Справа № 444/688/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/312/26 Доповідач: ОСОБА_2
19 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 24 лютого 2026 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Новолуганське Артемівського району Донецької області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 ,
вищевказаним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, та призначено йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом іспитового терміну 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України на період іспитового строку покладено на ОСОБА_7 такі обов'язки: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 , у невстановлений досудовим розслідуванням дату та час, але не пізніше 26 травня 2025 року, діючи умисно, достовірно знаючи про відсутність у нього правових підстав володіння, користування земельною ділянкою, рішень органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність або оренду земельної ділянки, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 4622784100:19:000:0001 у с. Зашків Львівської міської територіальної громади, діючи всупереч вимогам ст. 14 Конституції України, ст. ст. 116, 123- 126, 150 Земельного Кодексу України, шляхом розорювання та засіяння кукурудзою, самовільно зайняв частину земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 4622784100:19:000:0001 площею 3,0024 га, яка розташована у с. Зашків Львівської міської територіальної громади, та знаходиться на території з ґрунтами, які належать до 153 агровиробничої групи ґрунтів - Торфовища середньоглибокі і глибокі сильнорозкладені, осушені, та відповідно до статті 150 Земельного Кодексу України відноситься до особливо цінних земель.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив самовільне зайняття земельної ділянки особливо цінних земель, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 197-1 КК України.
Не погоджуючись із цим вироком, перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить вирок Жовківського районного суду Львівської області від 24 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначення покарання. На підставі ст. 69-1 КК України зменшити призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України до 1 року 4 місяців позбавлення волі. Вважати ОСОБА_7 звільненим на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Вважати покладеними на ОСОБА_7 , згідно з ч. 1 ст. 76 КК України, обов'язки: періодично з'являтися для реєстрацій до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. У решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування апеляційних вимог прокурор покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним і таким, що підлягає зміні у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність у частині призначеного покарання. Зокрема, згідно з вироком суду, ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, обставиною, що пом'якшує покарання, є щире каяття, обставини, що обтяжують покарання, відсутні, а тому при призначенні ОСОБА_7 покарання суду необхідно було застосувати вимоги ст. 69-1 КК України та призначити йому покарання, строк якого не перевищує двох третин строку найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті. В порушення зазначених вимог закону України про кримінальну відповідальність, суд першої інстанції безпідставно визначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України у виді 2 років позбавлення волі, тобто у розмірі, який перевищує дві третини максимального строку найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 подану апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав.
Представник потерпілого Львівської міської ради - ОСОБА_9 у вирішенні апеляційної скарги поклався на розсуд суду.
За таких обставин, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, а також те, що в апеляційній скарзі прокурор не ставить питання про погіршення становища обвинуваченого, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності ОСОБА_7 .
Заслухавши доповідача, позицію учасників процесу, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до вимог ст. 404 КПК України апеляційним судом не переглядаються, через що в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 197-1 КК України апеляційний суд виходить з фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції.
Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх слушними.
Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Положеннями статті 69-1 КК України визначено, що за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК України, при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються: з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
Цих вимог закону України судом дотримано не було.
Як слідує з оскаржуваного вироку, ОСОБА_7 вину у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю.
Водночас, при призначенні покарання обвинуваченому суд врахував наявність обставин, що в силу вимог ст. 66 КК України пом'якшують покарання - щире каяття, та не встановив таких, які в силу вимог ст. 67 КК України, його обтяжують.
З урахуванням наведеного та з огляду на те, що санкцією ч. 2 ст. 197-1 КК України передбачено найбільш суворе покарання у виді позбавлення волі на строк до двох років, за наявності обставин, передбачених ст. 69-1 КК України, розмір призначеного покарання не може перевищувати 1 року 4 місяців позбавлення волі.
Втім, всупереч наведеним вимогам закону, суд призначив обвинуваченому покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки, що виходить за межі покарання, яке можливо призначити у цьому випадку, з огляду на вимоги ст. 69-1 КК України.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, через призначення покарання, яке вимогам закону не відповідає, колегія суддів убачає підстави змінити оскаржуване судове рішення в частині призначення покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України, й враховуючи наявність обставини, що пом'якшує покарання у виді щирого каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання та повне визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, колегія суддів вважає за можливе визначити обвинуваченому покарання у розмірі двох третин максимального строку найбільш суворого виду покарання, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, яке відповідатиме положенням ст. 69-1 КК України, а остаточне покарання слід визначити з застосуванням положень статей 75, 76 КК України, яке буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Отже, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги прокурора та приходить до висновку про необхідність її задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Жовківського районного суду Львівської області від 24 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання змінити.
На підставі ст. 69-1 КК України зменшити призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України до 1 року 4 місяців позбавлення волі.
Вважати ОСОБА_7 звільненим на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
Вважати покладеними на ОСОБА_7 , згідно з ч. 1 ст. 76 КК України, обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4