власності на землю серія ІІІ-ЧР № 052208, виданого 15.10.2002 на підставі рішення Уманської міської Ради народних депутатів від 19.06.2002 № 3-5/24, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за ЧР № 2894.
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01.08.2018 б/н ОСОБА_2 продав вказану земельну ділянку ОСОБА_1 , який сплатив за неї грошову суму в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Вказаний Договір зареєстровано того ж дня в реєстрі за № 2854.
Водночас встановлено, що Державний акт серія ІІІ-ЧР № 052208 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки за даними досудового слідства у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч.ч. 3, 4 ст. 358 КК України, встановлено, що ОСОБА_2 земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалась, оскільки Уманською міською радою відповідне рішення не приймалось, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого Державного акту серія ІІІ-ЧР № 052208, що підтверджується висновками судових експертиз, проведених експертом Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
Відповідно до відомостей, розміщених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2018 б/н.
З наведених обставин вбачається порушення права комунальної власності на землю, відновлення якого можливе лише шляхом визнання незаконним та скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування її з чужого незаконного володіння в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 ЦК України, як така, що вибула з володіння належного власника поза його волею.
Оскільки держава в особі уповноваженого органу Уманської міської ради не висловила своєї волі, не була учасником правовідносин з надання спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , підстав визнавати недійсним договір від 01.08.2018 не має.
Необхідність реагування органів прокуратури з метою захисту інтересів держави виникла у зв'язку з бездіяльністю Уманської міської ради в частині повернення у власність територіальної громади землі, яка незаконно вибула з її власності.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.12.2025 позовні вимоги у справі задоволено з посиланням на те, що спірна земельна ділянка вибули з володіння територіальної громади поза її волею внаслідок підроблення відповідного рішення міської ради про передачу земельних ділянок у власність відповідача, що є підставою для витребування такого нерухомого майна у порядку ст. 388 ЦК України.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 30.03.2026 засобами поштового зв'язку подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про відхилення позовних вимог.
Вказує, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки на підставі відплатного договору, отже у нього таке майно витребуване бути не може, оскільки це протиправно порушуватиме його право власності та суперечитиме практиці ВС та ЄСПЛ.
Зауважує, що згідно змін, внесених у ст. ст. 388, 390 ЦК України, витребування у нього майна без попередньої компенсації його вартості за позовними вимогами державних органів є протиправним.
Суд першої інстанції не встановив у даній справі початок перебігу строку, з якого у позивача виникло право на витребування майна, та не перевірив факт його спливу.
У даному випадку прокурором неналежно обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, адже ним не доведено, що Уманська міська рада була обізнана про обставини вибуття майна з її власності, мала можливість звернутися до суду у розумний строк, свідомо ухилялася від здійснення своїх повноважень.
Зауважує, що земельна ділянка вибула з власності територіальної громади ще у 2002 році, а прокурор зазначає лише про листування 2019 року, ігноруючи тривалий період з 2002 року, протягом якого орган місцевого самоврядування мав можливість виявити порушення.
Прокурор надіслав письмові пояснення, в яких висловив свою позицію про законність та обґрунтованість рішення першої інстанції, та безпідставність апеляційної скарги.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що відповідно до Державного акту серія ІІІ-ЧР № 052208 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за ЧР № 2894.
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01.08.2018 б/н ОСОБА_2 продав вказану земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 7110800000:05:002:0733, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , який сплатив за неї грошову суму в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Вказаний Договір зареєстровано того ж дня в реєстрі за № 2854.
У п. 1.2 Договору вказано, що земельна ділянка належить продавцю на праві особистої приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЧР № 052208, виданого Уманською міською радою Черкаської області 15.10.2002 на підставі рішення Уманської ради № 3-5/24 від 19.06.2002.
Все вище зазначене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 196410532 від 15.01.2020.
Прокуратурою Черкаської області під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч.ч. 3, 4 ст. 358 КК України встановлено, що на підставі Державного акту серія ІІІ-ЧР № 052208, управлінням Держземагентства в Уманському районі Черкаської області здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733, площею 1,000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, за даними досудового слідства встановлено, що вищевказаній особі земельна ділянка у власність у передбаченому законом порядку не передавалась, оскільки Уманською міською радою відповідне рішення не приймалось, а право власності на неї зареєстровано на підставі підробленого, тобто незаконного Державного акту серія ІІІ-ЧР № 052208, що підтверджується висновками судових експертиз, проведених експертом Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
Так, згідно з висновком технічної експертизи документів від 21.03.2019 № 1/266 встановлено, що відбитки гербової печатки Уманської міської ради у вищезазначеному Державному акті нанесені не гербовою печаткою Уманської міської ради.
Висновком судової технічної експертизи від 06.06.2019 № 1/593 встановлено, що відбиток гербової печатки Уманської міської ради в Державному акті серія ІІІ-ЧР № 052208 нанесений не гербовою печаткою Уманської міської ради.
Висновком почеркознавчої експертизи від 04.06.2019 № 1/599 встановлено, що підпис у Державному акті на право приватної власності на землю від 15.10.2002 серія ІІІ-ЧР № 052208 виконаний не ОСОБА_3 і не ОСОБА_4 .
Окрім цього, 25.02.2019 Придніпровським районним судом м. Черкаси у справі № 711/8733/19 надано органу досудового розслідування дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів з метою встановлення інформації щодо звернення ОСОБА_2 до міської ради із заявою про надання йому спірної земельної ділянки у власність.
Встановлено, що у журналі вхідної та вихідної кореспонденції Уманської міської ради за 1994-2006 роки відомості щодо звернення ОСОБА_2 відсутні.
Листом від 03.09.2019 Уманська міська рада повідомила прокуратуру області про відсутність в міській раді будь-яких документів.
Досудовим розслідуванням достовірно встановлено, що ОСОБА_2 земельна ділянка у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у встановленому законом порядку не передавалася.
Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 13.11.2018 № 10-23-0.2-7337/2-18 бланк вказаного Державного акта по Уманському району Черкаської області не зареєстрований.
Відповідно до відомостей, розміщених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, установлено, що право власності на спірну земельну ділянку площею 0,1000 га за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733 зареєстровано за ОСОБА_1 , до якого воно перейшло на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2018 б/н.
Вироком Жашківського районного суду Черкаської області від 15.02.2021 визнано ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. Вирок набрав законної сили 17.03.2021.
У вироку судом з-поміж іншого зазначено, що «01.08.2018 о 14 годині 40 хвилин ОСОБА_5 , матеріали стосовно якого виділено в окреме провадження, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, бажаючи доведення злочинних дій до кінця, перебуваючи в службовому кабінеті приватного нотаріуса Уманського нотаріального округу Черкаської області Роголь Г.І., яка здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_2 , діючи на підставі раніше виданої ОСОБА_8 нотаріальної довіреності від 26.07.2018, уклав з ОСОБА_1 , який був завідомо підшуканий ОСОБА_6 , матеріали стосовно якого виділено в окреме провадження, через невстановлених осіб в якості покупця та добросовісного набувача нерухомого майна, договори купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу був нотаріально засвідчений приватним нотаріусом Роголь Г. І. і зареєстрований в нотаріальному реєстрі за № 2854.
Відповідно до висновку оціночно-земельної експертизи №1465/1955-1972/19-23 від 05.09.2019, ймовірна ринкова вартість земельної ділянки за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 17.05.2018, становить 3 734 000 гривень.
Таким чином, ОСОБА_2 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, та іншими невстановленими особами, не будучи обізнаним про злочинні дії останніх, які полягали у незаконному володінні чужим майном, яке належало територіальній громаді м. Умань, використали завідомо підроблені офіційні документи шляхом подачі їх 29.05.2018 приватному нотаріусу Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В. П., яка здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_3 , з метою здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно - земельну ділянку за кадастровим номером 7110800000:05:002:0733, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , яку 01.08.2018 реалізовано на користь ОСОБА_1 , в результаті чого спричинили наслідки у вигляді вибуття нерухомого майна із комунальної власності Уманської міської ради, тим самим спричинили матеріальних збитків територіальній громаді м. Умань на суму 3734000 грн».
Крім того, у вироку зазначено, що у судовому засіданні ОСОБА_2 беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини. Просив його суворо не карати.
Таким чином, з наведених обставин, підтверджених доказами, встановлено факт незаконності вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника - територіальної громади м. Умань поза її волею, відновлення якого можливо лише шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, що обумовило звернення з позовом у цій справі до суду.
Такими є фактичні обставини у справі. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.
Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.
Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, дарування та безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункти а, б частини першої статті 81 ЗК України, 2001 року).
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Спірні правовідносини стосуються законності набуття права приватної власності відповідача на земельну ділянку площею, 1000 га, кадастровий номер 7110800000:05:002:0733, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з положеннями статті 118 ЗК України, у редакції, яка була чинною на час вибуття спірної земельної ділянки із комунальної власності, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Звертаючись у травні 2020 року до суду з позовом у справі, що переглядається, заступник керівника Черкаської обласної прокуратури, який діяв в інтересах держави в особі Уманської міської ради, просив суд, зокрема витребувати у ОСОБА_1 на користь Уманської міської ради спірну земельну ділянку.
Стаття 388 ЦК України передбачає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1).
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо:
1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень;
2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (частина 2).
Частина 3 вказаної статті встановлює, що держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:
1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;
2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц.
Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У даній справі, встановивши, що спірна земельна ділянка площею, 1000 га, кадастровий номер 7110800000:05:002:0733 вибула з власності територіальної громади на підставі підробленого державного акта на право приватної власності на землю від 15.10.2002 серія ІІІ-ЧР № 052208, тобто з порушенням визначеного законодавством порядку приватизації землі, суд першої інстанції зробив достатнім чином обґрунтований висновок про наявність правових підстав для захисту права власності територіальної громади та витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують.
Так аргументи скаржника про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки на підставі відплатного договору, отже у нього таке майно витребуване бути не може, оскільки це порушуватиме його право власності та суперечитиме практиці ВС та ЄСПЛ, апеляційний суд оцінює критично, з урахуванням такого.
Верховний Суд у постанові від 24.09.2025 у справі №705/3901/21 зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Як слушно вказав суд першої інстанції, добросовісність набувача характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання.
Добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.
Під поняттям знав слід розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно у суб'єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи.
Щодо поняття міг знати, то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але за обставинами його набуття міг і зобов'язаний був про це знати (наприклад, особа набувала майно в незнайомого відчужувача поза межами магазину чи ринку в сумнівній ситуації).
Тому недобросовісними мають вважатися особи, які заволоділи майном або одержали майно в результаті скоєння злочину (наприклад, крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства), що встановлено в порядку, передбаченому законом. Причому ці особи завжди мають вважатися такими, що знали про незаконність свого володіння.
З пояснень прокурора в судовому засіданні вбачається, що відповідач ОСОБА_1 придбав у відповідача ОСОБА_2 та його брата ОСОБА_9 декілька земельних ділянок у кожного, частина з яких вже витребувана з його володіння на користь міської ради, однак відповідач не оскаржував вказані рішення судів, а також не звертався з відповідними заявами до правоохоронних органів щодо вчинення відносно нього шахрайських дій тощо з боку продавців цих земельних ділянок, що свідчить про те, що ОСОБА_1 знав або міг знати, що він купує земельні ділянки з сумнівним походженням.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає особу від втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Так втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади внаслідок вчинення злочину, що встановлено вироком суду, який набрав законної сили, відтак, відповідач ОСОБА_1 , набувши її у власність за відсутності винної дії чи бездіяльності органу державної влади, не може вважатися добросовісним володільцем та відповідне втручання держави у його право власності є законним (здійснюється на підставі чинних норм права), з легітимною метою (повернення майна, яке вибуло з власності внаслідок вчинення злочину), та пропорційним (необхідним у демократичному суспільстві), оскільки у даному випадку захист прав територіальної громади на земельну ділянку, яку було втрачено внаслідок вчинення кримінального злочину, превалюватиме над правом однієї особи, яка в кінцевому результаті отримала у власність таке майно.
Так втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
Проте у даній справі такі висновки застосовані бути не можуть, так як мало місце протиправне позбавлення власності комунальної громади внаслідок вчинення злочину та за відсутності будь-яких винних чи незаконних дій з боку державних органів чи органів місцевого самоврядування.
У аспекті викладеного вище, апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що згідно змін, внесених у ст. ст. 388, 390 ЦК України, витребування у нього майна без попередньої компенсації його вартості за позовними вимогами державних органів є протиправним, оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності законного власника протиправно та відповідач за таких умов не може вважатися добросовісним набувачем.
Надаючи оцінку аргументам скаржника про те, що суд першої інстанції не встановив початок перебігу строку, з якого у позивача виникло право на витребування майна, та не перевірив факт його спливу, апеляційний суд враховує таке.
З матеріалів справи вбачається, що уперше факт підробки державного акта зафіксовано у висновку технічної експертизи документів від 21.03.2019, отже об'єктивно стверджувати про можливість прокурора чи Уманської міської ради довідатися про неправомірність зазначеного правовстановлюючого документа (Державного акта на право приватної власності на землю від 15.10.2002 серія ІІІ-ЧР № 052208) до проведення відповідного експертного дослідження підстав не було.
З урахуванням таких висновків, апеляційний суд також відхиляє аргументи скаржника і про те, що земельна ділянка вибула з власності територіальної громади ще у 2002 році, адже до отримання результатів експертних досліджень у відповідному кримінальному провадженні стосовно факту підробки державного акту на землю об'єктивних не було передумов для висновків про необхідність захисту прав територіальної громади щодо спірної земельної ділянки, яка вибула з її власності протиправно.
Апеляційний суд не погоджується з посиланнями скаржника і на те, що прокурором неналежно обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та не доведено, що Уманська міська рада була обізнана про обставини вибуття майна з її власності, мала можливість звернутися до суду у розумний строк, свідомо ухилялася від здійснення своїх повноважень.
Так Уманська міська рада визначена прокурором позивачем у справі, як особа, яка наділена повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади в межах, визначених ЗК України, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства, тобто є уповноваженим на захист інтересів держави органом у спірних правовідносинах.
Необхідність реагування органів прокуратури з метою захисту інтересів держави виникла у зв'язку з бездіяльністю Уманської міської ради в частині повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно, поза її волею.
Отже звернення прокурора до суду з цим позовом спрямовано на захист конкретного державного, майнового інтересу у сфері охорони від незаконного вибуття та використання землі, як національного багатства.
Уманською міською радою не надано доказів на підтвердження вжиття нею заходів з контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів у спірних правовідносинах, що свідчить про нездійснення уповноваженим органом місцевого самоврядування покладеного на нього законом обов'язку із захисту державних інтересів.
З метою з'ясування питання, чи вживались, чи будуть вживатись Уманською міською радою заходи цивільно-правового характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність на її адресу 14.08.2019, 02.10.2019, 27.12.2019 прокуратурою області направлено відповідні листи.
Уманська міська рада листом від 11.01.2020 повідомила, що заходи представницького характеру щодо витребування на її користь спірної земельної ділянки не вживались.
При цьому частиною 3 статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Згідно ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
За обставин цієї справи прокурор попередньо, до звернення до суду, повідомив уповноважених суб'єктів щодо можливого звернення до суду за захистом прав держави, що скаржником під сумнів не ставиться та не заперечується.
За відсутності належного реагування повноважних державних органів по заявленню позовних вимог про повернення спірної земельної ділянки, прокурор правомірно самостійно звернувся з позов у цій справі до суду.
Водночас апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування державного акта на право приватної власності на землю від 15.10.2002 серія ІІІ-ЧР № 052208, який є підробленим, не врахував, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, що відображено, зокрема у постановах ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18.
Іншими словами застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.
У даному випадку визнання незаконним спірного державного акта на право приватної власності на землю від 15.10.2002 серія ІІІ-ЧР № 052208 буде неефективним способом захисту порушуваного права територіальної громади на земельну ділянку, адже зазначеного правовстановлюючого документа не існує - він є підробленим, тобто ніколи у встановленому порядку державними органами не видавався.
Таким чином потреби у визнанні вказаного документа незаконним та його скасування не має - він і так жодних правових наслідків спричиняти не повинен (крім тих, що обумовлені притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України, за його виготовлення та використання), оскільки у цивільному правозастосуванні зазначений державний акт використаний бути не може.
Отже задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування державного акта на землю за обставин цієї справи прав позивача щодо спірної земельної ділянки не поновить та є неефективним способом захисту, що є підставою для відхилення такої позовної вимоги.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
З цих підстав позовна вимога про визнання незаконним та скасування державного акта на землю має бути відхилена.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.12.2025 у даній справі слід скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування Державного акта на право приватної власності на землю від 15.10.2002 серія ІІІ-ЧР № 052208, які мають бути відхилені, та змінити в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, що свідчить про необхідність часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Урешті рішення суду першої інстанції має бути залишеним без змін.
На підставі ст. ст. 141, 142 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позовних вимог на 50 %, пропорційно до задоволеної частки позову (для позивача) та відхиленої (для відповідача), ураховуючи визнання позовних вимог відповідачем ОСОБА_2 до початку розгляду справи по суті, а також те, що позовні вимоги прокурором уточнено згідно заяви від 07.06.2021 про зміну предмету позову, що свідчить про необхідність визначення розміру прожиткового мінімуму для розрахунку судового збору в сумі 2270 грн, за розгляд справи судом першої інстанції:
- з ОСОБА_2 на користь Черкаської обласної прокуратури слід стягнути 525,50 грн судового збору:
- з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури слід стягнути 1051 грн судового збору;
- повернути Черкаській обласній прокуратурі з державного бюджету України 525,50 грн судового збору;
- стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь державного бюджету 168 грн судового збору;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь державного бюджету 84 грн судового збору;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь державного бюджету 84 грн судового збору.
За розгляд справи в апеляційному суді з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 має бути стягнуто 3405 грн судового збору.
На підставі приписів ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже після взаємозаліку стягуваних суд судових витрат за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 має бути стягнуто 2354 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.12.2025 у даній цивільній справі - скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування державного акта на право приватної власності на землю.
Позовні вимоги заступника прокурора Черкаської області (Черкаської обласної прокуратури) в інтересах держави в особі Уманської міської ради, до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку - відхилити.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.12.2025 у даній цивільній справі - змінити в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Черкаської обласної прокуратури 525,50 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь державного бюджету 84 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
Повернути Черкаській обласній прокуратурі з державного бюджету України 525,50 грн судового збору, сплаченого при розгляді справи судом першої інстанції.
Стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь державного бюджету 168 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь державного бюджету 84 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
Стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 3405 грн судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
У решті рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.12.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 19.05.2026.
Суддя-доповідач
Судді