21 травня 2026 року
м. Харків
справа № 642/672/24
провадження № 22-ц/818/47/26, 54/26
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.
за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.
сторони справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГПЛ»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Манерко Лариса Миколаївна, товариство з обмеженою відповідальністю «Газтрон трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМОІЛ»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційні скарги за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2024 року у складі судді Бородіної О.В.,
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» ( надалі ТОВ) звернулися до суду з позовом про визнання недійсними договору позики від 16.11.2022 р. (надалі Договір-1), укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати недійсним Договір позики від 16.12.2022 (надалі Договір- 2) укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати недійсним Договір застави транспортних засобів № 438 від 16.11.2022 (надалі та Договір застави) укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; зобов'язати приватного нотаріуса Харкіського міського нотаріального округу Харківської області Манерко Ларису Миколаївну зняти приватне обтяження рухомого майна, зареєстрованого у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 16.11.2022 р. за № 30150736, а також стягнути з відповідачів понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень позивачу стало відомо, що рішенням Комінтернівським районним судом міста Харкова від 26.10.2023 у справі № 641/6260/23 було стягнуто з ОСОБА_1 (далі - «Відповідач-1») на користь ОСОБА_2 (далі - «Відповідач-2»), грошові кошти в сумі 10 000 000,00 грн, у зв'язку з невиконанням Відповідачем-1 умов договору позики від 16.12.2022. Рішення набрало законної сили 27.11.2023 року. Дослідивши обставини, які викладені у вказаному рішенні суду, ТОВ вважає, що укладені між Відповідачами 1 та 2 договір позики від 16.11.2022, договір застави від 16.11.2022 та додатковий договір 16.12.2022 до договору позики від 16.11.2022 є фраудаторними та фіктивними, оскільки укладені з метою приховання активів ФОП ОСОБА_1 та уникнення сплати наявного у нього боргу перед ТОВ.
Зазначене підтверджується тим, що правовідносини між Позивачем та Відповідачем-1 за договорами поставки виникли задовго до укладення спірних Договору-1, Договору-2 та Договору застави між Відповідачем-1 та Відповідачем-2.
Наявність заборгованості Відповідача-1 перед Позивачем знаходиться у прямому причинному зв'язку із укладенням між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 Договору-1, Договору-2, що укладені у простій письмовій формі, та Договору застави.
Так, станом на 16.11.2022 (дата укладення Договору-1 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2) Відповідач-1 за договорами, укладеними з Позивачем, мав перед останнім загальну заборгованість в сумі 1 444 251,66 грн (без врахування штрафних санкцій).
Згідно з повідомленням, яке 03.05.2022 було надіслано Позивачу, Відповідач-1 повідомив, що 30.04.2022 , внаслідок трьох ракетних ударів, що були здійснені під час військової агресії з боку російської федерації, він втратив все майно, за рахунок якого відбувалась робота його підприємницької діяльності та виробництво власної продукції.
Таким чином, згідно зі змістом зазначеного вище повідомлення, з 24.02.2022 й дотепер (на момент направлення повідомлення на адресу Позивача) Відповідач-1 з незалежних від нього обставин, опинився у вкрай скрутному становищі, що значно вплинуло на можливість здійснення розрахунків з кредиторами.
У зв'язку з даною обставиною Відповідач-1 просив у Позивача відтермінувати виконання зазначених вище договорів поставки на 1 (один) рік.
На переконання позивача, Відповідач-1, з метою уникнення відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань за договорами поставки перед Позивачем, 16.11.2022 уклав з Відповідачем-2 Договір-1 на загальну суму 2 500 000,00 грн та, 16.12.2022 Договір-2 на загальну суму 10 000 000,00 грн. Крім того, з метою приховування майна, на яке в перспективі можливо було звернути стягнення, між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було «укладено» Договір застави до Договору-1 дев'ятнадцяти транспортних засобів - вантажних та легкових автомобілів, реальна оціночна вартість яких на момент укладення договору застави становить понад 11 000 000,00 грн.
Крім того, позивач, вказує, що відповідачі є пов'язаними особами, оскільки згідно листів № 20/12-1 від 20.12.2023 та № 20/12-2 від 20.12.2023 р. Відповідач-1 перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Люкас Лубрикантс» (код ЄДРПОУ 44910171).
У свою чергу Відповідач-2 являється одним із засновників та керівником ТОВ «Люкас Лубрикантс».
Крім того, батько Відповідача-1, ОСОБА_3 , також являється одним із засновників ТОВ «Люкас Лубрикантс».
Відповідно до інформації з Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 30150736 від 28.03.2023 (надалі - «Витяг»), 16.11.2022 між Відповідачем-1 і Відповідачем-2, у якості забезпечення повернення Відповідачем-1 грошової позики у сумі 2 500 000,00 грн, було укладено Договір застави транспортних засобів № 438, відповідно до умов якого Відповідач-1 передав у заставу Відповідачу-2 транспортні засоби, які Відповідач-1 використовує у своїй підприємницькій діяльності, у кількості 19 одиниць.
У Витязі міститься інформація про зобов'язання Відповідача-1 перед Відповідачем-2 у вигляді позики на суму 2 500 000, 00 грн, а не позики у сумі 10 000 000,00 грн.
Станом на дату подання позовної заяви, жодні зміни до Договору застави не вносились, що на переконання позивача є підтвердженням того, що Договір-2 укладався «заднім числом», вже після проголошення Господарським судом Харківської області рішень по справах № 922/1856/23 та № 922/1857/23, а також після усвідомлення Відповідачем-1 та Відповідачем-2 неминучість їх примусового виконання.
Також зазначає, що п. 1 Договору-2 передбачено, що Відповідач-1 бере в борг у Відповідача-2 грошові кошти в сумі 10 000 000,00 грн, які зобов'язується повернути у строк до 16.09.2023 Пунктом 4 Договору-2 передбачено, що якщо Відповідач-1 не виплатить позичені Відповідачем-2 гроші до зазначеного строку, тоді Відповідач-2 має право пред'явити цей договір до стягнення шляхом пред'явлення позову до суду. І це при наявності в заставі у Відповідача-2, як заставодержателя згідно Договору застави, 19 транспортних засобів на загальною орієнтовною вартістю 11 000 000,00 грн.
08.05.2023 ТОВ звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Відповідача-1 про стягнення заборгованості з повернення передоплати за договором поставки № 020120/6 від 02.01.2020 р. у сумі 565 062,19 грн, штрафу у сумі 1 564 215,40 грн та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) у сумі 616 261,62 грн. Даній справі присвоєно номер 922/1856/23.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2023 р. по справі № 922/1856/23, позовні вимоги Позивача задоволено частково, стягнуто з Відповідача-1 заборгованість з повернення передоплати у сумі 565 062,19 грн., штраф у сумі 564 898,75 грн., 24 % річних у сумі 350 958,74 грн., інфляційних втрат у сумі 261 938,45 грн, а також судовий збір у сумі 26 142,87 грн. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 06.09.2023 по даній справі стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача 312 183,13 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 по справі № 922/1856/23 рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2023 змінено в частині нарахування штрафних санкцій.
Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.09.2023 у справі № 922/1856/23 скасовано в частині стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 163 496,74 грн та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у стягненні витрат у зазначеній сумі. Стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача заборгованість з повернення передоплати у сумі 565 062,19 грн., штраф у сумі 292 993,43 грн, 24 % річних у сумі 350 958,74 грн, інфляційної індексації у сумі 171 988,11 грн., судовий збір у сумі 14 201,64 грн, а також грошові кошти у сумі 148 686,39 грн у якості компенсації понесених Позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.
Також позивач 09.05.2023 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Відповідача-1, про стягнення заборгованості за договорами поставки № 2018/12/07-1 від 07.12.2018 р. та № 2020/08/12-1 від 12.08.2020 р. у загальній сумі 2 576 248,95 грн, з яких: 879 189,47 грн - заборгованість по оплаті за товар, 439 594,73 грн - штраф, 82 3067,16 грн - пеня, 61 935,51 грн - 3% річних, 372 462, 08 грн - індекс інфляції. Даній справі присвоєно номер 922/1857/23.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.09.2023 по справі № 922/1857/23 стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача грошові кошти у сумі 1 818 585,59 грн. з яких заборгованість по оплаті товару - 879 189,47 грн., штраф - 439 594,73 грн., пеня - 65 444,35 грн., 3 % річних - 61 894,96 грн., індекс інфляції - 372 462,08 грн., судовий збір за подання позовної заяви - 27 278,78 грн., судовий збір за подання заяви про забезпечення позову - 1 342,00 грн.
Додатковим Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.10.2023 по справі № 922/1857/23 стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача грошові кошти у сумі 389 559,37 грн у якості компенсації понесених Позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 р. по справі № 922/1857/23 рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2023 р. залишено без змін.
Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2023 р. по справі № 922/1857/23 скасовано в частині стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 150 000,00 грн та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у стягненні витрат у зазначеній сумі.
Стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача грошові кошти у сумі 1 847 206,37 грн з яких заборгованість по оплаті товару - 879 189,47 грн, штраф - 439 594,73 грн, пеня - 65 444,35 грн, 3 % річних - 61 894,96 грн, індекс інфляції - 372 462,08 грн, судовий збір за подання позовної заяви - 27 278,78 грн., судовий збір за подання заяви про забезпечення позову - 1 342,00 грн., а також грошові кошти у сумі 239 559,37 грн у якості компенсації понесених Позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач вказує, що станом на дату складання даного позову сума матеріальної вимоги Позивача до Відповідача-1, що підтверджується рішеннями суду, становить 3 630 656,24 грн.
На переконання позивача хронологія розвитку подій стосовно взаємовідносин між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 за Договором-2, наявність рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 по справі № 922/1856/23 та рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2023 по справі № 922/1857/23, ухвалених на користь Позивача, свідчать, що відповідачі мали на меті приховати майно від звернення на нього стягнення під час виконання в майбутньому рішень господарського суду про стягнення з Відповідача-1 грошових коштів.
На думку Позивача, відповідачі вирішили ввести в оману суд стосовно реальності факту позики та передачі грошових коштів від Відповідача-2 до Відповідача-1.
Визнання позову під час розгляду цивільної справи № 922/1452/22 Відповідачем-1 - ОСОБА_1 , як вважає Позивач також, свідчить на безгрошовий характер позики, адже в межах розгляду судом справи № 922/1452/22 у першій інстанції, він просив суд відстрочити виконання рішення суду у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем, знищеними потужностями та посиланнями на форс-мажорні обставини.
04.04.2023 Східним апеляційним господарським судом було ухвалено постанову, якою було змінено рішення суду першої інстанції в частині відмови у відстрочення виконання рішення та надано таке відстрочення.
У свою чергу, Відповідач-1, станом на момент перегляду справи № 922/1452/22 в суді апеляційної інстанції, як свідчать матеріали даної справи, вже «отримав» позику від Відповідача-2, однак, приховав факт отримання позики та все одно посилався на скрутне матеріальне становище, як на підставу надання відстрочки у виконанні рішення суду.
Позивач вказує, що станом на 26.10.2023, Відповідач-1 мав ряд судових процесів, та незважаючи на це, Відповідач-1 подав заяву про розгляд справи № 641/6260/23 за його відсутності та не заперечував проти задоволення позову.
Позивач посилається також на те, що про фраудаторність Договору-1, Договору-2 та Договору застави свідчить і той факт, що в автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутнє виконавче провадження за виконавчим листом № 641/6260/23.
ТОВ «СМ ДИСТРИБЮШН», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про стягнення за договором поставки основного боргу у сумі 2 327 034,92 грн., 117 989,71 грн. пені та 3% річних в розмірі 19 074,45 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.12.2022 позовні вимоги заловолені частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь 2 327 034,92 грн. основного боргу, 109 445,20 грн. пені, 17 792,78 грн. 3% річних та судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 36 814,09 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова суду від 23.04.2024 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІМОІЛ"
Ухвала мотивована тим, що рішення у даній справі впливає на право ТОВ «ДІМОІЛ» ( правонаступник ТОВ «СМ ДИСТРИБЮШН») щодо можливості здійснити стягнення з Відповідача 1 існуючої заборгованості за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області та постанови Східного апеляційного господарського суду у справі № 922/1452/22 від 16.05.2023, в тому числі шляхом звернення стягнення на майно Відповідача 1, яке було передано в заставу Відповідачу 2 за договором застави транспортних засобів від 16.11.2022, укладеного в рамках договору позики від 16.11.2022, та як зазначає Відповідач 1, з врахуванням договору позики від 16.12.2022.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова суду від 23.04.2024 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газтрон трейд".
Ухвала мотивована тим, що рішення по даній справі може вплинути на його права та обов'язки щодо однієї із сторін.
Рішенням Комінтернівського районного суду від 26 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 16.12.2022 року в розмірі 10000000 (десять мільйонів) грн. 00 коп. та суму судового збору в розмірі 10736 (десять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі ТОВ «ГПЛ» посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просив рішення скасувати, відмовити в задоволенні позовних вимог, визнати недійсним договір позики від 16.11.2022 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнати недійсним договір застави транспортних засобів №438 від 16.11.2022 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26.06.2024 апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГПЛ закрито.
Ухвала мотивована тим, що оскаржуване судове рішення не встановлює, не змінює, не обмежує або припиняє права або обов'язки, інтереси та свободи ТОВ «ГПЛ», як особи, яка не була залучена до участі у справі, оскільки її права не порушені, спір стосовно вказаної особи не вирішувався, мотивувальна частина рішення не містить суджень про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, а резолютивна частина рішення не містить прямої вказівки про права та обов'язки цієї особи.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2024 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» (код ЄДРПОУ 33190684) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (і.н. НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 80 000 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» (код ЄДРПОУ 33190684) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (і.н. НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 80 000 грн.
Рішення обґрунтовано тим, що сукупність наведених позивачем обставин не доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду його прав. Станом на час укладення оспорюваних договорів позики, та договору застави рухомого майна відповідача, були відсутні обмеження щодо розпорядження цим рухомим майном, а також не існувало рішення суду про стягнення коштів за договорами поставки на користь Позивача.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2024 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» (код ЄДРПОУ 33190684) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (і.н. НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» (код ЄДРПОУ 33190684) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (і.н. НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.
Рішення обґрунтовано тим, що сукупність наведених позивачем обставин не доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду його прав. Станом на час укладення оспорюваних договорів позики, та договору застави рухомого майна відповідача, були відсутні обмеження щодо розпорядження цим рухомим майном, а також не існувало й рішення суду про стягнення коштів за договорами поставки на користь позивача.
Не погодившись з рішенням суду ТОВ «ГПЛ» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на незаконність рішення просило його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини, не надав належної оцінки наданим позивачем доказам та як наслідок зробив помилкові висновки про недоведеність позовних вимог.
Зазначив, що між Відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено фраудаторні правочини для приховання активів та ухилення від сплати боргів.
На фраудаторність вказаних правочинів вказує: а) момент укладення договорів (боржник усвідомлює, що майно кредитор забере за борги); б) контрагент із яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (пов'язана чи афілійована особа); в) відсутність оплати за фраудаторним договором. Як зазначалося вище, момент укладення договору позики грошових коштів безпосередньо пов'язаний і з тим, що ОСОБА_1 отримавши відстрочку від виконання зобов'язань за договорами поставки від ТОВ «ГПЛ» на один рік, посилаючись на свою неплатоспроможність, у цей період уклав наприкінці 2022 року договори позики грошових коштів із ОСОБА_2 на 12 500 000,00 гривень та передав у заставу увесь належний йому вантажний автотранспорт.
Більш того, суд першої інстанції не врахував, що у момент укладення спірних договорів ОСОБА_1 , усвідомлював наявність невиконаних зобов'язань перед кредиторами (в тому числі ТОВ «ГПЛ»), що знайшло своє підтвердження у судових рішеннях, які набрали чинності. Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою і те, що ОСОБА_1 , (з урахуванням обставин спілкування з кредиторами) чітко усвідомлював, що віддаючи ОСОБА_2 , автомобільний транспорт у заставу він робить неможливим реалізацію існуючими кредиторами їх претензій у виді виконання судових рішень, адже вимоги, забезпечені заставою виконуються першочергово.
Відтак зміст волі ОСОБА_1 , під час укладання спірних договорів залишився поза предметом дослідження судом першої інстанції. Висновок суду першої інстанції про не пов'язаність між собою ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 - не відповідає обставинам справи.
При прийнятті оспорюваного рішення, суд свідомо проігнорував пояснення третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог на предмет спору на боці Позивача - ТОВ «ДІМОІЛ», яке вказувало, що перший договір позики від 16.11.2022 року та Договір застави від 16.11.2022 року було укладено ОСОБА_1 не задовго до винесення рішення Господарським судом Харківської області у справі № 922/1452/22 від 05.12.2022 року, за позовом, який було подано ТОВ «СМ ДИСТРИБЮШН», на загальну суму 2 464 099,08 грн. Тобто судом проігноровано, що спірний договір укладено ОСОБА_1 , у той час, коли він був достовірно обізнаний про наявність судового спору проти нього, а враховуючи претензії ТОВ «ГПЛ», ще і момент усвідомлення наявності фактичної заборгованості перед ТОВ «ГПЛ».
Тобто, як вказувала Третя особа ТОВ «ДІМОІЛ», вищенаведені договори були укладені ОСОБА_1 в період судового процесу по справі № 922/1452/22, яка розглядалась Господарським судом Харківської області, щодо стягнення з нього грошових коштів одним із кредиторів, що неминуче потягло б примусове виконання вказаного судового рішення. Відтак суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою, що Відповідач ОСОБА_1 , укладаючи договір позики від 16.11.2022 року та договір застави транспортних засобів від 16.11.2022 року в рамках даного договору позики, розумів, що за наслідками розгляду справи № 922/1452/22, може бути накладено арешт на належне йому на той час майно, в тому числі транспортні засоби, які були передані в заставу згідно до Договору застави транспортних засобів від 16.11.2022 року в межах виконавчого провадження та розумів наявність його заборгованості по іншим укладеним, але не виконаним правочинам перед ТОВ «ГПЛ».
Апеляційна скарга на додаткове рішення обґрунтована порушенням судом першої інстанції порядку розгляду заяв та клопотань. Відповідачами не було заявлено клопотання про витрати на правничу допомогу в судових дебатах та не надано доказів протягом п'яти днів як це вимагає ч. 8 ст. 141 ЦПК України . Думку позивачів не було встановлено. Стягнуті кошти на правничу допомогу є необґрунтованими за завищеними.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики від 16.11.2022 року, відповідно до якого ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 500 000 грн., які зобов'язався повернути в строк до 16.11.2027 року (т.3 а.с110) .
Відповідно до п. 6 договору позики від 16.11.2022 року позичальник підтвердив отримання від позикодавця грошу за цим договором.
Відповідно до п.10 Договору позики від 16.11.2022 року сторони також домовились про укладання договору застави транспортних засобів в забезпечення умов за цим договором.
В той же день, 16.11.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір застави, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Манерко Л.М. (р. № 438) (т.1 а.с. 59-62).
Відповідно до п.п. 1.1. вказаного договору заставою забезпечується виконання заставодавцем зобов'язань за договором позики від 16.11.2022 року, за умовами якого заставодавець зобов'язаний повернути Заставодержателю позику в розмірі 2500000 грн., зі строком виплати до 16.11.2027 року, а також інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.
Відповідно до п. 1.2 предметом застави є рухоме майно, відповідно до переліку вказаного у договорі застави це 19 транспортних засоби - легкові та спеціалізовані, які на праві власності належать заставодавцю.
Предмет застави сторонами оцінено в сумі 5000000 грн. (п. 1.3. договору)
Станом на час укладання договору застави, на предмет застави не звернуто стягнення згідно чинного законодавства (п. 1.4.2. договору застави); предмет застави не підлягає вилученню і вільний від будь-яких зобов'язань, крім тих, що передбачені цим договором; до заставодавця не пред'явлені майнові позови, пов'язані з вилученням предмета застави (п. 1.4.4); за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомості щодо сторін відсутні, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, виданого приватним нотаріусом ХМНО Манерко Л.М., 16.11.2022 за № 81269839 (п. 1.4.5).
Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 16.11.2022 №81281804, зареєстровано приватне обтяження 16.11.2022 на вказане майно. Розмір основного зобов'язання складає 2500000 грн (т.1 а.с. 63-64)
16.12.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 10000000,00 (десять мільйонів) гривень із строком виплати до 16.09.2023 року. Грошові кошти ОСОБА_1 отримані в повному обсязі 16.12.2022 року в сумі, визначеній у договорі (т.2 а.с. 42).
Відповідно до п. 10 договору, Позичальник та Позикодавець домовились про укладання цього договору, як додаткового до договору позики від 16.11.2022 року та укладеного відповідно до нього договору застави транспортних засобів від 16.11.2022, в якості забезпечення умов виконання повернення позики Позичальником за вищезазначеними договорами позики.
Згідно акту про пожежу від 30.04.2022 та експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №49-ПМ/22 від 20.07.2022, через військову агресію РФ проти України, введення 24.02.2022 воєнного стану в Україні та пошкодження під час бойових дій майна (ракетних обстрілів та пожежі в наслідок цього) підприємство на якому ФОП ОСОБА_1 здійснював свою діяльність фактично знищено (а.с. 137-138, 161-228).
ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути на його користь з відповідача суму боргу за договором позики у розмірі 10000000,00 грн., судові витрати (т.1 а.с. 57).
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 16.12.2022 року в розмірі 10000000 (десять мільйонів) грн. 00 коп. та суму судового збору в розмірі 10736 (десять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 00 коп.
За змістом вищезазначеного рішення суду, 20.09.2023 на адресу боржника позивачем була направлена Вимога про повернення грошових коштів в повному обсязі, строком до 27.09.2023. 22.09.2023 відповідачем на адресу позивача направлена відповідь на Вимогу, в якій відповідач зазначив про неможливість повернення позичених у позивача грошових коштів.
ТОВ «ГПЛ» на вказане рішення суду було подано апеляційну скаргу, у якій просили рішення скасувати, відмовити в задоволенні позовних вимог, визнати недійсним договір позики від 16.11.2022 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати недійсним договір застави транспортних засобів №438 від 16.11.2022 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем було укладено фраудаторний правочин для приховання активів та ухилення від сплати боргів (т.1 а.с. 238-249).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26.06.2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГПЛ" - Роздолянської Оксани Валеріївни на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року, по цивільній справі № 641/6260/23, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики закрито.
Колегія суддів Харківського апеляційного суду вважала недоведеними доводи скарги про те, що позика була фіктивною та мала на меті ухилення ФОП ОСОБА_1 на уникнення від виконання рішення господарського суду про стягнення боргу, відповідний умисел на укладення фраудаторного правочину апелянт не довів. Оскільки оскаржуване судове рішення не встановлює, не змінює, не обмежує або припиняє права або обов'язки, інтереси та свободи ТОВ «ГПЛ», як особи, яка не була залучена до участі у справі апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ було закроите.
08.05.2023 Позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Відповідача-1 про стягнення заборгованості з повернення передоплати за договором поставки № 020120/6 від 02.01.2020 у сумі 565 062,19 грн, штрафу у сумі 1 564 215,40 грн та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) у сумі 616 261,62 грн. Даній справі присвоєно номер 922/1856/23.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2023 по справі № 922/1856/23, позовні вимоги Позивача задоволено частково, стягнуто з Відповідача-1 заборгованість з повернення передоплати у сумі 565 062,19 грн., штраф у сумі 564 898,75 грн., 24 % річних у сумі 350 958,74 грн., інфляційних втрат у сумі 261 938,45 грн., а також судовий збір у сумі 26 142,87 грн (т.1 а.с. 92-110).
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 06.09.2023 р. по даній справі стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача 312 183,13 грн. витрат на професійну правничу допомогу (т. 1 а.с. 65-74).
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 р. по справі № 922/1856/23 рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2023 р. змінено в частині нарахування штрафних санкцій (т.1. а.с.81-90).
Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.09.2023 р. у справі № 922/1856/23 скасовано в частині стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 163 496,74 грн. та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у стягненні витрат у зазначеній сумі. Стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача заборгованість з повернення передоплати у сумі 565 062,19 грн., штраф у сумі 292 993,43 грн., 24 % річних у сумі 350 958,74 грн., інфляційної індексації у сумі 171 988,11 грн., судовий збір у сумі 14 201,64 грн., а також грошові кошти у сумі 148 686,39 грн. у якості компенсації понесених Позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач 09.05.2023 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Відповідача-1, про стягнення заборгованості за договорами поставки № 2018/12/07-1 від 07.12.2018 та № 2020/08/12-1 від 12.08.2020 у загальній сумі 2 576 248,95 грн., з яких: 879 189,47 грн. - заборгованість по оплаті за товар, 439 594,73 грн. - штраф, 82 3067,16 грн. - пеня, 61 935,51 грн. - 3% річних, 372 462, 08 грн. - індекс інфляції. Даній справі присвоєно номер 922/1857/23.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.09.2023 . по справі № 922/1857/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Позивача грошові кошти у сумі 1 818 585,59 грн. з яких заборгованість по оплаті товару - 879 189,47 грн., штраф - 439 594,73 грн., пеня - 65 444,35 грн., 3 % річних - 61 894,96 грн., індекс інфляції - 372 462,08 грн., судовий збір за подання позовної заяви - 27 278,78 грн., судовий збір за подання заяви про забезпечення позову - 1 342,00 грн (т.1 а.с. 29-40).
Додатковим Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.10.2023 р. по справі № 922/1857/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Позивача грошові кошти у сумі 389 559,37 грн у якості компенсації понесених Позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 р. по справі № 922/1857/23 рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2023 р. залишено без змін (т.1 а.с. 16-24,47-55).
Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.10.2023 р. по справі № 922/1857/23 скасовано в частині стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 150 000,00 грн. та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у стягненні витрат у зазначеній сумі.
Стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача грошові кошти у сумі 1 847 206,37 грн. з яких заборгованість по оплаті товару - 879 189,47 грн., штраф - 439 594,73 грн., пеня - 65 444,35 грн., 3 % річних - 61 894,96 грн., індекс інфляції - 372 462,08 грн., судовий збір за подання позовної заяви - 27 278,78 грн., судовий збір за подання заяви про забезпечення позову - 1 342,00 грн., а також грошові кошти у сумі 239 559,37 грн. у якості компенсації понесених Позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.
10.07.2024 представник Роздолянська О.В., яка діє в інтересах ТОВ подала клопотання про призначення судової технічної експертизи документів з метою перевірки доволів позивача щодо давності оформлення оспрарюваного договору позики грошових коштів від 16.12.2022 та обставин справи, які входять до предмету доказування (т. 2 а.с. 231-236)
Ухвалою Ленінського районного суду м. Хароква від 11.07.2024 року у задоволенні клопотання відмовлено. Ухвала мотивована тим, що різновид експертизи, як технічна експертиза документа, не належить до випадків обов'язковості призначення. З урахуванням підстав та предмета позовних вимог, фактичних обставин справи, суд вважає, що клопотання є необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню.
Разом з апеляційною скаргою ТОВ «ГПЛ» заявило клопотання про призначення судової технічної експертизи документу та витребування оригіналу Договору позики від 16.12.2022 , що необхідно для проведення експертизи.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 08 липня 2025 року клопотання задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надати в розпорядження експертів оригінал Договору позики від 16.12.2022 року.
Проте, 09 вересня 2025 року ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 повідомила про неможливість надати оригінал договору позики від 16.12.2022 року. У зв'язку із його втратою, яка могла відбутися під час перевезення речей у більш безпечне місце, що обумовлено військовою агресією рф проти України ( т. 5 а.с. 257 - 260).
15.09.2025 ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 та подані заява про неможливість надати оригінал договору позики від 16.12.2022 року, у зв'язку з його знищенням внаслідок ракетного удару по приміщенню, де зберігався даний договір ( т.6 а.с. 29 - 32).
Згідно даних листа відділу поліції № 1 Харківського районного управління поліції № 1 ГУ Національної поліції України в Харківській області від 19.09.2005 20 жовтня 2024 року приблизно о 22:26 представниками збройних сил рф було здійснено обстріл, в результаті якого від попадання снаряду по будівлі за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено пошкодження приміщення ІВК Енергія за адресою: АДРЕСА_2 9 т 6 а.с. 52).
На виконання ухвали апеляційного суду від 08.07.2025 Київський науково-дослідний інститут судових експертиз надав відповідь 12.11.2025 №23376/12946-4-25/34.3, що неможливо виконати ескпертне дослідження у зв'язку з відсутністю оригіналу Договору позики від 16.12.2022 (т. 6 а.с. 83).
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.3 ст.215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договорів позики від 16.11.2022 року.
Згідно із ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «ГПЛ» вказувало, що спірні договори позики є фіктивним, оскільки вони укладені з метою недопущення звернення стягнення на майно боржника, укладені без мети реального настання наслідків.
Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду із позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №379/1256/15-ц (провадження №61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі №756/9955/16-ц (провадження №61-835св17), від 21 травня 2020 року у справі №468/1736/17-ц (провадження №61-47845св18).
Як вище зазначалось, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.
У постанові від 24 листопада 2021 року у справі №905/2030/19 Верховний Суд сформулював висновки про те, що фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину немає можливості передання майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому правило ст.234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.
Відповідно до ст.ст.79,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно акту про пожежу від 30.04.2022 та експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №49-ПМ/22 від 20.07.2022 30.04.2022, у зв'язку із військовою агресією РФ, що визнана листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 форс-мажорною обставиною, та внаслідок обстрілу у відповідача сталася пожежа, що підтверджена відповідним актом про пожежу. Внаслідок цієї пожежі відповідач втратив майно за переліком, що міститься в експертному висновку. Отже, з 30.04.2022 відповідач втратив майно за переліком.
16.11.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики від, відповідно до якого ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 500 000 грн., які зобов'язався повернути в строк до 16.11.2027 року.
16.12.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 10000000,00 (десять мільйонів) гривень із строком виплати до 16.09.2023 року.
В той же день, 16.11.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір застави. Заставою забезпечується виконання заставодавцем зобов'язань за договором позики від 16.11.2022 року, за умовами якого заставодавець зобов'язаний повернути Заставодержателю позику в розмірі 2500000 грн., зі строком виплати до 16.11.2027 року, а також інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги. Предмет застави сторонами оцінено в сумі 5000000 грн.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 16.12.2022 року в розмірі 10000000 (десять мільйонів) грн. 00 коп. та суму судового збору в розмірі 10736 (десять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 00 коп.
За твердженням відповідача ОСОБА_1 укладення договорів позики було пов'язано із необхідністю усунення наслідків пошкоджень підприємства, також він почав частково погашати заборгованість перед контрагентами, та частково відновлювати цех, щоб мати можливість відновити виробництво та відповідно відновити свою платоспроможність.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, запровадження воєнного стану з 24 лютого 2022 року та пошкодження майна підприємства під час бойових дій (зокрема внаслідок ракетних обстрілів і спричинених ними пожеж), підприємство, на якому здійснював діяльність ФОП ОСОБА_1 , фактично припинило існування. У зв'язку з цим відповідач зазнав істотних майнових втрат, що зумовило подальше укладення ним договорів позики.
Колегією суддів установлено, що судова експертиза, призначена ухвалою апеляційного суду від 08.07.2025, не була проведена у зв'язку з ненаданням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оригіналів документів, необхідних для проведення експертного дослідження. ОСОБА_2 пояснив, що оригінал Договору 2 було знищено внаслідок ракетного удару по приміщенню, у якому зберігався зазначений документ, що підтверджується листом відділу поліції № 1 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області від 19.09.2025, тоді як ОСОБА_1 зазначив про неможливість надання оригіналу договору позики від 16.12.2022 у зв'язку з його втратою, яка могла статися під час перевезення речей до більш безпечного місця в умовах військової агресії російської федерації проти України.
Оцінивши наведені пояснення та надані докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин ненадання оригіналів зазначених документів.
За таких умов підстави для висновку про визнання доведеним факту укладення відповідачами Договору 2 після звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості з ФОП ОСОБА_1 .
Станом на час укладення оспорюваних правочинів між позивачем та ФОП ОСОБА_1 не існувало спору про стягнення боргу за договорами поставки, матеріали справи свідчать, що з відповідними позовами позивач звернувся 08.05.2023 та 09.05.2023.
Існування у нього боргу перед третьою особою не може бути підставою для висновку про фраудаторність оспорюваних правочинів у межах пред'явленого позову.
Відтак доводи апелянта про доведеність того що ОСОБА_1 уклав договір позики від 16.11.2022, забезпечений договором застави від тієї ж дати, а також договір позики від 16.12.2022 року на шкоду ТОВ «ГПЛ» з метою ухилення від виконання судових рішень у справах № 922/1856/23 та № 922/1857/23, є необґрунтованими.
Крім того, з матеріалів цивільної справи не вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є пов'язаними родинними зв'язками особами, або пов'язані чи афілійовані юридичні особи, які вступили у змову.
Доводи позивача, що вказані у договорах позики сума грошових коштів не передавалась, грунтуються лише на припущеннях позивача.
Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «ГПЛ» у порушення ст.ст.79,81 ЦПК України не надало належних та допустимих доказів на підтвердження факту фіктивності договору позики.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що оспорювані договори укладені з метою умисного погіршення майнового стану відповідача у зв'язку з наявністю заборгованості перед іншими контрагентами.
Отже, ухвалюючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Щодо стягнення з позивача на користь відповідачів судових витрат на правничу допомогу судова колегія зазначає наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи правничу допомогу відповідачу ОСОБА_1 здійснювала адвокат Ткачова В.С., відповідачу ОСОБА_2 - адвокат Янковський С.А.
Через «Електронний суд» 02.10.2024 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Ткачовою В.С. було подано клопотання про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 судових витрат на правову допомогу в розмірі 120 000 грн. та гонорар успіху в розмірі 50 000 грн.
На підтвердження понесених відповідачем ОСОБА_1 витрат на правову допомогу суду надано: копія ордеру на надання правової (правничої) допомоги, копію Договору про надання правової допомоги від 01.02.2024 року та додаткової угоди від 20.02.2024 року до Договору про надання правової допомоги від 01.02.2024 року, копії платіжних інструкцій по оплаті грошових коштів за надання правової допомоги по договору від 01.02.2024 року на загальну суму 120 004 грн., звіт (Акт прийому -передачі) до Договору про надання правової допомоги та додаткової угоди, у якому конкретизовано які саме послуги були надані.
02.10.2024 року також через «Електронний суд» було подано представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Янковським С.А. клопотання про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 судових витрат на правову допомогу в розмірі 120 000 грн. та гонорар успіху в розмірі 50 000 грн.
До клопотання на підтвердження витрат на правову допомогу ОСОБА_2 були надані копія Договору про надання правової допомоги від 17.07.2023 року та додаткової угоди від 22.02.2024 року до Договору про надання правової допомоги від 17.07.2023 року, довідка розрахунок № 08 про розмір коштів, що підлягають сплаті адвокатському об'єднанню «Альянс адвокатів» коштів протягом 45 днів від дати ухвалення судового рішення за надання правової допомоги по договору у фіксованому розмірі 120 000 грн., та гонорар успіху у розмірі 50 000 грн. (про що зазначено у Додатковій угоді від 22.02.2024 року), звіт (Акт прийому -передачі) до Договору про надання правової допомоги та додаткової угоди, у якому конкретизовано які саме послуги були надані.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, процесуальний закон передбачає доведення розміру витрат на професійну правову допомогу шляхом подання стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, детального опису робіт (наданих послуг), а також надання доказів понесення таких витрат та їх співмірності у випадку заперечень проти їх розміру іншої сторони.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частиною 4 ст.137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених відповідачем ОСОБА_1 витрат на правову допомогу суду надано: копія ордеру на надання правової (правничої) допомоги, копію Договору про надання правової допомоги від 01.02.2024 року та додаткової угоди від 20.02.2024 року до Договору про надання правової допомоги від 01.02.2024 року, копії платіжних інструкцій по оплаті грошових коштів за надання правової допомоги по договору від 01.02.2024 року на загальну суму 120 004 грн., звіт (Акт прийому -передачі) до Договору про надання правової допомоги та додаткової угоди, у якому конкретизовано які саме послуги були надані.
До клопотання на підтвердження витрат на правову допомогу ОСОБА_2 були надані копія Договору про надання правової допомоги від 17.07.2023 року та додаткової угоди від 22.02.2024 року до Договору про надання правової допомоги від 17.07.2023 року, довідка розрахунок № 08 про розмір коштів, що підлягають сплаті адвокатському об'єднанню «Альянс адвокатів» коштів протягом 45 днів від дати ухвалення судового рішення за надання правової допомоги по договору у фіксованому розмірі 120 000 грн, та гонорар успіху у розмірі 50 000 грн (про що зазначено у Додатковій угоді від 22.02.2024 року), звіт (Акт прийому -передачі) до Договору про надання правової допомоги та додаткової угоди, у якому конкретизовано які саме послуги були надані.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Прдеставники позивача ТОВ «ГПЛ» - Родзолянська О.В. та адвокат Чальцев Д.В. подали заперечення на ухвалення додаткового рішення по справі, посилаючись на те, що сторона позивача не отримувала доказів на підтвердження понесених судових витрат відповідачами, а також сторонами відповідачів не було зроблено заяву про подання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Також посилались на порушення порядку подання заяви про ухвалення додаткового рішення, з якою сторона позивача не була ознайомлена.
У судовому засіданні представник позивача просив відмовити в ухваленні додаткового рішення. Крім доводів викладених у запереченнях щодо ухвалення додаткового рішення, також заперечував щодо сум які відповідачі просять стягнути на відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки розмір цих витрат є значно завищеним.
Судом встанволено, що відповідачами у відзивах, які були подані 04.03.2024 та 05.03.2024 року відповідно, заявлено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суму очікуваних судових витрат у розмірі 50 000 грн, що значно менше ніж заявлено у клопотаннях про відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу. Проте, на той час вже відповідачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 вже були укладені договори про надання правової допомоги та додаткові угоди до них, в яких визначені фіксовані суми вартості надання правової допомоги та розмір гонорару успіху.
Враховуючи характер виконаних робіт з надання правової допомоги у зв'язку із розглядом справи, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи, що справа має невелику складність, а також зважаючи на те, що позивачем подано заяву про недоведеність судових витрат, колегія суддів приходить до висновку часткове задоволення апеляційної скарги та зменшення витрат на правничу допомогу яка підлягає стягненню з позивача на користь відповідачів до 20000,00 грн на кожного з відповідачів.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» на рішення суду залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2024 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» на додаткове рішення суду задовольнити частково.
Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2024 року - змінити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» (код ЄДРПОУ 33190684) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (і.н. НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» (код ЄДРПОУ 33190684) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (і.н. НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина