Справа № 127/15781/26
Провадження № 2/127/4522/26
21 травня 2026 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Воробйов В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди батька, -
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Однак, дана позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, а саме прохальна частина позовної заяви не містить терміну, на який слід надати дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України, та перелік країн, а також не зазначено докази на підтвердження необхідності надання такого дозволу та відмови батька неповнолітньої дитини надати таку згоду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17-ц сформулювала висновок, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення, а також із зазначенням країни, до якої вивозиться дитина. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 766/15686/16-ц, де зазначено, що надання дозволу на виїзд без визначення його початку й закінчення, а також країни перебування без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини та може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 297/1949/21 зазначено, що дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька не передбачає можливості його видачі на майбутні, постійні поїздки, є разовим, тобто таким, що надається на конкретно визначену поїздку з конкретно визначеним періодом перебування за кордоном та з конкретно визначеною країною.
Таким чином, тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення та конкретно визначеної країни відповідно до мети поїздки.
Всупереч вказаним вимогам позивач, обмежившись певним загальним періодом в часі та умовним колом країн можливого перебування дитини, тим самим не зазначила, на яку саме поїздку фактично, з яким саме періодом і в яку конкретну країну (країни) та місто (населені пункти), вона просить надати дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за кордон. Не містить позовна заява зазначення будь-яких доказів на підтвердження нагальності такої поїздки залежно від її мети, зокрема запрошення спортивних закладів або організацій на участь дитини у змаганнях чи інших спортивних заходах (у т.ч. посилання на докази проведення у 2026 році тренувально-навчальних зборів і турнірів із плавання за кордоном за участі спортивного закладу, де займається дитина), документів щодо бронювання місць в закордонних закладах відпочинку, медичних рекомендацій щодо лікування в профільних закладах за станом здоров'я дитини з придбанням відповідних пасажирських квитків в обидві сторони, тощо.
За змістом п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно із ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
В роз'ясненнях, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Крім того, позивачу слід звернути увагу, що з 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією РФ проти України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який було неодноразово продовжено, і який триває по теперішній час. В умовах воєнного стану виїзд за кордон дитини, що не досягла 16-ти річного віку дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків (усиновлювачів).
Наразі позивачем не надано доказів відмови Держприкордонслужби у перетині державного кордону позивачу з дитиною.
При цьому, слід зауважити, що залишення позовної заяви без руху з метою належної її оформлення у відповідності до вимог чинного цивільно-процесуального законодавства не являє собою обмеженням у доступі до правосуддя. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу наглядним є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За таких обставин, дану заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 175, 177, 185 ЦПК України, -
Матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України - залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків до 27.05.2025 року, але не більше ніж п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, про що повідомити позивача.
В разі невиконання вказаних недоліків, дана заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: